Справа № 127/7715/22
Провадження №11-кп/801/645/2022
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
20 вересня 2022 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого: ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі ОСОБА_5
з участю прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці кримінальне провадження №22022020000000047 внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань від 05.04.2022. за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 06 травня 2022 року по обвинуваченню
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Макіївка, Донецької області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , працюючого охоронцем на ПрАТ «Макіївкокс», із середньою технічною освітою, одруженого, українця, громадянина України, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.1 ст. 111 КК України, -
Зміст судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
Вироком міського суду Вінницької області від 06 травня 2022 року ОСОБА_8 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України та призначити йому покарання у виді 15 (п'ятнадцяти) років позбавлення волі без конфіскації майна.
Початок строку відбування покарання вирішено рахувати з дня набрання вироком законної сили.
Вирішено питання про долю речових доказів.
Судом установлено, що згідно Конституції України, Україна є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Всупереч вказаним нормам міжнародного гуманітарного права президент Російської Федерації ОСОБА_9 , а також інші невстановлені на цей час представники влади Російської Федерації, діючи всупереч вимогам п. п. 1,2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV) від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), спланували, підготували і розв'язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів збройних сил Російської Федерації на територію України.
24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об'єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об'єднаних Націй (далі - ООН).
До складу ООН входять Україна, Російська Федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із цілями Об'єднаних Націй.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями - № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, - установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов'язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:
- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;
- застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;
- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.
Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація.
У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.
Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.
31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року №13/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42-ФЗ). Відповідно до статей 2 - 3 зазначеного Договору, Російська Федерація зобов'язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов'язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов'язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.
Статтями 1 - 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
З метою зміни меж території та державного кордону України під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених на цей час представників влади та збройних сил Російської Федерації, 7 квітня 2014 року на території України в межах Донецької області створено терористичну організацію «Донецька народна республіка» (далі - «ДНР»), а 27 квітня 2014 року в межах Луганської області - терористичну організацію «Луганська народна республіка» (далі - «ЛНР»), у складі яких утворені незаконні збройні формування.
Контроль та координація діяльності цих терористичних організацій, як і їх фінансове та матеріальне забезпечення, у тому числі зброєю, боєприпасами, військовою технікою, здійснюється представниками влади та збройними силами Російської Федерації.
Так звані «Донецька народна республіка» і «Луганська народна республіка» є стійкими об'єднаннями невизначеної кількості осіб (більше трьох), створені з метою здійснення терористичної діяльності, у межах яких здійснено розподіл функцій, встановлено правила поведінки, обов'язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів, а тому у відповідності до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» є терористичними організаціями.
У подальшому, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами України, що проживають на тимчасово окупованих територіях Донецької області, громадянами Російської Федерації та світовою спільнотою, 19 лютого 2022 року керівником терористичної організації «ДНР» оголошено так звану мобілізацію на окупованій території Донецької області, а 21 лютого 2022 року Російською Федерацією визнано «Донецьку народну республіку» та «Луганську народну республіку» незалежними державами.
22 лютого 2022 року Президент Російської Федерації направив до Ради Федерації звернення про використання збройних сил Російської Федерації за межами Російської Федерації, яке було задоволено.
24 лютого 2022 року приблизно о 05:00 годині Президент Російської Федерації оголосив про рішення розпочати повномасштабну військову агресію проти України.
У подальшому збройні сили Російської Федерації, які діяли за наказом керівництва Російської Федерації і збройних сил Російської Федерації, вторглись на територію Україну шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно увійшли на територію Україну через державні кордони України в Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснила збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, та здійснили окупацію частин вказаної території, чим змінили межі території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі людей та інших тяжких наслідків. Аналогічні дії були вчинені підрозділами терористичної організації «ДНР», які увійшли у склад збройних сил Російської Федерації.
24 лютого 2022 року указом Президента Володимира Зеленського №64/2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України.
Так, одним з таких представників підрозділу збройних сил держави - агресора є громадянин України ОСОБА_8 , який 24.02.2022, достовірно знаючи про свій громадянський статус, факт збройної агресії Російської Федерації проти України та оголошений у зв'язку з цим воєнний стан на усій території України, добровільно звернувся до військкомату терористичної організації «ДНР» у м. Макіївка Донецької області, де отримав звання «рядовий» та був зарахований до 2 відділення 2 взводу 1 роти 4 батальйону 127 полку армії так званої «ДНР» у складі збройних сил Російської Федерації на посаді «гранатометника», отримав форму зразка збройних сил Російської Федерації, автоматичну стрілецьку зброю та набої до неї, засоби індивідуального захисту, аптечку і сухі продуктові набори для військовослужбовців.
У подальшому, діючи з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з метою заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України, ОСОБА_8 у складі військових формувань збройних сил Російської Федерації, орієнтовно 03.03.2022 у невстановлений точний час, на залізничному транспорті перетнув державний кордон України у напрямку Російської Федерації.
04.03.2022 ОСОБА_8 у той же спосіб через Керченський міст незаконно перетнув державний кордон України у напрямку «В'їзд в Україну» на територію Автономної республіки Крим. Наступного дня, ОСОБА_8 зі зброєю та бойовими припасами спільно з іншими військовослужбовцями збройних сил Російської Федерації незаконно перетнув залізничним транспортом адміністративний кордон України з тимчасово окупованими територіями Автономної республіки Крим.
В подальшому, у період часу з 05.03.2022 по 13.03.2022 ОСОБА_8 діючи у складі підрозділу збройних сил Російської Федерації, на підставі наказів військового командування у межах загального плану захоплення території України виконував бойові завдання з охорони та оборони стратегічно важливих перехресть доріг та військової техніки збройних сил Російської Федерації, яка рухалась по ним, в тому числі в районі АДРЕСА_3 .
Однак, подальша злочинна діяльність ОСОБА_8 була припинена, оскільки 13.03.2022, орієнтовно о 14:00 год., він був затриманий військовослужбовцями Збройних сил України на території Миколаївської області поблизу АДРЕСА_3 .
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, що її подала.
В апеляційній скарзі захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 ставиться питання про скасування вироку Вінницького міського суду Вінницької області від 06 травня 2022 року з закриттям провадження у справі у зв'язку з тим , що судом першої інстанції не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_8 і вичерпано можливості їх отримати.
Апеляційна скарга мотивована тим, що вирок суду є незаконним винесений з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом першої інстанції не було надано належної оцінки доводам сторони захисту щодо недоведеності вини ОСОБА_8 у зв'язку із чим висновки суду, викладені у судовому рішенні ґрунтуються на припущеннях сторони обвинувачення та не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Позиції учасників судового провадження.
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_6 заперечив проти задоволення апеляційної скарги захисника, вважаючи вирок суду законним та обґрунтованим.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_7 підтримав доводи апеляційної скарги, з підстав викладених в ній та просив її задовольнити.
Мотиви суду.
Заслухавши доповідача, виступи учасників провадження, дослідивши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга захисника не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення в межах апеляційних скарг.
Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст.94 КПК України; з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.
Як убачається з вироку, суд правильно встановив фактичні обставини справи і дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, а доводи апеляційної скарги захисника не спростовують висновків суду.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника в часині того, що судом першої інстанції не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_8 і вичерпано можливості їх отримати, суд апеляційної інстанції вважає їх безпідставними, з огляду на наступне.
Відповідно до п.п.1-2 ч.1 ст.284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо встановлена відсутність події кримінального правопорушення, або відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.
Якщо обставини, передбачені пунктами 1,2 частини першої цієї статті, виявляються під час судового розгляду, суд зобов'язаний ухвалити виправдувальний вирок.
Проте, таких вищевказаних обставин, суд апеляційної інстанції не знаходить, натомість винуватість обвинуваченого ОСОБА_8 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України - як державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану та в період збройного конфлікту (в редакції із змінами, внесеними згідно із Законами № 1183-VII від 08.04.2014 № 1689 - VII від 07.10.2014), є доведеною «поза розумним сумнівом», яка випливає із співвідношення достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків (доказів).
Зокрема, показами наданими в суді першої інстанції обвинуваченого ОСОБА_8 , який вину у інкримінованому йому злочині визнав частково, та суду надав наступні показання, що він працював охоронцем на підприємстві «Макіївкокс» та проживав у м. Макіївка, Донецької області, яка з 2014 року є окупованою Російською Федерацією територією, тобто відноситься до так званої «Донецької народної республіки». ОСОБА_8 має паспорт «ДНР», однак від українського громадянства не відмовлявся і є громадянином України.
Так, 24.02.2022 вранці ОСОБА_8 та іншим працівникам підприємства наказали прийти до військкомату та у разі не згоди їх буде звільнено із роботи, через дві години обвинувачений прийшов до військкомату, там було дуже багато людей, огляд ніхто не проводив, а лише записали анкетні дані, погрузили в автобуси та відвезли на базу матеріального забезпечення, де усім чоловікам видали зелену піксельну форму без будь яких знаків та позначок країни.
В подальшому, ОСОБА_8 та інших чоловіків масово автобусами вивезли в Херсонську область, а 25.02.2022 в Донецьку область у військову частину, де було близько 700 чоловік, потім усім сказали, що вони їдуть охороняти теплоелектростанцію в іншу область. Однак, на 5 добу усіх привезли до міста Первомайськ, Миколаївської області на вузлову станцію, де було ще більше військових та там оголосили, що усі присутні їдуть до Російської Федерації на навчання.
Натомість, усіх привезли у м. Джанкой АР Крим, де із вагонів вийшли провідники, вимкнули світло, закрили вагон та потяг поїхав далі, як виявилось потім у Херсонську область, де вони пробули орієнтовно з 03.03.2022 по 11.03.2022, там ОСОБА_8 отримав від командування автомат Калашникова з набоями, 4 магазини зброї та РПГ - 7, а в подальшому 12.03.2022 у Миколаївську область у місто Білозірка, де у ОСОБА_8 забрали
АДРЕСА_3 ОСОБА_8 та усім іншим наказали пройти до місцевої школи, де вони будуть тимчасово проживати, оскільки згоду надав директор зазначеної школи, однак у школі всі спали та перебували на коридорах, класи та кабінети були зачинені.
12.03.2022 ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 видали лопати, наказали копати окопи в лісосмузі та здати командуванню зброю, яку напередодні видали: кулемети, гранатомети.
Наступного дня, 13.03.2022 обвинуваченому ОСОБА_8 та ОСОБА_10 наказали на перехресті доріг в лісосмузі слідкувати за цивільними автомобілями та військовими колонами, які проїжджають до м. Білозерівка, для цього ОСОБА_8 та ОСОБА_13 за наказом командира одягнули білі пов'язки на праву руку та ліву ногу, як розпізнавальні знаки збройних сил Російської Федерації та слідкували за ситуацією на дорозі, постійно проїжджали військові колони Російської Федерації, як в одну, так і в іншу сторону.
Того ж дня, в школу, де перебували обвинувачений та інші чоловіки прилетів снаряд, все почало горіти, було багато диму, чоловіки почали втікати звідти та багато кому вдалось взагалі втекти, однак ОСОБА_8 із ОСОБА_13 залишились перебувати неподалік школи, через певний час знову прилетіло кілька снарядів у школу та почався автоматний розстріл, однак хто саме стріляв та із чиєї сторони обвинувачений не бачив.
Через кілька годин до місця, де перебували ОСОБА_8 та ОСОБА_13 приїхала військова колона, яка мала явні позначки Збройних Сил України, звідти вийшли солдати у військовій формі, тоді обвинувачений разом із ОСОБА_13 добровільно відклали автомати Калашникова із набоями, які мали при собі, лягли на землю та здались військовим Збройних Сил України.
У ході судового провадження обвинувачений ОСОБА_8 зазначив, що жодного наміру воювати він не мав, у військкомат пішов під примусом роботодавця, жодного разу ні в кого не стріляв. ОСОБА_8 виконував усі накази та завдання, які надавались керівництвом збройних сил Російської Федерації, однак вони полягали лише в копанні окопів та охороні певних територій та місцевостей.
Крім того, обвинувачений ОСОБА_8 зазначив, що про вчинене він щиро шкодує, належні висновки для себе зробив та просив суд його суворо не карати, оскільки він має на утриманні батьків похилого віку та його мати являється інвалідом.
Показами свідка ОСОБА_14 , який суду надав наступні показання, що він проживає у м. Макіївка, Донецької області, яка з 2014 року є окупованою Російською Федерацією територією, тобто відноситься до так званої «Донецької народної республіки». ОСОБА_14 є громадянином України, однак має і паспорт «ДНР».
Так, 24.02.2022 ОСОБА_14 був на роботі, де працює охоронцем та в кінці робочого дня керівник наказав йому піти до військомату, після чого, близько 18:00 год. ОСОБА_14 самостійно прибув до військомату, де у нього забрали паспорт «ДНР» та військовий квиток СРСР та не відпустили додому, а одразу направили до автобусу, де вже було багато чоловіків та кілька автобусів одразу направили до м. Холодна Балка Донецької області, де знаходились військові склади.
Перебуваючи на території складів усіх присутніх поділили на полки та батальйони, видали військову піксельну форму без розпізнавальних знаків та без прапора країни, автомати та магазини до них. Усіх присутніх людей ОСОБА_14 не знав, оскільки їх було близько 1 000 чоловік, однак майже всі вони були мешканцями м. Макіївки, серед них був і обвинувачений ОСОБА_8 , із яким свідок познайомився в автобусі.
В подальшому усім наказали сісти у вагони потягу та повезли до Херсонської області на навчання, однак потім одразу направили до Миколаївської області у невелике містечко Білозірка, де усіх поселили в місцевій школі.
ОСОБА_15 разом із ОСОБА_8 надавали накази стояти на перехресті доріг у м. Білозірка та слідкувати за рухом автомобілів, таким чином, що б цивільні авто місцевих мешканців не заважали рухатись колонам із військовою технікою, яка систематично рухалась в сторону селища, однак якій країні належить вказана техніка свідок не знав, оскільки вона була без розпізнавальних знаків. Для виконання вказаного завдання ОСОБА_14 та ОСОБА_8 мали при собі зброю, а саме автомати Калашникова та магазини до них, а також на лівій руці та правій нозі свідок разом із обвинуваченим мали білі пов'язки, як розпізнавальні знаки збройних сил Російської Федерації.
13.03.2022 ОСОБА_14 разом із ОСОБА_8 перебували на посту, почули сильні вибухи зі школи, де вони на той час проживали та в той час до посту приїхав БТР на якому був прапор України та солдати Збройних Сил України у яких на руках були сині пов'язки, тоді свідок разом із обвинуваченим лягли на землю, відкинули зброю та у подальшому були затримані.
Крім того винуватість обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні вказаного кримінального правопорушення також підтверджується:
- витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 05.04.2022 за № 22022020000000047;
- постановою про тимчасовий доступ до документів, які містять охоронювану законом таємницю від 11.04.2022, відповідно до якої прокурор Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_6 за погодженням із першим заступником керівника Вінницької обласної прокурори ОСОБА_16 надав прокурору (з групи прокурорів) у вказаному кримінальному провадженні тимчасовий доступ до персональних даних ОСОБА_8 , які перебувають у володінні ГУ ДПС у Вінницькій області;
- протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 12.04.2022, відповідно до якого отримано доступ до персональних даних ОСОБА_8 та у подальшому вилучено документи, а саме: реєстраційний номер облікової картки платника податків; інформацію про наявність доходів за період з 1 кварталу 2019 року по 1 квартал 2022 року, відповідно до якої доходи відсутні; інформацію про наявність доходів за період з 1 кварталу 1998 року по 4 квартал 2002 року, відповідно до якої доходи відсутні; інформацію про наявність доходів за період з 1 кварталу 2003 року по 4 квартал 2007 року, з якої слідує, що ОСОБА_8 систематично, щомісяця отримував дохід від Макіївського міського управління ГУ МВС України в Донецькій області та приватного підприємства «ЮРБУДМОНТАЖ»; інформацію про наявність доходів за період з 1 кварталу 2008 року по 4 квартал 2012 року, відповідно до якої ОСОБА_8 систематично, щомісяця отримував дохід від ТОВ «Охорона-Рівне» та ПрАТ «Макіївкокс»; інформацію про наявність доходів за період з 1 кварталу 2013 року по 4 квартал 2017 року, відповідно до якої ОСОБА_8 систематично, щомісяця отримував дохід від ПрАТ «Макіївкокс»; інформацію про наявність доходів за період з 1 кварталу 2018 року по 4 квартал 2018 року, відповідно до якої за вказаний період доходи відсутні;
- протоколом затримання особи, підозрюваного у вчинені злочину від 13.04.2022, відповідно до якого ОСОБА_8 був затриманий 13.04.2022 о 18:30 год. на території Миколаївської області.
Сукупність приведених і оцінених доказів дають підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене - як державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану та в період збройного конфлікту (в редакції із змінами, внесеними згідно із Законами № 1183-VII від 08.04.2014 № 1689 - VII від 07.10.2014).
Згідно ст.111 КК України (в редакції станом на 05.01.2022) державна зрада є діянням умисно вчиненим громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, а саме перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Згідно пред'явленого органами досудового розслідування обвинуваченню ОСОБА_8 обвинувачується у державній зраді, тобто діянні вчиненому умисно громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості України, а саме переході на бік ворога в умовах воєнного стану та в період збройного конфлікту.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» на території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.
Починаючи з 24.02.2022 на всій території України, до якої зокрема входять Луганська і Донецька області введено воєнний стану у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також, що ворогом - державою-агресором є Російська Федерація.
Таким чином, підтверджено факт того, що подія злочину відбулась в умовах введеного воєнного стану та в період збройного конфлікту, тобто обов'язкова складова зазначеної вище диспозиції ст. 111 КК України.
Згідно показів обвинуваченого ОСОБА_8 у ході судового провадження про початок так званої «мобілізації в ДНР» та необхідності з'явлення у військомат його повідомили вранці 24.02.2022 на роботі, під час спілкування із великою кількістю людей у військоматі та у подальшому під час перебування в період з 24.02.2022 по 13.03.2022 на території АР Крим, Херсонської та Миколаївської областей (передислокації), а також під час отримання зброї та відповідної військової амуніції саме на тимчасово окупованій Російською Федерацією території, ОСОБА_8 отримуючи її від представників самопроголошеної республіки в умовах, які він розцінював, як мобілізацію, що ним і підтверджено, обвинувачений достеменно усвідомлював та розумів, що на території України проходять воєнні дії у зв'язку із нападом Російської Федерації у якій безпосередньо сам обвинувачений буде приймати участь.
Вказане підтверджує також і той факт, що для позначень ОСОБА_8 використовував білі стрічки, виконував усі розпорядження військового командування збройних сил Російської Федерації, зокрема стояв на блок посту у АДРЕСА_3 , де забезпечував безперешкодний проїзд саме військової техніки збройних сил Російської Федерації.
Разом з тим, затримання обвинуваченого ОСОБА_8 , який мав при собі паспорт «ДНР» № НОМЕР_1 виданий 23.06.2017 підрозділом НОМЕР_2 та ідентифікував себе, як військовослужбовець збройних сил «ДНР», в/ч НОМЕР_3 , гранатометник 2 відділення 2 взводу 1 роти 4 батальйону 127 полку, який беззаперечно не входить до військових формувань України, а приймає участь у війні Російської Федерації проти України на боці ворога, тобто Росії, вказує на обізнаність ОСОБА_8 щодо усіх його дій, таким чином ОСОБА_8 вчинив перехід на бік ворога України - країни агресора Російської Федерації.
Факт того, що ОСОБА_8 вчинив злочин будучи громадянином України підтверджується, як показаннями самого обвинуваченого, так і дослідженими у ході судового провадження письмовими доказами, оскільки ОСОБА_8 було присвоєно реєстраційний номер картки платника податків, він із народження проживав на території України, де і був зареєстрований, систематично отримував доходи від органів державної влади, оскільки з 2003 по 2007 рік працював у Макіївському міському управлінні Головного управління МВС України в Донецькій області, потім в українських підприємствах ТОВ «Охорона-Рівне» та ПрАТ «Макіївкокс» та отримував відповідні доходи.
Крім того, у ході судового провадження обвинувачений ОСОБА_8 зазначав, що 24.02.2022 на підприємстві йому сказали з'явитись у військомат, однак туди його не завозили та насильно не примушували йти, а він самостійно, власним ходом, керуючись виключно усною вказівкою керівника підприємства, із військовим квитком та паспортом «ДНР» пішов до військкомату у м. Макіївка без будь якої повістки та відповідного письмового виклику.
Також, із пояснень ОСОБА_8 вбачається, що перебуваючи 12.03.2022 та 13.03.2022 у м. Білозірка, Миколаївської області, виконуючи накази військового командування збройних сил Російської Федерації перебувати на блок посту, обвинувачений знаходився там лише із ОСОБА_14 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які приїхали разом із ним та кожен із них мав відповідно видану зброю. Тобто, ОСОБА_8 розуміючи, що перебуває на території України, в населеному пункті, де проживають цивільні люди, без зброї, будучи в минулому працівником правоохоронних органів України, розмовляючи українською мовою, маючи при собі документи, що ідентифікують його особу, мав реальну можливість не виконувати завдань поставлених командуванням, а навпаки втекти та здатись до правоохоронних органів, органів державної влади, місцевого самоврядування або ж у будь якому будинку м. Білозірка, Миколаївської області. Однак, ОСОБА_8 вказаних дій не зробив, самостійно свою протиправну діяльність не зупинив, а був затриманий лише внаслідок супротиву українських військ, в ході вогневого ураження місця розташування його збройного формування, коли був позбавлений можливості чинити опір.
Сукупність вказаних обставин виключає поняття примусу, оскільки самим обвинуваченим ОСОБА_8 не повідомлено про застосування до нього жодної примусової процедури.
Таким чином, стороною обвинувачення доведено поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.1 ст.111 КК України, а тому його дії вірно кваліфіковано за ч.1 ст.111 КК України, державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану та в період збройного конфлікту (в редакції із змінами, внесеними згідно із Законами № 1183-VII від 08.04.2014 № 1689 - VII від 07.10.2014).
За наведених обставин, апеляційний суд не вбачає підстав для зміни чи скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 06 травня 2022 року у кримінальному провадженні №22022020000000047, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань від 05.04.2022. по обвинуваченню ОСОБА_8 , у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.1 ст.111 КК України залишити без змін.
На ухвалу може бути подано касаційну скаргу до суду касаційної інстанції (Касаційного кримінального Суду в складі Верховного Суду) протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Відповідно до ч.4 ст.532 КПК України судове рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення.
Судді: