вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21
E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
16.08.2022 Справа № 917/282/22
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАГРО ІНВЕСТМЕНТС», Проспект Першотравневий,19, оф.31е, м.Полтава, 36000
до Відкритого акціонерного товариства "Веселоподільський бурякорадгосп", вул.Маршала Бірюзова, 42, м.Полтава, 36000
про скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію іншого речового права
Суддя Кльопов І.Г.
Секретар Назаренко Я.А.
Представники сторін згідно протоколу судового засідання.
Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРАГРО ІНВЕСТМЕНТС» звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Веселоподільський бурякорадгосп", в якому просить суд:
1. Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію іншого речового права (права постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 5324588000:00:006:0085 площа 23,739га. від 30.07.2020 року.
2. Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію іншого речового права (права постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 5324588000:00:007:0135 площа 16,5га. від 30.07.2020 року.
3. Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію іншого речового права (права постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 5324588000:00:007:0134 площа 19,32га. від 30.07.2020 року.
4. Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію іншого речового права (права постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 5324588000:00:005:0475 площа 19,0501га. від 30.07.2020 року.
5. Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію іншого речового права (права постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 5324588000:00:005:0486 площа 5,415га. від 30.07.2020 року.
6. Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію іншого речового права (права постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 5324588000:00:005:0484 площа 0,6502га. від 30.07.2020 року.
7. Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію іншого речового права (права постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 5324588000:00:005:0483 площа 1,7001га. від 30.07.2020 року.
8. Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію іншого речового права (права постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 5324588000:00:005:0488 площа 2,2113га. від 30.07.2020 року.
9. Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію іншого речового права (права постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 5324588000:00:005:0490 площа 1,5га. від 30.07.2020 року.
10 Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію іншого речового права (права постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 5324588000:00:005:0489 площа 0,7га. від 30.07.2020 року.
11. Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію іншого речового права (права постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 5324588000:00:005:0479 площа 1,03га. від 30.07.2020 року.
12. Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію іншого речового права (права постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 5324588000:00:005:0477 площа 3,6941га. від 30.07.2020 року.
13. Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію іншого речового права (права постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 5324588000:00:002:0680 площа 15,0га. від 30.07.2020 року.
14. Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію іншого речового права (права постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 5324588000:00:002:0910 площа 4,2811га. від 30.07.2020 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що спірні земельні ділянки надані у постійне користування відповідачу з порушенням порядку, встановленого чинним законодавством України щодо надання земельних ділянок у постійне користування.
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 11.04.2022 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду і відкрити провадження у справі; справу розглядати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 19.05.2022.
13.06.2022 за вхід. №3721 від відповідача надійшов відзив на позов. Відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 14.06.2022 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.07.2022
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши подані докази, суд встановив:
25.03.1997 Устимівською сільською радою народних депутатів Відкритому акціонерному товариству «Веселоподільський бурякорадгосп» видано державний акт на право постійного користування землею серія та номер ІІ -ПЛ№000369 та 27.07.2020 Державним кадастром видано державний акт на право постійного користування землею серія та номер 21708012.
На підставі технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності здійснено реєстрацію земельних ділянок: кадастровий номер 5324588000:00:006:0085площа 23,739 га; кадастровий номер 5324588000:00:007:0135 площа 16,5 га; кадастровий номер 5324588000:00:007:0134 площа 19,32 га; кадастровий номер 5324588000:00:005:0475 площа 19,0501 га; кадастровий номер 5324588000:00:005:0486 площа 5,415 га; кадастровий номер 5324588000:00:005:0484 площа 0,6502 га; кадастровий номер 5324588000:00:005:0483 площа 1,7001 га; кадастровий номер 5324588000:00:005:0488 площа 2,2113 га; кадастровий номер 5324588000:00:005:0490 площа 1,5 га; кадастровий номер 5324588000:00:005:0489 площа 0,7 га; кадастровий номер 5324588000:00:005:0479 площа 1,03 га; кадастровий номер 5324588000:00:005:0477 площа 3,6941 га; кадастровий номер 5324585600:00:002:0680 площа 15,0 га; кадастровий номер 5324585600:00:002:0910 площа 4,2811 га.
Надаючи оцінку правовідносинам сторін суд виходить з того, що станом на 1995 рік регулювання земельних відносин здійснювалося відповідно до вимог Земельного кодексу України 1990 року, який втратив чинність 01.01.2002
Згідно зі статтею 3 Земельного кодексу України 1990 року власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними. Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають земліу власність або надають у користування та вилучають їх.
Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 5 Земельного кодексу України 1990 року суб'єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності громадян, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників. У колективну власність могли бути передані землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, в тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садівничих товариств - за рішенням загальних зборів цих підприємств, кооперативів, товариств. Кожен член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.
Відповідно до статей 22, 23 Земельного кодексу України 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян.
ВАТ «Веселоподільський бурякорадгосп» набуло право постійного користування на землю, яке посвідчене державним актом серія та номер ІІ -ПЛ№000369, який є чинним, і на час виникнення спору ніким не оспорений і не скасований.
Наведена хронологія подій та приєднані до позовної заяви докази свідчать, що роздержавлення та приватизація земель ВАТ «Веселоподільський бурякорадгосп» проведені у відповідності до Постанови Верховної Ради України "Про прискорення земельної реформи та приватизації землі" від 13.03.1992 та Рекомендацій, затверджених 15.05.1992 Державним комітетом України по земельних ресурсах.
Частиною 4 статті 13 Конституції України встановлено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, їх рівність перед Законом, соціальну спрямованість економіки.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному Законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У постановах від 12.01.2021р. у справі № 908/1947/19, від 31.01.2019 у справі № 914/839/18, а також від 10.10.2018 у справі № 907/916/17 Верховний Суд дійшов висновку, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення цього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов'язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду.
У справі № 921/710/17-г/6 Верховний Суд також відхилив аргументи скаржника про те що право постійного користування земельною ділянкою не може переходити в порядку правонаступництва від однієї особи до іншої у разі перетворення у разі зміни організаційно-правової форми господарювання чи форми власності, зокрема, з посиланням на правові позиції Верховного Суду, відповідно до яких право користування земельною ділянкою, як і будь-яке інше право юридичної особи (яка припиняється в результаті реорганізації) переходить до її правонаступника: постанови Верховного Суду від 10.01.2018 у справі № 922/2310/16, від 06.02.2018 у справі № 911/46/15, від 02.04.2018 у справі № 910/3561/16, від 19.04.2018 у справі 910/9322/16, від 26.04.2018 у справі № 914/1874/17, від 08.05.2018 у справі № 926/2346/16, від 27.06.2018 у справі № 920/676/17.
Предметом розгляду цієї справи є вимоги позивача щодо скасування рішення Державного реєстратора від 30.07.2020р. про реєстрацією за ВАТ «Веселоподільський бурякорадгосп» права постійного користування спірними земельними ділянками.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Згідно з частиною першою статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
За змістом частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Відповідно до частини другої статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно з приписами частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до частини першої статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Стаття 22 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року № 561-XII (чинного на час видачі державного акта) встановлювала, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 вказав, що стаття 92 ЗК України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб (Постанова Кабінету Міністрів від 2 квітня 2002 року № 449 (чинна до 23 липня 2013 року).
Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов'язковій заміні.
Разом із тим, відповідно до статті 141 ЗК України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
За приписами статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.
Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 - 149 ЗК України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 зазначає, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005".
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду на підставі встановлених судами обставин стосовно того, що колгоспний ринок, який є землекористувачем згідно з державним актом від 1994 року, змінив назву юридичної особи на кооперативний ринок і здійснив перереєстрацію статуту вказаної юридичної особи, при цьому код ЄДРПОУ юридичної особи не змінився, дійшла висновку про правильність висновків судів стосовно того, що колгоспний і кооперативний ринок є однією і тією ж юридичною особою, якій видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою та погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність дій органу місцевого самоврядування.
У частині обставин щодо переходу права постійного користування на підставі державного акта, виданого правопопереднику на посвідчення права постійного користування земельною ділянкою, у вказаній постанові Верховного Суду наведено такі висновки: "7.5. Частиною 1 статті 23 ЗК України від 18.12.1990 (в редакції від 05.05.1993) визначено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також і право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Статтею 126 цього кодексу передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Згідно з положеннями пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
У частині 3 статті 3 цього Закону України встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Як було зазначено вище, громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом, при наявності достеменно встановлених обставин стосовно того, що спірна земельна ділянка входить до масиву земель, наданих ВАТ «Веселоподільський бурякорадгосп» на праві постійного користування, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
У постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, таких правових висновків якщо спірне майно є об'єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 Цивільного кодексу (далі - ЦК України) слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав).
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс 18, пункти 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі N 372/1684/14-ц). Аналогічна за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у cправі № 924/714/21.
Позивачем не спростовано правомірність набуття ВАТ «Веселоподільський бурякорадгосп» права постійного користування земельними ділянками кадастровий номер 5324588000:00:006:0085 площа 23,739 га; кадастровий номер 5324588000:00:007:0135 площа 16,5 га; кадастровий номер 5324588000:00:007:0134 площа 19,32 га; кадастровий номер 5324588000:00:005:0475 площа 19,0501 га; кадастровий номер 5324588000:00:005:0486 площа 5,415 га; кадастровий номер 5324588000:00:005:0484 площа 0,6502 га; кадастровий номер 5324588000:00:005:0483 площа 1,7001 га; кадастровий номер 5324588000:00:005:0488 площа 2,2113 га; кадастровий номер 5324588000:00:005:0490 площа 1,5 га; кадастровий номер 5324588000:00:005:0489 площа 0,7 га; кадастровий номер 5324588000:00:005:0479 площа 1,03 га; кадастровий номер 5324588000:00:005:0477 площа 3,6941 га; кадастровий номер 5324585600:00:002:0680 площа 15,0 га; кадастровий номер 5324585600:00:002:0910 площа 4,2811 га.
Приймаючи рішення у даній справі, суд зауважує, що відомості державного реєстру прав на нерухомість резюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, пункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13)). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (buchbesitz (нім. - книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 70)).
З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, інших нематеріальних об'єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб'єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна.
При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб'єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).
Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
За змістом наведеної норми у чинній редакції способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є: 1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; 2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; 3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
У пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» встановлено, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.
Отже, за змістом цієї норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України № 1952.
Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування. Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції. Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України № 1952 (в редакції, чинній з 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Зміст зазначеної правової норми переконливо свідчить про те, що, на відміну від частини 2 статті 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи: 1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; 2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; 3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 16.09.2020 у справі №352/1021/19, від 03.09.2020 у справі №914/1201/19, від 03 лютого 2021 року у справі №278/3367/19 (провадження №61-13586св20).
Відповідно до частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із п.1 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно із ч.2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На підставі ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Позивачем не надано доказів як на підтвердження позовних вимог, так і не обгрунтовано наявність порушеного права чи охоронюваного законом інтересу внаслідок реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про державну реєстрації іншого речового права (права постійного користування земельними ділянками, кадастровий номер 5324588000:00:006:0085площа 23,739 га; кадастровий номер 5324588000:00:007:0135 площа 16,5 га; кадастровий номер 5324588000:00:007:0134 площа 19,32 га; кадастровий номер 5324588000:00:005:0475 площа 19,0501 га; кадастровий номер 5324588000:00:005:0486 площа 5,415 га; кадастровий номер 5324588000:00:005:0484 площа 0,6502 га; кадастровий номер 5324588000:00:005:0483 площа 1,7001га; кадастровий номер 5324588000:00:005:0488 площа 2,2113 га; кадастровий номер 5324588000:00:005:0490 площа 1,5 га; кадастровий номер 5324588000:00:005:0489 площа 0,7 га; кадастровий номер 5324588000:00:005:0479 площа 1,03 га; кадастровий номер 5324588000:00:005:0477 площа 3,6941 га; кадастровий номер 5324585600:00:002:0680 площа 15,0 га; кадастровий номер 5324585600:00:002:0910 площа 4,2811 га від 30.07.2020 року, внаслідок чого заявлені позовні вимоги визнаються судом необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на позивача у повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 129 (ч. 1), 232-233, 237-238 ГПК України, суд,-
В позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.256 ГПК України). Згідно ст.256 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У зв"язку з перебуванням судді у відпустці, повне рішення складено та підписано: 14.09.2022
Суддя Кльопов І.Г.