Провадження № 11-кп/803/2435/22 Справа № 191/2334/21 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
14 вересня 2022 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
в режимі відеоконференції:
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
потерпілої ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, захисника ОСОБА_8 та потерпілої ОСОБА_9 на вирок Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 липня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021041390000364 та №12021041390000385, щодо
ОСОБА_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Третяківки Дніпропетровської області, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України,
Короткий зміст оскарженого рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
Вироком Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 липня 2022 року ОСОБА_7 засуджено до покарання: за ч. 2 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки; ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2020 року та визначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.
Строк відбування покарання ухвалено обчислювати з 12 серпня 2021 року.
До набрання вироком законної сили залишено ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.
Цим вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у крадіжці, вчиненій повторно, а також у крадіжці, вчиненій повторно, поєднаній з проникненням у житло, за наступних обставин.
25 червня 2021 року приблизно о 12.00 год. ОСОБА_7 , маючи прямий злочинний умисел на таємне повторне викрадення чужого майна, поєднане із проникненням у житло, а саме в приміщення житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , достовірно знаючи, що у вказаному будинку перебувають цінні речі, які можна звернути на власну користь, шляхом виставлення віконного скла, яке виходить до зали житлового будинку, таємно проник до вказаного будинку, де з приміщення кухні викрав духову шафу марки «ASEL» моделі AF-50-23, чорного кольору, та через вхідні двері разом з викраденим майном покинув будинок, чим спричинив потерпілій ОСОБА_9 матеріальний збиток на суму 2 253,08 грн.
Крім того, 30 червня 2021 року приблизно о 03.00 год. ОСОБА_7 , перебуваючи з дозволу колишньої співмешканки ОСОБА_9 в приміщенні кухні житлового будинку за місцем проживання останньої за адресою: АДРЕСА_2 , пересвідчившись в тому, що ОСОБА_9 заснула та в приміщенні будинку містяться цінні речі, маючи раптово виниклий прямий злочинний умисел, направлений на таємне повторне викрадення чужого майна, прослідував до спальної кімнати ОСОБА_9 , де на столі біля ліжка побачив мобільний телефон марки Хіаоmі моделі Redmi Note 8 Pro 6 GB RAM 64 синього кольору, що належить ОСОБА_9 , та переконавшись в тому, що його дії носять таємний характер, умисно, діючи з корисливих мотивів, повторно викрав вказаний мобільний телефон та покинув місце скоєння злочину, викраденим розпорядився на власний розсуд, чим спричинив потерпілій ОСОБА_9 матеріальний збиток на суму 4 790,60 грн.
Крім того, 13 липня 2021 року приблизно о 18.00 год. ОСОБА_7 , маючи раптово виниклий прямий злочинний умисел на таємне, повторне викрадення чужого майна, поєднане із проникненням у житло, а саме у будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , що перебуває у користуванні ОСОБА_9 , достовірно знаючи, що у вказаному будинку перебувають цінні речі, шляхом виставлення віконного скла проник до зали вказаного будинку, звідки таємно, повторно, з корисливих мотивів здійснив крадіжку пилососу марки «GRUNHELM», моделі GVC-8208, чорно-помаранчевого кольору, після чого залишив місце скоєння кримінального правопорушення, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, чим спричинив потерпілій ОСОБА_9 матеріальний збиток на суму 1 080,08 грн.
Крім того, 25 липня 2021 року приблизно о 02.00 год. ОСОБА_7 , перебуваючи в приміщенні зальної кімнати житлового будинку за місцем проживання колишньої співмешканки ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_2 , з дозволу останньої, пересвідчившись в тому, що ОСОБА_9 заснула, маючи раптово виниклий прямий злочинний умисел, направлений на таємне повторне викрадення невизначеного чужого майна, прослідував до спальної кімнати ОСОБА_9 , де на столі біля ліжка побачив мобільний телефон марки Хіаоmі моделі Redmi 9А 2 GВ RАМ 32 GВ RОМ, блакитного кольору, що належить ОСОБА_9 , та визначив його як об'єкт свого злочинного посягання, після чого діючи умисно, таємно, повторно, з корисливих мотивів, скоїв крадіжку вказаного мобільного телефону, покинув місце скоєння кримінального правопорушення разом з викраденим майном, розпорядившись ним на власний розсуд, чим спричинив потерпілій ОСОБА_9 матеріальний збиток на суму 2 549,15 грн.
Крім того, у період часу з 22.00 год. 05 серпня 2021 року по 08.00 год. 06 серпня 2021 року (більш точної дати не встановлено) ОСОБА_7 , перебуваючи в житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_2 , з дозволу проживаючої в ньому ОСОБА_9 , маючи раптово виниклий злочинний умисел, направлений на таємне, повторне викрадення невизначеного чужого майна, пересвідчився в тому, що ОСОБА_9 заснула, прослідував до спальної кімнати вказаного житлового будинку, звідки умисно, таємно, повторно, з корисливих мотивів, шляхом вільного доступу скоїв крадіжку мобільного телефону марки Хіаоmі Redmi Note 8 Pro Ocean Blue 6 GB RAM 64 GB ROM, після чого покинув місце скоєння кримінального правопорушення разом з викраденим майном, розпорядившись ним на власний розсуд, чим спричинив потерпілій ОСОБА_9 матеріальний збиток на суму 4 461,65 грн.
Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали.
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду змінити, виключивши з його мотивувальної частини посилання на рецидив злочинів, як обставину, що обтяжує покарання, у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Обґрунтовуючи свої вимоги посилається на те, що суд не врахував п. 19 постанови Верховного Суду України №7 від 04 червня 2010 року “Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки”, відповідно до якого якщо рецидив злочинів утворює одночасно і їх повторність, яка передбачена у статті чи частині статті Особливої частини КК України як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, то за змістом частини четвертої статті 67 КК України як повторність, так і рецидив злочинів суд не може ще раз враховувати при призначенні покарання як обставину, що його обтяжує.
В апеляційній скарзі захисник просить вирок суду скасувати та ухвалити новий, в якому застосувати ст. 69 КК України.
Обґрунтовуючи свої вимоги посилається на те, що суд не взяв до уваги, що обвинувачений вину визнав в повному обсязі, активно сприяв під час досудового розслідування, вчинив правопорушення внаслідок збігу сімейних обставин (сварки між подружжям), майнову шкоду було відшкодовано в повному обсязі. Звертає увагу, що потерпіла теж просила призначити більш м'яке покарання. Вважає, що суд при призначенні покарання не врахував, що вчинені правопорушення є проступком та нетяжким злочином, а також особу обвинуваченого, який має постійне місце проживання, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, має на утриманні 3 дітей.
В апеляційній скарзі потерпіла просить вирок суду скасувати та ухвалити новий, в якому застосувати ст. 69 КК України.
Обґрунтовуючи свої вимоги посилається на те, що суд не взяв до уваги її думку щодо розміру покарання, а також, що обвинувачений вину визнав в повному обсязі, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення під час досудового розслідування. Звертає увагу, що вчинені правопорушення є проступком та нетяжким злочином, а обвинувачений має постійне місце проживання, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, має на утриманні 3 дітей.
Позиції учасників судового провадження.
Прокурор підтримав апеляційну скаргу сторони обвинувачення та заперечував проти задоволення апеляційних скарг захисника та потерпілої.
Обвинувачений ОСОБА_7 , захисник ОСОБА_8 та потерпіла ОСОБА_9 підтримали вимоги апеляційних скарг захисника та потерпілої, наполягали на їх задоволенні, не заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора.
Мотиви суду.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційних скаргах, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги слід задовольнити частково на таких підставах.
Відповідно до ст. 409 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції є неповнота судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно зі ст. 412 КПК України істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили суду ухвалити законне та обгрунтоване судове рішення.
З положень ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обгрунтованості та умотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим рішенням є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
У свою чергу положеннями ст. 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке грунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
У відповідності до положень ст. 7 КПК України зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: законність, забезпечення права на захист та доступ до правосуддя.
Згідно п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України у разі визнання особи винуватою у мотивувальній частині вироку зазначаються зокрема: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; а також докази, якими суд обґрунтовує свої висновки, зокрема виклад показань допитаних свідків.
Таким чином, судове рішення у кримінальному провадженні є актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Конституцією прав і свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією принципу верховенства права.
У справі Kari-PekkaPietilainenv. Finland(Кари-Пека Питилайнен проти Фінляндії, рішення від 22 вересня 2009 року), у §33 Європейський суд зазначив, що право сторін надавати міркування по справі, які вони вважають такими, що стосуються справи, визначає відповідний обов'язок суду належним чином досліджувати всі доводи, представлені сторонами: Розділ 13 Застосування положень ст.6 Конвенції з прав людини 167 «...право на справедливий судовий розгляд, гарантоване за статтею 6 §1 Конвенції, охоплює, між іншим, право сторін у провадженні надавати доводи, які вони вважають такими, що стосуються їхньої справи. Оскільки призначення Конвенції - гарантувати не права, які є теоретичними чи ілюзорними, а права, які є реальними та ефективними.., це право може розглядатись як ефективне лише, якщо заявник дійсно «заслуховується», тобто його доводи належним чином досліджуються судом. Стаття 6 §1 Конвенції покладає на суди обов'язок провести належне дослідження доводів, аргументів та доказів, представлених сторонами, без упередженості до їхньої оцінки або релевантності до їхнього рішення...».
Судом апеляційної інстанції встановлено, що вказаних вимог закону суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного вироку не дотримався.
В порушення зазначених вимог кримінального процесуального закону суд допустив вибірковість в оцінці досліджених доказів та не дав належну правову оцінку всім дослідженим доказам в їх сукупності, не мотивував своє рішення про визнання обвинуваченого ОСОБА_7 винуватим за інкримінованими йому кримінальними правопорушеннями, а докази сторони захисту відхилив без належного спростування.
Як слідує з матеріалів провадження сторона захисту неодноразово посилалась на відсутність у обвинуваченого умислу на викрадення майна потерпілої та звертала увагу на те, що обвинувачений мав право розпоряджатися вказаними речами, оскільки вони були спільно придбані, однак суд першої інстанції не перевірив вказані доводи сторони захисту та не надав їм оцінки.
Суб'єктивна сторона злочинів проти власності, в тому числі і крадіжки, характеризується прямим умислом та корисливим мотивом, тобто суб'єкт злочину при вчиненні крадіжки повинен усвідомлювати, що майно є чужим і він не має на нього права, а вилучення такого майна відбувається всупереч волі власника чи законного володільця, але, не зважаючи на це, він бажає ним заволодіти або обернути на свою користь чи користь інших осіб. Корисливий мотив при вчиненні злочинів проти власності полягає в прагненні винного протиправно обернути чуже чи нічийне майно на свою чи іншої особи користь або отримати майнову вигоду без обернення чужого майна на свою користь.
Чужим слід визнавати майно, яке не перебуває у власності чи законному володінні винного. Не є чужим для кожного з подружжя, а отже не може визнаватися предметом злочинів проти власності майно, нажите подружжям за час шлюбу і яке знаходиться у спільній сумісній власності подружжя. Таким, що перебуває у спільній сумісній власності, слід визнавати також майно, набуте в результаті спільної праці членів сім'ї, якщо інше не передбачено письмовою угодою між ними.
Як було встановлено у судовому засіданні та не заперечується стороною обвинувачення обвинувачений ОСОБА_7 та потерпіла ОСОБА_9 з 2007 до 2021 рік проживали однією сім'єю без шлюбу, мають трьох спільних дітей: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , при цьому викрадене майно було куплено в період їх спільного проживання однією сім'єю та є набутим під час спільного проживання.
Відповідно до показань обвинуваченого під час проживання з потерпілою він неофіційно працював та забезпечував родину, викрадене майно вони купували разом за спільні кошти.
Вказані обставини підтвердила і під час апеляційного перегляду потерпіла ОСОБА_9 .
Згідно ч. 1 ст. 74 Сімейного кодексу України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Між тим, суд не надав належної оцінки вищевказаним обставинам, показанням обвинуваченого та потерпілої, а також не перевірив за які кошти було куплено викраде майно, чи не було укладен між обвинуваченим та потерпілою письмового договору про те, кому належить куплене за час сумісного проживання майно, чи могла потерпіла ОСОБА_9 самостійно за кошти, які вона отримує від держави як матір, купити викрадені речі.
Крім того, суд першої інстанції не перевірив версію сторони захисту про відсутність у обвинуваченого умислу на проникнення до житла, не надав оцінки показанням як обвинуваченого, так і потерпілої в сукупності та взаємозв'язку з іншими доказами по провадженню та не спростував їх,
Так, відповідно до пояснень, наданих обвинуваченим у суді першої інстанції та підтверджених в суді апеляційної інстанції, він вважав викрадене майно спільно придбаним, між ним та потерпілою була домовленість про те, що вона разом з дітьми проживає у будинку, а він у літній кухні, яка розташована поряд із будинком, та міг заходити в будинок готувати собі їжу, при цьому він віддав потерпілій ключі.
Викладене також підтверджується показаннями потерпілої ОСОБА_9 , наданими у суді першої інстанції, яка підтвердила, що дійсно між між нею та обвинуваченим була домовленість про те, що вона разом з дітьми проживає у будинку, а він у літній кухні, яка розташована поряд із будинком, та він міг заходити в будинок готувати собі їжу.
Більше того, суд першої інстанції не врахував у сукупності та взаємозв'язку з наявними у матеріалах провадження доказами договір дарування частини житлового будинку та виписку з домової книги, які підтверджують право власності на 1/2 будинку за померлою ОСОБА_12 , яка є матір'ю обвинуваченого.
При цьому відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику у справах про злочини проти власності” №10 від 06 листопада 2009 року, вирішуючи питання про наявність у діях винної особи такої кваліфікуючої ознаки, як проникнення в житло, інше приміщення чи сховище, суди повинні з'ясовувати, з якою метою особа опинилась у житлі, іншому приміщенні чи сховищі та коли саме в неї виник умисел на заволодіння майном.
У постанові від 18 квітня 2018 року (справа №569/1111/16-к) Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок, відповідно до якого проникнення передбачає, щоб особа потрапила у житло, інше приміщення чи сховище незаконно, тобто за відсутності права перебувати в місці, де знаходиться майно (всупереч волі законного володільця, шляхом обману, за відсутності визначених законом підстав чи на порушення встановленого законом порядку).
Необхідно звернути увагу на те, що метою судочинства є не лише формальне вирішення питань, що вирішуються судом при ухваленні вироку відповідно до вимог ст. 368 КПК України, а досягнення правосуддя, в зв'язку з чим суд зобов'язаний дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі прийнятого ним рішення й забезпечують його правосудність.
Висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано.
Таким чином, за наведених вище обставин висновки суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України, є передчасними, зробленими без повного, всебічного, об'єктивного дослідження та аналізу наявних у кримінальному провадженні доказів, а тому не може визнаватися законним та обґрунтованим. На переконання апеляційного суду суд першої інстанції не вжив всіх процесуальних заходів, в межах наданих законом повноважень, для встановлення усіх обставин, що мають істотне значення для вирішення провадження, чим допустив неповноту судового розгляду, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Крім того, суд першої інстанції не врахував правову позицію Верховного Суду, зазначену у постанові суду від 09 листопада 2021 року (справа №281/128/19, провадження № 51-4536км19), відповідно до якої доказування досить часто ґрунтується не на основі одного чи кількох прямих доказів, а на аналізі саме сукупності всіх доказів, які вказують на характер дій обвинуваченого, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння, обстановку, в якій діяла відповідна особа тощо, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) винуватості особи.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 9 КПК України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою ст. 7 цього Кодексу.
Приймаючи до уваги той факт, що діючим КПК України в перелік істотних порушень кримінального процесуального закону, передбачених ст. 412 КПК України, та підстав для призначення нового розгляду в суді першої інстанції не входять вищезазначені порушення вимог кримінального процесуального закону, виходячи з загальних засад кримінального провадження, а саме з вимог п.п. 10, 15, 16 ч. 1 ст. 7 КПК України та ст. 23 КПК України, відповідно до яких до загальних засад відноситься презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також безпосередність дослідження показань, речей і документів, вказаний вирокпідлягає скасуванню з призначенням нового судового розгляду.
Внаслідок скасування оскаржуваного вироку та призначення нового розгляду провадження в суді першої інстанції апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості щодо розгляду решти апеляційних вимог прокурора, захисника та потерпілої, що обумовлює часткове задоволення поданих апеляційних скарг і вони підлягають перевірці при новому судовому розгляді кримінального провадження.
Під час нового розгляду кримінального провадження необхідно усунути вказані недоліки, повно й всебічно, з дотриманням вимог кримінального та кримінального процесуального закону проаналізувати докази, надані сторонами, дати їм юридичну оцінку з огляду на їх допустимість та достатність, та відповідно до вимог ст. 370 КПК України ухвалити законне, обгрунтоване й вмотивоване рішення.
Вирішуючи питання щодо тримання засудженого під вартою суд апеляційної інстанції виходить із наступного. Стаття 418 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції ухвалює рішення в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу, який зобов'язує суд, серед іншого, вирішити питання про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.
Запобіжний захід, як захід забезпечення кримінального провадження, застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження (ст. 131 КПК України). Тому з метою забезпечення перегляду провадження в суді першої інстанції, як складової кримінального провадження, з урахуванням ризику переховування від суду, під тиском тягаря можливого відбування покарання, призначеного за скоєння тяжких злочинів, обвинуваченому слід продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Відповідно до статті 5 Конвенції нікого не може бути позбавлено свободи, окрім законного ув'язнення особи після засудження її компетентним судом. У справі «Руслан Яковенко проти України» Суд зазначив, що підсудний вважається таким, що перебуває під вартою «після засудження компетентним судом» у розумінні підпункту «а» пункту 1 статті 5 Конвенції з моменту оголошення вироку судом першої інстанції, навіть якщо він ще не набрав законної сили і його можна оскаржити.
Виходячи із конкретних обставин кримінального провадження, тяжкості обвинувачення та даних про особу обвинуваченого, апеляційний суд вважає за необхідне продовжити щодо ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 10 листопада 2022 року.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд,-
Апеляційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, захисника ОСОБА_8 та потерпілої ОСОБА_9 задовольнити частково.
Вирок Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 липня 2022 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Раніше обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 залишити без зміни і продовжити його до 10 листопада 2022 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
_________________ _________________ _________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4