Провадження № 11-кп/803/2265/22 Справа № 932/10370/21 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
19 вересня 2022 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
потерпілого ОСОБА_9 ,
представника потерпілої (в режимі
відеоконференції) ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом першої інстанції, захисника ОСОБА_8 , потерпілого ОСОБА_9 та представника потерпілої ОСОБА_10 на вирок Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 22 червня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №120210410300001039, щодо
ОСОБА_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Дніпропетровська,
який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
Встановлені судом першої інстанції обставини.
Вироком Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 22 червня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
До набрання вироком законної сили залишено запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_11 в рахунок відшкодування моральної шкоди 500 000 грн.
Прийнято відмову законного представника ОСОБА_12 , яка діє в інтересах потерпілого ОСОБА_13 , від позовних вимог про стягнення з обвинуваченого моральної шкоди, а провадження у позові в частині її позовних вимог - закрито.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат у провадженні.
Цим вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, за наступних обставин.
12 вересня 2021 року приблизно о 19.50 год. ОСОБА_7 , керуючи власним технічно справним автомобілем марки «Chevrolet Volt», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить йому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , рухався у темний час доби по сухому дорожньому покриттю середньої смуги для руху проїзної частини пр.Б.Хмельницького м.Дніпра, яка має по три смуги для руху в кожному напрямку, що розділяються трамвайною колією, з боку вул.Б.Кротова у напрямку проїзду вул.О.Гальченка зі швидкістю 60 км/год.
В цей же час по нерегульованому пішохідному переходу позначеному дорожньою розміткою 1.14.1 та дорожнім знаком 5.35.1 ПДР України в районі електроопори №244 проїжджу частину перетинав, рухаючись зліва направо за напрямком руху автомобіля марки «Chevrolet Volt», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_7 , пішохід ОСОБА_14 .
Під час руху в районі електроопори №244 по пр.Б.Хмельницького м.Дніпра водій ОСОБА_7 , рухаючись зі швидкістю, що перевищує дозволену в населених пунктах 50 км/год, допустивши крайню неуважність до дорожньої обстановки та її змінам та не виконавши покладені на нього обов'язки, як на водія, грубо порушуючи ПДР України, не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя та здоров'я громадян, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебував пішохід ОСОБА_14 , перетинаючи проїжджу частину, не зменшив швидкість та не зупинився, щоб надати дорогу пішоходу, внаслідок чого приблизно о 19.50 год. здійснив на нього наїзд передньою лівою частиною керованого ним автомобіля, спричинивши ОСОБА_14 тілесні ушкодження, від яких він ІНФОРМАЦІЯ_2 о 03.45 год. помер в КЗ «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім.І.І.Мечникова».
Своїми діями водій ОСОБА_7 грубо порушив вимоги п.п.1.3, 1.5, 2.3б, 12.3, 12.4, 12.9б, 18.1 ПДР України.
Порушення вимог п. 12.3 ПДР України водієм ОСОБА_7 знаходиться у причинно-наслідковому зв'язку з настанням даної дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої у потерпілого ОСОБА_14 виявлені тілесні ушкодження, які в подальшому призвели до смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 о 03.45 год. в КЗ «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова».
Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали.
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду скасувати в частині призначення покарання у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого та ухвалити свій вирок, яким призначити ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання. А також покласти на нього обов'язки, передбачені п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України, а саме: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації. В іншій частині просить вирок суду залишити без зміни.
Обґрунтовуючи свої вимоги посилається на те, що суд належним чином не врахував, що ДТП мало місце у зоні підвищеної небезпеки для водія, а саме на пішоходному переході, позначену відповідною дорожньою розміткою та дорожнім знаком. А передумовою ДТП - є порушення швидкісного режиму на території міста.
В апеляційній скарзі захисник просить вирок суду змінити в частині призначення покарання у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через суворість шляхом скасування додаткового покарання, а також зменшити суму відшкодування моральної шкоди потерпілій до 200 000 грн. В іншій частині просить вирок суду залишити без зміни.
Обґрунтовуючи свої вимоги посилається на те, що під час вирішення питання про оцінку глибини моральних страждань цивільного позивача та встановлення їх грошового еквіваленту судом не було взято до уваги постделіктну поведінку обвинуваченого, який відповідно до власних можливостей протягом досудового розслідування та судового розгляду намагався зменшити обсяг моральних страждань родичів загиблого, беззаперечно визначав свою провину, надав повні і правдиві пояснення щодо обставин ДТП, активно сприяв у розкритті правопорушення під час досудового розслідування, висловив негативну оцінку своїм діям як водія транспортного засобу, на місці події одразу викликав швидку допомогу, до її приїзду надав першу допомогу, щиро жалкує про вчинене. Звертає увагу, що обвинувачений добровільно відшкодував майнову шкоду, витрати на лікування та поховання загиблого, а також моральну шкоду на користь малолітньої дитини. Вказує, що цивільний позов ОСОБА_11 не містить обгрунтованого розрахунку сум, що заявляються до стягнення, а оцінка розміру моральної шкоди має суб'єктивний характер. Вважає, що за наявності даних про особу обвинуваченого та обставин, що пом'якшують покарання, призначене судом додаткове покарання є надмірно суворим. Зазначає, що призначене додаткове покарання істотно зачіпає як інтереси обвинуваченого, так і третіх осіб, а саме малолітніх дітей та його мати, які перебувають на його утриманні, крім того для відшкодування моральної шкоди потерпілій обвинувачений вимушений мати додаткові джерела доходу, основним з яких є перевезення пасажирів.
В апеляційній скарзі потерпілий просить вирок суду скасувати в частині застосування ст. 75 КК України при призначенні покарання у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років. В іншій частині просить вирок суду залишити без зміни.
Обґрунтовуючи свої вимоги посилається на те, що погоджується з висновком суду в частині призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, проте заперечує проти звільнення обвинуваченого на підставі ст. 75 КК України. Вважає, що суд не зважив на роз'яснення, що містяться у п. 20 постанови Верховного Суду України №14 від 23 грудня 2005 року. Зазначає, що суд не з'ясував питання щодо відшкодування йому збитків, при цьому обвинувачений спочатку виявляв бажання сплатити кошти на відшкодування шкоди, проте в подальшому не виявив інтересу щодо інших витрат - моральна шкода всій сім'ї. Вказує, що з боку обвинуваченого вбачається грубе порушення вимог ПДР України, що на думку потерпілого, свідчить про підвищену суспільну небезпеку учасника дорожнього руху, який умисно нехтував встановленими правилами ПДР України. Вважає, що призначене покарання не відповідає вимогам достатності та не може досягти мети виправлення обвинуваченого. Звертає увагу, що на обвинуваченого було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, однак з формальних причин неправильності оформлення матеріалів справи він зміг уникнути відповідальності.
В апеляційній скарзі представник потерпілої просить вирок суду скасувати в частині застосування ст. 75 КК України при призначенні покарання у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років. В іншій частині просить вирок суду залишити без зміни.
Обґрунтовуючи свої вимоги посилається на те, що погоджується з висновком суду в частині призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, проте заперечує проти звільнення обвинуваченого на підставі ст. 75 КК України. Вважає, що суд не зважив на роз'яснення, що містяться у п. 20 постанови Верховного Суду України №14 від 23 грудня 2005 року. Зазначає, що суд не з'ясував питання щодо відшкодування йому збитків, при цьому обвинувачений спочатку виявляв бажання сплатити кошти на відшкодування шкоди, проте в подальшому не виявив інтересу щодо інших витрат - моральна шкода всій сім'ї. Вказує, що з боку обвинуваченого вбачається грубе порушення вимог ПДР України, що на думку потерпілого, свідчить про підвищену суспільну небезпеку учасника дорожнього руху, який умисно нехтував встановленими правилами ПДР України. Звертає увагу, що суб'єктивна сторона злочину характеризується необережною формою вини, а порушення ПДР України є умисним. Вважає, що призначене покарання не відповідає вимогам достатності та не може досягти мети виправлення обвинуваченого. Звертає увагу, що на обвинуваченого було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, однак з формальних причин неправильності оформлення матеріалів справи він зміг уникнути відповідальності.
Позиції учасників судового провадження.
Прокурор у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу сторони обвинувачення та просив її задовольнити, заперечував проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту та частково підтримав апеляційні скарги потерпілого та представника потерпілої.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_8 підтримали апеляційну скаргу сторони захисту та просили її задовольнити, заперечували проти задоволення апеляційних скарг прокурора, потерпілого та представника потерпілої.
Потерпілий ОСОБА_9 та представник потерпілої ОСОБА_10 підтримали свої апеляційні скарги та заперечували проти задоволення апеляційних скарг прокурора та захисника.
Мотиви суду.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у скаргах доводи, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
Згідно з вимогами ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за обставин, викладених у вироку, в апеляційних скаргах не оспорюються, а тому відповідно до ст. 404 КПК України апеляційним судом не переглядаються, у зв'язку з чим в частині обвинувачення ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України апеляційний суд виходить з фактичних обставин, встановлених судом першої інстанції.
Що стосується доводів апеляційних скарг про невідповідність призначеного обвинуваченому покарання ступеню тяжкості вчиненого правопорушення та особі обвинуваченого, слід зазначити наступне.
За змістом ст.ст. 409, 414 КПК України підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції зокрема може бути невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, тобто такого покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети, а також принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчиненого діяння, його небезпечності та особі винного. Пропорційність покарання вищезазначеним складовим є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження.
Із вироку слідує, що суд при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України відноситься до тяжких необережних злочинів, обставини його вчинення та наслідки ДТП, дані про особу обвинуваченого, зокрема те, що він раніше не судимий, притягнень за порушення ПДР України не має, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, мати пенсійного віку, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, відшкодував матеріальну шкоду потерпілим, відсутність обставин, що обтяжують покарання, та обставини, що пом“якшують покарання обвинуваченому, а саме: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування матеріальної шкоди, а також моральної шкоди законному представнику потерпілого ОСОБА_13 .
З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов висновку, що з метою виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень обвинуваченому слід призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки з подальшим звільненням від відбування основного покарання на підставі ст. 75 КК України з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки.
Вищенаведені обставини та дані в їх сукупності дають підстави зробити висновок про те, що позбавлення ОСОБА_7 права керувати транспортними засобами на строк 3 роки є справедливим та необхідним покаранням у такому випадку, враховуючи дані про особу обвинуваченого, конкретні обставини кримінального провадження і тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, а також грубі порушення Правил дорожнього руху України, які допущені обвинуваченим та призвели до настання суспільно-небезпечних наслідків, а саме заподіяння смерті потерпілому.
Крім того, не застосування додаткового покарання створить уяву безкарності у водіїв, які, порушуючи правила дорожнього руху, наражають громадян на небезпеку.
Приходячи до такого висновку, суд враховує свої дискреційні повноваження (судового розсуду) у кримінальному судочинстві, які охоплюють повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права.
При цьому доводи захисника щодо можливості призначення ОСОБА_7 покарання без призначення додаткового покарання, викладені в апеляційній скарзі, були враховані судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного вироку.
Разом з цим доводи прокурора, потерпілого та представника потерпілої щодо невідповідності призначеного основного покарання ступеню тяжкості та особі обвинуваченого внаслідок м'якості заслуговують на увагу з огляду на таке.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України суди при призначенні покарання мають враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів.
Під час апеляційного провадження суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції не в повній мірі дотримався вимог ст. 65 КК України. Зокрема, у вироку судом першої інстанції не зазначено, які обставини ним враховані, що впливають на можливість виправлення обвинуваченого і його перевиховання без ізоляції від суспільства.
Суд першої інстанції фактично не навів у вироку переконливих доказів про необхідність призначення ОСОБА_7 основного покарання у виді позбавлення волі на строк саме 4 роки з подальшим звільненням від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком лише 2 роки, а посилання у вироку на те, що суд враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, наслідки, що настали, та особу обвинуваченого, є формальним і фактично не враховує характер вчиненого обвинуваченим злочину, який відноситься до категорії тяжкого необережного злочину, способу та характеру його вчинення, його суспільної небезпеки.
Зокрема, судом належним чином не враховано той факт, що дорожньо-транспортна пригода мала місце у зоні підвищеної небезпеки для водія, а саме на пішохідному переході, позначеному відповідною дорожньою розміткою та дорожнім знаком.
При цьому суд першої інстанції не достатньою мірою врахував те, що передумовою даної ДТП є порушення ОСОБА_7 на території міста швидкісного режиму, що встановлений Правилами дорожнього руху України.
Таким чином, рішення суду першої інстанції про призначення ОСОБА_7 основного покарання у виді позбавлення волі на строк саме 4 роки з подальшим звільненням від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком лише 2 роки є необгрунтованим і невмотивованим.
Зважаючи на характер та тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції призначив ОСОБА_7 таке покарання за ч. 2 ст. 286 КК України, яке хоч і не виходить за межі, встановлені законом, але за своїм видом і розміром є явно несправедливим внаслідок м'якості. Це покарання є недостатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, що відповідно до ст. 409 КПК України є підставою для скасування судового рішення.
Європейський суд у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03) зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
За таких обставин відповідно до ст. 420 КПК України апеляційний суд визнає вирок щодо обвинуваченого таким, що підлягає скасуванню в частині призначеного покарання за м'якістю призначеного йому покарання з постановленням нового вироку в частині призначення ОСОБА_7 покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК України.
Апеляційний суд, призначаючи ОСОБА_7 покарання, відповідно до статті 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких необережних, а також особливості конкретного кримінального правопорушення, які не вказують на наявність будь-яких перешкод для обвинуваченого для виконання вимог п.п.1.3, 1.5, 2.3б, 12.3, 12.4, 12.9б, 18.1 ПДР України.
Також суд апеляційної інстанції бере до уваги відсутність обставин, що обтяжують покарання, та наявність обставин, що пом'якшують покарання, а також те, що обвинувачений, знехтувавши вимогами ПДР України, вчинив необережний тяжкий злочин, в результаті якого настали наслідки у вигляді смерті потерпілого.
Під час апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції також дослідив матеріали кримінального провадження в частині характеристики особи обвинуваченого, зокрема, обставини, що характеризують поведінку винної особи до вчинення кримінально-караного діяння, індивідуальні властивості особи, а також дані про те, що ОСОБА_7 раніше не судимий, до адміністративної відповідальності за порушення ПДР України не притягувався, є законослухняним громадянином та має стійкі соціальні зв'язки, вперше вчинив необережне кримінальне правопорушення, не перебуваючи у стані алкогольного, наркотичного сп'яніння чи під дією лікарських препаратів, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має постійне місце проживання, за яким характеризується з позитивної сторони, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, мати пенсійного віку, за місцем роботи характеризується позитивно та відшкодував матеріальну шкоду потерпілим.
Окрім викладеного, апеляційний суд враховує й обставини, що характеризують поведінку ОСОБА_7 після вчинення кримінально-протиправного діяння, який повністю визнав свою вину, щиро розкаявся, цілком усвідомив протиправність вчиненого ним діяння, зобов'язався в подальшому дотримуватися бездоганної поведінки.
Апеляційний суд в даному випадку не може не зауважити, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення обвинувачених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як обвинуваченими, так і іншими особами. Значення покарання в боротьбі зі злочинністю визначається не його жорстокістю, а неминучістю, своєчасністю, справедливістю і невідворотністю його застосування за кожний вчинений злочин. Роль і значення покарання багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. У кожному конкретному випадку суд повинен призначити покарання з дотриманням вимог і положень ст. 65 КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справах «Ювченко та інші проти України» (рішення від 09 квітня 2020 року), та в справі «Скачкова та Рижа проти України» (рішення від 16 липня 2020 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним».
У справі «Белане Надь проти Угорщини» (рішення від 13 грудня 2016 року) та у справі «Садоха проти України» (рішення від 11 липня 2019 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілих. Однією із умов досягнення цієї мети є відшкодування завданого злочином збитку або усунення заподіяної шкоди.
На переконання апеляційного суду основне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з подальшим звільненням від його відбування з випробуванням з іспитовим строком 3 роки буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження скоєння ним нових злочинів, відповідатиме вимогам ст. 50 КК України.
При цьому суд апеляційної інстанції зауважує, що конкретні обставини провадження та дані про особу ОСОБА_7 вказують на формування в обвинуваченого позитивних установок, недоцільність відбування ним покарання у виді позбавлення волі та можливість виправлення останнього та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, з покладенням відповідних обов'язків, передбачених ст. 76 КК України. Цей захід примусу відповідає меті покарання, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого. Також стимулюванням правослухняної поведінки ОСОБА_7 в даному випадку буде визначений апеляційним судом контроль за поведінкою обвинуваченого і можливість його направлення для відбування призначеного покарання у разі невиконання покладених на нього обов'язків або систематичного вчинення правопорушень, що тягнуть за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення.
При цьому доводи потерпілого та представника потерпілої про те, що обвинувачений не відшкодував моральну шкоду усім членам сім'ї померлого, зокрема потерпілому ОСОБА_9 , не є підставою для призначення обвинуваченому покарання у виді реального позбавлення волі. При цьому потерпілий як під час досудового розслідування, так і в суді першої інстанції цивільного позову до обвинуваченого про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, не заявляв.
Посилання потерпілого та представника потерпілої на те, що з боку обвинуваченого вбачається грубе порушення вимог ПДР України, вже були враховані судом першої та апеляційної інстанцій при призначенні покарання.
В матеріалах провадження відсутні та стороною потерпілих під час апеляційного перегляду не надано доказів на підтвердження складання щодо обвинуваченого протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Крім того, відповідно до позиції Верховного Суду, зазначеної у постанові від 21 лютого 2019 року у справі № 742/584/18, позиція щодо визначення винному виду та розміру покарання й можливості звільнення від його відбування є не процесуальною вимогою, а думкою потерпілого, яка може бути врахована в сукупності з іншими обставинами, однак не обмежує суд у реалізації своїх дискреційних повноважень, визначених законом про кримінальну відповідальність.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає за необхідне вирок суду першої інстанції в частині призначення ОСОБА_7 покарання скасувати у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі обвинуваченого внаслідок суворості.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника в частині необхідності зменшення визначеного судом розміру стягнення з обвинуваченого на користь потерпілої в рахунок відшкодування завданої злочином моральної шкоди, слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
З матеріалів провадження видно, що потерпіла ОСОБА_11 заявила позовні вимоги про відшкодування завданої злочином моральної шкоди, яку вона оцінила у 500 000 грн.
Суд першої інстанції, вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди на користь потерпілої ОСОБА_11 , врахував характер та обсяг душевних страждань потерпілої з приводу раптової втрати близької людини - сина, котрий загинув від отриманих в результаті ДТП травм, що спричинив довгострокову і непоправну душевну біль і тугу від такої втрати, негативно вплинув на моральний стан потерпілої, життєві зв'язки, порушив звичайний уклад її життя, через що потерпіла перебуває у пригніченому стані, та з огляду на вимоги розумності і справедливості, прийшов до висновку про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_11 в рахунок відшкодування моральної шкоди 500 000 грн.
Надаючи оцінку цим обставинам, апеляційний суд вважає, що визначений судом розмір стягнення є співрозмірним понесеним потерпілою ОСОБА_11 моральним стражданням.
При цьому зазначені в апеляційній скарзі захисника доводи щодо необґрунтованості розміру моральної шкоди не впливають на розмір моральної шкоди, визначений судом першої інстанції.
Як під час розгляду провадження у суді першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду захисником не було надано достатньо доказів на підтвердження факту неспіврозмірності визначеного судом першої інстанції розміру грошового відшкодування із понесеними моральними стражданнями потерпілої.
У зв'язку з викладеним апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню, апеляційні скарги потерпілого та представника потерпілої підлягають частковому задоволенню, а вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині призначення покарання з ухваленням в цій частині нового вироку.
Інших істотних порушень кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції повно та всебічно розглянути провадження і постановити законне та обгрунтоване рішення, не встановлено.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 420 КПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом першої інстанції, задовольнити.
Апеляційні скарги потерпілого ОСОБА_9 та представника потерпілої ОСОБА_10 задовольнити частково.
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Вирок Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 22 червня 2022 року щодо ОСОБА_7 - скасуватив частині призначення покарання.
Призначити ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки.
На підставі п.п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_7 наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
В іншій частині вирок суду залишити без зміни.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення та на нього може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення.
Судді:
_________________ _________________ _________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4