Справа № 607/2572/17 Головуючий у 1-й інстанції Ромазан В.В.
Провадження № 22-ц/817/605/22 Доповідач - Хома М.В.
Категорія -
14 вересня 2022 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючої - Хома М.В.
суддів - Гірський Б. О., Храпак Н. М.,
секретарі - Панькевич Т.І., Романська К.М.
з участю представників сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою відділу державної виконавчої служби у місті Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду тернопільської області від 27 квітня 2022 року, постановлену суддею Ромазаном В.В. у цивільній справі №607/2572/17 за скаргою ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 , на дії та рішення державного виконавця Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ),
В грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною скаргою, яка обґрунтована тим, що при примусовому виконанні виконавчого листа №607/2572/17, виданого Тернопільським міськрайонним судом про стягнення з нього аліментів на утримання сина ОСОБА_3 в розмірі 1000,00 грн щомісячно, починаючи з 27 лютого 2017 року до досягнення дитиною повноліття, державним виконавцем постановою від 28 вересня 2017 року накладено арешт на все його рухоме та нерухоме майно. Таку постанову ОСОБА_1 вважає незаконною, оскільки вона постановлена з порушенням встановленого п.8 ст. 2 Закону України “Про виконавче провадження” принципу співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішенням. Крім цього, при накладенні арешту не враховано встановлену ст. 48 Закону України “Про виконавче провадження” черговість звернення стягнення за виконавчими документами.
ОСОБА_1 , починаючи із вересня 2021 року, неодноразово звертався до державного виконавця та начальника Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) із заявами про скасування постанови про арешт всього нерухомого майна. Заборгованість зі сплати аліментів відсутня. Однак його вимоги залишились без задоволення. Тому просив :
-визнати незаконними та протиправними дії та бездіяльність начальника Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Банаха Володимира Дмитровича щодо примусового виконання ВП №54225499 з примусового виконання виконавчого листа №607/2572/17, виданого 5 травня 2017 року;
-визнати незаконними та протиправними дії та бездіяльність державного виконавця Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Крушанської Оксани Романівни щодо примусового виконання ВП №54225499 з примусового виконання виконавчого листа №607/2572/17, виданого 5 травня 2017 року;
-визнати незаконною та скасувати постанову Головного державного виконавця Гайди Анни Богданівни від 28 вересня 2017 року про арешт майна боржника при примусовому виконанні виконавчого листа №607/2572/17, виданого 5 травня 2017 року;
-звільнити з-під арешту все рухоме і нерухоме майно ОСОБА_1 , арешт на яке накладено при здійсненні виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №607/2572/17, виданого 5 травня 2017 року.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 квітня 2022 року скаргу задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність начальника Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано Франківськ) та державного виконавця Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Крушанської Оксани Романівни щодо не зняття арешту з майна боржника ОСОБА_1 , накладеного на підставі постанови про арешт майна боржника від 28.09.2017 року, винесеної головним державним виконавцем Тернопільського міського відділу державної виконавчої служи Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Гайдою А.Б. у виконавчому провадженні №54225499.
Скасовано постанову про арешт майна боржника від 28.09.2017 року, винесену головним державним виконавцем Тернопільського міського відділу державної виконавчої служи Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Гайдою А.Б. у виконавчому провадженні №54225499 при примусовому виконанні виконавчого листа №607/2572/17, виданого 05.05.2017 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області.
У решті вимог скарги відмовлено.
В апеляційній скарзі відділ державної виконавчої служби у місті Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та в задоволенні скарги відмовити. Вказує, що ухвалу постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки постанова про арешт майна боржника винесена державним виконавцем відповідно до вимог Закону України “Про виконавче провадження”. Боржник не отримує жодних доходів (заробітної плати пенсії, тощо), не має рахунків в банківських установах. а тому відсутні підстави для зняття арешту з майна. Висновок суду про бездіяльність начальника відділу ДВС є безпідставним, так як відповідно до ч.3 ст. 59 Закону України “Про виконавче провадження” арешт може бути знято згідно з постановою начальника відповідного відділу ДВС, якому безпосередньо підпорядкований виконавець, лише у разі виявлення порушення порядку накладення арешту. Оскільки арешт нерухомого майна було накладеного правомірно, тому у начальника відділу ДВС не було підстав для такого скасування. Також державний виконавець не міг скасувати накладений арешт нерухомого майна, оскільки скаржник не навів та не довів належними доказами підстав для такого рішення, вичерпний перелік яких встановлений ч.4 ст. 59 Закону України “Про виконавче провадження”. Сама по собі сплата аліментів та відсутність заборгованості не могла бути підставою для скасування арешту. У майбутньому може знову виникнути заборгованість, а боржник не довів, що виконання рішення зі сплати аліментів може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на арештоване майно.
Боржнику неодноразово надавалися відповіді на його заяви щодо скасування арешту.
Крім наведеного, суд не врахував, що заяви ОСОБА_1 , датовані груднем 2021 року, адресовані невірному адресату - Тернопільському міському відділу ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ), в той час як вірним найменуванням станом на грудень 2021 року було відділ ДВС у м.Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ).
Також ОСОБА_1 пропустив строк звернення в суд із скаргою на дії державного виконавця.
У відзиві представник ОСОБА_1 - адвокат Гнатюк Д. просить апеляційну скаргу відхилити, а судове рішення залишити без змін. Розмір аліментів складає 1 тис. грн в місяць, в той час як арешт накладено на все майно, тобто порушено співмірність виконання. Відповідно до ч.6 ст. 48 Закону України “Про виконавче провадження” стягнення на майно звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом. Виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо нерухомого та рухомого майна боржника, отримання інформації про доходи боржника. Державним виконавцем порушено порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника та не дотримано принципу співмірності заходів примусового виконання рішення та обсягу вимог за рішенням.
Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що в провадженні Тернопільського міського відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області (який у подальшому виведений зі складу Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, введений в склад Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ, та перейменований у Відділ ДВС у м.Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) перебуває на примусовому виконанні виконавче провадження ВП №54225499 з приводу виконання виконавчого листа №607/2572/17 від 05.05.2017 року про стягнення з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1000 грн., щомісячно, починаючи із 27.02.2017 р., до досягнення дитиною повноліття.
28 вересня 2017 року головним державним виконавцем Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Гайдою А.Б. винесено постанову про арешт майна боржника у ВП №54225499, якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_1 .
Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 296656040 від 27.01.2022 року, сформованої щодо фізичної особи ОСОБА_1 , останній є власником ряду нерухомого майна, на яке накладено арешт, зокрема:
-нежитлового приміщення, площею 2,7 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
-домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;
-квартири з надвірними будівлями, площею 100,5 кв.м, загальна вартість 132 710,00 грн, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
Із розрахунку заборгованості по аліментах від 5.04.2022 року вбачається, що у 2017 році ОСОБА_1 сплачував аліменти, однак не в повному розмірі та нерегулярно, у зв”язку із чим виникла заборгованість, яка була погашена до кінця 2017 року. У 2018 році ОСОБА_1 щомісячно сплачував по 1 тис грн аліментів, заборгованості не було. У 2019-2020 роках ОСОБА_1 продовжував щомісячно сплачувати аліменти у розмірі 1 000 грн., однак аліменти нараховувались у розмірі 1013, 50 грн, а згодом 1050, 00 грн., 1159 грн., а з січня 2021 року - у розмірі 1197, 50 грн. щомісячно. За підсумками 2019-2021 років виникала незначна заборгованість, зокрема, за 2019 рік - 1 435 грн., за 2020 рік - 3 358 грн., яка була погашена. За 2021 рік заборгованості не виникло.
Постановою державного виконавця від 12.03.2021 року знято арешт із належного ОСОБА_1 рухомого майна.
Протягом вересня-грудня 2021 року ОСОБА_1 неодноразово звертався до державного виконавця та начальника відділу ДВС із заявами про скасування арешту нерухомого майна, зокрема, із нежитлового приміщення у м.Тернополі та квартири у с.Кам”янки Підволочиського району, оскільки він добровільно щомісячно здійснює сплату аліментів, заборгованість відсутня, окрім цього просив врахувати принцип співмірності заходів примусового стягнення та обсягу вимог за рішенням.
На заяви ОСОБА_1 . Від 8.09.2021, 20.09.2021 та 03.12.2021 року щодо зняття арешту з нерухомого майна відділом ДВС у м.Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) надано відповіді від 17.09.2021 за №56206, від 22.09.2021 за №56984, від 28.12.2021 року №90014, із змісту яких вбачається про відсутність підстав для зняття арешту, так як виконання рішення не може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника.
Відповідь на заяву ОСОБА_1 , адресовану ним 8.12.2021 року начальнику Тернопільського міського відділу ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) та головному державному виконавцю та зареєстровану у відділі ДВС 13.12.2021 року (т.1, а.с. 201), надано не було та не вжито жодних заходів для вирішення цієї заяви, не надано оцінки аргументам ОСОБА_1 щодо співмірності вжитих виконавцем заходів примусового виконання та обсягу вимог за рішенням, арешт не знято.
Задовольняючи частково вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції зазначив, що постанова про накладення арешту від 28.09.2017 року винесена на час існування боргу зі сплати аліментів у сумі 5 071,42 грн. Однак, під час розгляду скарг ОСОБА_1 у 2021 році про скасування накладеного арешту на нерухоме майно державний виконавець та начальник Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України допустили бездіяльність щодо незняття арешту з нерухомого майна боржника. Накладений арешт на все нерухоме майно при відсутності заборгованості позбавляє скаржника можливості вільно володіти та розпоряджатись належним йому майном.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.
Відповідно до положень п. 8 ч.1 ст. 2 Закону України “Про виконавче провадження” виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.
Згідно п.7 ч.4 ст. 59 Закону України “Про виконавче провадження”, підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника.
Як вбачається із наданого державним виконавцем розрахунку заборгованості, за 2021 рік заборгованості із сплати аліментів не було.
На час звернення ОСОБА_1 із заявами про зняття арешту з нерухомого майна у 2021 році сукупний розмір періодичних платежів по сплаті аліментів до досягнення дитиною повноліття (до ІНФОРМАЦІЯ_2 ) складав близько 40 тис. грн. (з грудня 2021 року до березня 2025 року по 1 тис. грн. щомісячно).
Вартість усього нерухомого майна ОСОБА_1 , на яке накладено арешт, значно перевищує суму 40 тис грн., зокрема, із наявних у матеріалах справи відомостей вбачається, що вартість лише однієї квартири у с. Кам'янки Підволочиського району Тернопільської області складає 132 710,00 грн.
Арешт усього нерухомого майна ОСОБА_1 , вартість якого значно перевищує обсяг вимог за рішенням, суперечить п.8 ч.1 ст. 2 Закону України “Про виконавче провадження”.
Згідно вимог ч.3 ст. 56 Закону України “Про виконавче провадження” арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Отже, державний виконавець та начальник відділу державної виконавчої служби у м.Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) не врахували зазначені норми Закону України “Про виконавче провадження”, допустили бездіяльність, не вжили заходів для вирішення заяв ОСОБА_1 щодо зняття арешту з усього чи частини належного йому нерухомого майна.
Доводи апеляційної скарги, що підстави для зняття арешту нерухомого майна згідно п.7 ч.4 ст. 59 Закону України “Про виконавче провадження” відсутні, виконання рішення не може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника, колегія суддів оцінює критично, оскільки виконання рішення може бути забезпечено шляхом накладення арешту на частину нерухомого майна, вартість якого буде співмірною із обсягом вимог за судовим рішенням про стягнення аліментів.
Щодо доводів апеляційної скарги про невірне зазначення найменування відділу ДВС, колегія суддів зазначає, що відділ державної виконавчої служби у місті Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) здійснює примусове виконання виконавчого провадження ВП №54225499, отримував усі звернення ОСОБА_1 протягом вересня-грудня 2021 року щодо зняття арешту з його нерухомого майна, залучений та приймав участь у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця, а тому допущена скаржником та судом помилка у найменуванні відділу ДВС не може бути підставою для скасування ухвали суду.
Доводи апеляційної скарги щодо пропуску строку звернення в суд колегія суддів оцінює критично, так як остання заява ОСОБА_1 адресована відділу ДВС 8 грудня 2021 року та отримана 13 грудня 2021 року (а.с.201), в той час як в суд із скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця Сікора О.Я. звернувся 17.12.2021 року, тобто не пропустив встановлений ст. 449 ЦПК України строк звернення в суд із скаргою на дії та бездіяльність органу ДВС.
Ухвала суду першої інстанції є законною та обгрунтованою, підстав для її скасування з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу відділу державної виконавчої служби у місті Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) - залишити без задоволення.
Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 квітня 2022 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 19 вересня 2022 року.
Головуюча Хома М.В.
Судді Гірський Б.О.
Храпак Н.М.