Постанова від 26.07.2022 по справі 910/8861/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" липня 2022 р. Справа№ 910/8861/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Станіка С.Р.

за участю секретаря судового засідання Рудь Н.В.

за участю представників згідно протоколу судового засідання від 26.07.2022

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Приватного підприємства «Транс Петроль» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2021 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2021

у справі №910/8861/21 (суддя Бондарчук В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой»

до 1. Приватного підприємства «Транс Петроль»

2. Приватного підприємства «Вікінг»

про визнання правочинів недійсними та застосування реституції

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой»

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» (далі - позивач, ТОВ «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой») звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «Транс Петроль» (далі - відповідач-1, ПП «Транс Петроль»), Приватного підприємства «Вікінг» (далі - відповідач-2, ПП «Вікінг») про:

- визнання недійсною угоди про реституцію від 30.05.2018 та змін до угоди про реституцію від 27.08.2018, укладеної між Приватним підприємством «Транс Петроль» та Приватним підприємством «Вікінг»;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу №011/1501/2019 від 15.01.2019, укладеного між Приватним підприємством «Транс Петроль» та Приватним підприємством «Вікінг»;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу №299/1211/2018 від 12.11.2018, укладеного між Приватним підприємством «Транс Петроль» та Приватним підприємством «Вікінг»;

- застосування реституції шляхом скасування в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів реєстраційних записів права власності за Приватним підприємством «Транс Петроль» та відновлення у Єдиному державному реєстрі транспортних засобів записів права власності за Приватним підприємством «Вікінг» на транспортні засоби (за переліком, вказаним у прохальній частині позовної заяви).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорювані правочини укладені між відповідачами -1 та -2 з метою уникнення відповідальності ПП «Вікінг» перед ТзОВ «МСС «Тідісі-Дальнобой»« за судовими рішеннями у справах №906/646/18 та №906/726/17, відповідно до яких з відповідача-2 стягнуто на користь позивача заборгованість. Крім того, під час укладення цих правочинів на транспортні засоби, які належать відповідачу-2 було накладено арешт, що також є підставою для визнання цього договору недійсним.

Короткий зміст заперечень проти позову

Відповідач-1 - ПП «Транс Петроль» проти позову заперечував, посилаючись на те, що 05.12.2018 між відповідачами -1 та -2 укладено угоду щодо договору купівлі-продажу транспортних засобів №299/1211/2018 від 12.11.2018, згідно якої сторони дійшли згоди, що цей договір - є помилковим, а отже, набуття, зміна чи припинення прав та обов'язків за цим договором у сторін не відбулися, відповідно,обумовлені законом підстави для визнання цього договору недійсним - відсутні.

Щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу №011/1501/2019 від 15.01.2019, відповідач-1 зазначав, що обумовлені законом підстави для визнання його недійсним також відсутні, оскільки станом на час його укладення (15.01.2019 о 18.00 год.) старшим державним виконавцем Сладь Т.П. у виконавчому провадженні №54206642 прийнято постанову від 15.01.2019 про зняття арешту з майна ПП «Вікінг», таким чином, на момент відчуження відповідачем-2 транспортних засобів, це майно не перебувало під арештом. Також необґрунтовані підстави для визнання недійсною угоди про реституцію від 30.05.2018 та змін до угоди про реституцію від 27.08.2018, оскільки укладення цих правочинів - є волевиявленням сторін та не порушують норм чинного законодавства, що також підтверджується висновками судів при розгляді справи № 910/16005/19.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.10.2021 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» задоволено частково:

- визнано договір купівлі-продажу №011/1501/2019 від 15.01.2019, укладений між Приватним підприємством «Вікінг» та Приватним підприємством «Транс Петроль», недійсним;

- в іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.

- стягнуто з Приватного підприємства «Транс Петроль» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» судовий збір у розмірі 1135 грн., а також стягнуто з Приватного підприємства «Вікінг» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» судовий збір у розмірі 1135,00 грн.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу №011/1501/2019 від 15.01.2019, укладеного між Приватним підприємством «Вікінг» та Приватним підприємством «Транс Петроль», мотивовані тим, що учасники відносин (сторони договору купівлі-продажу транспортних засобів №011/1501/2019 від 15.01.2019) ухилялися від виконання рішення суду, оскільки цивільно-правовий інструментарій (договір купівлі-продажу транспортних засобів №011/1501/2019 від 15.01.2019) під час арешту майна використовувався відповідачем-2 для унеможливлення звернення стягнення на його майно і зумовив для нього настання таких негативних наслідків. Суд першої інстанції погодився з доводами позивача, що договір купівлі-продажу транспортних засобів №011/1501/2019 від 15.01.2019 підлягає визнанню недійсним, оскільки укладений на шкоду ТзОВ «МСС «Тідісі-Дальнобой»«, як кредитора відповідача-2.

При цьому, відмовляючи у задоволенні позовної вимоги позивача про визнання недійсною угоди про реституцію від 30.05.2018 та змін до угоди про реституцію від 27.08.2018, укладеної між Приватним підприємством «Транс Петроль» та Приватним підприємством «Вікінг», суд першої інстанції вказав про необґрунтованість позовних вимог в цій частині з огляду на недоведеність позивачем їх «фраудаторності», оскільки вони укладені не на шкоду позивачу.

Окрім того, відмовляючи у задоволенні позовної вимоги позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу №299/1211/2018 від 12.11.2018, укладеного між Приватним підприємством «Транс Петроль» та Приватним підприємством «Вікінг», суд першої інстанції вказав, що відповідачі -1 та -2 визнали договір купівлі-продажу транспортних засобів № 299/1211/2018 від 12.11.2018 помилковим, тобто недійсним, відтак підстави для визнання цього договору недійсним в судовому порядку відсутні.

Також, відмовляючи у задоволенні позовної вимоги позивача про застосування реституції, шляхом скасування у Єдиному державному реєстрі транспортних засобів реєстраційних записів права власності за ПП «Транс Петроль» та відновлення у Єдиному державному реєстрі транспортних засобів реєстраційних записів права власності за ПП «Вікінг» на транспортні засоби згідно з переліком, суд першої інстанції вказав, що такий спосіб захисту застосовуються за вимогою власника такого майна, внаслідок визнання судом договору недійсним.

Короткий зміст додаткового рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Додатковим рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2021 стягнуто з Приватного підприємства «Транс Петроль» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» витрати на професійну правничу допомогу та витрати з отримання відомостей з Єдиного державного реєстру МВС у розмірі 9230,80 грн.

Стягнуто з Приватного підприємства «Вікінг» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» витрати на професійну правничу допомогу та витрати з отримання відомостей з Єдиного державного реєстру МВС у розмірі 9230,80 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» на користь Приватного підприємства «Транс Петроль» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 27525,00 грн.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем надано суду докази понесення витрат на професійну правничу допомогу та витрат на отримання відомостей з Єдиного державного реєстру МВС в межах даної справи у розмірі 36 923,20 грн. Разом з тим, ураховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, вимога про стягнення з відповідачів цих витрат частково задоволена, пропорційно задоволеним позовним вимогам, що складає по 9 230,80 грн з кожного з відповідачів. Крім того, за розрахунком суду належною до стягнення з позивача на користь відповідача-1 сумою витрат на професійну правничу допомогу є 27 525,00 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги Приватного підприємства «Транс Петроль» на рішення та додаткове рішення місцевого господарського суду та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, Приватне підприємство «Транс Петроль» 22.11.2021 звернулося безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить:

- скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2021 в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортних засобів №011/1501/2019 від 15.01.2019, укладеного між Приватним підприємством «Транс Петроль» та Приватним підприємством «Вікінг», прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволені позов, а решту рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2021 залишити без змін;

- скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2021 у справі №910/8861/21 та прийняти нове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» на користь Приватного підприємства «Транс Петроль» судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 36700,00 грн.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваних рішення та додаткового рішення (в межах оскарження) порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки у рішенні та додатковому рішенні - не відповідають обставинам справи.

Зокрема скаржник наголошував на наступному:

- судом першої інстанції безпідставно відхилено заявлене відповідачем-1 клопотання про закриття провадження у справі (з посиланням на п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України) в частині визнання недійсною угоди про реституцію від 30.05.2018 та змін до угоди про реституцію від 27.08.2018, укладеної між Приватним підприємством «Транс Петроль» та Приватним підприємством «Вікінг», визнання недійсним договору купівлі-продажу №011/1501/2019 від 15.01.2019, укладеного між Приватним підприємством «Транс Петроль» та Приватним підприємством «Вікінг», оскільки є таке, що набрало законної сили рішення суду у справі № 910/16005/19, яким відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» у задоволенні позову і підставами позову у цій справі позивачем заявлено саме те, що укладення вказаних угод відбулось з метою уникнення відповідальності відповідача-2 перед позивачем за судовими рішеннями у справі № 906/646/18 та № 906/726/17 про стягнення заборгованості, і у справі № 910/16005/19 надано оцінку обставинам (підставам), зазначеним у позові з урахуванням положень ст. ст. 203, 215, 234 Цивільного кодексу України та відповідності оспорюваних правочинів вимогам законодавства, враховуючи ті самі підстави позову, як позивачем також було визначено у даній справі;

- звертаючись до суду з новим позовом з тим же предметом, з тих же підстав та між тими ж сторонами, позивач у дані справі намагається переоцінити обставини, встановлені рішенням суду у справі № 910/16005/19, що не відповідає принципу юридичної визначеності та суперечить п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод;

- судом першої інстанції не враховано, що укладення договору купівлі-продажу №011/1501/2019 від 15.01.2019 було зумовлено рішенням Господарського суду Житомирської області від 08.12.2017 у справі № 906/726/17, яким визнано недійсними договори купівлі - продажу, укладені між відповідачами у 2016 році, у зв'язку з чим правовідносини щодо купівлі - продажу транспортних засобів, які склалися між відповідачами ще у 2016 році, передували зобов'язанням , які виникли у ПП «Вікінг» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» на підставі рішення Господарського суду Житомирської області від 13.08.2018 у справі № 906/646/18, що спростовує твердження позивача та висновки суду першої інстанції про укладення оспорюваного договору купівлі - продажу задля уникнення виконання зобов'язань, які виникли на підставі вказаних рішень;

- заборгованість ПП «Вікінг» перед ТОВ «Тідісі-Дальнобой» (за договором оренди №940/2015 від 01.12.2015р. у сумі 606693,75 грн. та судові витрати позивача за справами: №906/1097/16, № 906/354/17) була погашена, що спростовує твердження позивача та висновки суду про ухилення ПП «Вікінг» від виконання зобов'язань перед позивачем;

- висновок суду першої інстанції стосовно того, що відповідач вважаючи, що арешт знятий, укладаючи оспорюваний договір купівлі-продажу мав на меті ухилитися від виконання зобов'язання свідчить про те, що судом першої інстанції не надано жодної оцінки підтвердженій обставині, що ПП «Вікінг» виконало, наявне на той час, зобов'язання перед позивачем, що спростовує твердження та висновки суду першої інстанції про ухилення ПП «Вікінг» від виконання зобов'язань;

- матеріали справи не містять доказів того, що відповідач-2 був обізнаний про початок примусового виконання (відкриття виконавчого провадження) наказу Господарського суду Житомирської області від 03.01.2019 у справі №906/646/18, відповідно про наявність постанов про накладення арешту на майно у вказаному виконавчому провадженні, а надані відповідачем-1 витяги №12 та №13 з Державного реєстру обтяжень рухомого майна спростовують твердження позивача та висновок суду, що укладення договору купівлі продажу відбулося під час арешту майна ПП «Вікінг» з метою унеможливлення виконання рішення суду;

- на час укладання оспорюваного договору купівлі-продажу, відповідач-2, як суб'єкт господарювання та власник відчужуваного майна, не був обмежений в правах щодо вчинення спірного договору купівлі-продажу;

- судом першої інстанції не надано жодної оцінки наведеному в постанові від 16.01.2019 про скасування процесуального документу, а саме постанови про арешт майна боржника від 14.01.2019, та наданим відповідачем-1 доказам, а саме витягам №12 та №13 з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, які підтверджують факт того, що станом на день укладання оспорюваного правочину жодних обтяжень щодо майна ПП «Вікінг» не було;

- суд першої інстанції також не надав оцінки тій обставині, що ПП «Вікінг» було виконано інше грошове зобов'язання перед позивачем, а тому висновок суду про те, що оспорюваний договір вчинено на шкоду позивачу - є передчасним та не обґрунтованим, оскільки не підтверджується жодним належним та допустимим доказом;

- зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що судом взагалі не взято до уваги подані відповідачем-1 докази на підтвердження викладених ним обставин, що свідчить про необґрунтованість висновків яких дійшов суд, оскільки до уваги було взято виключно докази надані позивачем, які і лягли в основу судового рішення, що призвело до неправильного вирішення справи;

- суд першої інстанції визнав договір купівлі-продажу транспортних засобів №011/1501/2019 від 15.01.2019 недійсним, не зазначивши при цьому норму матеріального права, що стала підставою визнання його недійсним, а тому висновки зроблені судом суперечать прийнятому рішенню за наслідками розгляду справи;

- договір купівлі-продажу №011/1501/2019 від 15.01.2019 не може бути кваліфіковано «фраудаторним правочином», тобто, правочином, що укладений на шкоду кредитору, оскільки правовідносини між відповідачами щодо купівлі-продажу транспортних засобів, які є предметом даного правочину, виникли між відповідачами ще у 2016 році на підставі договорів купівлі-продажу, що були визнані недійсними рішенням Господарського суду Житомирської області від 08.12.2017 у справі № 906/726/17, а зобов'язання ПП «Вікінг» перед ТОВ «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» виникли на підставі рішення Господарського суду Житомирської області від 13.08.2018 у справі 906/646/18;

- позивач не є стороною договору купівлі-продажу №011/1501/2019 від 15.01.2019, його права та інтереси, з підстав, що були викладені у позові, укладенням договору купівлі-продажу №011/1501/2019 від 15.01.2019 - порушені не були, у зв'язку з чим відсутні обумовлені законом підставі для визнання його недійсним;

- судом першої інстанції порушено принцип змагальності сторін, оскільки судом першої інстанції було прийнято до розгляду відповідь на відзив, поданий з порушенням строків, обумовлених ст. ст. 113, 115, 118, 119 Господарського процесуального кодексу України, а також разом з відповіддю на відзив подано ряд документів, які були прийняті судом першої інстанції всупереч процесуального законодавства.

Також, в обгрунтування доводів апеляційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції, скаржник наголошував на тому, що при його ухваленні допущено порушення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, оскільки судом першої інстанції безпідставно задоволено позовні вимоги в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу №011/1501/2019 від 15.01.2019.

Узагальнені доводи відзиву ТОВ «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» на апеляційну скаргу Приватного підприємства «Транс Петроль»

21.12.2021 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив ТОВ «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» на апеляційну скаргу Приватного підприємства «Транс Петроль», за текстом якого останній просив апеляційну скаргу Приватного підприємства «Транс Петроль» залишити без задоволення з огляду на наступне:

- судом першої інстанції правомірно протокольною ухвалою від 06.09.2021 було відмовлено у задоволенні заяви, з підстави її необгрунтованості, оскільки підстави позовних вимог у цій справі, не є тотожними підставами позову при розгляді справи № 910/16005/19;

- у сукупності з способом подальшої реалізації, Зміни від 27 серпня 2018 року до Угоди про реституцію не призвели до реституції за рішенням Господарського суду Житомирської області від 08 грудня 2017 року у справі № 906/726/17 та були направлені на недобросовісне ухилення від виконання зобов'язань ПП «Вікінг» перед позивачем, чим було порушено його право на отримання стягнутого за рішенням судів у справі №906/646/18;

- укладенню оскаржуваного Договору купівлі-продажу №011/1501/2019 від 15.01.2019 від 15 січня 2019 року передував ряд актів вольової поведінки відповідачів, які були спрямовані на уникнення виконання зобов'язань з боку відповідача-2 перед позивачем за низкою рішень судів, ухвалених на користь ТОВ «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой»;

- відповідачем-1 не заперечується та визнається факт укладення скаржуваних: угоди про реституцію від 30.05.2018 та Зміни до угоди про реституцію від 27 серпня 2018 року; договору купівлі-продажу транспортних засобів №299/1211/2018 від 12.11.2018, і на підставі зазначених документів базується правова позиція відповідача-1, щодо чинності Договору № 011/1501/2019 від 15 січня 2019 року;

- укладення Додаткової угоди від 05.12.2018 до Договору №299/1211/2018 від 12 листопада 2018 року, яким відповідачі намагалися визнати раніше укладений Договір купівлі-продажу транспортних засобів №299/1211/2018 від 12 листопада 2018 року помилковим, - не може заперечуватися як факт укладення самого Договору та додаткових угод до нього, так і факт його дії (з відповідними наслідками) в проміжку часу до укладення додаткової угоди. Таким чином, укладення додаткової угоди не може бути підставою для відмови у визнанні недійсним договору, оскільки з моменту його укладення та до моменту укладення додаткової угоди, він діяв та спричиняв юридичні наслідки;

- договір купівлі-продажу №011/1501/2019 від 15.01.2019, укладений між ПП «Вікінг» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» є таким, що вчинений за наявності арешту на кошти, відкритого виконавчого провадження, а також накладеного арешту на майно у виконавчому провадженні;

- незалежно від наявності арешту на транспортні засоби, наявність відкритого 10.01.2019 виконавчого провадження № 58044532 с підставою для відмови у внесенні змін до реєстру щодо власника, як і загалом можливість відчужувати спірні транспортні засоби;

- незалежно від наявності арешту на транспортні засоби, наявність відкритого 10.01.2019 виконавчого провадження № 58044532 с підставою для відмови у внесенні змін до реєстру щодо власника, як і загалом можливість відчужувати спірні транспортні засоби;

- наявні у справі докази та обставини підтверджують, що відчуження транспортних засобів пов'язаними особами (ПП «Вікінг» та ПП «Транс Петроль») здійснено на шкоду ТОВ «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой», як кредитору ПП «Вікінг», з метою не допустити виконання рішення суду та задоволення вимог ТОВ «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой», шляхом звернення стягнення на єдине належне ПП «Вікінг» майно, оскільки іншої фінансової чи майнової можливості виконати своє зобов'язання перед ТОВ «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» не мало; часткове погашення заборгованості ПП «Вікінг» у виконавчих провадженнях відбулося за рахунок іншого підконтрольного директору ПП «Вікінг» підприємства, у якому він є засновником, і за вказаних обставин, спірні договори є такими, що порушують права та інтереси ТОВ «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой»;

- судом першої інстанції не було порушено принцип змагальності сторін.

Стосовно доводів відповідача-1 стосовно скасування додаткового рішення, позивач вказував, що відповідач-1 помилково посилається на необхідність застосування п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» на рішення та додаткове рішення місцевого господарського суду та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2021 у справі №910/8861/21 в частині відмовлених позовних вимог та ухвалили у цій частині нове рішення, яким:

- визнати недійсною угоду про реституцію від 30.05.2018 та змін до угоди про реституцію від 27.08.2018, укладеної між Приватним підприємством «Транс Петроль» та Приватним підприємством «Вікінг»,

- визнати недійсним договір купівлі-продажу №299/1211/2018 від 12.11.2018, укладений між Приватним підприємством «Транс Петроль» та Приватним підприємством «Вікінг»;

- застосувати реституцію.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваних рішення та додаткового рішення (в межах оскарження) порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки у рішенні та додатковому рішенні - не відповідають обставинам справи.

Зокрема скаржник наголошував на наступному:

- пунктом 4 Угоди про реституцію від 30.05.2018 сторони погодили порядок реституції, згідно якого першою дією мало бути перерахування ПП «Вікінг» коштів на користь ПП «Транс Петроль», а другою - ПП «Транс Петроль» протягом трьох робочих днів з моменту отримання коштів мало передати ПП «Вікінг» транспортні засоби, і передбачалося вчинення відповідних дій щодо перереєстрації транспортних засобів за ПП «Вікінг»

- у зв'язку з накладенням арешту Господарського суду Житомирської області від 13.08.2018 у справі № 906/646/18 на рахунки ПП «Вікінг», ПП «Вікінг» з ПП «Транс Петроль» 27.08.2018 внесли зміни до Угоди про реституцію, та передбачили новий спосіб виконання вказаної угоди, який дозволяє уникнути перерахування коштів на виконання реституції, і така поведінка суперечить доктрині «venire contra factum proprium» (заборона суперечливої поведінки), оскільки до цих змін ПП «Вікінг» мало сплатити кошти ПП «Транс Петроль» з власних рахунків, на які вже було накладено арешт на суму зобов'язання перед ТОВ «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» в розмірі 3 285 258,00 грн;

- 31.12.2018 між ПП «Вікінг» та ПП «Транс Петроль» були внесені Зміни №2 до Угоди про реституцію, якими сторони подовжили строк виконання угоди до 01.02.2019;

- у сукупності з способом подальшої реалізації, Зміни від 27 серпня 2018 року до Угоди про реституцію не призвели до реституції за рішенням Господарського суду Житомирської області від 08 грудня 2017 року у справі № 906/726/17 та були направлені на недобросовісне ухилення від виконання зобов'язань ПП «Вікінг» перед позивачем, чим було порушено його право на отримання стягнутого за рішенням судів у справі №906/646/18;

- наявні у справі докази та обставини підтверджують, що відчуження транспортних засобів пов'язаними особами (ПП «Вікінг» та ПП «Транс Петроль») здійснено на шкоду ТОВ «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой», як кредитору ПП «Вікінг», з метою не допустити виконання рішення суду та задоволення вимог ТОВ «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой», шляхом звернення стягнення на єдине належне ПП «Вікінг» майно, оскільки іншої фінансової чи майнової можливості виконати своє зобов'язання перед ТОВ «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» не мало; часткове погашення заборгованості ПП «Вікінг» у виконавчих провадженнях відбулося за рахунок іншого підконтрольного директору ПП «Вікінг» підприємства, у якому він є засновником, і за вказаних обставин, спірні договори є такими, що порушують права та інтереси ТОВ «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой»;

- суд першої інстанції не врахував, що оскільки договір купівлі-продажу транспортних засобів № 011/1501/2019 від 15.01.2019 було визнано недійсним, адже він укладений на шкоду ТОВ «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой», як кредитора ПП «Вікінг», а тому і Угода про реституцію від 30.05.2018 та Зміни до угоди про реституцію від 27.08.2018, Договір купівлі-продажу транспортних засобів № 299/1211/2018 від 12.11.2018 були укладені з метою уникнення стягнення боргу на користь кредитора ТОВ «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой», у зв'язку з чим наведені неправомірні дії, з огляду на їх системний характер, вказують на те, що оскаржувані договори та угоди є «фраудаторними», а відтак також підлягають визнанню недійсними.

Стосовно вимог про застосування реституції та відмови у їх задоволенні оскаржуваним рішенням, скаржник в обгрунтування доводів апеляційної скарги в цій частині послався на те, що визнаючи недійсним договір купівлі-продажу транспортних засобів №011/1501/2019 від 15.01.2019, укладений між відповідачами, судом встановлено факт порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів ТОВ «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой». При цьому, позивач звернувся до суду з вимогами не як сторона правочинів, а в якості «заінтересованої особи», чиї інтереси та права порушені внаслідок укладення «фраудаторних» угод з боку відповідачів. Таким чином, скаржник наголошував, що позовна вимога про застосування реституції, не суперечить чинному процесуальному законодавству і саме такий спосіб захисту (ст. 216 ЦК України), е ефективним, оскільки дозволить унеможливити укладення в майбутньому інших «фраудаторних» договорів, на шкоду кредитору - ТОВ «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой». Натомість, відновлення записів про перебування транспортних засобів у власності ПП «Вікінг» призведе до неможливості їх відчуження, оскільки на все його майно та кошти накладено арешт.

Скаржник вказував, що відмовляючи в задоволені частини позовних вимог щодо застосування реституції Господарським судом міста Києва не дотримано положень ч. 4 ст. 238 ГПК України, а саме: не здійснено мотивованої оцінки аргументів, ТОВ «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» щодо відсутності підстав для задоволення вищезазначеної позовної вимоги (п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України); не наведено норми права, на які посилалося ТОВ «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» при заявлені вимоги щодо реституції, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування (п. 8 ч. 4 ст. 238 ГПК України).

Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» також просило в апеляційній скарзі скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2021 у справі №910/8861/21 та прийняти нове рішення, яким відмовити у стягненні судових витрат на правничу допомогу у повному обсязі.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції, скаржник наголошував на тому, що при його ухваленні допущено порушення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, оскільки судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсною угоди про реституцію від 30.05.2018 та змін до угоди про реституцію від 27.08.2018, укладеної між Приватним підприємством «Транс Петроль» та Приватним підприємством «Вікінг», визнання недійсним договору купівлі-продажу №299/1211/2018 від 12.11.2018, укладеного між Приватним підприємством «Транс Петроль» та Приватним підприємством «Вікінг», застосування реституції, а присуджені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу є неспівмірними, необгрунтованими та непропорційними до предмета спору, з урахуванням неправомірних дій осіб, через які такий спір виник.

17.01.2022 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги, в яких він додаткового наголошував:

- укладенню оспорюваного договору купівлі-продажу транспортних засобів № 011/1501/2019 від 15.01.2019 передував ряд актів вольової поведінки відповідачів, які були спрямовані на уникнення виконання зобов'язань, з боку відповідач-2 перед позивачем за низкою рішень судів, ухвалених на користь позивача;

- судом першої інстанції обгрунтовано відмовлено протокольною ухвалою у задоволенні клопотання відповідача-1 про закриття провадження у даній справі;

- позивач звернувся до суду за захистом своїх прав, як заінтересована особа, чиї інтереси та права порушені внаслідок укладення фраудаторних угод між відповідачами, у зв'язку з чим вимога про застосування реституції не суперечить чинному процесуальному законодавству.

Узагальнені доводи відзиву Приватного підприємства «Транс Петроль» на апеляційну скаргу ТОВ «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой»

28.12.2021 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив ПП «Транс Петроль» на апеляційну скаргу ТОВ «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой», за текстом якого останній просив апеляційну скаргу ТОВ «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» залишити без задоволення з огляду на наступне:

- суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідачі -1 та -2 визнали договір купівлі-продажу транспортних засобів № 299/1211/2018 від 12.11.2018 помилковим, тобто недійсним, відтак підстави для визнання цього договору недійсним в судовому порядку відсутні;

- укладення договору купівлі-продажу №011/1501/2019 від 15.01.2019 було зумовлено рішенням Господарського суду Житомирської області від 08.12.2017 у справі № 906/726/17, яким визнано недійсними договори купівлі - продажу, укладені між відповідачами у 2016 році;

- стосовно доктрини «venire contra factum proprium» (заборона суперечливої поведінки), відповідач-1 наголошував, що вказана доктрина стосується сторін оспорюваного правочину, якою позивач не є;

- наявність непогашеного грошового зобов'язання не надає кредитору/позивачу достатніх підстав оскаржувати будь-які вчинені боржником правочини, тим самим фактично обмежуючи його господарську діяльність за відсутності належних на це правових підстав;

- в межах справи № 910/16005/19 також було встановлено відсутність порушеного права позивача, а предметом спору у справі також виступали оспорорювані правочини;

- обумовлені законом підстави для застосування реституції - відсутні.

Крім того, стосовно доводів позивача стосовно скасування додаткового рішення, відповідач-1 вказував, що позивач помилково посилається на необхідність застосування п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Приватне підприємство «Транс Петроль» 22.11.2021 звернулося безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2021 в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортних засобів №011/1501/2019 від 15.01.2019, укладеного між Приватним підприємством «Транс Петроль» та Приватним підприємством «Вікінг», прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволені позову, решту рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2021 залишити без змін. Крім того, Приватне підприємство «Транс Петроль» також просить суд скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2021 у справі №910/8861/21 та прийняти нове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» на користь Приватного підприємства «Транс Петроль» судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 36700,00 грн.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу у справі №910/8861/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Шаптала Є.Ю., Станік С.Р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Транс Петроль» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2021 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2021 у справі №910/8861/21, розгляд справи призначено на 27.01.2022. Витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи.

Крім того, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2021 у справі №910/8861/21 в частині відмовлених позовних вимог та ухвалили у цій частині нове рішення, яким:

- визнати недійсною угоду про реституцію від 30.05.2018 та змін до угоди про реституцію від 27.08.2018, укладеної між Приватним підприємством «Транс Петроль» та Приватним підприємством «Вікінг»,

- визнати недійсним договір купівлі-продажу №299/1211/2018 від 12.11.2018, укладений між Приватним підприємством «Транс Петроль» та Приватним підприємством «Вікінг»;

- застосувати реституцію.

Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» також просить суд скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2021 у справі №910/8861/21 та прийняти нове рішення, яким відмовити у стягненні судових витрат на правничу допомогу у повному обсязі.

Згідно протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (колегії суддів) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2021 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2021 у справі №910/8861/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Станік С.Р., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2021 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» пропущений строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2021 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2021 у справі №910/8861/21, об'єднано в одне апеляційне провадження апеляційні скарги Приватного підприємства «Транс Петроль» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2021 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2021 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2021 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2021 у справі №910/8861/21, розгляд справи призначено на 27.01.2022.

Розгляд справи, призначений на 27.01.2022, не відбувся у зв'язку із перебуванням судді Шаптали Є.Ю. на лікарняному, відтак питання про призначення справи до розгляду здійснено після виходу судді з лікарняного (07.02.2022).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2022 розгляд справи призначено на 17.02.2022.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2022 розгляд справи відкладено на 15.03.2022.

Однак, судове засідання 15.03.2022 не відбулося, оскільки Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 р. № 133/2022 продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хв. 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною Радою України, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною Радою України, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, тобто до 23 серпня 2022 року.

Відповідно до п. 1 наказу Голови Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2022 «Про встановлення особливого режиму роботи Північного апеляційного господарського суду в умовах воєнного стану» встановлено тимчасово до усунення обставин, які зумовили загрозу життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників суду, в умовах воєнної агресії проти України зупинено здійснення судочинства Північним апеляційним господарським судом.

Відповідно до п. 2 наказу Голови Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2022 «Про внесення змін до наказу від 03.03.2022 № 10 «Про встановлення особливого режиму роботи Північного апеляційного господарського суду в умовах воєнного стану» визнано таким, що втратили чинність, зокрема, пункт 1 наказу Голови суду від 03.03.2022 №10 «Про встановлення особливого режиму роботи Північного апеляційного господарського суду в умовах воєнного стану».

Разом з тим, головуючий суддя Тищенко О.В. перебувала у відпустці, відтак питання про призначення справи до розгляду здійснюється після виходу судді з відпустки (30.05.2022).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2022 розгляд справи призначено на 21.07.2022.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2022 в судовому засіданні оголошено перерву до 26.07.2022.

Колегія суддів дійшла висновку, що розгляд справи підлягає здійсненню у розумний строк з огляду на ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11 ГПК України.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

У судове засідання 26.07.2022 з'явився представник позивача (Товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой») та представник відповідача-1 (Приватного підприємства «Транс Петроль»).

Представники відповідача-2 (ПП «Вікінг») в судове засіданні 26.07.2022 - не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

У відповідності до вимог ч. 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції враховуючи те, що учасники справи про розгляд справи повідомлені належним чином, явка учасників обов'язковою не визнавалась, у зв'язку з чим неявка представників відповідача-2, як і неподання відзиву на апеляційні скарги, - не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги (ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України).

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники учасників справи, що не з'явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов'язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких апеляційну скаргу не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка представників учасників справи у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що підстави для відкладення розгляду апеляційних скарг та справи - відсутні.

Представник позивача (Товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой») в судовому засіданні 26.07.2022 просив:

- скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2021 в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортних засобів №011/1501/2019 від 15.01.2019, укладеного між Приватним підприємством «Транс Петроль» та Приватним підприємством «Вікінг», прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволені позов, а решту рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2021 залишити без змін;

- скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2021 у справі №910/8861/21 та прийняти нове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» на користь Приватного підприємства «Транс Петроль» судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 36700,00 грн.;

- проти доводів апеляційної скарги Приватного підприємства «Транс Петроль» - заперечував.

Представник відповідача-1 (Приватного підприємства «Транс Петроль») в судовому засіданні 26.07.2022 просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2021 у справі №910/8861/21 в частині відмовлених позовних вимог та ухвалили у цій частині нове рішення, яким:

- визнати недійсною угоду про реституцію від 30.05.2018 та змін до угоди про реституцію від 27.08.2018, укладеної між Приватним підприємством «Транс Петроль» та Приватним підприємством «Вікінг»,

- визнати недійсним договір купівлі-продажу №299/1211/2018 від 12.11.2018, укладений між Приватним підприємством «Транс Петроль» та Приватним підприємством «Вікінг»;

- застосувати реституцію.

- проти доводів Товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» - заперечував.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи та встановлено судом апеляційної інстанції, 30.05.2018 між Приватним підприємством «Вікінг» (далі - сторона-1) та Приватним підприємства «Транс Петроль» (далі - сторона-2) на підставі ч. 1 ст. 216 ЦК України та рішення Господарського суду Житомирської області від 08.12.2017 у справі № 906/726/17, яким визнано недійсними договори купівлі-продажу транспортних засобів, укладених сторонами -1 та -2: №00081/09/8041/2016 від 05.05.2016, №558/10/8047/2016 від 03.06.2016, №268/01/8047/2016 від 21.06.2016, №291/01/8047/2016 від 25.06.2016, №300/01/8047/2016 від 25.06.2016, №391/01/8047/2016 від 27.06.2016 та додаткових угод до них, що вступило в законну силу, укладено угоду про реституцію.

Згідно п. 1 угоди сторона-1 зобов'язалася до 01.09.2018 перерахувати на банківський рахунок сторони-2 грошові кошти, відповідно договорів: №00081/09/8041/2016 від 05.05.2016 - 699 344,00 грн; № 558/10/8047/2016 від 03.06.2016 - 257 373,00 грн; № 268/01/8047/2016 від 21.06.2016 - 279 068,00 грн; № 291/01/8047/2016 від 25.06.2016 - 834 696,00 грн; № 300/01/8047/2016 від 25.06.2016 - 695 580,00 грн; № 391/01/8047/2016 від 27.06.2016 - 519 197,00 грн, при згадуванні разом договори. Усього: 3 285 258,00 грн.

Відповідно до п. 2 угоди зобов'язання сторони-1 за п. 1 угоди вважається виконаним частково за отриманням стороною-2 грошових коштів у сумі відповідного договору.

Пунктом 3 угоди передбачено, що сторона-2 зобов'язується, протягом трьох робочих днів з дня виконання стороною-1 п. 1 угоди повністю або частково, передати стороні-1 транспортні засоби повністю або частково, відповідно до суми отриманих коштів, згідно наведених вище договорів, які були визнані недійсними рішенням Господарського суду Житомирської області від 08.12.2017 року у справі № 906/726/17.

27.08.2018 між відповідачем-1 та відповідачем-2 підписано зміни до угоди про реституцію, згідно яких сторони погодили продовжити строк виконання зобов'язань сторін за угодою по 31.12.2018 включно.

Також сторони погодили змінити порядок виконання п. 1, п. 3 угоди: сторона-2 передає стороні-1 транспортні засоби, перелічені у п. 3 угоди, а сторона-1 перераховує стороні-2 грошові кошти відповідно до п. 1. Угоди.

12.11.2018 між відповідачем-1 та відповідачем-2 підписані акти №1, №2, №3, №4, №5, №6 приймання-передачі транспортних засобів до угоди про реституцію від 30.05.2018.

Так, відповідно до цих актів приймання-передачі транспортних засобів до угоди про реституцію від 30.05.2018, відповідач-1 передав/повернув, а відповідач-2 прийняв 40 одиниць транспортних засобів:

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_33

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_1

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_2 ,

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_3

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_4

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами

НОМЕР_34 DAF XF 105.460 , вантажний сідловий тягач, номер кузова, рами НОМЕР_6

DAF XF 105.460, вантажний сідловий тягач, номер кузова, рами НОМЕР_7

Renault Premium, вантажний сідловий тягач, номер кузова, рами НОМЕР_35

Renault Premium, вантажний сідловий тягач, номер кузова, рами НОМЕР_36

Renault Premium, вантажний сідловий тягач, номер кузова, рами НОМЕР_8

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_9

Renault Premium, вантажний сідловий тягач, номер кузова, рами НОМЕР_38

Renault Premium, вантажний сідловий тягач, номер кузова, рами НОМЕР_10

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_11

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами

НОМЕР_42 Renault Premium , вантажний сідловий тягач, номер кузова, рами НОМЕР_39

Renault Premium, вантажний сідловий тягач, номер кузова, рами НОМЕР_13

DAF XF 105.410, вантажний сідловий тягач, номер кузова, рами НОМЕР_14

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_15

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами

НОМЕР_11 DAF XF 105.410 , вантажний сідловий тягач, номер кузова, рами НОМЕР_17

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_18

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_19

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_15

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_20

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_21

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами

НОМЕР_41 DAF XF 105.410 , вантажний сідловий тягач, номер кузова, рами НОМЕР_23

DAF XF 105.410, вантажний сідловий тягач, номер кузова, рами НОМЕР_24

Renault Premium, вантажний сідловий тягач, номер кузова, рами НОМЕР_37

Renault Premium, вантажний сідловий тягач, номер кузова, рами НОМЕР_40

Renault Premium, вантажний сідловий тягач, номер кузова, рами НОМЕР_25

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_26

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_27

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_28

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_29

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_30

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_31

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_32 .

Згідно п. 2 актів № 1, №2, №3, №4, №5 та № 6 приймання-передачі транспортних засобів, транспортні засоби передаються без вантажних шин.

12.11.2018 між ПП «Вікінг» (далі - продавець) та ПП «Транс Петроль» (далі - покупець) укладено договір купівлі-продажу транспортних засобів №299/1211/2018, відповідно до якого продавець зобов'язався передати у власність покупця транспортні засоби без вантажних шин, за переліком, при згадуванні разом іменовані як товар, а покупець зі своєї сторони, зобов'язався прийняти товар та сплатити продавцю його вартість.

Отже, згідно з актом № 1 від 12.11.2018 приймання-передачі транспортних засобів за договором купівлі-продажу №299/12111/2018 від 12.11.2018, відповідач-2 передав, а відповідач-1 прийняв 40 одиниць транспортних засобів згідно переліку, наведеному у цьому акті.

Проте, 05.12.2018 між відповідачем-1 та відповідачем-2 підписано угоду щодо договору купівлі-продажу транспортних засобів № 299/1211/2018 від 12.11.2018, відповідно до якої сторони дійшли згоди, що договір купівлі-продажу транспортних засобів № 299/1211/2018 від 12.11.2018 є помилковим, а отже, набуття, зміна чи припинення прав та обов'язків за цим договором у сторін не відбулися.

Згідно п. 2 цієї угоди, для відновлення майнового та правового стану, що існували у сторін до моменту укладення договору купівлі-продажу транспортних засобів № 299/1211/2018 від 12.11.2018, відповідач-1 повертає, а відповідач-2, зі своєї сторони, визнає відсутність заборгованості покупця за договором і сторони скасовують/анулюють залік зустрічних однорідних вимог від 16.11.2018, здійснений на припинення зобов'язань між ними у тому числі, що виникли за цим договором.

13.12.2018 на виконання умов цієї угоди від 05.12.2018, між відповідачами -1 та -2 складено та підписано акт №1 приймання-передачі транспортних засобів, відповідно до якого ПП «Транс Петроль» передало, а ПП «Вікінг» прийняло 40 одиниць транспортних засобів, згідно переліку.

14.01.2019 старшим державним виконавцем Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області Розбицькою Г.І. прийнято постанову про арешт майна боржника у виконавчому провадженні № 58044532 з примусового виконання наказу Господарського суду Житомирської області від 03.01.2019 у справі № 906/646/18 про стягнення з ПП «Вікінг» на користь ТзОВ «МСС «Тідісі-Дальнобой»« заборгованості у розмірі 3 881 374,28 грн.

Зокрема, накладено арешт на майно, що належить боржнику, зокрема: транспортні засоби ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_33 ;

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_1 ;

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_2 ;

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_3 ;

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_4 ;

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_34 ;

DAF XF 105.460, вантажний сідловий тягач, номер кузова, рами НОМЕР_6 ;

DAF XF 105.460, вантажний сідловий тягач, номер кузова, рами НОМЕР_7 ;

Renault Premium, вантажний сідловий тягач, номер кузова, рами НОМЕР_35 ;

Renault Premium, вантажний сідловий тягач, номер кузова, рами НОМЕР_36 ;

Renault Premium, вантажний сідловий тягач, номер кузова, рами НОМЕР_8 ;

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_9 ;

Renault Premium, вантажний сідловий тягач, номер кузова, рами НОМЕР_38

Renault Premium, вантажний сідловий тягач, номер кузова, рами НОМЕР_10

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_11

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами

НОМЕР_42 Renault Premium , вантажний сідловий тягач, номер кузова, рами НОМЕР_39

Renault Premium, вантажний сідловий тягач, номер кузова, рами НОМЕР_13

DAF XF 105.410, вантажний сідловий тягач, номер кузова, рами НОМЕР_14

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_15

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами

НОМЕР_11 DAF XF 105.410 , вантажний сідловий тягач, номер кузова, рами НОМЕР_17

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_18

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_19

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_15

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_20

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_21

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами

НОМЕР_41 DAF XF 105.410 , вантажний сідловий тягач, номер кузова, рами НОМЕР_23

DAF XF 105.410, вантажний сідловий тягач, номер кузова, рами НОМЕР_24

Renault Premium, вантажний сідловий тягач, номер кузова, рами НОМЕР_37

Renault Premium, вантажний сідловий тягач, номер кузова, рами НОМЕР_40

Renault Premium, вантажний сідловий тягач, номер кузова, рами НОМЕР_25

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_26

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_27

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_28

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_29

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_30

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_31

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_32 , що належать боржнику.

15.01.2019 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області Сладь Т.П. прийнято постанову про зняття арешту з майна у зведеному виконавчому провадженні № 54206642 з примусового виконання: наказів Господарського суду Житомирської області у справах: №906/292/17 від 16.05.2017, №906/1097/16 від 31.05.2017, №906/354/17 від 06.07.2017, №906/1097/16 від 07.02.2018, №906/726/17 від 26.03.018; виконавчого листа Коростенського міськрайонного суду Житомирської області № 279/5293/16-ц від 04.06.2018; вимог Офісу Великих платників податків ДФС № 10-8-17 від 05.05.2017 та №10-8-17 від 11.08.2017.

Зокрема, старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області Сладь Т.П. цією постановою знято арешт з рухомого майна боржника - 40 одиниць транспортних засобів, що належать боржнику - ПП «Вікінг».

15.01.2019 між ПП «Вікінг» (далі - продавець) та ПП «Транс Петроль» (далі - покупець) укладено договір купівлі-продажу транспортних засобів №011/1501/2019, відповідно до якого продавець зобов'язався передати у власність покупця транспортні засоби без вантажних шин, за переліком, при згадуванні разом іменовані як товар, а покупець зі своєї сторони, зобов'язався прийняти товар та сплатити продавцю його вартість.

У п. 1.2. договору зазначено, що продавець свідчить, що на момент укладення договору, товар: належить йому на підставі права власності; іншим особам не відчужений; під забороною (арештом) та/або у заставі чи податковій не перебуває; не є предметом судових спорів; не містить скритих недоліків, що унеможливлюють його використання.

Згідно п. 1.3. договору перелік товару, транспортних засобів (вантажних тягачів, напівпричепів) із зазначенням найменування, кольору, № кузова, рами, наведено у специфікації. Специфікація є невід'ємною частиною договору.

Пунктом 2.2. договору передбачено, що товар вважається переданим продавцем та прийнятий покупцем: по кількості - згідно специфікації до договору, по комплектності - згідно переліку виробника.

Прийом-передача товару здійснюється сторонами до 24.00 години 15.01.2019 (п. 2.3. договору).

У відповідності до п. 4.1. договору загальна сума договору складається з вартості усіх товарів, перелічених у специфікації та складає: 3 285 258,00 грн.

В п. 5.1. та п. 5.2. договору сторони погодили, що покупець, за отримання товару, сплачує грошові кошти у сумі його вартості на розрахунковий рахунок продавця. Строк оплати покупцем товару становить 48 годин з моменту оформлення сторонами акту прийому-передачі товару.

Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами його умов (п. 9.4. договору).

15.01.2019 на виконання умов цього договору між відповідачами складено та підписано акти № 1, № 2, № 3, № 4, № 5, № 6, № 7, № 8, №9, №10 приймання-передачі транспортних засобів за договором купівлі-продажу № 011/1501/2019 від 15.01.2019, відповідно до яких ПП «Вікінг» передало, а ПП «Транс Петроль» прийняло 40 одиниць транспортних засобів, зокрема:

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_33 ;

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_1 ;

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_2 ;

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_3 ;

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_4 ;

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_34 ;

DAF XF 105.460, вантажний сідловий тягач, номер кузова, рами НОМЕР_6 ;

DAF XF 105.460, вантажний сідловий тягач, номер кузова, рами НОМЕР_7 ;

Renault Premium, вантажний сідловий тягач, номер кузова, рами НОМЕР_35 ;

Renault Premium, вантажний сідловий тягач, номер кузова, рами НОМЕР_36 ;

Renault Premium, вантажний сідловий тягач, номер кузова, рами НОМЕР_8 ;

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_9 ;

Renault Premium, вантажний сідловий тягач, номер кузова, рами НОМЕР_38

Renault Premium, вантажний сідловий тягач, номер кузова, рами НОМЕР_10

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_11

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами

НОМЕР_42 Renault Premium , вантажний сідловий тягач, номер кузова, рами НОМЕР_39

Renault Premium, вантажний сідловий тягач, номер кузова, рами НОМЕР_13

DAF XF 105.410, вантажний сідловий тягач, номер кузова, рами НОМЕР_14

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_15

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами

НОМЕР_11 DAF XF 105.410 , вантажний сідловий тягач, номер кузова, рами НОМЕР_17

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_18

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_19

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_15

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_20

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_21

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами

НОМЕР_41 DAF XF 105.410 , вантажний сідловий тягач, номер кузова, рами НОМЕР_23

DAF XF 105.410, вантажний сідловий тягач, номер кузова, рами НОМЕР_24

Renault Premium, вантажний сідловий тягач, номер кузова, рами НОМЕР_37

Renault Premium, вантажний сідловий тягач, номер кузова, рами НОМЕР_40

Renault Premium, вантажний сідловий тягач, номер кузова, рами НОМЕР_25

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_26

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_27

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_28

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_29

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_30

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_31

ALI RIZA USTA, н/причіп- цистерна -Е, білого кольору, 2012 р. в., номер кузова, рами НОМЕР_32 .

16.01.2019 між відповідачем-1 та відповідачем-2 підписаний акт про припинення зобов'язань заліком за повторним проведенням реституції за угодою сторін від 30.05.2018.

Відповідно до п. 1 цього акту відповідач-1 має перед відповідачем-2 непогашене грошове зобов'язання за договором купівлі-продажу транспортних засобів №011/1501/2019 від 15.01.2019 у сумі 3 285 258,00 грн.

Згідно п. 2 цього акту відповідач-2 має перед відповідачем-1 зобов'язання по поверненню ним грошових коштів, за нижчепереліченими договорами: №00081/09/8041/2016 від 05.05.2016, №558/10/8047/2016 від 03.06.2016, №268/01/8047/2016 від 21.06.2016, №291/01/8047/2016 від 25.06.2016, №300/01/8047/2016 від 25.06.2016, №391/01/8047/2016 від 27.06.2016, у сумі 3 285 258,00 грн.

У п. 4 цього акту зазначено, що сторони, керуючись приписами ст. 601 ЦК України, здійснюють зарахування зустрічних однорідних вимог за зобов'язаннями у сумі 3 285 258,00 грн.

16.01.2019 старшим державним виконавцем Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області Розбицькою Г.І. прийнято постанову про арешт майна боржника у виконавчому провадженні № 58044532 з примусового виконання наказу Господарського суду Житомирської області від 03.01.2019 у справі №906/646/18 про стягнення з ПП «Вікінг» на користь ТзОВ «МСС «Тідісі-Дальнобой»« заборгованості у розмірі 3 881 374,28 грн, якою накладено арешт на все майно, що належить боржнику.

Отже, позивач звернувся до суду з цим позовом про визнання недійсними угоди про реституцію від 30.05.2018 та змін до угоди про реституцію від 27.08.2018, договору купівлі-продажу №011/1501/2019 від 15.01.2019, договору купівлі-продажу №299/1211/2018 від 12.11.2018, укладених між ПП «Транс Петроль» та ПП «Вікінг», оскільки ці правочини укладені з метою уникнення відповідальності ПП «Вікінг» перед ТзОВ «МСС «Тідісі-Дальнобой»« за судовими рішеннями у справах №906/646/18 та №906/726/17 про стягнення заборгованості, тобто, ці правочини є фраудаторними, зокрема, укладені на шкоду позивачу.

Крім того, на час укладення оспорюваних правочинів були відкриті виконавчі провадження, за якими накладено арешт на майно ПП «Вікінг», що також є підставою для визнання недійсними угоди про реституцію та договорів купівлі-продажу транспортних засобів.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 ГПК України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву ст. 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Аналогічний підхід до стандарту доказування «вірогідність доказів» висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами ГПК України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як «баланс вірогідностей».

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частинами 1, 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У відповідності до ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

З наведених правових норм вбачається, що об'єктом захисту, в тому числі судового, є порушене, невизнане або оспорюване право.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Відтак, у розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за приписами чинного законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Як роз'яснив Конституційний Суд України у Рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається у ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» має один і той же зміст.

У цьому Рішенні Конституційного Суду України надано офіційне тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес», як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто, інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного рішення Конституційного Суду України.

При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Отже, саме на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Як свідчать наявні матеріали справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» звернулось до суду першої інстанції з позовом про визнання недійсними угоди про реституцію від 30.05.2018 та змін до угоди про реституцію від 27.08.2018, договору купівлі-продажу № 011/1501/2019 від 15.01.2019, договору купівлі-продажу № 299/1211/2018 від 12.11.2018, укладених між ПП «Транс Петроль» та ПП «Вікінг», обґрунтовуючи звернення до суду посиланням на те, що позивач є саме заінтересованою особою стосовно спірних правочинів та здійснення реституційних наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Згідно частини третьої статті 13 Господарського кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Як на підставу недійсності правочинів, укладених між відповідачами -1 та -2, позивач вказував на те, що вони є фраудаторними, тобто укладені на шкоду кредитору - позивачу.

Зокрема, Верховний Суд у постанові від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18 надав тлумачення фраудаторниму договору.

За висновком Верховного Суду, договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, належать: момент укладення договору; контрагент, із яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Проте, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 зазначено таке: «Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Як наголошував Верховний Суд України (постанови від 01 червня 2016 року у справі № 920/1771/14, від 30 листопада 2016 року у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину потрібно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце».

Отже, у справах про оспорювання договору за позовом особи, яка не є його стороною, спершу потрібно встановити, яким чином договір порушує (зачіпає) її права та законні інтереси.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України ) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Отже, щодо позовних вимог про визнання недійсними угоди про реституцію від 30.05.2018 та змін до угоди про реституцію від 27.08.2018, укладених між ПП «Вікінг» та ПП «Транс Петроль», суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Частиною 1 статті 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості, наданій сторонам, визначати умови такого договору. укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі - не повинні суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.

Таким чином, правовими засобами закріплення свободи договору традиційно розуміють норми-принципи, які проголошують свободу договору, свободу підприємницької діяльності та диспозитивні норми права, в яких втілено даний принцип.

Важливим елементом свободи договору є воля та її зовнішній вираз - волевиявлення.

Як підтверджується наявними матеріалами справи, вірно встановлено судом першої інстанції та з чим погоджується у наведеній частині суд апеляційної інстанції, на виконання рішення Господарського суду Житомирської області від 08.12.2017 у справі №906/726/17 (яким визнано недійсними договори купівлі-продажу транспортних засобів, укладених відповідачами -1 та -2: №00081/09/8041/2016 від 05.05.2016, №558/10/8047/2016 від 03.06.2016, №268/01/8047/2016 від 21.06.2016, №291/01/8047/2016 від 25.06.2016, №300/01/8047/2016 від 25.06.2016, №391/01/8047/2016 від 27.06.2016 та додаткових угод до них), що набрали законної сили, укладено між відповідачами -1 та -2 угоду про реституцію 30.05.2018.

Зокрема, за цією угодою сторони домовились, що ПП «Транс Петроль» передає ПП «Вікінг» 40 одиниць транспортних засобів, а ПП «Вікінг», в свою чергу, перераховує грошові кошти за ці транспортні засоби на користь ПП «Транс Петроль».

До вказаної угоди між сторонами були підписані зміни від 27.08.2018, яким сторони продовжили строк виконання зобов'язання за угодою від 30.05.2018, а також змінили порядок передачі транспортних засобів та порядок оплати.

Також, матеріалами справи підтверджується, що 12.11.2018 між відповідачем-1 та відповідачем-2 підписані акти №1, №2, №3, №4, №5, №6 приймання-передачі транспортних засобів до угоди про реституцію від 30.05.2018, відповідно до яких відповідач-1 передав/повернув, а відповідач-2 прийняв 40 одиниць транспортних засобів згідно переліку.

З наведеного вбачається, що згідно з умовами угоди про реституцію від 30.05.2018 та змін до цієї угоди від 27.08.2018, ПП «Вікінг» повернуло у свою власність 40 одиниць транспортних засобів, відтак законні інтереси позивача, як кредитора відповідача-2, - не порушені, а навпаки, цією угодою та змінами до неї транспортні засоби були повернуті у власність боржника ПП «Вікінг».

При цьому, суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні матеріали справи також дійшов висновку, що позивачем не було доведено належними, допустимими доказами ту обставину, що оспорювані ним правочини були укладені саме для завдання йому шкоди у вигляді неотримання присуджених до стягнення рішеннями судів відповідних коштів, а докази та обгрунтування, надані відповідачем-1 в спростування даного твердження - є більш вірогідними в розумінні ст. 79 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними та обґрунтованими висновками суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог ТзОВ «МСС «Тідісі-Дальнобой»« про визнання недійсними угоди про реституцію 30.05.2018 та змін до цієї угоди від 27.08.2018, укладених між ПП «Вікінг» та ПП «Транс Петроль» з посиланням на їх «фраудотарність», оскільки належних, допустимих та достатніх доказів того, що вони укладені саме з метою завдання шкоди позивачу - матеріали справи не містять.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне наголосити, що угода про реституцію 30.05.2018 та зміни до цієї угоди від 27.08.2018, укладені між відповідачами на підставі ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України та рішення Господарського суду Житомирської області від 08.12.20217 у справі № 906/726/17, яке набрало законної сили, а отже, в силу приписів п. 1 ч. 2 та ч. 5 ст. 11 Цивільного кодексу України в сукупності вказані угоди та рішення суду, з урахуванням п. 3 ч. 1 статті 3 Цивільного кодексу України, створили певні правові наслідки: транспортні засоби були повернуті у власність боржника - ПП «Вікінг», що в сукупності також свідчить і про те, що відповідачі жодним чином не вчиняли умисних дій з метою саме завдати шкоду позивачу.

Також, ні станом на момент вирішення спору судом першої інстанції, ні станом на момент апеляційного провадження у справі позивачем не було надано належних та допустимих доказів в підтвердження умисності дій відповідачів на завданні шкоди позивачу, і посилання позивача на те, що такими доказами є обставини невиконання рішень судів про стягнення коштів - судом апеляційної інстанції відхиляються з огляду на те, що виконавчі провадження щодо стягнення відповідних коштів тривають, вони не закриті з підстав, передбачених ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», і в межах відповідних виконавчих проваджень здійснюються відповідні дії щодо виконання вказаних рішень, докази чого наявні в матеріалах справи.

При цьому, наявність відкритого кримінального провадження № 12017060060001600 від 06.09.2017, за результатами якого обвинувальний акт стосовно директора ПП «Вікінг» Головка С.В. у зв'язку з невиконанням рішення Господарського суду Житомирської області від 15.06.2017 у справі № 906/354/17 направлено до суду - не є тією обставиною, яка свідчить про підтвердження умисності дій відповідачів на завданні шкоди позивачу, як не свідчить і про саме факт фраудаторності оспорюваних угоди про реституцію 30.05.2018 та угоди про внесення змін до цієї угоди від 27.08.2018.

Також, слід врахувати, що позивач наголошує на тому, що укладення вказаних угод та завдання шкоди - знаходяться у безпосередньому причинно - наслідковому зв'язку, що на його думку свідчить про фраудаторність оспорюваних ним правочинів. Проте, суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду справи та оцінки наявних у справі доказів як кожного окремо, так і у їх сукупності, дійшов висновку, що подані позивачем докази в підтвердження заявленої фраудаторності - не є належними та допустимими в розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, і позивачем в розумінні ст. 204 Цивільного кодексу України не було спростовано належними засобами доказування презумпції чинності оспорюваних правочинів.

При цьому, доводи позивача про те, що у зв'язку з накладенням арешту Господарського суду Житомирської області від 13.08.2018 у справі № 906/646/18 на рахунки ПП «Вікінг», ПП «Вікінг» з ПП «Транс Петроль» 27.08.2018 внесли зміни до Угоди про реституцію, та передбачили новий спосіб виконання вказаної угоди, який дозволяє уникнути перерахування коштів на виконання реституції, і така поведінка суперечить доктрині «venire contra factum proprium» (заборона суперечливої поведінки), оскільки до цих змін ПП «Вікінг» мало сплатити кошти ПП «Транс Петроль» з власних рахунків, на які вже було накладено арешт на суму зобов'язання перед ТОВ «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» в розмірі 3 285 258,00 грн. - судом апеляційної інстанції відхиляються як необґрунтовані та безпідставні з огляду на наступне.

Верховний Суд у склад об'єднаної палати Касаційного цивільного суду по справі №753/11000/14-ц від 18 квітня 2018 року застосував принцип Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав).

Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки у випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли вона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою.

Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча й були індивідуально узгоджені, проте включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party).

Отже, суд апеляційної інстанції враховує, що принцип Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав) застосовується у спорах між учасниками відповідного правочину у випадку наявності саме між ними неузгоджених та спірних тлумачень певних умов договору, для визначення господарських правовідносин між ними та їх регулювання, а тому застосування його по відношенню до позивача, як заінтересованої особи, яка оспорює укладені між відповідачами угоди, в контексті спірних правовідносин за даним спором - відсутні.

Щодо позовних вимог позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу №299/1211/2018 від 12.11.2018, укладеного між ПП «Транс Петроль» та ПП «Вікінг», суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Як підтверджується наявними матеріалами справи, 12.11.2018 між відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено договір №299/1211/2018 купівлі-продажу транспортних засобів, відповідно до якого ПП «Вікінг» передало у власність ПП «Транс Петроль» згідно з актом № 1 від 12.11.2018 приймання-передачі 40 одиниць транспортних засобів без вантажних шин згідно переліку, наведеному у цьому акті.

05.12.2018 між відповідачем-1 та відповідачем-2 підписано угоду щодо договору купівлі-продажу транспортних засобів № 299/1211/2018 від 12.11.2018, відповідно до якої сторони дійшли згоди, що договір купівлі-продажу транспортних засобів № 299/1211/2018 від 12.11.2018 є помилковим, а отже, набуття, зміна чи припинення прав та обов'язків за цим договором у сторін не відбулись.

Згідно п. 2 цієї угоди, для відновлення майнового та правового стану, що існували у сторін до моменту укладення договору купівлі-продажу транспортних засобів № 299/1211/2018 від 12.11.2018, відповідач-1 повертає, а відповідач-2, зі своєї сторони, визнає відсутність заборгованості покупця за договором і сторони скасовують/анулюють залік зустрічних однорідних вимог від 16.11.2018, здійснений на припинення зобов'язань між ними у тому числі, що виникли за цим договором.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що відповідачі-1 та відповідач-2 визнали договір купівлі-продажу транспортних засобів № 299/1211/2018 від 12.11.2018 помилковим, тобто недійсним, а відтак суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що підстави для визнання цього договору недійсним в силу приписів ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України в судовому порядку - відсутні, у зв'язку з чим вимоги позивача у наведеній частині також задоволенню не підлягають.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що сторони повернулись у той майновий стан, який у них був до укладення договору купівлі-продажу транспортних засобів № 299/1211/2018 від 12.11.2018, тобто власником 40 одиниць транспортних засобів залишилося ПП «Вікінг».

Також, ні станом на момент вирішення спору судом першої інстанції, ні станом на момент апеляційного провадження у справі позивачем не було надано належних та допустимих доказів в підтвердження умисності дій відповідачів на завданні шкоди позивачу, і посилання позивача на те, що такими доказами є обставини невиконання рішень судів про стягнення коштів - судом апеляційної інстанції відхиляються з огляду на те, що виконавчі провадження щодо стягнення відповідних коштів тривають, вони не закриті з підстав, передбачених ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», і в межах відповідних виконавчих проваджень здійснюються відповідні дії щодо виконання вказаних рішень, докази чого наявні в матеріалах справи.

При цьому, наявність відкритого кримінального провадження № 12017060060001600 від 06.09.2017, за результатами якого обвинувальний акт стосовно директора ПП «Вікінг» Головка С.В. у зв'язку з невиконанням рішення Господарського суду Житомирської області від 15.06.2017 у справі № 906/354/17 направлено до суду - не є тією обставиною, яка свідчить про підтвердження умисності дій відповідачів на завданні шкоди позивачу, як не свідчить і про саме факт фраудаторності оспорюваного договору купівлі-продажу транспортних засобів № 299/1211/2018 від 12.11.2018 .

При цьому, слід врахувати, що позивач наголошує на тому, що укладення вказаної угоди та завдання шкоди - знаходяться у безпосередньому причинно - наслідковому зв'язку, що на його думку свідчить про фраудаторність оспорюваного правочину - договору купівлі-продажу транспортних засобів № 299/1211/2018 від 12.11.2018. Проте, суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду справи та оцінки наявних у справі доказів як кожного окремо, так і у їх сукупності, дійшов висновку, що подані позивачем докази в підтвердження заявленої фраудаторності - не є належними та допустимими в розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, і позивачем в розумінні ст. 204 Цивільного кодексу України не було спростовано належними засобами доказування презумпції чинності оспорюваного правочину.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу №011/1501/2019 від 15.01.2019, укладеного між ПП «Транс Петроль» та ПП «Вікінг», суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Судом вище зазначено, що за приписами 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Тлумачення статті 234 Цивільного кодексу України, свідчить, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що договір купівлі-продажу, це договір, за яким одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як підтверджується наявними матеріалами справи, 15.01.2019 між ПП «Вікінг» та ПП «Транс Петроль» укладено договір № 011/1501/2019 купівлі-продажу транспортних засобів, відповідно до якого відповідач-2 передав у власність відповідача-1 40 одиниць транспортних засобів без вантажних шин, що підтверджується підписаним між сторонами актами приймання-передачі транспортних засобів № 1-№10 від 15.01.2019.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що сторони дійшли згоди про зарахування зустрічних однорідних вимог за зобов'язаннями, про що між ними складено та підписано акт припинення зобов'язань заліком від 16.01.2019.

Крім того, за твердженням відповідача-1, станом на час укладення оспорюваного договору арешт на 40 одиниць транспортних засобів було знято, що підтверджується постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області Сладь Т.П. у зведеному виконавчому провадженні № 54206642.

З матеріалів справи вбачається, що ПП «Вікінг» є боржником перед ТзОВ «МСС «Тідісі-Дальнобой»«, зокрема 03.01.2019 Господарським судом Житомирської області видано наказ у справі №906/646/18 про стягнення з відповідача-2 на користь позивача заборгованості у розмірі 3 881 374,28 грн.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 16.08.2018 державним виконавцем Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області було відкрито виконавче провадження ВП № 57007638 з примусового виконання ухвали Господарського суду Житомирської області від 13.08.2018 було вжито заходів забезпечення позову у справі №906/646/18 шляхом накладення арешту саме на грошові кошти, що належать ПП «Вікінг» в межах 3 824 014,16 грн., і відповідно, вимоги стягувача забезпечувались відповідним арештом коштів в межах заявлених позовних вимог, а також відповідними постановами від 16.08.2018, 31.10.2018 накладено арешт на грошові кошти боржника у межах суми звернення стягнення.

Також, суд апеляційної інстанції враховує, що старшим державним виконавцем Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області Розбицькою Г.І. прийнято постанову від 10.01.2019 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу № 906/646/18 про стягнення 3 881 374,28 грн. від 03.01.2019 та дві постанови від 14.01.2019 та від 16.01.2019 у виконавчому провадженні № 58044532, якими було накладено арешт на майно ПП «Вікінг», в тому числі на 40 одиниць транспортних засобів, проте, відповідний арешт накладено в межах суми стягнення - 4 269 661,71 грн., чого судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не було враховано.

Проте, суд апеляційної інстанції вважає, що в контексті ініційованого спору, обставина меж стягнення, окреслена сумами у відповідній постанові, також має враховуватись при здійсненні висновку стосовно фраудаторності оспорюваного правочину, оскільки обставина вартості майна має враховуватись з тих підстав, що в майбутньому за його рахунок у випадку вчинення обумовленого законом обсягу відповідних дій щодо звернення стягнення на таке майно, відбудеться задоволення грошових вимог стягувача, враховуючи вартість автомобілів у відношенні до сум стягнень за виконавчими провадженнями, оскільки вартість кожного автомобіля в межах процедури його примусової реалізації встановлюється експертним шляхом станом на момент реалізації.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції враховує, що судовими рішеннями на користь позивача були присуджені до стягнення саме грошові кошти, проте, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, що в межах виконавчих проваджень, про які наголошує позивач, здійснено увесь обсяг дій щодо розшуку грошових коштів боржника та/або що у встановленому законом порядку відбулась зміна порядку та/або способу виконання рішення суду, та/або прийнято в установленому порядку рішення про звернення стягнення на майно боржника для погашення заборгованості, і що саме сукупність вказаних дій (або інших дій, обумовлених Законом України «Про виконавче провадження») призвели до неможливості виконання рішень судів саме з підстав відсутності у боржника зокрема і означеного у даному спорі майна (40 транспортних засобів), за рахунок якого можливо б було погасити заборгованість в межах присуджених сум стягнення.

Окрім того, відповідний арешт накладено в межах суми стягнення - 4 269 661,71 грн., проте, суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач не довів належними засобами доказування в контексті посилань на фраудаторність укладеного між відповідачами оспорюваного правочину, того факту, що укладення такого правочину відбулось саме з метою уникнення виконання грошових зобов'язань, присуджених до стягнення судовим рішенням в межах справи № 906/646/18, навіть при наявності арешту на майно ПП «Вікінг», в тому числі на 40 одиниць транспортних засобів, проте, відповідний арешт накладено в межах суми стягнення - 4 269 661,71 грн., і матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували по-перше, що вартість арештованих транспортних засобів складає саме вказану суму, адже навіть сторонньому спостерігачу є зрозумілою обставина приблизної вартості 40 одиниць транспортних засобів, як є значно більшою за суму стягнення, що має бути враховано при оцінці фраудаторності правочину в контексті попередження втручання у право осіб на мирне володіння майном в призмі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що ПП «Вікінг» вважаючи, що арешт на його майно, накладений у зведеному виконавчому провадженні №54206642, знято 15.01.2019, мав на меті ухилення від виконання судового рішення у справі №906/646/18, уклав з ПП «Транс Петроль» оспорюваний договір купівлі-продажу транспортних засобів №011/1501/2019 від 15.01.2019.

Проте, суд апеляційної інстанції не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, вважає його таким, що зроблений без урахування в сукупності усіх обставин справи та перевірки їх доказами, оскільки постановою в межах зведеного виконавчого провадження ВП № 54206642 від 15.01.2019 (до якого входять ВП 56682295, 56336904, 55894702, 55402049, 54877540, 54876601, 54417848, 54225013, 54206642) було знято арешт з майна боржника ПП «Вікінг» (відповідні транспортні засоби), оскільки 24.10.2018 на рахунок відділу примусового виконання рішень Управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Житомирській області надійшли кошти в сумі 1 131 873,65 грн., які необхідні для задоволення вимог усіх стягувачів по відповідних виконавчих провадженнях. Крім того, у вказані постанові також містяться відомості про те, що 13.11.2018 виконавче провадження № 54206642 завершено на підставі п. 5 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки ухвалою Господарського суду Житомирської області № 906/1097/16 від 09.11.2017 виконавчий документ визнано таким, що не підлягає виконанню.

Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення в частині задоволених позовних вимог помилково не враховано наявність постанови начальника Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області від 16.01.2019 про скасування процесуального документу, а саме постанови про арешт майна боржника від 14.01.2019, та наданим відповідачем-1 доказам, а саме витягам №12 та №13 з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, які підтверджують факт того, що станом на день укладання оспорюваного правочину жодних обтяжень щодо майна ПП «Вікінг» не було.

Також, з висновками суду першої інстанції про те, що з матеріалів справи вбачається та не заперечується відповідачем-1, що починаючи з 2017 року, фактично з моменту звернення ТзОВ «МСС «Тідісі-Дальнобой»« із позовними вимогами до ПП «Вікінг», зокрема: про стягнення заборгованості за договором оренди шин для вантажних автотранспортних засобів, про зобов'язання повернення шин для вантажних автотранспортних засобів, в подальшому про стягнення майнової шкоди у розмірі залишкової вартості шин, ПП «Вікінг» неодноразово намагалось відчужити на користь ПП «Транс Петроль» транспортні засоби шляхом укладення договорів купівлі-продажу та зарахування зустрічних вимог, а отже учасники відносин (сторони договору купівлі-продажу транспортних засобів №011/1501/2019 від 15.01.2019) ухилялися від виконання рішення суду, оскільки цивільно-правовий інструментарій (договір купівлі-продажу транспортних засобів №011/1501/2019 від 15.01.2019) під час арешту майна використовувався відповідачем-2 для унеможливлення звернення стягнення на його майно і зумовив для нього настання таких негативних наслідків - суд апеляційної інстанції не погоджується та вважає їх такими, що здійснені з неправильним застосуванням ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, оскільки судовими рішеннями на користь позивача були присуджені до стягнення саме грошові кошти, проте, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, що в межах виконавчих проваджень, про які наголошує позивач, здійснено увесь обсяг дій щодо розшуку грошових коштів боржника та/або що у встановленому законом порядку відбулась зміна порядку та/або способу виконання рішення суду, та/або прийнято в установленому порядку рішення про звернення стягнення на майно боржника для погашення заборгованості, і що саме сукупність вказаних дій (або інших дій, обумовлених Законом України «Про виконавче провадження») призвели до неможливості виконання рішень судів саме з підстав відсутності у боржника зокрема і означеного у даному спорі майна (40 транспортних засобів), за рахунок якого можливо б було погасити заборгованість в межах присуджених сум стягнення.

При цьому, як наголошує суд апеляційної інстанції, обставина укладення оспорюваного правочину, навіть з арештом належного ПП «Вікінг» майна, проте, без урахування меж стягнення за виконавчиним провадженнями, з урахуванням відсутності вищенаведених обставин стосовно неможливості виконання рішення та вчинення усього обсягу відповідних дій щодо його виконання - не є такою, що спростовує презумпцію чинності оспорюваного правочину, оспорюючи який позивач не є його учасником, а робіть оцінку підстав його укладення, ґрунтуючись виключно на наявності лише фактів невиконання рішень судів про стягнення коштів та наявності обтяження, яке впливає виключно на правовідносини учасників такого правочину в контексті переходу права власності на відповідне майно з обтяженням, щодо якого заінтересована сторона не позбавлена права вчинити обумовлений законом обсяг дій.

При цьому, слід врахувати, що позивач наголошує на тому, що укладення вказаної угоди та завдання шкоди - знаходяться у безпосередньому причинно - наслідковому зв'язку, що на його думку свідчить про фраудаторність оспорюваного правочину - договору купівлі-продажу транспортних засобів №011/1501/2019 від 15.01.2019. Проте, суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду справи та оцінки наявних у справі доказів як кожного окремо, так і у їх сукупності, дійшов висновку, що подані позивачем докази в підтвердження заявленої фраудаторності - не є належними та допустимими в розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, і позивачем в розумінні ст. 204 Цивільного кодексу України не було спростовано належними засобами доказування презумпції чинності оспорюваного правочину.

За вказаних обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наведені позивачем у межах даного спору підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортних засобів №011/1501/2019 від 15.01.2019 як такого, що укладений на шкоду ТзОВ «МСС «Тідісі-Дальнобой»«, як кредитора відповідача-2, - відсутні , у зв'язку з чим вимоги позивача у цій частині задоволенню не підлягають, а рішення суду першої інстанції у цій частині підстигає касуванню з ухваленням нового рішення у скасованій частині про відмову у задоволенні вимоги позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортних засобів №011/1501/2019 від 15.01.2019.

Також, суд апеляційної інстанції враховує, що позивачем не доведено належними засобами доказування в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, і фіктивність оспорюваних правочинів в розумінні ст. 234 Цивільного кодексу України, оскільки матеріали справи містять належні та допустимі докази, які свідчать про вчинення сторонами дій на виконання оспорюваних правочинів (підписано відповідні акти, здійснено зарахування).

Також, суд апеляційної інстанції враховує, що дійсно, як зазначив суд першої інстанції:

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним»;

- у постанові Верховного Суду від 05 липня 2018 у справі № 922/2878/17 зазначено, що «цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Укладення боржником, проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу, договору купівлі-продажу, і в першу чергу, з тривалою відстрочкою платежу, може свідчити про його недобросовісність та зловживання правами стосовно кредитора, оскільки такий договір купівлі-продажу може порушити майнові інтереси кредитора і бути направлений саме на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які можуть хоч і не порушувати конкретних імперативних норм, але бути недобросовісними та зводитися до зловживання правом»;

- у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі №755/17944/18 зроблено висновок, що «договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

Проте, по-перше, обставини даної справи є відмінними від обставин справ № 369/11268/16-ц, № 922/2878/17, №755/17944/18, а по-друге, оцінка доводів позивача про недійсність оспорюваних правочинів здійснюється за наслідками дослідження обсягу доказів у даній справі, який також є відмінним від наведених справ, адже:

- у справі № 369/11268/16-ц позивач звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 19 червня 2012 року особу визнано винним у вчиненні злочину та визначено розмір нанесених збитків;

- у справі 755/17944/18 особа просила визнати недійсним договір купівлі-продажу щодо відчуження квартири; скасувати рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; зобов'язати приватного нотаріуса внести запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації речових прав на зазначену квартиру, посилаючись на те, що укладено договір позики, відповідно до умов якого позивач надав у борг 250 000, 00 дол. США, що підтверджується письмовою розпискою, власноручно складеною особою у присутності її чоловіка, і розуміючи наслідки рішення суду про стягнення боргу, разом із ОСОБА_4 перереєстрували право власності на належну їм на праві власності квартиру, загальною площею 29, 4 кв. м, житловою площею 15, 5 кв. м, , на сина шляхом укладення договору купівлі-продажу від 05 липня 2013 року;

- у справі № 922/2878/17 Господарського суду Харківської області надійшла позовна заява Харківського учбово-виробничого підприємства №2 Українського товариства глухих до Харківського учбово-виробничого підприємства №1 Українського товариства глухих та Фізичної особи-підприємця Пастуха Максима Вікторовича , в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив визнати право власності за Харківським учбово-виробничим підприємством №2 Українського товариства глухих на майно, скасувати арешт з вищевказаного майна, а також з комори інструментального цеху з інструментом, двох кімнат з технічною та готовою продукцією; і у вказаній справі рішення судів першої та апеляційної інстанції були скасовані, а справу скеровано до суду першої інстанції для нового розгляду.

Також, розглянувши також вимогу позивача про застосування обумовленої ст. 216 Цивільного кодексу України реституції, шляхом скасування у Єдиному державному реєстрі транспортних засобів реєстраційних записів права власності за ПП «Транс Петроль» та відновлення у Єдиному державному реєстрі транспортних засобів реєстраційних записів права власності за ПП «Вікінг» на транспортні засоби згідно з переліком, - суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вона задоволенню не підлягає оскільки такий спосіб захисту застосовуються за вимогою власника такого майна, внаслідок визнання судом договору недійсним., а оскільки судом апеляційної інстанції встановлено відсутність обумовлених законом підстав для визнання недійсними угоди про реституцію від 30.05.2018 та змін до угоди про реституцію від 27.08.2018, укладеної між Приватним підприємством «Транс Петроль» та Приватним підприємством «Вікінг», договору купівлі-продажу №011/1501/2019 від 15.01.2019, укладеного між Приватним підприємством «Транс Петроль» та Приватним підприємством «Вікінг», договору купівлі-продажу №299/1211/2018 від 12.11.2018, укладеного між Приватним підприємством «Транс Петроль» та Приватним підприємством «Вікінг», а тому і вимоги позивача у цйі частиін також задоволенню не підлягають саме з наведених підстав.

Крім того, доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що відмовляючи в задоволені частини позовних вимог щодо застосування реституції Господарським судом міста Києва не дотримано положень ч. 4 ст. 238 ГПК України, а саме: не здійснено мотивованої оцінки аргументів, ТОВ «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» щодо відсутності підстав для задоволення вищезазначеної позовної вимоги (п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України), як і не наведено норми права, на які посилалося ТОВ «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» при заявлені вимоги щодо реституції, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування (п. 8 ч. 4 ст. 238 ГПК України) - судом апеляційної інстанції відхиляються як необґрунтовані та безпідставні, оскільки судом першої інстанції надано оцінку вказаними доводам позивача, про що зазначено в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, так і відображено резолютивній частині рішення.

Стосовно доводів Приватного підприємства «Транс Петроль» про те, що судом першої інстанції безпідставно відхилено заявлене відповідачем-1 клопотання про закриття провадження у справі (з посиланням на п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України) в частині визнання недійсною угоди про реституцію від 30.05.2018 та змін до угоди про реституцію від 27.08.2018, укладеної між Приватним підприємством «Транс Петроль» та Приватним підприємством «Вікінг», визнання недійсним договору купівлі-продажу №011/1501/2019 від 15.01.2019, укладеного між Приватним підприємством «Транс Петроль» та Приватним підприємством «Вікінг», оскільки є таке, що набрало законної сили рішення суду у справі № 910/16005/19, яким відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» у задоволенні позову і підставами позову у цій справі позивачем заявлено саме те, що укладення вказаних угод відбулось з метою уникнення відповідальності відповідача-2 перед позивачем за судовими рішеннями у справі № 906/646/18 та № 906/726/17 про стягнення заборгованості, і у справі № 910/16005/19 надано оцінку обставинам (підставам), зазначеним у позові з урахуванням положень ст. ст. 203, 215, 234 Цивільного кодексу України та відповідності оспорюваних правочинів вимогам законодавства, враховуючи ті самі підстави позову, як позивачем також було визначено у даній справі, і довод про те, що звертаючись до суду з новим позовом з тим же предметом, з тих же підстав та між тими ж сторонами, позивач у дані справі намагається переоцінити обставини, встановлені рішенням суду у справі № 910/16005/19, що не відповідає принципу юридичної визначеності та суперечить п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод - судом апеляційної інстанції відхиляється, оскільки підстави позовних вимог у цій справі не є тотожними підставам позову при розгляді справи № 910/16005/19.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції враховує те, що у справі № 910/16005/19 підставами позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «ТІДІСІ-Дальнобой» до Приватного підприємства «Транс Петроль» та Приватного підприємства «Вікінг» про визнання недійсною угоди про реституцію від 30.05.2018 року та визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортних засобів № 011/1501/2019 від 15.01.2019 було те, що оскаржувані правочини є такими, що порушують публічний порядок, оскільки були спрямовані на незаконне заволодіння майном позивача, отже в розумінні ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемними. На думку позивача, оскаржувані правочини є такими, які вчинені без наміру створення правових наслідків, отже є фіктивними, а фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підстави позовних вимог у цій справі не є тотожними підставам позову при розгляді справи № 910/16005/19, у зв'язку з чим саме вказаний довод Приватного підприємства «Транс Петроль» відхиляється саме як підстава для скасування рішення суду першої інстанції з підстав порушення норми процесуального права - п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Також, суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду справи та оцінки наявних у справі доказів як кожного окремо, так і у їх сукупності, дійшов висновку, що оспорювання позивачем, як заінтересованою особою, укладених між відповідачами угод , і визнання їх недійсними як фраудаторних без належних на те правових підстав - є втручанням як в господарську діяльність учасників господарювання, а також порушуватиме презумпцію свободи договору та мирного володіння майном відповідачів в призмі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стосовно ряду виконавчих проваджень, щодо наявності яких наголошував позивач саме як підстава для фраудаторності оспорюваних правочинів, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що ухвалою Господарського суду Житомирської області від 13.08.2018 було вжито заходів забезпечення позову у справі №906/646/18 шляхом накладення арешту саме на грошові кошти, що належать ПП «Вікінг» в межах 3 824 014,16 грн., і відповідно, вимоги стягувача забезпечувались відповідним арештом коштів в межах заявлених позовних вимог, .

При цьому, арешт на майно божника - ПП «Вікінг» для забезпечення виконання рішення суду в межах справи №906/646/18 було накладено 26.06.2019, що підтверджується наявною в матеріалах справи постановою Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Корольова М.А. у ВП № 59417172, тобто вже після укладення між відповідачами оспорюваних правочинів.

Також, в межах зведеного виконавчого провадження ВП № 54206642 відповідною постановою від 02.08.2018 було накладено арешт та майно боржника (ПП «Вікінг») за, зокрема, наступними виконавчими документам, щодо наявності судових проваджень, невиконання рішень за якими за якими позивач посилався у позові як на підставу недійсності правочинів: наказ № 906/292/17 від 16.05.2017 про стягнення 130 486,45 грн., наказ № 906/1097/16 від 31.05.2017 про стягнення 616 483,16 грн., наказ № 906/354/17 від 06.07.2017 про стягнення 57 360,21 грн., наказ № 906/1097/16 від 07.02.2018 про стягнення 28 418,40 грн., наказ № 906/726/17 від 26.03.2018 про стягнення 4 800,00 грн.

При цьому, здійснюючи оцінку наявних у справі доказів з підстав і їх вірогідності, стосовно заявлених позовних вимог щодо визнання недійсною угоди про реституцію від 30.05.2018 та змін до угоди про реституцію від 27.08.2018, укладеної між Приватним підприємством «Транс Петроль» та Приватним підприємством «Вікінг», визнання недійсним договору купівлі-продажу №011/1501/2019 від 15.01.2019, укладеного між Приватним підприємством «Транс Петроль» та Приватним підприємством «Вікінг», визнання недійсним договору купівлі-продажу №299/1211/2018 від 12.11.2018, укладеного між Приватним підприємством «Транс Петроль» та Приватним підприємством «Вікінг», суд апеляційної інстанції керуючись ст. 79 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку, що накладення арешту на майно ПП «Вікінг» (згідно наведеного у постанові переліку 40 транспортних засобів) в межах зведеного виконавчого провадження ВП № 54206642 у межах суми звернення стягнення, з урахуванням витрат виконавчого провадження, загалом в сумі 1 807 802,81 грн. та ВП 58044532 у межах суми звернення стягнення, з урахуванням витрат виконавчого провадження, загалом в сумі 4 269 661,71 грн.- не свідчить про те, що, зокрема, ПП «Вікінг», укладаючи оспорювані правочини мав на меті уникнути виконання зобов'язань за рішеннями судів про стягнення коштів, адже в матеріалах справи відсутні зокрема і належні і допустимі докази в розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, що вартість вказаних транспортних засобів є меншою, ніж стягувані за виконавчими провадженнями суми, і навпаки, навіть враховуючи загальну купівельну вартість транспортних засобів, погоджену між відповідачами в оспорюваних угодах (3 285 258,00 грн.), в яких учасники оспорюваних правочинів врегулювали між собою саме грошові правовідносини розрахунку за придбані транспортні засоби (адже ціна на відповідні транспортні засоби не є регульованою та/або такою, що установлюється державною), суд апеляційної інстанції вважає, що вказана обставина жодним чином не може свідчити про уникнення виконання зобов'язань саме перед позивачем у межах сум стягнень за виконавчими провадженнями, враховуючи вартість автомобілів у відношенні до сум стягнень за виконавчими провадженнями, оскільки вартість кожного автомобіля в межах процедури його примусової реалізації встановлюється експертним шляхом станом на момент реалізації.

Окрім того, суд апеляційної інстанції враховує і те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, що в межах виконавчих проваджень, про які наголошує позивач, здійснено увесь обсяг дій щодо розшуку грошових коштів боржника та/або що у встановленому законом порядку відбулась зміна порядку та/або способу виконання рішення суду, та/або прийнято в установленому порядку рішення про звернення стягнення на майно боржника для погашення заборгованості, і що саме сукупність вказаних дій (або інших дій, обумовлених Законом України «Про виконавче провадження») призвели до неможливості виконання рішень судів саме з підстав відсутності у боржника зокрема і означеного у даному спорі майна (40 транспортних засобів), за рахунок яких можливо б було погасити заборгованість.

Також, суд апеляційної інстанції враховує і те, що в межах зведеного виконавчого провадження ВП № 54206642 відповідною постановою від 29.10.2018 було припинено розшук майна боржника ПП «Вікінг» (відповідні транспортні засоби), оскільки рішення у справі № 906/1097/16 виконано боржником фактично, а постановою в межах зведеного виконавчого провадження ВП № 54206642 від 15.01.2019 (до якого входять ВП 56682295, 56336904, 55894702, 55402049, 54877540, 54876601, 54417848, 54225013, 54206642) було знято арешт з майна боржника ПП «Вікінг» (відповідні транспортні засоби), оскільки 24.10.2018 на рахунок відділу примусового виконання рішень Управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Житомирській області надійшли кошти в сумі 1 131 873,65 грн., які необхідні для задоволення вимог усіх стягувачів по відповідних виконавчих провадженнях. Крім того, у вказані постанові також містяться відомості про те, що 13.11.2018 виконавче провадження № 54206642 завершено на підставі п. 5 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки ухвалою Господарського суду Житомирської області № 906/1097/16 від 09.11.2017 виконавчий документ визнано таким, що не підлягає виконанню.

Отже, на переконання суду апеляційної інстанції в контексті спірних правовідносин та ініційованого позивачем спору, саме в сукупності (1) обставина укладення оспорюваних правочинів та (2) обставина того, що відповідне рішення суду є не виконуваним з підстав відсутності у боржника зокрема і означеного у даному спорі майна (40 транспортних засобів), за рахунок якого можливо б було погасити заборгованість в межах присуджених сум стягнення, могли б свідчити про фраудаторність такого правочину.

Проте, як встановлено судом апеляційної інстанції, обставини наявності вказаних обставин саме в сукупності - матеріалами справи не підтверджується і судом апеляційної інстанції не встановлено, а виключно лише обставина укладення оспорюваних правочинів, навіть з арештом належного ПП «Вікінг» майна, проте, без урахування меж стягнення за виконавчими провадженнями, з урахуванням відсутності вищенаведених обставин стосовно неможливості виконання рішення та вчинення усього обсягу відповідних дій щодо його виконання - не є такою, що спростовує презумпцію чинності оспорюваних правочинів, оспорюючи які позивач не є їх учасником, а робіть оцінку підстав їх укладення, ґрунтуючись виключно на наявності лише фактів невиконання рішень судів про стягнення коштів та наявності обтяження, яке впливає виключно на правовідносини учасників такого правочину в контексті переходу права власності на відповідне майно з обтяженням, щодо якого заінтересована сторона не позбавлена права вчинити обумовлений законом обсяг дій.

Згідно з частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У статті 215 Цивільного кодексу України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 зазначено таке: «Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Як наголошував Верховний Суд України (постанови від 01 червня 2016 року у справі № 920/1771/14, від 30 листопада 2016 року у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину потрібно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України , які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце».

Відповідно до змісту статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України , що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України.

Отже, у справах про оспорювання договору за позовом особи, яка не є його стороною, спершу потрібно встановити, яким чином договір порушує (зачіпає) її права та законні інтереси, проте, за наслідками апеляційного розгляд у справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що матеріали справи не містять, а позивачем не доведено належними засобами доказування в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, що оспорювані правочини порушують його охоронювані законом права та інтереси в контексті спірних правовідносин сторін, як не доведено і фіктивність оспорюваних правочинів в розумінні ст. 234 Цивільного кодексу України, а тому вимоги позивача про визнання недійсними угоди про реституцію від 30.05.2018 та змін до угоди про реституцію від 27.08.2018, укладеної між Приватним підприємством «Транс Петроль» та Приватним підприємством «Вікінг», договору купівлі-продажу №011/1501/2019 від 15.01.2019, укладеного між Приватним підприємством «Транс Петроль» та Приватним підприємством «Вікінг», договору купівлі-продажу №299/1211/2018 від 12.11.2018, укладеного між Приватним підприємством «Транс Петроль» та Приватним підприємством «Вікінг», як і вимога реституції шляхом скасування в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів реєстраційних записів права власності за Приватним підприємством «Транс Петроль» та відновлення у Єдиному державному реєстрі транспортних засобів записів права власності за Приватним підприємством «Вікінг» на транспортні засоби (за переліком, вказаним у прохальній частині позовної заяви) за наведених позивачем доводів та обгрунтувань - задоволенню не підлягають з підстав, наведених у даній постанові.

Стосовно посилань відповідача-1 в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції порушено принцип змагальності сторін, оскільки судом першої інстанції було прийнято до розгляду відповідь позивача на відзив, поданий з порушенням строків, обумовлених ст. ст. 113, 115, 118, 119 Господарського процесуального кодексу України, а також разом з відповіддю на відзив подано ряд документів, які були прийняті судом першої інстанції всупереч процесуального законодавства - судом апеляційної інстанції відхиляються саме як підстава для скасування оскаржуваного рішення, оскільки в цій частині суд першої інстанції обгрунтовано прийняв до справи відповідні документи з урахуванням приписів ст. 2 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, усі доводи, посилання та обгрунтування учасників справи, як і подані ними усі докази в процесі розгляду справи в силу приписів ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, і аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, у зв'язку з чим за наслідками апеляційного розгляду справи суд апеляційної інстанції дійшов висновків, що:

- доводи позивача в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження матеріалами справи, були спростовані у встановленому процесуальним законом порядку, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2021 в частині відмови у задоволенні позовних вимог - підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення у оскаржуваній позивачем частині - підлягає залишенню без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права;

- доводи Приватного підприємства «Транс Петроль» в апеляційній скарзі знайшли своє підтвердження матеріалами справи, з урахуванням мотивувальної частині даної постанови (за виключенням доводів щодо відхилення посилань про необгрунтованість прийняття відповіді на відзив та в частині відхилення клопотання щодо відмови у закритті провадження у справі), а інші доводи не були спростовані у встановленому процесуальним законом порядку, у зв'язку з чим апеляційна скарга на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2021 в частині скасування такого щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу №011/1501/2019 від 15.01.2019, укладеного між Приватним підприємством «Транс Петроль» та Приватним підприємством «Вікінг», підлягає задоволенню;

- рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2021 у справі №910/8861/21 підлягає скасуванню частково: в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу №011/1501/2019 від 15.01.2019, укладеного між Приватним підприємством «Транс Петроль» та Приватним підприємством «Вікінг», оскільки в цій частині ухвалено при нез'ясуванні обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, а також при ухваленні рішення судом першої інстанції у оскаржуваній частині допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права (ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України), у зв'язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає скасуванню в апеляційному порядку у наведеній частині з прийняттям у скасованій частині нового рішення суду, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» до Приватного підприємства «Транс Петроль» та Приватного підприємства «Вікінг» про визнання недійсним договору купівлі-продажу №011/1501/2019 від 15.01.2019, укладеного між Приватним підприємством «Транс Петроль» та Приватним підприємством «Вікінг» у справі №910/8861/21 слід відмовити;

- в іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2021 у справі №910/8861/21 про відмову у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» до Приватного підприємства «Транс Петроль» та Приватного підприємства «Вікінг» про: визнання недійсною угоди про реституцію від 30.05.2018 та змін до угоди про реституцію від 27.08.2018, укладеної між Приватним підприємством «Транс Петроль» та Приватним підприємством «Вікінг»; визнання недійсним договору купівлі-продажу №299/1211/2018 від 12.11.2018, укладеного між Приватним підприємством «Транс Петроль» та Приватним підприємством «Вікінг; застосування реституції шляхом скасування в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів реєстраційних записів права власності за Приватним підприємством «Транс Петроль» та відновлення у Єдиному державному реєстрі транспортних засобів записів права власності за Приватним підприємством «Вікінг» на транспортні засоби (за переліком, вказаним у прохальній частині позовної заяви), і рішення у цій частині ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, підлягає залишенню без змін, як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, за наслідками апеляційного розгляду справи суд апеляційної інстанції дійшов висновків, що:

- доводи позивача в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження матеріалами справи, були спростовані у встановленому процесуальним законом порядку, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2021 в частині відмови у задоволенні позовних вимог - підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення у оскаржуваній позивачем частині - підлягає залишенню без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права;

- доводи Приватного підприємства «Транс Петроль» в апеляційній скарзі знайшли своє підтвердження матеріалами справи, з урахуванням мотивувальної частині даної постанови (за виключенням доводів щодо відхилення посилань про необгрунтованість прийняття відповіді на відзив та в частині відхилення клопотання щодо відмови у закритті провадження у справі), а інші доводи не були спростовані у встановленому процесуальним законом порядку, у зв'язку з чим апеляційна скарга на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2021 в частині скасування такого щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу №011/1501/2019 від 15.01.2019, укладеного між Приватним підприємством «Транс Петроль» та Приватним підприємством «Вікінг», підлягає задоволенню;

- рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2021 у справі №910/8861/21 підлягає скасуванню частково: в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу №011/1501/2019 від 15.01.2019, укладеного між Приватним підприємством «Транс Петроль» та Приватним підприємством «Вікінг», оскільки в цій частині ухвалено при нез'ясуванні обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, а також при ухваленні рішення судом першої інстанції у оскаржуваній частині допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права (ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України), у зв'язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає скасуванню в апеляційному порядку у наведеній частині з прийняттям у скасованій частині нового рішення суду, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» до Приватного підприємства «Транс Петроль» та Приватного підприємства «Вікінг» про визнання недійсним договору купівлі-продажу №011/1501/2019 від 15.01.2019, укладеного між Приватним підприємством «Транс Петроль» та Приватним підприємством «Вікінг» у справі №910/8861/21 слід відмовити;

- в іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2021 у справі №910/8861/21 про відмову у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» до Приватного підприємства «Транс Петроль» та Приватного підприємства «Вікінг» про: визнання недійсною угоди про реституцію від 30.05.2018 та змін до угоди про реституцію від 27.08.2018, укладеної між Приватним підприємством «Транс Петроль» та Приватним підприємством «Вікінг»; визнання недійсним договору купівлі-продажу №299/1211/2018 від 12.11.2018, укладеного між Приватним підприємством «Транс Петроль» та Приватним підприємством «Вікінг; застосування реституції шляхом скасування в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів реєстраційних записів права власності за Приватним підприємством «Транс Петроль» та відновлення у Єдиному державному реєстрі транспортних засобів записів права власності за Приватним підприємством «Вікінг» на транспортні засоби (за переліком, вказаним у прохальній частині позовної заяви), і рішення у цій частині ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, підлягає залишенню без змін, як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Щодо додаткового рішення суду першої інстанції

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За змістом ч. 1, ч. 3 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Отже, з виходячи з наведених вище положень законодавства, попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, в тому числі і витрат на професійну правничу допомогу, має бути поданий сторонами разом із першою заявою по суті спору.

Відповідно до ст. 161 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як вбачається з матеріалів справи, першою заявою по суті спору, поданою ТзОВ «МСС «Тідісі-Дальнобой»«, є позовна заява.

У позовній заяві ТзОВ «МСС «Тідісі-Дальнобой»« зазначило, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, повідомить суд додатково, а у заяві про стягнення з відповідачів витрат на професійну правничу допомогу, позивач просив суд першої інстанції стягнути витрати на загальну суму 36 923,20 грн., на підтвердження понесення яких позивачем надано: договір про надання правової допомоги № 20/09/20 від 20.09.2020, укладений між ТзОВ «МСС «Тідісі-Дальнобой»« та Адвокатським бюро «Дмитра Артюхова», Специфікацію № 2 від 01.06.2021; Акт приймання-передачі наданих послуг за червень-липень 2021 року від 28.07.2021 на суму 16 000,00 грн, рахунок на оплату № 17 від 27.07.2021 на суму 16 000,00 грн та платіжне доручення № 10742 від 04.08.2021 на суму 16 000,00 грн; Акт приймання-передачі наданих послуг за серпень 2021 року від 31.08.2021 на суму 8 000,00 грн, рахунок на оплату № 21 від 31.08.2021 на суму 8 000,00 грн та платіжне доручення № 63 від 17.09.2021 на суму 8 000,00 грн; Акт приймання-передачі наданих послуг за вересень 2021 року від 29.09.2021 на суму 5 000,00 грн, рахунок на оплату № 23 від 29.09.2021 на суму 5 000,00 грн та платіжне доручення № 11704 від 29.10.2021 на суму 5 000,00 грн; Акт приймання-передачі наданих послуг за жовтень 2021 року від 28.10.2021 на суму 5 000,00 грн та рахунок на оплату № 25 від 28.10.2021 на суму 5 000,00 грн та платіжне доручення № 11705 від 29.10.2021 на суму 5 000,00 грн; Акт надання послуг № 597 з надання відомостей з єдиного державного реєстру МВС у паперовій формі на суму 2 923,20 грн та платіжне доручення № 9140 від 07.05.2021 на суму 2 923,20 грн.

Згідно п. 2 специфікації №2 надання послуг, зазначених у п. 1 специфікації, здійснюється протягом строку розгляду справи у суді першої інстанції та дії договору, але не менше 3 місяців з дати підписання цієї специфікації.

Відповідно до п. 3 специфікації клієнт зобов'язаний здійснити оплату послуг (гонорару) виконавця за договором у наступному розмірі та наступним чином: 8 000,00 грн щомісячно протягом трьох місяців з моменту укладення цієї Специфікації, в кінці кожного місяця, на підставі виставленого рахунку; 5 000,00 грн щомісячно, починаючи з четвертого місяця надання послуг до повного їх виконання та отримання рішення суду першої інстанції по суті спору.

У відповідності до п. 6 специфікації всі фактичні витрати, пов'язані з виконанням умов даного договору, у тому числі здійснення обов'язкових платежів (збори, мито), оплата послуг третіх осіб (фахівці, експерти), оплата перекладу та нотаріального посвідчення документів, транспортні та поштові витрати, телефонні розмови, тощо, несе клієнт і такі витрати не включені до суми гонорару. Виконавець зобов'язаний надати клієнту документальне підтвердження витрат, передбачених даним пунктом. Зазначені фактичні витрати оплачуються клієнтом по факту надання виконавцем документів, що підтверджують зазначені витрати.

Отже, з наведеного вбачається, що позивачем надано суду першої інстанції докази понесення витрат на професійну правничу допомогу та витрат на отримання відомостей з Єдиного державного реєстру МВС в межах даної справи у розмірі 36 923,20 грн.,які він просив розподілити між відповідачами.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, першою заявою по суті спору, поданою ПП «Транс Петроль» до суду першої інстанції , є відзив на позовну заяву.

ПП «Транс Петроль» у своєму відзиві на позовну заяву зазначило, що попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які очікується понести у зв'язку з розглядом справи складає 11 000,00 грн. При цьому, зазначено, що докази на підтвердження понесених відповідачем-1 витрат на правничу допомогу будуть долучені у відповідності до вимог процесуального законодавства.

На підтвердження понесених витрат відповідачем-1 на професійну правничу допомогу надано до матеріалів справи: Ордер серії АІ № 1136971 на надання правничої (правової) допомоги ПП «Транс Петроль» адвокатом Валенко К.П на підставі договору про надання правової допомоги №315 від 09.12.2019; Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія КС №8529/10, наданого Валенко К.П.; Акт надання послуг № 611 від 23.07.2021 на суму 6 000,00 грн, рахунок на оплату №771 від 22.07.2021 на суму 6 000,00 грн та платіжне доручення № 8 від 23.07.2021 на суму 6 000,00 грн; Акт надання послуг № 705 від 05.08.2021 на суму 5 000,00 грн, рахунок на оплату №815 від 04.08.2021 на суму 5 000,00 грн, акт надання послуг № 706 від 05.08.2021 на суму 4 300,00 грн, рахунок на оплату № 816 від 04.08.2021 на суму 4 300,00 грн та платіжне доручення № 14 від 05.08.2021 на суму 9 300,00 грн; Акт надання послуг № 750 від 09.09.2021 на суму 4 300,00 грн, рахунок на оплату №880 від 02.09.2021 на суму 4 300,00 грн та платіжне доручення №353 від 03.09.2021 на суму 4 300,00 грн; Акт надання послуг № 851 від 20.10.2021 на суму 2 000,00 грн, рахунок на оплату №934 від 14.09.2021, акт надання послуг № 852 від 20.10.2021 на суму 3 500,00 грн, рахунок на оплату №935 від 14.09.2021 на суму 3 500,00 грн, акт надання послуг №853 від 20.10.2021 на суму 4 300,00 грн, рахунок на оплату № 955 від 20.09.2021 на суму 4 300,00 грн, акт надання послуг № 854 від 20.10.2021 на суму 7 300,00 грн, рахунок на оплату №1067 від 19.10.2021 на суму 7 300,00 грн та платіжне доручення № 380 від 20.10.2021 на суму 17 100,00 грн.

Отже, з наведеного вбачається, що відповідачем-1 надано суду докази понесення витрат на професійну правничу допомогу в межах даної справи в суді першої інстанції - у розмірі 36 700,00 грн.

Відповідно до частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 3 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.07.2019 у справі 923/726/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Відповідно до ст. 16 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

За змістом частини 3 статті 237 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення представництва є договір.

Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

За змістом частини 3 статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що надання адвокатом правничої допомоги в порядку представництва у суді здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, положення щодо якого містяться, зокрема у Главі 63 ЦК України.

Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг.

Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору.

Згідно з положеннями цієї статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 09 грудня 2021 року у справі № 922/3812/19.

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19, зазначено, що діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги. Верховний Суд також звертає увагу, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19, постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20 липня 2021 року у справі №922/2604/20).

Таким чином, за наслідками апеляційного розгляду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що розмір витрат ПП «Трасн Петроль» на оплату послуг адвоката, наданих у справі № 910/8861/21 - є співмірним із значенням справи для відповідача-1, ціною позову, складністю справи та кількістю витраченого адвокатом часу, а тому сума витрат відповідача на професійну правничу допомогу в розмірі 36 700,00 грн. в суді першої інстанції - є обґрунтованою, документально доведеною та не спростованою позивачем, у зв'язку з чим вказана сума витрат на професійну правничу допомогу підлягає відшкодуванню відповідачу-1 за рахунок позивача у повному обсязі.

Ч. 4 ст. 129 Господарського процессуального кодексу України визначено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Таким чином оскільки за наслідками апеляційного розгляду справи у задоволенні позовних вимог позивача відмовлено у повному обсязі, а тому понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу підлягають покладенню на позивача у повному обсязі, а на користь відповідача-1 з позивача підлягає стягненню сума витрат відповідача на професійну правничу допомогу в розмірі 36 700,00 грн., у зв'язку з чим додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2021 у справі №910/8861/21 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення у цій частині про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» на користь Приватного підприємства «Транс Петроль» 36 700 (тридцять шість тисяч сімсот) грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції.

Таким чином, керуючись ст. 244, ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2021 у справі №910/8861/21 підлягає залишенню без задоволення, а апеляційна скарга Приватного підприємства «Транс Петроль» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2021 у справі №910/8861/21 підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат за наслідками апеляційного розгляду

Пунктом 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат наступним чином:

- судові витрати (судовий збір, витрати на професійну правничу допомогу) за розгляд справи у суді першої інстанції залишити за позивачем;

- з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» (01011, місто Київ, вулиця Рибальська, будинок 2, кабінет 201; ідентифікаційний код 33212540) на користь Приватного підприємства «Транс Петроль» (01015, місто Київ, вулиця Лейпцизька, будинок 2/37, квартира 33; ідентифікаційний код 37498929) підлягає стягненню 3 405 (три тисячі чотириста п'ять) грн судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції,

- з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» на користь Приватного підприємства «Транс Петроль» підлягає стягненню 36 700 (тридцять шість тисяч сімсот) грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції, у зв'язку з скасуванням додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2021 у справі №910/8861/21.

Керуючись ст. ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2021 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2021 у справі №910/8861/21 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Транс Петроль» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2021 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2021 у справі №910/8861/21 задовольнити.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2021 у справі №910/8861/21 скасувати частково в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу №011/1501/2019 від 15.01.2019, укладеного між Приватним підприємством «Транс Петроль» та Приватним підприємством «Вікінг».

4. Прийняти у скасованій частині нове рішення суду, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» до Приватного підприємства «Транс Петроль» та Приватного підприємства «Вікінг» про визнання недійсним договору купівлі-продажу №011/1501/2019 від 15.01.2019, укладеного між Приватним підприємством «Транс Петроль» та Приватним підприємством «Вікінг» у справі №910/8861/21 відмовити.

5. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2021 у справі №910/8861/21 про відмову у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» до Приватного підприємства «Транс Петроль» та Приватного підприємства «Вікінг» про:

- визнання недійсною угоди про реституцію від 30.05.2018 та змін до угоди про реституцію від 27.08.2018, укладеної між Приватним підприємством «Транс Петроль» та Приватним підприємством «Вікінг»;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу №299/1211/2018 від 12.11.2018, укладеного між Приватним підприємством «Транс Петроль» та Приватним підприємством «Вікінг;

- застосування реституції шляхом скасування в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів реєстраційних записів права власності за Приватним підприємством «Транс Петроль» та відновлення у Єдиному державному реєстрі транспортних засобів записів права власності за Приватним підприємством «Вікінг» на транспортні засоби (за переліком, вказаним у прохальній частині позовної заяви) залишити без змін.

6. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2021 у справі №910/8861/21 скасувати.

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «Тідісі-Дальнобой» (01011, місто Київ, вулиця Рибальська, будинок 2, кабінет 201; ідентифікаційний код 33212540) на користь Приватного підприємства «Транс Петроль» (01015, місто Київ, вулиця Лейпцизька, будинок 2/37, квартира 33; ідентифікаційний код 37498929) 3 405 (три тисячі чотириста п'ять) грн судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, 36 700 (тридцять шість тисяч сімсот) грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції.

8. Судові витрати (судовий збір, витрати на професійну правничу допомогу) за розгляд справи у суді першої інстанції залишити за позивачем.

9. Видачу наказів по справі №910/8861/21 доручити Господарському суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано 16.09.2022 після виходу суддів з відпусток.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді Є.Ю. Шаптала

С.Р. Станік