Справа № 595/469/19Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/817/84/22 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія - ч.1 ст.365 КК України
12 вересня 2022 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
з участю - прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Бучацького районного суду від 28 грудня 2021 року,-
Цим вироком
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Скоморохи, Бучацького району, Тернопільської області, жителя АДРЕСА_1 ,-
визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 365 КК України, та призначено йому покарання у виді 3 років позбавлення волі з забороною займати посади в правоохоронних органах строком на 2 роки.
Згідно ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробуванням протягом іспитового строку тривалістю 2 (два) роки.
Відповідно до ст. 76 КК України на ОСОБА_7 покладено процесуальні обов'язки.
Питання щодо стягнення витрат за проведення експертиз та речових доказів вирішено.
Згідно з вироком, ОСОБА_7 відповідно до наказу голови Державного агентства лісових ресурсів України №551-к від 29.09.2014 року призначений на посаду директора державного підприємства «Бучацьке лісове господарство» Тернопільського обласного управління лісового та мисливського господарства. Згідно покладених на нього обов'язків директора державного підприємства «Бучацьке лісове господарство», будучи, згідно примітки до ст. 364 КК України, службовою особою, наділеною адміністративно-господарськими та організаційно-розпорядчими функціями, згідно ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», є працівником правоохоронного органу і відповідно до контракту та Статуту зобов'язаний здійснювати поточне (оперативне) керівництво підприємством, організовувати його виробничо-господарську, соціально-побутову та іншу діяльність, забезпечувати виконання завдань, передбачених законодавством, організовувати дотримання вимог лісового та природоохоронного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст. 9-1 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду здійснюється згідно з лімітом та на підставі дозволу на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
ОСОБА_7 , передбаченими ст. 69 Лісового кодексу України нормами, уповноважений видавати спеціальний дозвіл (лісорубний квиток) на здійснення спеціального лісокористування, а за наявності підстав відмовляти у видачі такого дозволу.
Будучи відповідальним за діяльність підприємства та його працівників, перевищуючи свої службові повноваження, 07.02.2017 року ОСОБА_7 , знаходячись в адміністративному приміщені державного підприємства «Бучацьке лісове господарство», що по вул.Степана Бандери, 12 в м. Бучач Тернопільської області, достовірно знаючи, що відсутні затверджені ліміти Міністерства екології та природних ресурсів України на використання лісових ресурсів у межах 60 кварталу, виділу 17 Язловецького лісництва ДП «Бучацький лісгосп», територія якого входить до земель природно-заповідного фонду загальнодержавного значення - національний природний парк « ІНФОРМАЦІЯ_2 », в порушення ст. 9-1 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», ст. 69 Лісового кодексу України, умисно видав лісорубний квиток серії ТЕ ЛРК №000009 від 07.02.2017 року на проведення прохідної рубки площею 0,9 га у межах 60 кварталу, виділу 17 Язловецького лісництва ДП «Бучацький лісгосп», власноручно підписавши його та скріпивши печаткою державного підприємства «Бучацьке лісове господарство».
На підставі виданого ОСОБА_7 , в порушення законодавства про природно-заповідний фонд, лісорубного квитка серії ТЕ ЛРК №000009 від 07.02.2017 року, тобто, в результаті перевищення ним своїх службових повноважень, на ділянці площею 0,9 га у межах 60 кварталу, виділу 17 Язловецького лісництва ДП «Бучацький лісгосп» 7 лютого 2017 року заготовлено 21 куб. м деревини, а саме: дуба - 48 шт., граба - 120 шт., черешні - 11 шт., липи - 5 шт., береста - 2 шт., осики - 1 шт., клена - 3 шт., чим спричинено шкоду довкіллю у формі порушення встановленого порядку охорони і використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, що призвело до матеріальних збитків в сумі 139576,00 грн., що в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян та є істотною шкодою.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 просить вирок Бучацького районного суду від 28 грудня 2021 року - скасувати та ухвалити виправдальний вирок.
Свої вимоги мотивує тим, що передаючи цю справу на новий розгляд апеляційний суд в ухвалі від 27.05.2020р. порушив принципи кримінального судочинства такі як безпосередність дослідження показань, речей і документів, законності і верховенства права. Даючи часткову правову оцінку доказам, встановлюючи їх невідповідність фактичним обставинам справи апеляційний суд повністю виключив об'єктивність і неупередженість суду першої інстанції при новому розгляді.
В ході повторного судового слідства було допущено ряд процесуальних порушень, зміст вироку не відповідає вимогам п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України. Судом невірно надана оцінка доказам і заявам захисту щодо недопустимості окремих доказів, покази свідків відтворив виключно з позиції сторони обвинувачення. Суд надав оцінку лише доказам сторони обвинувачення, а заперечення сторони захисту навів лише ті, які зміг пояснити на користь сторони обвинувачення.
Захисник вважає, що суд безпідставно не врахував, що обвинувачений в обсязі інкримінованих йому порушень здійснював господарську діяльність як керівник державного комерційного підприємства задля отримання доходів, а не як посадова особа правоохоронного органу Держлісохорони. Суд у вироку навів положення постанови Кабінету міністрів № 976 від 16.09.2009 року "Про затвердження Положення про державну лісову охорону" щодо переліку працівників правоохоронних органів в рамках Закону про їхній захист і не звернув увагу на те, що саме входить до функціональних обов'язків працівника лісової охорони, щоб встановити чи виконував діяльність директор лісового господарства як комерційну з метою отримання прибутку відповідно до Статуту підприємства чи виконував функції лісової охорони. Адвокат вважає, що доказом того, що обвинувачений в обсязі інкримінованих йому порушень здійснював господарську діяльність як керівник державного комерційного підприємства для отримання доходів є те, що все досудове розслідування здійснювалося за фактом зловживання службовим становищем, а в останній день досудового слідства органу обвинувачення стає зрозумілим, що це не зловживання, а перевищення влади. Згідно обвинувального акту, « ОСОБА_7 , передбаченими у ст. 69 Лісового кодексу України нормами, уповноважений видавати спеціальний дозвіл (лісорубний квиток) на здійснення спеціального лісокористування, ПЕРЕВИЩУЮЧИ свої службові повноваження умисно видав лісорубний квиток». Відтак, кваліфікація вказаних дій в обвинувальному акті не відповідає складу ст. 365 КК України.
Кваліфікація ч.1 ст. 365 КК України передбачає вчинення дій, які явно виходять за межі наданих йому прав. Тобто обвинувачений має сам розуміти, що його дії виходять за межі наданих йому прав.
Не надається правова оцінка доказам сторони захисту - роз'яснення заступника Міністра екології та природних ресурсів ОСОБА_9 , надісланого 16.11.15 за № 02-01/7953-15 та лист Міністерства екології та природних ресурсів від 14.12.15, яким погоджено матеріали лісовпорядкування.
Судом не надано правової оцінки такому доказу сторони захисту як Висновок науково-правової експертизи щодо правового регулювання з питань виконання заходів, пов'язаних з веденням лісового господарства в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду, затверджений Радою науково-правових експертиз при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького HAH України. Саме в цьому документі дається наукове обґрунтування визнаними фахівцями в екологічній та природоохоронній галузі про те, що прохідна рубка, що належить до рубок формування та догляду не відноситься до спеціального використання природних ресурсів.
Вважає безпідставним врахування у вироку доказом винуватості рішення Господарського суду Тернопільської області від 27 серпня 2019 р. (справа № 921/21/19), за позовом екологічної інспекції до ДП «Бучацьке лісове господарство» про стягнення збитків, оскільки обвинувачений не брав участі в судовому розгляді, а саме підприємство не скористалося можливостями відповідача у справі. Зазначене підтверджує позиція Касаційного кримінального суду у постанові від 04.08.2021 р. у справі № 390/934/13-к.
Також захисник вважає Акт планової перевірки Державної екологічної інспекції України, проведеної в ДП «Бучацьке лісове господарство» з 07.09. по 20.09.2017 року незаконним, а відтак недопустимим доказом тому, що розпорядженням Кабінету міністрів України від 10.03.2017 р. №169-р скасовано Наказ Мінприроди від 10.09.2008 р. №464 «Про затвердження порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства». Також, розпорядженням Кабінету міністрів України від 10.03.2017 р. №166-р було скасовано Наказ Міністерства екології та природних ресурсів від 02.10.2012 р. № 483 «Про затвердження уніфікованих форм актів перевірок дотримання природоохоронного законодавства, що містять перелік питань для здійснення планових заходів державного нагляду (контролю)». Таким чином, перевірка була проведена за відсутності нормативних документів, якими повинна керуватися ДЕІ при здійсненні державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Крім того, в акті перевірки не згадується про будь-які порушення при проведенні прохідної рубки площею 0,9 га у межах 60 кварталу виділ 17 Язловецького лісництва.
За результатами перевірки не було складено протокол про адміністративне правопорушення і не скасовано виданий обвинуваченим лісорубний квиток. Так, встановивши порушення при видачі дозволу, екологічна інспекція зобов'язана найперше це анулювати лісорубний квиток. В іншому випадку - рубка є законна. Також, відповідно до Інструкції з оформлення органами Державної екологічної інспекції України та її територіальними органами матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої Наказом №264 від 05.07.2004 р. (зі змінами), зокрема п.2.2.: "При виявленні порушень вимог природоохоронного законодавства, які вчинені посадовими особами підприємств, установ та організацій, їх структурних або відокремлених підрозділів, незалежно від форм власності та видів господарської діяльності, протокол про адміністративне правопорушення складається відносно особи, яка вчинила порушення природоохоронного законодавства, а якщо таку особу встановити неможливо, - то відносно посадової особи, яка відповідає за стан охорони навколишнього природного середовища на даному підприємстві, а у разі, якщо така особа не призначена - стосовно керівника підприємства, установи чи організації.» Пунктом 3.6. Інструкції передбачено, «Якщо при розгляді справи посадова особа прийде до висновку, що у порушенні є ознаки злочину, вона передає матеріали прокурору, органу досудового розслідування (стаття 253 КУпАП (80732-10). При цьому виноситься постанова про закриття справи (додаток 4), яка передається разом з матеріалами та супровідним листом». Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, перевірка проводилися з 07-20 вересня 2017 року. Із заявою про факт порушення екоінспекція звернулася лише 17.05.2018 року. Таким чином, вся перевірка проведена з грубим порушенням законодавства, відповідно до чого акт є недопустимим доказом. А оскільки акт є основним доказом у даній справі, то відповідно до доктрини «плодів отруєного дерева» - усі інші докази є також незаконними.
Захисник вважає, що призначаючи за клопотанням прокурора експертизу на завершальній стадії судового розгляду суд порушив ч.4 ст. 17 КПК України: усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Також, вважає проведену інженерно-екологічну експертизу необ'єктивною, оскільки у висновку експерт мав би зазначити, що обов'язковість встановлення лімітів на використання природних ресурсів при проведенні рубок формування та оздоровлення лісів встановлена ч. 15 ст. 9-1 Закону України "Про природно-заповідний фонд", яка була внесена згідно із Законом № 2362 - VIII від 22.03.2018 р. Отже, лише з цього часу була необхідність встановлення лімітів для проведення рубок формування та оздоровлення лісів до яких відноситься прохідна рубка на підставі лісорубного квитка серії ТЕ ЛРК № 00009 від 07.02.2017 року.
Як заявлено в обвинувальному акті ОСОБА_7 видав лісорубний квиток без наявності встановлених лімітів, обов'язковість яких передбачена ст. 9-1 Закону України "Про природно-заповідний фонд". Станом на час проведення рубки зазначена норма закону вимагала встановлення лімітів для спеціального використання природних ресурсів. Натомість захисник стверджує, що прохідна рубка не належить до спеціального використання природних ресурсів.
Визначальною правовою нормою щодо інкримінованого порушення захисник вважає ч. 15 ст. 9-1 Закону України "Про природно-заповідний фонд", яка встановлює, «що проведення рубок формування і оздоровлення лісів, інших видів рубок здійснюється в межах затверджених планів та на підставі рішень науково-технічних рад установ природно-заповідного фонду згідно з лімітом на використання природних ресурсів на підставі дозволів», яка існує в Законі лише з 22.03.2018 року.
В порядку ст.402 КПК України заперечень на апеляційну скаргу не було подано.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, доводи обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу з наведених у ній підстав, думку прокурора, яка просила залишити вирок без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи апеляційної скарги, а також повторно дослідивши обставини провадження, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення у зв'язку знаступним.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі сторона захисту не оспорює встановлені в ході судового розгляду обставини в частині того, що ОСОБА_7 був призначений на посаду директора державного підприємства «Бучацьке лісове господарство» Тернопільського обласного управління лісового та мисливського господарства, і згідно наданих йому повноважень був зобов'язаний здійснювати поточне (оперативне) керівництво підприємством, організовувати його виробничо-господарську, соціально-побутову та іншу діяльність, забезпечувати виконання завдань, передбачених законодавством, організовувати дотримання вимог лісового та природоохоронного законодавства.
Також, сторона захисту не заперечує того, що 07.02.2017 року ОСОБА_7 , знаходячись в адміністративному приміщені державного підприємства «Бучацьке лісове господарство», що по вул.Степана Бандери, 12 в м. Бучач Тернопільської області, достовірно знаючи, що відсутні затверджені ліміти Міністерства екології та природних ресурсів України на використання лісових ресурсів у межах 60 кварталу, виділу 17 Язловецького лісництва ДП «Бучацький лісгосп», територія якого входить до земель природно-заповідного фонду загальнодержавного значення - національний природний парк « ІНФОРМАЦІЯ_2 » умисно видав лісорубний квиток серії ТЕ ЛРК №000009 від 07.02.2017 року на проведення прохідної рубки площею 0,9 га у межах 60 кварталу, виділу 17 Язловецького лісництва ДП «Бучацький лісгосп», власноручно підписавши його та скріпивши печаткою державного підприємства «Бучацьке лісове господарство». На підставі цього квитка було заготовлено 21 куб. м деревини, а саме: дуба - 48 шт., граба - 120 шт., черешні - 11 шт., липи - 5 шт., береста - 2 шт., осики - 1 шт., клена - 3 шт.
Однак, сторона захисту в апеляційній скарзі стверджує, що вчиняючи вказані дії ОСОБА_7 не діяв як працівник правоохоронного органу, а також не порушив вимог природоохоронного законодавства, і зокрема положень ст. 9-1 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та ст. 69 Лісового кодексу України.
Перевіркою матеріалів справи в ході апеляційного розгляду встановлено, що вирок Бучацького районного суду від 28 грудня 2021 року відносно ОСОБА_7 відповідає вимогам ст.370, 374 КПК України, тобто ухвалений згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог процесуального закону на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які оцінені судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, з наведенням належних і достатніх мотивів ухвалення судового рішення.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні злочину, за який його засуджено та кваліфікація його дій, обґрунтовані сукупністю досліджених в судовому засіданні доказів, якими повністю спростовуються наведені в апеляційних скаргах доводи.
Так, суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги дані Акту перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів ДП «Бучацьке лісове господарство» від 20.09.2017р., яким встановлено, що ДП «Бучацьке лісове господарство» на території національного природного парку «Дністровський каньйон» ( площею 0,9 га у кварталі 60 виділі 17 Язловецького лісництва), видало дозвіл на проведення рубки - лісовий квиток № 000009 від 07.02.2017 року. Рубка була проведена і згідно представлених матеріалів відводу в рубку призначено 217 дерев в тому числі дерев клена - 6 шт., дуба- 50 шт., черешні -11 шт., граба 144 шт., осики - 1 шт., липи- 6 шт. та береста 2 дерева.
При цьому, ліміти для проведення рубок дерев на цій ділянці природно-заповідного фонду у встановленому порядку не були затверджені. Згідно ліміту №1214/09/1-2016, затвердженого 31.10.2016 року Міністерством екології та природних ресурсів України, на використання природних ресурсів у межах національного природного парку « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на 2017 рік щодо вилучення з природного середовища об'єктів рослинного світу в Язловецькому лісництві було дозволено в кварталі 69 і лише з метою інвентаризації видового складу та формування гербаріїв парку, у т.ч. - збір рослин у березні-жовтні (а.с.153-157, том.1 ).
Також, судом першої інстанції правильно враховано, що згідно Із Положення про національний природний парк « ІНФОРМАЦІЯ_2 », затвердженого наказом міністерства екології та природних ресурсів України від 12.12.2011 № 517, спеціальне використання природних ресурсів у межах території Парку здійснюється на підставі дозволів, виданих уповноваженими на те органами у сфері охорони навколишнього природного середовища у межах лімітів, установлених Мінприроди. Підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, а також фізичні особи - підприємці, які розташовані на території Парку здійснюють господарську діяльність на території Парку з урахуванням обмежень, визначених законами України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про природно-заповідний фонд України», іншими нормативно-правовими актами.
В ході судового розгляду встановлено, що без затвердженого у встановленому порядку ліміту, тобто в порушення вимог вказаних нормативних актів, обвинувачений ОСОБА_7 07.02.2017 року видав лісорубний квиток №41 серії ТЕ ЛРК № 000009 на здійснення у кварталі 60 виділ 17 Язловецького лісництва прохідної рубки, внаслідок якої ДП «Бучацьке лісове господарство» було заподіяно шкоду в розмірі 139576 грн., що підтверджено висновком експерта № 6.3-4/19 від 18.01.2019р.
Таким чином, суд першої інстанції правильно кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч.1 ст. 365 КК України, як перевищення влади або службових повноважень, тобто умисне вчинення працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому прав чи повноважень, якщо вони завдали істотної шкоди охоронюваним законом правам, інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, інтересам юридичних осіб.
Аналізуючи доводи сторони захисту про неправильність оцінки встановлених в ході судового розгляду обставин і незаконність оскарженого вироку, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про їх безпідставність.
Так, доводи апеляційної скарги про незаконність ухвали Тернопільського апеляційного суду від 27 травня 2020 року, якою в цьому провадженні було скасовано виправдувальний вирок відносно ОСОБА_7 , не можуть бути предметом перевірки під час нового апеляційного розгляду, оскільки за змістом ст.392 КПК України в апеляційному порядку можуть бути оскаржені лише судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції.
Доводи сторони захисту, що обвинувачений ОСОБА_7 був наділений лише адміністративно-господарськими та організаційно-розпорядчими функціями керівника ДП «Бучацьке лісове господарство», а тому не є суб'єктом інкримінованого йому злочину колегія суддів вважає безпідставними, оскільки за змістом положень ст.2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», ст.ст. 89-92 Лісового кодексу України та Положення про державну лісову охорону, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів №976 від 16.09.2009 року, до посадових осіб державної лісової охорони відносяться, зокрема, керівники підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Держлісагентства, на яких покладено обов'язки в тому числі здійснення державного контролю за додержанням вимог лісового законодавства, забезпечення охорони лісів від незаконних рубок, запобігання злочинам у сфері лісового господарства, використання лісових ресурсів.
Як встановлено в ході судового розгляду, будучи наділеним вказаними повноваженнями як працівник правоохоронного органу обвинувачений ОСОБА_7 видав спеціальний дозвіл (лісорубний квиток) на здійснення спеціального лісокористування в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду всупереч вимог природоохоронного законодавства, вчинивши таким чином дії, які явно виходять за межі наданих йому повноважень, оскільки їх вчинення було можливе лише з додержанням особливого порядку, тобто встановлення лімітів на використання природних ресурсів природно-заповідного фонду.
Як видно зі змісту вироку, суд першої інстанції детально проаналізував доводи сторони захисту про те, що станом на дату видачі лісорубного квитка законодавство не вимагало встановлення відповідних лімітів і обґрунтовано їх відхилив, навівши належні і достатні мотиви свого рішення, з яким погоджується і колегія суддів.
Так, відповідно до ст.9-1 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» в редакції, яка діяла на момент вчинення правопорушення, спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно -заповідного фонду (надалі - ПЗФ) здійснюється згідно з лімітом на підставі дозволу на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Відповідно до положень ст. 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів.
Зокрема, законодавством України громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України.
В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.
У свою чергу, поняття природні ресурси відповідно до положень ст. 39 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» включає лісові ресурси загальнодержавного значення та природні ресурси в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення.
Відповідно до ст. 65 Лісового кодексу використання лісових ресурсів може здійснюватися в порядку загального та спеціального використання.
При цьому стаття 66 Лісового кодексу закріплює право громадянам на загальне використання лісових ресурсів, що включає в себе право громадян без видачі спеціального дозволу збирати для власного споживання дикорослі трав'яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, гриби тощо, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами України.
Водночас, ст.67 та ст. 69 Лісового кодексу визначає види спеціального використання лісових ресурсів, перед таким використанням видається дозвіл на спеціальне використання лісових ресурсів, тобто видається лісорубний або лісовий квиток. До різновиду спеціального використання серед іншого відноситься заготівля деревини.
Відповідно до положень ст.70 Лісового кодексу заготівля деревини здійснюється при використанні лісових ресурсів у порядку рубок головного користування, що проводяться в стиглих і перестійних деревостанах ( така рубка здійснюється для заготівлі деревини).
Однак, та ж стаття передбачає здійснення заготівлі деревини також під час здійснення лісогосподарських заходів, не пов'язаних з використанням лісових ресурсів (поліпшення якісного складу лісів), тобто має на меті поліпшення якісного складу лісів в результаті яких заготовлюється деревина як результат, а не як мета її проведення).
У ст.84 Лісового кодексу, п.2 Правил поліпшення якісного складу лісів, затверджених постановою КМ України від 12.05.2007 №724 рубки догляду, яка фактично проведена згідно встановлених органом досудового розслідування обставин (про це зазначено і у висновку експерта), відносяться до рубок формування і оздоровлення лісів.
Тобто, у даному випадку проведено заготівлю деревини під час здійснення прохідної рубки, яка є різновидом рубок догляду, а рубки догляду належать здійснення лісогосподарських заходів, не пов'язаних з використанням лісових ресурсів.
Таким чином, аналіз зазначених норм закону дає підстави для висновку, що така рубка дерев є різновидом здійснення спеціального користування природними ресурсами. До природних ресурсів належать лісові ресурси, а саме - заготівля деревини, яка здійснюється при рубках головного користування, а також при здійсненні лісогосподарських заходів, не пов'язаних з використання лісових ресурсів (поліпшення якісного складу лісів), тобто, в даному випадку здійснювалося спеціальне використання лісових ресурсів: заготівля деревини при проведенні рубки догляду - різновидом якої є прохідна рубка.
У свою чергу, відповідно до норм ст. 100 Лісового кодексу зазначено, що порядок охорони, захисту та відтворення лісів на землях природно-заповідного фонду визначається Законом України «Про природно-заповідний фонд України», а ст.9-1 цього Закону, як уже зазначалося вище, вимагає при здійсненні спеціального використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів ПЗФ здійснювати в межах ліміту та на підставі дозволу на спеціальне використання природніх ресурсів, враховуючи, що цей Закон є спеціальним та врегульовує правовий режим використання природних ресурсів саме у ПЗФ. Окрім того, відповідно до ст. 69 Лісового кодексу невстановлення лімітів використання лісових ресурсів є підставою для відмови у видачі спеціального дозволу, тобто, відмови у видачі лісорубного (лісового) квитка. Отримання лімітів передує процедурі видачі лісового квитка.
Окрім того, Інструкцією про застосування порядку установлення лімітів на використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів ПЗФ загальнодержавного значення, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 24.01.2008 №27 передбачено встановлення лімітів, що визначають обсяги використання природних ресурсів, у межах яких видаються дозволи на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів ПЗФ загальнодержавного значення (п.1,3). При цьому, в п.1 зазначено, що Інструкція не регулює питання установлення лімітів для заготівлі деревини при здійсненні рубок головного користування.
Наведені положення законодавчих актів повністю спростовують доводи сторони захисту про те, що здійснена на підставі виданого обвинуваченим лісорубного квитка прохідна рубка не є спеціальним використанням природних ресурсів.
Також, враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що посилання сторони захисту на роз'яснення заступника Міністра екології та природних ресурсів від 16.11.15р. та лист Міністерства екології та природних ресурсів від 14.12.15, яким погоджено матеріали лісовпорядкування, а також Висновок науково-правової експертизи щодо правового регулювання з питань виконання заходів, пов'язаних з веденням лісового господарства в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду, не спростовують викладених в оскарженому вироку висновків суду першої інстанції щодо незаконності видачі обвинуваченим дозволу на здійснення рубок в межах природно-заповідного фонду.
Доводи апеляційної скарги про безпідставність врахування при постановленні вироку обставин, які були встановлені рішенням Господарського суду Тернопільської області від 27 серпня 2019 р. за позовом екологічної інспекції до ДП «Бучацьке лісове господарство» про стягнення збитків, колегія суддів вважає неналежними.
Так, згідно оскарженого вироку суд першої інстанції не враховував це рішення у господарській справі як преюдиціальне для висновку про розмір завданої злочином шкоди, а на підставі вказаного рішення врахував лише ту обставину, що Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Тернопільській обл. відповідно до ст. 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» 02.07.12 видано ДП «Бучацьке ЛГ» охоронне зобов"язання № НОМЕР_1 на частину території державного лісового фонду, яка надана йому у постійне користування та входить без вилучення із землекористування підприємства до складу Національного парку «Дністровський каньйон» в розділі «режим охорони та збереження», якого зобов"язано підприємство господарську, наукову, природоохоронну та іншу діяльність здійснювати відповідно до Положення про Національний природний парк « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».
В ході судового розгляду та в апеляційній скарзі сторона захисту не заперечує цих обставин і того факту, що на підставі виданого обвинуваченим лісорубного квитка було проведено рубку на території природно-заповідного фонду.
З доводами сторони захисту про недопустимість як доказу Акту планової перевірки, проведеної Державною екологічною інспекцією України в ДП «Бучацьке лісове господарство» з 07.09. по 20.09.2017 року, колегія суддів також не погоджується, оскільки відсутність рішення уповноваженого органу про затвердження форми такого акту не позбавляє працівників екологічної інспекції повноважень на здійснення ними своїх посадових обов'язків. Так, на час проведення планової перевірки діяло Положення про Державну екологічну інспекцію Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, відповідно до якого основним завданням інспекції було визначено здійснення державного контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів і для цього наділено інспекцію правом перевірки додержання вимог екологічної безпеки, виконання заходів щодо охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів.
Крім того, як видно з матеріалів провадження вказаний акт перевірки разом із листом начальника ДЕІ у Тернопільській області від 15.05.2018р. (т.1 а.к.п.111,131) був підставою для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідування і початку досудового розслідування, а вирок суду обґрунтований не лише даними вказаного акту перевірки, а також іншими здобутими в ході розслідування і дослідженими в ході судового розгляду доказами. За таких обставин немає підстав вважати, що перевірка була проведена неуповноваженими посадовими особами, а також відсутні визначені ст.ст. 86,87 КПК України підстави вважати Акт перевірки ДП «Бучацьке лісове господарство» недопустимим доказом.
Доводи апеляційної скарги. що за результатами перевірки екологічною інспекцією не було складено протокол про адміністративне правопорушення і не скасовано виданий обвинуваченим лісорубний квиток можуть свідчити про неналежне виконання окремими посадовими особами інспекції своїх обов'язків, але жодним чином не спростовують викладених у вироку висновків суду про наявність порушень природоохоронного законодавства.
Також апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про неправильну і неповну оцінку судом першої інстанції показань інспекторів екологічної інспекції.
Так, в ході апеляційного розгляду були повторно допитані інспектори ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , які підтвердили, що в ході проведення перевірки ДП «Бучацьке лісове господарство» були виявлені порушення, суть яких полягає у тому, що на підставі виданого обвинуваченим лісорубного квитка було проведено рубку дерев у межах природно-заповідного фонду без наявності на це лімітів на використання природних ресурсів. У зв'язку з цим було проведено розрахунок розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд, яка становила 139776 грн. (т.1 а.к.п134).
Також, суд першої інстанції правильно врахував висновки судової інженерно-екологічної експертизи про те, що прохідна рубка площею 0,9 га, проведена у межах 60 кварталу виділу 17 Язловецького лісництва ДП «Бучацький лісгосп» на підставі виданого обвинуваченим лісорубного квитка серії ТЕ ЛPK № 000009 від 07.02.2017, порядковий номер 41, на території об'єкту природно-заповідного фонду загальнодержавного значення - національний природний парк « ІНФОРМАЦІЯ_2 » належить до спеціального використання природних ресурсів та лісогосподарських заходів, пов'язаних із заготівлею деревини.
За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що в даному випадку не було дотримано вимог ч.1 ст.9-1 Закону України “Про природно-заповідний фонд” (в редакції станом на 07.02.2017р.), згідно якого спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення здійснюється в межах ліміту на використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Доводи апеляційної скарги про недопустимість висновків судової інженерно-екологічної експертизи через те, що вона була призначена судом за клопотанням прокурора після закінчення дослідження доказів під час судового розгляду і порушення судом першої інстанції вимог ст.17 КПК України є безпідставними, оскільки таке рішення суду відповідає вимогам ст.363, ст.332 КПК України, за змістом яких після з'ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами головуючий у судовому засіданні з'ясовує в учасників судового провадження, чи бажають вони доповнити судовий розгляд і чим саме. У разі заявлення клопотань про доповнення судового розгляду суд розглядає їх, у зв'язку з чим має право ставити запитання сторонам чи іншим учасникам кримінального провадження. Під час судового розгляду суд за клопотанням сторін кримінального провадження або потерпілого за наявності підстав, передбачених статтею 242 цього Кодексу, має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам.
Доводи про неповноту і неправильність висновків судової інженерно-екологічної експертизи були перевірені судом першої інстанції і апеляційним судом в порядку ст.356 КПК України, тобто шляхом допиту в судовому засіданні експерта ОСОБА_12 , яка роз'яснила свої висновки за результатами експертизи і з посиланням на відповідні законодавчі норми категорично ствердила, що прохідна рубка, на яку обвинувачений видав лісорубний квиток, є спеціальним використанням природних ресурсів і на об'єктах природно-заповідного фонду допускається лише в межах установлених лімітів.
Інші доводи апеляційної скарги сторони захисту також не спростовують правильності наведених в оскарженому вироку висновків суду першої інстанції.
За наведених обставин, колегія суддів приходить до переконання, що суттєвих порушень кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити суду повно, всебічно та об'єктивно розглянути кримінальне провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе судове рішення, в ході апеляційного розгляду не встановлено.
Вирок суду першої інстанції достатньо мотивований і обґрунтований, при перевірці справи в апеляційному порядку не виявлено будь - яких обставин, які не були предметом перевірки суду першої інстанції і вплинули на висновки суду по суті пред'явленого обвинувачення, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування вироку і закриття провадження з підстав, зазначених в апеляційній скарзі захисника.
Разом з тим, в ході апеляційного розгляду встановлено, що на час апеляційного розгляду закінчились строки давності притягнення до кримінальної відповідальності.
У цьому провадженні встановлено, що інкриміноване ОСОБА_7 кримінальне правопорушення було вчинено 07 лютого 2017 року.
Частина перша статті 365 КК України передбачає призначення основного покарання у виді обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на строк від двох до п'яти років.
За змістом ч.4 ст.12 КК України злочин, за який передбачено основне покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років є нетяжким злочином.
За змістом п.3 ч.1 ст.49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло п'ять років у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 2 до 5 років.
Таким чином, строк давності притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності цьому провадженні за ч.1 ст.365 КК України закінчився 07 лютого 2022 року.
Вирок у цьому провадженні було постановлено 28 грудня 2021 року, однак він не набрав законної сили у зв'язку з поданням стороною захисту апеляційної скарги 26 січня 2022 року, яка разом з матеріалами кримінального провадження надійшла до Тернопільського апеляційного суду 03 лютого 2022 року, тобто за три дні до закінчення строку давності (т.3 а.к.п.175,186,196).
Даних про те, що перебіг визначеного ст.49 КК України строку давності зупинявся у цьому кримінальному провадженні його матеріали не містять і в ході апеляційного розгляду сторона обвинувачення про такі обставини не повідомляла.
Разом з тим, в ході апеляційного розгляду обвинувачений категорично заперечив про закриття цього провадження за закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Згідно ст.49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності суд може звільнити обвинуваченого від кримінальної відповідальності лише за його згодою. У тому разі, коли обвинувачений заперечує проти застосування строків давності щодо нього, суд постановляє вирок, призначає винній особі покарання та на підставі ст.49, ч.5 ст.74 КК звільняє її від покарання у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржений вирок необхідно змінити і на підставі вказаних вимог кримінального закону звільнити обвинуваченого від призначеного йому основного і додаткового покарань.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.404,405,419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 задовольнити частково.
Вирок Бучацького районного суду від 28 грудня 2021 року змінити і звільнити ОСОБА_7 від призначених цим вироком основного і додаткового покарань на підставі ст.49, ч.5 ст.74 КК України у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
В решті цей вирок залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом трьох місяців шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий
Судді