Справа № 465/2374/18 Головуючий у 1 інстанції: Мартьянова С.М.
Провадження № 22-ц/811/1756/21 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.
08 вересня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:
головуючої: Н.П. Крайник
суддів: О.М. Ванівського, О.Я. Мельничук
при секретарі: Х.Б. Колич
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Франківського районного суду міста Львова від 06 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживача,-
25.04.2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживача.
Позов обгрунтовував тим, що 14.11.2014 року між ним та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено Договір № SAMDNWFD0070367907500 Вклад «Стандарт на 12 місяців». Згідно з розділом Договору «Дані за вкладом»: вклад «Стандартна 12 мес.» № SAMDNWFD0070367907500, оформлено 14.11.2014 року, початкова сума вкладу 2200, 00 EUR, залишок на вкладі на 14.11.2014 року - 2200.0 EUR, вклад на 366 днів до 14.11.2015 року включно, особовий рахунок № НОМЕР_1 , на який зараховується вклад. На суму вкладу нараховуються проценти за ставкою 11.0% річних, проценти за вкладом зараховуються на рахунок/картку № НОМЕР_1 , період нарахування процентів за вкладом - 1 місяць. 14.11.2014 року ним сплачено кошти у розмірі 2200,00 EUR на рахунок № НОМЕР_1 , що підтверджується квитанцією ПАТ КБ «Приватбанк» від 14.11.2014 року.
Оскільки строк дії Договору вкладу закінчувався 14.11.2015 року, а він ( ОСОБА_1 ) не мав наміру його продовжувати, 05.11.2015 року останній скерував на адресу Банку два листи аналогічного змісту, один з яких у Львівське відділення Банку, другий - у центральний офіс Банку у м. Дніпропетровськ, з вимогою до Банку повернути вклад у зв'язку з завершенням встановленого договором строку.
На листи позивача ПАТ КБ «Приватбанк» надіслав відповідь за №20.1.0.0.0/7-151117/896 від 27.11.2015 року про те, що у видачі коштів банк відмовляє у зв'язку з тим, що позивач є поручителем ОСОБА_2 за договором поруки, який має заборгованість перед Банком, що у відповідності до п. 1.1.3.2.13.1 Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на офіційному сайті ПАТ КБ «Приватбанк», дозволяє Банку не повертати кошти за Договором № SAMDNWFD0070367907500. У 2015 році ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в солідарному порядку на підставі укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» в особі Львівського міського відділення «Гуцульське» філії «Західне головне регіональне управління» ПАТ КБ «Приватбанк» договору поруки LVH9AK15890244/1 від 15.08.2008 року. Заочним рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 22.01.2016 року у справі № 464/8475/15, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 24.10.2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.11.2017 року, позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 15 липня 2008 року № LVH9AK15890244 у розмірі 35 577,16 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 872 351 грн. 96 коп., у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 відмовлено у зв'язку з тим, що від дня настання строку виконання основного зобов'язання, а саме 12.07.2013 року, до пред'явлення вимоги до поручителя ОСОБА_3 сплив шестимісячний строк, передбачений ч. 4 ст. 559 ЦK України, тому порука є припиненою. Таким чином, станом на 06.04.2018 року у зв'язку з неповерненням коштів за Договором-вкладу з банку підлягають стягненню 60373,86 Євро, з яких 2000,00 євро - банківський вклад; 555,86 євро - відсотки (вказаний розмір підтверджений випискою ПАТ КБ «Приватбанк» від 06.04.2018 по номеру рахунку НОМЕР_1 ); 57 618,00 євро - пеня у розмірі трьох відсотків за кожний день прострочення (873 дні х 66 євро = 57 618,00 Євро).
Крім того, 10.11.2010 року між ним та ПАТ КБ «Приватбанк» укладено Договір №SAMDN47000712839576 Вклад Копилка», відповідно до п. 1 якого Банк відкрив Клієнту рахунок НОМЕР_2 .
За умовами зазначеного договору станом на 06.04.2018 року банк повинен повернути йому ( ОСОБА_1 ) 328, 46 євро, що підтверджено випискою ПАТ КБ «Приватбанк» від 06.04.2018 року, номеру рахунку НОМЕР_2 , №SAMDN47000712839576 Вклад Копилка» станом на 06.04.2018 року.
Враховуючи наведене, просив стягнути з Банку в його користь 60 702,32 євро.
Заявою від 18.12.2018 року ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги, просив стягнути в свою користь : 57 618 євро пені та 187,56 євро - 3% річних.
Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" на користь ОСОБА_1 187, 56 євро 3% річних та 1500 євро пені, що еквівалентно 49 290 (сорок девять тисяч двісті дев'яносто гривень) грн у розмірі трьох вітсотків за кожен день прострочення.
В решті вимог - відмовлено.
Рішення суду оскаржило АТ КБ «ПриватБанк».
Вважає оскаржуване рішення суду в частині задоволених позовних вимог незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Зазначає, що, постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 3% річних за період з 15.11.2015 року по 22.09.2018 року в розмірі 187,56 євро, оскільки у зазначений період прострочення боржника було відсутнє. Зазначає, що судовому захисту підлягають лише порушені права, за захистом яких звернулася особа. Вважає, що позивач доказів на підтвердження своїх доводів про наявність порушеного права суду не надав. Звертає увагу суду на те, що уточнені позовні вимоги позивача стосувалися стягнення з Банку пені у розмір 57 618 євро, що є неспівмірним, не відповідає принципу розумності та справедливості та свідчить про умисне намагання позивача завдавати шкоди та збитків відповідачу. Аналогічна правова позиція щодо наявності у суду правових підстав для відмови у захисті цивільного права особі, яка зловживала такими, викладена у постанові об'єднаної Палати Верховного Суду від 07.12.2018 року у справі № 910/7547/17. Щодо нарахування пені у розмірі трьох вітсотків за кожен день прострочення, то таке нарахування є безпідставним, оскільки за змістом ч.5 ст.10 Закону України “Про захист прав споживачів” та ч.1 ст.1061 ЦК України, вартість послуги за договором банківського вкладу - це розмір процентів, які банк має сплатити за користування коштами вкладника, а не сума самого депозитного вкладу. Така позиція викладена в постанові Верховного суду від 21.02.2018 року у справі № 61-5543св18. А тому, нарахування штрафних санкцій на суму депозитного вкладу вважає безпідставною та такою, що суперечить вимогам законодавства. Крім того, вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції не врахував, що позивачем пропущено спеціальні строки позовної давності (1 рік), які застосовуються до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), що передбачено ч.2 ст.258 ЦК України. Як вбачається із рахунку наведеного в позовній заяві, то пеня нарахована за період з 15.11.2015р. по 06.04.2018р., тобто з пропуском строку позовної давності.
Просить рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, в решті рішення суду залишити без змін.
У засіданні колегії суддів представник АТ КБ «Приватбанк» - Гнатишак О.В. скаргу підтримав з підстав, наведених у ній, просив скаргу задоволити.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 проти скарги заперечив.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів.
Відповідно до ст.4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.
Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до положень ч.1, ч.6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 4 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно положень ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За змістом положень статей 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Особливості правовідносин за договором банківського вкладу визначено параграфом третім глави 71 ЦК України, у якому визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу (стаття 1058 ЦК України).
Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).
Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).
Таким чином строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов'язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку. Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов'язку повернути (видати) кошти вкладникові. Сторони за домовленістю можуть визначити порядок здійснення повернення коштів за строковим вкладом - шляхом перерахування на поточний рахунок вкладника, шляхом видачі готівкою через касу банку, або іншим шляхом. Зазначені вище норми не містять обмежень при виборі сторонами такого договору способу виконання зобов'язання з повернення коштів банку перед вкладником.
У разі, якщо договором банківського вкладу передбачено повернення вкладу коштів шляхом їх перерахування на поточний рахунок вкладника, із чим погодились обидві сторони, укладаючи такий договір, то після здійснення зазначеної операції правовідносини сторін трансформуються у правовідносини банківського рахунку відповідно до положень частини третьої статті 1058 ЦК України.
Така трансформація означає, що вкладник має право отримати готівкою повернуті банком на поточний рахунок кошти за вкладом, але до правовідносин між ними вже не можуть застосовуватись положення договору строкового банківського вкладу у зв'язку з тим, що строк його дії закінчився.
За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами (стаття 1066 ЦК України).
Банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом (стаття 1068 ЦК України).
Згідно зі статтею 1070 цього Кодексу за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу. Проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).
Таким чином, з часу перерахування банком вкладу на поточний рахунок клієнта відповідно до умов укладеного між ними договору банк має сплатити проценти за користування цими грошовими коштами у розмірі, визначеному відповідно до вимог статті 1070 ЦК України.
Правові наслідки неналежного виконання банком операцій за рахунком клієнта визначено статтею 1073 цього Кодексу.
Невиконання або неналежне виконання зобов'язань банку за договором банківського рахунка, зокрема відмова виконати розпорядження клієнта з видачі йому відповідних сум з рахунка, має наслідком настання відповідальності банку, встановленої договором або законом.
Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року № 6-140цс13, в якій зазначено, що відповідно до змісту ст.ст. 526 та 1058 ЦК України зобов'язання банку з повернення вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) вважається виконаним з моменту повернення вкладу вкладнику готівкою або надання іншої реальної можливості отримати вклад та розпорядитися ним на свій розсуд (наприклад, перерахування на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, з якого вкладник може зняти кошти чи проводити ними розрахунки з допомогою платіжної банківської картки). У випадку перерахування коштів на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, однак не надання вкладнику можливості використання цих коштів зобов'язання банку з повернення вкладу не є виконаним і до банку слід застосувати відповідальність за порушення грошового зобов'язання, передбачену ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Таку ж правову позицію Верховний Суд України висловив у постановах від 4 вересня 2013 року у справі № 6-67цс13, від 29 травня 2013 року у справі № 6-39цс13, від 28 січня 2015 року у справі № 6-247цс14, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-544цс16.
Відтак у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України). Статтею 549 цього Кодексу встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
Таким чином, пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, передбачає додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання.
Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549, 551, 611 ЦК України).
Частиною третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.
Крім того, згідно висновку щодо можливості стягнення неустойки в іноземній валюті, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-211цс17, пеня є неустойкою і має штрафний, а не компенсаційний характер, вона не входить до складу зобов'язання, її сплата та розмір визначені Законом України «Про захист прав споживачів» за неналежне надання виконавцем банківських послуг споживачеві, тому нарахування та стягнення такої пені має бути здійснене в національній валюті України.
Відповідно до статей 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.
Відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Аналогічного висновку дійшли Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 4 листопада 2015 року у справі № 6-1120цс15, та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц.
Судом встановлено, що 14.11.2014 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір № SAMDNWFD0070367907500 Вклад «Стандарт на 12 місяців». Згідно з розділом Договору «Дані за вкладом»: вклад «Стандартна 12 мес.» № SAMDNWFD0070367907500, оформлено 14.11.2014 року, початкова сума вкладу 2200, 00 EUR, залишок на вкладі на 14.11.2014 року - 2200.0 EUR, вклад на 366 днів до 14.11.2015 року включно, особовий рахунок № НОМЕР_1 , на який зараховується вклад. На суму вкладу нараховуються проценти за ставкою 11.0% річних, проценти за вкладом зараховуються на рахунок/картку № НОМЕР_1 , період нарахування процентів за вкладом - 1 місяць.
10.11.2015 року ОСОБА_1 надіслав на адресу Банку листи, в яких просив повернути йому грошові кошти у зв'язку із закінченням 14.11.2015 року строку дії договору № SAMDNWFD0070367907500 Вклад «Стандарт на 12 місяців» від 14.11.2014 року.
Згідно відповіді ПАТ КБ «Приватбанк» за №20.1.0.0.0/7-151117/896 від 27.11.2015 року, у видачі коштів відмовлено у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 є поручителем ОСОБА_2 за договором поруки, котрий у свою чергу має заборгованість перед Банком, що у відповідності до п. 1.1.3.2.13.1 Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на офіційному сайті ПАТ КБ «Приватбанк», дозволяє Банку не повертати кошти за Договором № SAMDNWFD0070367907500.
Як вбачається з матеріалів справи, у 2015 році ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в солідарному порядку на підставі укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» в особі Львівського міського відділення «Гуцульське» філії «Західне головне регіональне управління» ПАТ КБ «Приватбанк» договору поруки LVH9AK15890244/1 від 15.08.2008 року.
Заочним рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 22.01.2016 року у справі № 464/8475/15, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 24.10.2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.11.2017 року, позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 15 липня 2008 року № LVH9AK15890244 у розмірі 35 577,16 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 872 351 грн 96 коп., у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 відмовлено у зв'язку з тим, що від дня настання строку виконання основного зобов'язання, а саме 12.07.2013 року, до пред'явлення вимоги до поручителя ОСОБА_3 сплив шестимісячний строк, передбачений ч. 4 ст. 559 ЦK України, тому дія договору поруки є припиненою (а.с.11-18).
20.12.2017 року та 20.01.2018 року позивач направив на адресу відповідача вимоги про повернення банківського вкладу з урахуванням наведених вище рішень судів у справі №464/8475/15, якими встановлено, що порука за договором LVH9AK15890244/1 від 15.08.2008 є припиненою з 12.01.2014 року.
Згідно відповідей ПАТ КБ «Приватбанк» від 04.01.2018 року та від 26.01.2018 року, у Банку відсутня можливість виконати вимоги ОСОБА_1 , оскільки у наданих останнім рішеннях суду не визначено обов'язку ПАТ КБ «Приватбанк» визнати укладений з ним договір поруки недійсним та розірвати його.
Матеріалами справи встановлено, що 26.11.2018 року ПАТ КБ «Приватбанк» перерахувало на рахунок ОСОБА_1 2 780 євро, з яких 2 200 євро - сума вкладу за договором від 14.11.2014 року, 580 євро - сума нарахованих за вкладом процентів.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що банк прострочив виконання зобов'язання з видачі позивачу належних йому за договором № SAMDNWFD0070367907500 сум, починаючи з дня звернення клієнта до банку з вимогою про видачу коштів по день фактичної видачі коштів - 26.11.2018 року та стягнув з ПАТ КБ «Приватбанк» в користь ОСОБА_1 1500 євро пені, що еквівалентно 49 290 грн., застосувавши до даних правовідносин ч.3 ст.551 ЦК України, згідно якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 15.11.2015 року по 22.09.2018 року в розмірі 187,56 євро.
З таким висновком суду колегія суддів погоджується, оскільки він відповідає матеріалам справи та зібраним у справі доказам, а також принципу пропорційності та забезпечує розумий баланс між інтересами сторін договору у зв'язку з його неналежним виконанням.
Доводи скарги правильних висновків суду не спростовують, підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.
Рішення Франківського районного суду міста Львова від 06 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 09 вересня 2022 року.
Головуючий: Н.П. Крайник
Судді: О.М. Ванівський
О. Я. Мельничук