06.09.2022м. СумиСправа № 920/1306/21
Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. за участі секретаря судового засідання Саленко Н.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/1306/21 в порядку загального позовного провадження
за позовом: Сумської міської ради (майдан Незалежності, 2, м. Суми, 40030, ідентифікаційний код 23823253),
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕНС» (вул. Н. Сироватська, буд. 63, кв. 6, м. Суми, 40007, ідентифікаційний код 14012828),
про скасування державної реєстрації права власності на майно та припинення права власності,
за участю представників учасників справи:
позивача - ОСОБА_1 за довіреністю від 31.12.2021 № 2178/03.02.02-08,
відповідача - ОСОБА_2 згідно ордеру серії АІ № 11855837 від 17.12.2021 та довіреності від 23.04.2015 б/н.
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд скасувати державну реєстрацію права власності відповідача на адмінбудівлю, гараж та криту автостоянку за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2334697259000, запис про право власності 41449642 від 12.04.2021, внесений на підставі рішення державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Ковальчук Софії Віталіївни номер 57592068 від 22.06.2020 та припинити право власності відповідача на адмінбудівлю, гараж та криту автостоянку за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2334697259000, запис про право власності 41449642 від 12.04.2021; а також судові витрати покласти на відповідача.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що наявність державної реєстрації права власності за відповідачем на зазначений об'єкт не відповідає нормам чинного законодавства та порушує майнові права Сумської міської ради, як власника земельної ділянки, на якій це майно розташовано.
У позовній заяві позивачем наведено, що попередні (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи складається з суми судового збору та становить 4 540,00 грн.
Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.
Ухвалою від 06.12.2021 у справі № 920/1306/21 судом постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 920/1306/21 за правилами загального позовного провадження; призначити підготовче засідання на 03.02.2022, 11:30 з повідомленням учасників справи про дату, час і місце судового засідання.
17.12.2021 представником відповідача подано до суду відзив від 17.12.2021 б/н (вх. № 10328/21), у якому представник відповідача проти позову заперечує, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначає, що оспорювана позивачем державна реєстрація проведена на підставі рішення суду (постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 03.03.2021 у справі № 480/379/20) на поновлення прав відповідача внаслідок незаконного скасування попередньої реєстрації.
Також у відзиві представник відповідача зазначає, що відповідач у зв'язку із розглядом цієї справи в суді першої інстанції очікує понести 135 506,00 грн на оплату правової допомоги. У разі відмови судом у задоволенні позовних та набрання рішенням законної сили, відповідач очікує понести витрати із оплати остаточної суми гонорару в сумі 10 000,00 дол. США.
Разом із відзивом представником позивача подано до суду клопотання від 17.12.2021 б/н (вх. № 4292 від 17.12.2021) про закриття провадження (у частині позовних вимог), у якому представник відповідача просить суд за результатами підготовчого провадження роз'єднати позовні вимоги і закрити провадження у справі в частині позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності відповідача на адмінбудівлю, гараж та криту автостоянку на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України, посилаючись на те, що даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Представником позивача подано суду письмові заперечення проти клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі від 24.01.2022 № 44/07.01-15.06 (вх. № 636/22 від 26.01.2022), де представник позивача наводить обґрунтування розгляду даного спору в рамках господарського судочинства та просить суд відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі в частині позовних вимог щодо скасування державної реєстрації права власності відповідача на адмінбудівлю, гараж та криту автостоянку.
Зазначені відзив і клопотання представника відповідача та письмові заперечення представника позивача долучено судом до матеріалів цієї справи.
01.02.2022 від представника відповідача до суду через систему «Електронний суд» надійшло клопотання від 01.02.2022 б/н (вх. № 813/22 від 01.02.2022), де останній просить суд відкласти розгляд справи у зв'язку з його хворобою.
На підтвердження факту хвороби представника відповідача останнім додано до цього клопотання копії результатів дослідження від 27.01.2022.
02.02.2022 представником позивача подано до суду заяву від 01.02.2022 № 75/07.01-15.10 (вх. № 824 від 02.02.2022) про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з лікарняними представників Сумської міської ради.
На підтвердження факту перебування на лікарняному представників Сумської міської ради представником позивача додано до цієї заяви електронні лікарняні.
Ухвалою від 03.02.2021 у справі № 920/1306/21 судом постановлено заяву представника позивача - Сумської міської ради (майдан Незалежності, 2, м. Суми, 40030, ідентифікаційний код 23823253) від 01.02.2022 № 75/07.01-15.10 (вх. № 824 від 02.02.2022) про відкладення розгляду справи на іншу дату задовольнити; клопотання представника відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕНС» (вул. Н. Сироватська, буд. 63, кв. 6, м. Суми, 40007, ідентифікаційний код 14012828) від 01.02.2022 б/н (вх. № 813/22 від 01.02.2022) про відкладення розгляду справи задовольнити; продовжити строк проведення підготовчого провадження у справі № 920/1306/21 на тридцять днів з 08 лютого 2022 року до 09 березня 2022 року; відкласти підготовче засідання та розгляд клопотання представника відповідача від 17.12.2021 б/н (вх. № 4292 від 17.12.2021) про закриття провадження (у частині позовних вимог) в судове засідання на 24.02.2022, 15:00.
Водночас, підготовче засідання, призначене на 24.02.2022, 15:00, не відбулось у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану з 24.02.2022 та проведенням бойових дій на території Сумської області.
22.03.2022 розпорядженням голови Верховного Суду № 12/0/9-22 змінено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Сумської області. Розпорядженням голови Верховного Суду від 22.04.2022 № 25/0/9-22 відновлено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Сумської області.
Ухвалою від 10.05.2022 у справі № 920/1306/21 судом постановлено призначити підготовче засідання та розгляд клопотання представника відповідача від 17.12.2021 б/н (вх. № 4292 від 17.12.2021) про закриття провадження (у частині позовних вимог) в судове засідання на 14.06.2022, 10:00.
Відповідно до статті 185 ГПК України у підготовчому засіданні суд постановляє ухвалу (ухвали) про процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті. За результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про: 1) залишення позовної заяви без розгляду; 2) закриття провадження у справі; 3) закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті. Суд з'ясовує думку сторін щодо дати призначення судового засідання для розгляду справи по суті.
За результатами підготовчого засідання 14.06.2022 судом постановлено ухвалу у справі № 920/1306/21, відповідно до якої відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача від 17.12.2021 б/н (вх. № 4292 від 17.12.2021) про закриття провадження (у частині позовних вимог), закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судове засідання на 21.07.2022, 10:30.
У судовому засіданні по суті 21.07.2022 судом оголошено перерву до 06.09.2022, 11:30.
01.09.2022 представником позивача подано до суду письмові пояснення від 01.09.2022 № 735/07.01-15.06 (вх. № 4007), де представник позивача зазначає, що розпоряджатись землями комунальної власності відповідної громади згідно чинного законодавства надаються органу місцевого самоврядування, а державна реєстрація права власності на об'єкт нерухомого майна за відповідачем на комунальній земельній ділянці є фактично реєстрацією обмеження права власника землі і таке обмеження є безстроковим. А також представник позивача у цих письмових поясненнях наводить заперечення щодо покладення на позивача судових витрат відповідача.
Представник позивача приймав участь у судовому засіданні по суті безпосередньо у приміщенні суду, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача приймав участь у підготовчому засіданні безпосередньо у приміщенні суду, проти позову заперечував. До закінчення судових дебатів представник відповідача усно зазначив, що ним буде подано до суду детальний розрахунок витрат відповідача на правничу допомогу згідно із частиною восьмою статті 129 ГПК України.
Згідно зі статті 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання для розгляду даної справи по суті та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.
Судовий процес на виконання статті 222 ГПК України фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.
У судовому засіданні по суті 06.09.2022 на підставі статті 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Позивач у позові зазначає, що 19.08.2019 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації, серія та номер: СМ142151350525, виданої 15.05.2015 Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Сумській області, за відповідачем зареєстровано право власності на адмінбудівлю, гараж та криту автостоянку за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2334697259000, номер запису про право власності 33064509.
Наказом Міністерства юстиції України від 02.01.2020 № 23/5 задоволено скаргу Сумської міської ради та скасовано державну реєстрацію права власності Товариством з обмеженою відповідальністю «Сенс» на вказаний об'єкт, про що 03.01.2020 внесено відомості до Державного реєстру прав власності на нерухоме майно.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03.03.2021 у справі № 480/379/20 ухвалено задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сенс» до Міністерства юстиції України та скасовано наказ від 02.01.2020 № 23/5.
12.04.2021 у зв'язку із прийнятим судовим рішенням, державним реєстратором Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Ковальчук С.В. внесено до Державного реєстру прав власності на нерухоме майно новий запис під номером 41449642 про право власності на адмінбудівлю, гараж та криту автостоянку по АДРЕСА_1 за відповідачем, який на сьогодні є чинним. Як підстава реєстрації вказано ту ж саму декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, серія та номер: СМ142151350525 від 15.05.2015.
Згідно з додатком 4 до рішення Виконавчого комітету Сумської міської ради від 18.02.1993 № 90 «Про надання земельних ділянок», відповідачу із земель міськземфонду надано в постійне користування земельну ділянку площею 1,6 га під платну криту автомобільну стоянку в мікрорайонах 7А-Б на умові подальшого будівництва еспланади в межах відведеної земельної ділянки.
12.031997 відповідачу видано акт про право постійного користування серія І-СМ № 002666, який зареєстровано в книзі державних актів про право постійного користування землею під № 151, згідно якого земельна ділянка була виділена для платної критої автомобільної стоянки площею 1,48 га. Земельна ділянка зареєстрована в Державному земельному кадастрі, у якому зазначена площа ділянки - 1,4808 га. Право постійного користування земельною ділянкою зареєстровано за відповідачем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, кадастровий номер ділянки: 5910136300:01:008:0107.
Позивач зазначає, що органом місцевого самоврядування надано відповідачу земельну ділянку в постійне користування виключно під розміщення критої автомобільної стоянки, жодних дозволів на будівництво капітальних споруд на згадуваній земельній ділянці не надавалось. Проте 15.05.2015 Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Сумській області видано ТОВ «Сенс» декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, серія та номер: СМ142151350525, яким начебто завершено будівництво об'єкта нерухомого майна, який має назву - адмінбудівля, гараж та крита автостоянка, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно технічного паспорту від 12.05.2015 та відомостей Державного реєстру прав власності на нерухоме майно загальна площа об'єкту складає 106.7 кв.м., до складу якого входить група споруд: А - адмінбудівля; м/с - мансарда; Б - гараж; б - прибудова; В - навіс критої автостоянки; Г - навіс критої автостоянки; Д - навіс критої автостоянки; Е - навіс критої автостоянки; Ж - навіс критої автостоянки; И - навіс критої автостоянки; К - навіс критої автостоянки; Л - навіс критої автостоянки; М - навіс критої автостоянки; Н - навіс критої автостоянки; О - навіс критої автостоянки; П - навіс критої автостоянки; Р - навіс критої автостоянки; З - вбиральня; № 1 - ворота; № 2 - огорожа.
Позивач зазначає, що згідно чинних нормативно-правових актів автомобільні стоянки не мають статусу об'єкта нерухомого майна, у зв'язку з чим норми містобудівного законодавства не містять вимог щодо обов'язкового їх введення в експлуатацію та державної реєстрації права на них.
Правовий статус автомобільних стоянок врегульовується Правилами зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 № 115 (надалі - Правила № 115 від 22.01.1996) та нормами ДБН В.2.3-15:2007 «Автостоянки і гаражі для легкових автомобілів» (надалі - ДБН В.2.3-15:2007).
Пунктом 6 Правил від 22.01.1996 року № 115 визначено, що автостоянка повинна мати тверде покриття (асфальтове, бетонне, гравійне, щебеневе), огорожу, освітлення, телефонний зв'язок, приміщення для обслуговуючого персоналу, в'їзні-виїзні ворота із шлагбаумом та запасні ворота на випадок термінової евакуації транспортних засобів. У разі потреби й технічної можливості на автостоянках обладнуються класи з безпеки дорожнього руху, пункти технічного огляду та самообслуговування транспорту, встановлюється пожежна та охоронна сигналізація, гучномовець.
Відповідно до абзацу третього додатку «Б» до ДБН В.2.3-15:2007 автостоянка - це спеціально обладнана відкрита площадка для постійного або тимчасового зберігання легкових автомобілів та інших мототранспортних засобів.
Пунктом 5.1 ДБН В.2.3-15:2007 передбачено, що у складі автостоянок для постійного зберігання автомобілів повинні бути відкриті площадки для стоянки автомобілів, приміщення для чергових і зберігання інвентаря, відповідні елементи інженерного обладнання та благоустрою, а також, за необхідності та технічної можливості, можуть бути - пости технічного огляду та дрібного технічного ремонту і миття автомобілів, включаючи пункти-пости самообслуговування - оглядові ями (естакади), місця чищення салону автомобіля. Такі автостоянки можуть бути обладнані сонцезахисними навісами, вітрозахисними стінками, декоративним сонцезахисним і шумозахисним озелененням.
Пунктом 5.9 вказаних ДБН передбачено, що на автостоянках з 50 і більше місцями постійного та тимчасового зберігання автомобілів при головному в'їзді-виїзді повинен влаштовуватись контрольно-пропускний пункт (приміщення для обслуговуючого персоналу, туалету та інше), обладнаний майданчик для зберігання протипожежного інвентарю, встановлення контейнерів-сміттєзбірників.
Посилаючись на наведені норми, позивач зазначає, що ними передбачається лише влаштування тимчасових приміщень для обслуговуючого персоналу, які можуть бути демонтовані після припинення права (оренди, користування) на земельну ділянку, а будівництво капітальних нерухомих майнових комплексів на території автостоянки не передбачається.
Крім наведеного позивач зазначає, що вказаними нормами не визначено правового статусу автостоянки як об?єкта нерухомого майна.
Посилаючись на практику Верховного суду викладену у постанові від 13.11.2019 у справі № 686/22924/16-ц, позивач зазначає, що виходячи з аналізу положень статей 179, 181, 188 ЦК України, ДБН В.2.3-15:2007 та Правил автостоянка не є об'єктом нерухомого майна, оскільки утворюється за рахунок інших речей (огорожі, твердого покриття, освітлення, приміщень для обслуговування персоналу), які не є об'єктами нерухомого майна у розумінні статті 181 ЦК України, оскільки вони безпосередньо не пов'язані з земельною ділянкою. Отже, спірне приміщення прохідної, автостоянка разом із земельної ділянкою та огорожею вважається однією річчю, а тому приміщення прохідної не є окремим об'єктом нерухомого майна, на яке може виникати право власності.
Також позивач ураховуючи приписи частини першої, другої та четвертої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зазначає, що право власності на зведену відповідачем автостоянку з усіма її складовими частинами, що розміщені на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 5910136300:01:008:0107 на підставі рішення Виконавчого комітету Сумської міської ради від 18.02.1993 № 90 та акту про право постійного користування земельною ділянкою серії І-СМ № 002666 від 12.03.1997, не підлягає державній реєстрації.
Крім того, як вважає позивач державна реєстрація права власності за відповідачем на вказану автостоянку проведена з порушення норм Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127.
Як вбачається з інформаційної довідки від 15.11.2021 № 284766539 з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об'єкту, на який було зареєстровано право власності за відповідачем, в графі «Підстава виникнення права власності» відсутні посилання на документ про присвоєння новозбудованому відповідному нерухомому майну поштової адреси.
Згідно листа Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради від 12.02.2020 № 207/08.01-20 поштова адреса об'єкту нерухомого майна, що розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером: 5910136300:01:008:0107 не присвоювалась. У цьому листі зазначено, що рішенням Виконавчого комітету Сумської міської ради від 20.12.2016 № 723 ТОВ «СЕНС» було відмовлено у присвоєнні поштової адреси комплексу нежитлових будівель (крита автомобільна стоянка). Вказане рішення виконкому відповідач у цій справі оскаржував у справі № 591/245/17 і рішенням Зарічного районного суду від 29.03.2018 у зазначеній справі, яке було залишено без змін Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2018, у позові відмовлено.
Таким чином, як зазначає позивач, наявність присвоєної поштової адреси органом місцевого самоврядування є обов'язковою умовою для державної реєстрації права власності на новостворений об'єкт нерухомого майна, яку не було дотримано щодо спірної автостоянки, у зв'язку чим така реєстрація за ТОВ «Сенс» є незаконною.
Відповідач проти позову заперечує та на спростування доводів позивача зазначає, що оспорювана позивачем державна реєстрація проведена на підставі рішення суду (постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 03.03.2021 у справі № 480/379/20) на поновлення прав відповідача внаслідок незаконного скасування попередньої реєстрації. Відповідач вважає, що жодні порушення чи обмеження прав територіальної громади, яку представляє позивач, оскаржуваною державною реєстрацією, а також самим правом власності відповідача на об'єкти нерухомості, не створюються.
Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.
Частиною другою статті 5 цього Закону визначено, що якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.
Згідно з частиною четвертою статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв'язку, залізничні колії.
Разом з тим, реєстрація майна, як нерухомого, тобто із зміною його правового статусу, встановлює правовий зв'язок між майном та земельною ділянкою, яка належить Сумській міській об'єднаній територіальній громаді, безпосередньо впливає на обсяг прав та обов'язків і зачіпає інтереси територіальної громади, як власника земельної ділянки, на якій це майно розташовано.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03.03.2021 у справі № 480/379/20 визнано протиправним та скасовано наказ Мінюсту від 02.01.2020 № 23/5 про скасування рішення про державну реєстрацію права власності відповідача у цій справі на нерухоме майно запис № 48506280 від 04.09.2019.
На підставі зазначеної постанови 12.04.2021 державним реєстратором проведено відповідну державну реєстрацію. Зазначені обставини не заперечуються і позивачем у справі.
Наявність зареєстрованої в установленому законом порядку декларації про готовність об?єкта до експлуатації підтверджує той факт, що збудовані об'єкти є саме нерухомим майном.
Згідно вказаної декларації, відповідні об'єкти нерухомого майна були введені в експлуатацію в установленому законом порядку.
Законність цієї декларації про готовність об?єкта до експлуатації раніше вже була предметом перевірки органів архітектурно-будівельного контролю і в подальшому, при оскарженні відповідачем результатів перевірки, підтверджена рішеннями судів у справі № 818/329/16, які набрали законної сили.
Частиною четвертою статті 75 ГПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже відповідач у цій справі звільнений від доказування законності реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації № CM 142151350525 від 15.05.2015.
Відповідно до пункту 41 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (далі - Порядок державної реєстрації) в редакції станом на момент державної реєстрації права власності, для державної реєстрації права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна подаються: 1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; 2) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна; 3) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси; 4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).
Відповідно до частини першої статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
В силу частини першої статті 4 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» об'єктами будівництва є будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси та частини, лінійні об'єкти інженерно-транспортної інфраструктури.
Державний реєстратор не має компетенції і обов'язку самостійно визначити (змінювати) правовий статус об'єктів, визначений в належних документах, наданих йому заявником, зокрема, чи є вони нерухомим майном.
Для визначення статусу об'єкту, а саме, чи підлягає він державній реєстрації, державний реєстратор керується наданими йому документами, передбаченими Законом.
У даному випадку, документи, передбачені законом, що підтверджували наявність підстав для державної реєстрації об'єкта нерухомого майна, були наявні у державного реєстратора в повному обсязі, а тому порушення ч. 4 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» при здійсненні оскаржуваної державної реєстрації були відсутні.
Суд не погоджується з доводами позивача про те, що відповідно до Державних будівельних норм В.2.3-15:2007, за якими «Автостоянки і гаражі для легкових автомобілів» передбачено лише влаштування на стоянках «тимчасових приміщень для обслуговуючого персоналу, які можуть бути демонтовані після припинення права (оренди, користування) на земельну ділянку, в свою чергу будівництво капітальних нерухомих майнових комплексів на території автостоянки не передбачається».
По-перше, відповідних норм щодо заборони капітальних споруд на територіях автостоянок, ДБН В.2.3-15:2007 не містить.
По друге, ДБН В.2.3-15:2007, на які посилається позивач, набули чинності в 2007 році, в той час як автомобільна стоянка збудована ще в 1993 році (даний факт встановлено постановою Сумського окружного адміністративного суду від 16.05.2016 у справі № 818/329/16.
По-третє, право постійного користування відповідача є чинним і безстроковим, а тому посилання позивача на порушення права територіальної громади на знесення належних відповідачу об'єктів нерухомого майна після припинення права оренди/користування є необґрунтованими, оскільки, на момент розгляду справи правові підстав для знесення об'єктів нерухомого майна відсутні.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03.03.2021 у справі № 480/379/20, на виконання якої проведено оскаржувану реєстрацію, встановлено, що позивачем надано державному реєстратору, зокрема, декларацію про готовність об?єкта до експлуатації № СМ 142151350525 від 15.05.2015, відповідно до якого адреса об'єкту: АДРЕСА_1 , позивач виконав вимоги Порядку реєстрації в частині надання державному реєстратору документу, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси. За наведених обставин колегія суддів зазначила, що у ході судового розгляду справи не встановлено наявність у Міністерства юстиції України при розгляді скарги обґрунтованих підстав вважати, що присвоєння об'єкту нерухомого майна певної адреси є непідтвердженим.
В силу ч. 4 ст. 75 ГПК України, зазначені обставини не підлягають доказуванню при розгляді цієї справи.
Державна реєстрація об'єктів нерухомого майна проводилась фактично на підставі постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 03.03.2021 у справі № 480/379/20, якою встановлено належність поданих заявником документів щодо присвоєння поштової адреси.
Враховуючи вищевикладене, у державного реєстратора не було правових підстав для повторної перевірки пакету документів, наявних в реєстраційній справі, зокрема в частині належності документу, що підтверджує присвоєння поштової адреси, що подавались заявником при попередній (незаконно скасованій Мінюстом) реєстрації права власності.
Відповідно до частини першої статті 346 ЦК України право власності припиняється у разі: 1) відчуження власником свого майна; 2) відмови власника від права власності; 3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; 4) знищення майна; 5) викупу пам'яток культурної спадщини; 6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; 8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; 9) реквізиції; 10) конфіскації; 11) припинення юридичної особи чи смерті власника; 12) визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
В силу частини другої статті 346 ЦК України право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до частини четвертої статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17.07.1997 № 475/97-ВР, зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.), передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Пунктом 50 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) визначено, що вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а також передбачено, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом». Вираз «на умовах, передбачених законом» найперше вимагає, щоб відповідний захід мав певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка. крім того, зможе передбачити його наслідки для себе (пункт 155 рішення Європейського суду з прав людини від 29.04.2003 у справі «Полторацький проти України»).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.11.2004 у справі «Трегубенко проти України» (Заява № 61333/00), Суд повторює, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинно відповідати принципу пропорційності. Також, Суд визначає, що «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Далі Суд зазначає, що необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар» (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Брумареску проти Румунії»),
Звертаючись до суду із позовною вимогою про припинення права власності Відповідача на нерухоме майно, позивач не обґрунтовує таку вимогу нормами закону, не вказує ні фактичних, ні правових підстав для такого припинення. Такі вимоги не відповідають закону і однозначно є протиправним втручанням у право власності. Отже, вимоги позовної заяви в цій частині є повністю необґрунтованими.
При цьому саме лише посилання позивача на норму ч.3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не свідчить про наявність підстав для припинення права власності відповідача на нерухоме майно.
Так, згідно вказаної норми встановлено, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Проте конструкція даної норми не свідчить про те, що саме по собі скасування державної реєстрації є підставою для припинення права власності.
Відповідно до висновків щодо застосування норм права, що містяться у постанові КГС ВС від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18 державна реєстрація прав сама по собі не є підставою набуття права власності, а лише засвідчує вже набуте особою право власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
У даному випадку право власності ТОВ «СЕНС» виникло у зв?язку із будівництвом нерухомого майна та введенням його в експлуатацію. Законність введення в експлуатацію була встановлена відповідно до рішення суду, яке набрало законної сили.
Тобто саме по собі скасування судом державної реєстрації права власності не може мати наслідком автоматичне припинення права власності на збудоване відповідачем та введене в установленому порядку в експлуатацію нерухоме майно.
Отже підстави для задоволення позовних вимог про припинення права власності відповідача на нерухоме майно відсутні.
Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
У позовній заяві позивач не наведено належного обґрунтування та не додано доказів того, яким чином оскаржувана державна реєстрація права власності безпосередньо порушує права та інтереси територіальної громади.
Згідно додатку № 4 до рішення міськвиконкому від 18.02.1993 № 90 «Про надання земельних ділянок» та державного акту від 12.03.1997, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 151 земельна ділянка надавалась ТОВ «СЕНС» на праві постійного користування для будівництва платної критої автомобільної стоянки.
До теперішнього часу право постійного користування земельною ділянкою ТОВ «СЕНС» є чинним, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
На сьогоднішній день об'єкт нерухомого майна, право власності на який зареєстровано згідно оскаржуваного рішення, відповідає цільовому призначенню земельної ділянки, а отже реєстрація права власності на нього прав та інтересів територіальної громади не порушує.
Суд вважає не обґрунтованими доводи позивача про те, що державна реєстрація права власності відповідача на об'єкти нерухомого майна «є фактичною реєстрацією обмеження права власника землі і таке обмеження є безстроковим», оскільки земельна ділянка передана відповідачу в постійне користування, яке є безстроковим.
Тож, незрозуміло, яким чином обмежуються права територіальної громади розташуванням нерухомого майна на земельній ділянці, що надана в безстрокове постійне користування. При цьому розташоване нерухоме майно повністю відповідає цільовому призначенню земельної ділянки а також меті, визначеній рішенням про надання земельної ділянки в постійне користування (для розташування платної критої автомобільної стоянки).
24 грудня 2019 року на сесії Сумської міської ради прийнято рішення № 6238 - МР «Про вилучення земельної ділянки по АДРЕСА_1 , яка перебуває в постійному користуванні ТОВ «СЕНС», для суспільних потреб та викуп розташованих на ній об'єктів нерухомого майна для даних потреб».
Відповідно до пункту 2 вказаного рішення вирішено: «Викупити для суспільних потреб (будівництво дороги та бульвару з майданчиками відпочинку) об'єкти нерухомого майна, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 на зазначеній у пункті 1 рішення земельній ділянці та перебувають у власності Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕНС» (код 14012828, місцезнаходження: 40007, м. Суми, вул. Нижньосироватська, буд. 63, кв. 6) (номер запису про право власності в Державномреєстрі речових прав на нерухоме майно 33064509 від 19.08.2019), а саме: адмінбудівлю, гараж та криту автостоянку загальною площею 106,7 кв.м (А - адмінбудівля; м/с - мансарда; Б - гараж; б -прибудова; В, Г, Д, Е, Ж, И, К, Л, М, Н, О, П, Р - навіси критої автостоянки; 3 - вбиральня; № 1 - ворота; № 2 - огорожа) (далі - Об'єкти)».
Як слідує зі змісту рішення, Сумською міською радою визнається як саме право власності, так і адреса об'єкта нерухомості ТОВ «СЕНС».
На виконання пп. 5.1. п. 5 рішення, Департаментом забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради було розпочато реалізацію заходів із виконання рішення, а саме, направлено позивачу відповідне письмове повідомлення (лист від 02.01.2019 № 06.01-16/10) про прийняття даного рішення із вимогою протягом місяця повідомити про прийняте ТОВ «СЕНС» рішення щодо надання згоди чи відмови з приводу вилучення земельної ділянки та на проведення переговорів щодо умов викупу об'єктів нерухомого майна або відмову від такого викупу.
На розгляді Сумського окружного адміністративного суду перебуває справа № 480/4146/20 за позовом Сумської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сенс», третя особа Департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради, про припинення права постійного користування земельною ділянкою та зобов?язання звільнити земельну ділянку. Проте, всупереч рішенню Сумської міської ради 24 грудня 2019 року №6238 - МР, жодних вимог про викуп нерухомого майна Сумською міською радою не заявлено.
За клопотанням Сумської міської ради розгляд справи № 480/4146/20 зупинено судом до розгляду цієї справи.
Дії Сумської міської ради із подання позову в цій справі суперечать попередньому рішенню Сумської міської ради про викуп об'єктів нерухомого майна у відповідача.
Ураховуючи значене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог за їх необгрунтованістю.
Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов'язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до вимог статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача у зв'язку з відмовою в задоволенні його позовних вимог.
Щодо покладання на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.
Також у відзиві від 17.12.2021 б/н (вх. № 10328/21)представник відповідача зазначає, що відповідач у зв'язку із розглядом цієї справи в суді першої інстанції очікує понести 135 506,00 грн на оплату правової допомоги. У разі відмови судом у задоволенні позовних та набрання рішенням законної сили, відповідач очікує понести витрати із оплати остаточної суми гонорару в сумі 10 000,00 дол. США.
До відзиву відповідачем додано копію договору про надання правової допомоги від 23.04.2015 б/н, копію додаткової угоди від 10.12.2021 № 1 до договору про надання правової допомоги від 23.04.2015 б/н, копію ордеру серії АІ № 11855837 від 17.12.2021, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 20.09.2007 № 3432/10, копію довідки про взяття на облік платника податків від 03.06.2016 № 1618150700057 та копію довіреності від 23.04.2015 б/н.
До закінчення судових дебатів представник відповідача усно зазначив, що ним буде подано до суду детальний розрахунок витрат відповідача на правничу допомогу згідно із частиною восьмою статті 129 ГПК України.
Ураховуючи зазначене, з огляду на положення статті 129 ГПК України та клопотання позивача про надання додатково (після ухвалення рішення) детального розрахунку суми витрат відповідача на правову допомогу та доказів на підтвердження таких витрат, суд не вирішує питання їх розподілу при постановленні цього рішення.
Керуючись статтями 123, 129, 232, 231, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Відмовити у задоволенні позову.
Згідно із частинами першою, другою статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 256 та статті 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини сьомої статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 19 вересня 2022 року у зв?язку з відпусткою судді Джепи Ю.А. тривалістю в один календарний день 16.09.2022.
Суддя Ю.А. Джепа