Справа №705/49/22
2/705/1197/22
08 вересня 2022 року Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі: головуючого - судді Піньковського Р.В.
при секретарі Романовій О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Умань в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , в обґрунтування зазначивши наступне.
Вона, на підставі договору дарування квартирі від 14 серпня 2017 року є власником квартири АДРЕСА_2 .
При оформленні у нотаріуса договору дарування квартири їй стало відомо, що у квартирі зареєстрований громадянин ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Останній, як до укладення договору дарування квартири, так і до цього часу, не проживав і не проживає у квартирі щонайменше понад шість років без поважних причин і за весь цей час не сплачував і не сплачує жодних витрат, що пов'язані з утриманням квартири, його особистих речей у квартирі не має і не було. ОСОБА_2 , взагалі квартирою не цікавився, договору оренди з ним укладено не було.
Зазначає, що ОСОБА_2 про укладення договору дарування знав і особисто запевняв, що з реєстрації у квартирі зніметься.
Факт його реєстрації у її квартирі, порушує її права на вільне розпорядження і користування власним майном, вона позбавлена можливості оформити субсидію на оплату комунальних послуг, розмір яких, значно більший саме через реєстрацію відповідача у її квартирі, тому вона і вимушена звернутися до суду з цим позовом.
ОСОБА_2 не є членом її сім'ї, на момент укладення договору дарування квартири, як член сім'ї власника квартири не проживав у квартирі, також враховуючи, що відповідач досить довгий час, понад шість років без поважної причини був відсутній за місцем реєстрації - він втратив право користування її квартирою.
Просить суд ухвалити рішення, яким визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .
Судові витрати, які поніс позивач, просить стягнути з відповідача.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, на адресу суду надійшла письмова заява, у якій просить суд справу слухати у її відсутність, позовні вимоги підтримує та просить суд позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлений у визначеному порядку, про причини неявки суд не повідомляв, відзиву або будь-яких заяв щодо розгляду справи у його відсутність, на адресу суду не надходило.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Згідно положень ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, що відповідає положенням ч. 1 ст. 280 ЦПК України.
Суд, врахувавши позицію позивача, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про те, що заявлені вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі за наступних підстав.
Згідно з ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до приписів ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини щодо користування житлом, а саме квартирою, власником якої є позивач.
Реєстрація місця проживання хоча і не спричиняє за собою виникнення права користування житловим приміщенням, проте обмежує майнові інтереси власника, пов'язані з правом розпорядитися ним.
Втрата права користування житловим приміщенням тягне за собою наслідки у вигляді скасування реєстраційного запису про реєстрацію фізичної особи за певним місцем проживання.
Судом встановлено, що згідно договору дарування квартири, укладеного 14 серпня 2017 року, посвідченого Черповицькою І.Ю., приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черкаської області, зареєстрованого в реєстрі за № 2157, дарувальник ОСОБА_3 подарувала, а обдарована ОСОБА_1 прийняла в дар двокімнатну квартиру номер АДРЕСА_2 . Право власності на вказану квартиру зареєстровано 14.08.2017, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого 14.08.2017 за індексним номером 94438372.
Згідно акту від 12.12.2021, складеного ОСОБА_4 , проживаючою в АДРЕСА_3 , та ОСОБА_5 , проживаючим в АДРЕСА_4 , в присутності голови ОСББ ОСОБА_6 , та власника квартири АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований у квартирі АДРЕСА_2 , фактично не проживає. Вказаний акт засвідчений підписами та печаткою голови ОСББ виконкому Уманської міської ради.
Згідно заяв ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , мешканців будинку АДРЕСА_5 , сусідів позивача, направлених на адресу суду, вони підтверджують, що власником квартири АДРЕСА_2 більше ніж п'ять років є ОСОБА_1 , яка постійно проживає одна за вказаною адресою, самостійно утримує квартиру. ОСОБА_2 у квартирі не проживає, з ним вони не знайомі і ніколи його не бачили.
Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до приписів ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав (правова позиція Верховного Суду України, висловлена у Постанові від 16 листопада 2016 року, справа № 6-709цс16).
Відтак, за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 Цивільного кодексу України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 Житлового кодексу України слід дійти до висновку що положення статей 383, 391 Цивільного кодексу України, передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на житлове приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статей 405 Цивільного кодексу України, статей 150, 156 Житлового кодексу України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік (правова позиція Верховного Суду України, висловлена у Постанові від 16 листопада 2016 року, справа № 6-709цс16).
Верховний Суд України у Постанові від 15 травня 2017 року, справа № 734/387/15-ц, зауважив, що «право користування житловим приміщенням може виникати та існувати лише в членів сім'ї власника будинку»; «право відповідачки на користування чужим майном (спірним житловим будинком) підлягає припиненню на вимогу власника цього майна відповідно до положень ч. 2 ст. 405 Цивільного кодексу України».
Аналогічна правова позиція вбачається у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року по справі справа № 357/7940/16-ц.
Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. 77-80 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Таким чином, аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, керуючись положеннями діючого цивільного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення вимоги позивача щодо визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_2 , оскільки судом встановлено, що відповідач тривалий час не проживає в спірній квартирі, не веде нарівні з позивачем як власником квартири спільне господарство.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У статті 1 Першого Протоколу, підписаного та ратифікованого Україною вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, п. 56, ECHR 2009-...). Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див. рішення від 27 травня 2004 року у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Connors v. the United Kingdom), заява № 66746/01, п. 82). Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд має звернути особливу увагу процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», зазначене вище, п. 60). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 9 жовтня 2007 р. у справі «Станкова проти Словаччини» (Stankova v. Slovakia), заява № 7205/02, пункти 60-63; зазначене вище рішення в справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», п. 50; рішення від 15 січня 2009 року у справі «Косіч проти Хорватії» (Aosia v. Croatia), заява № 28261/06, пункти 21-23; та рішення від 22 жовтня 2009 року у справі «Пауліч проти Хорватії» (Paulia v. Croatia), заява № 3572/06, пункти 42-45). Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy) [ВП], заява №33202/96, п. 110, ECHR 2000-1).
За таких обставин, коли права власника порушені, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпорядження своїм майном, суд приходить до висновку, що позивач правомірно вимагає усунення будь яких порушень його прав, в даному випадку шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок досліджених у справі доказів в їх сукупності, суд вважає доведеним, що відповідач за місцем реєстрації не проживає без поважних причин більше одного року, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати зі сплати судового збору.
Керуючись ст. 317, 319, 321 ЦК України, ст. 71, 72 Житлового Кодексу Української РСР, ст. 6-13, 76, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 908 гривень 00 копійок.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Роз'яснити сторонам у справі, що згідно з вимогами ч. 1 ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Тобто суб'єктом подання заяви про перегляд заочного рішення є виключно відповідач, а не інші особи, які беруть участь у справі. Повторне заочне рішення сторони можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивачем апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.
Суддя: Р. В. Піньковський