79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
31.08.2022 Справа № 914/681/22
за позовом: Керівника Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Дрогобицької міської ради, м.Дрогобич Львівської області
до відповідача: Державного підприємства “Дрогобицьке лісове господарство”, м.Дрогобич Львівської області
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державної екологічної інспекції у Львівській області
про відшкодування збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Ціна позову 142212,80 грн.
Суддя Кітаєва С.Б.
За участю секретаря Походзяєвої М.С.
Представники сторін:
Від прокуратури: Місінська М.А. - прокурор;
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Думич Н.Б. - представник;
від третьої особи: Валько В.Р. - представник
Суть спору: Керівник Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Дрогобицької міської ради звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Державного підприємства “Дрогобицьке лісове господарство” про відшкодування збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища у розмірі 142212,80грн.
Ухвалою суду від 06.05.2022 відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 25.05.2022 та до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача залучено Державну екологічну інспекцію у Львівській області.
24.05.2022 за вх.№10828/22 в підсистемі «Електронний суд» зареєстровано поданий відповідачем відзив на позовну заяву.
Ухвалою суду від 25.05.202 підготовче засідання відкладено на 29.06.2022.
03.06.2022, за вх.№11772/22, в системі документообігу суду зареєстровано подану прокуратурою відповідь на відзив.
29.06.2022, за вх.№13747/22, в підсистемі «Електронний суд» зареєстровано подане відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою суду від 29.06.2022 підготовче засідання відкладено на 06.07.2022.
06.07.2022, за вх.№14312/22, в підсистемі «Електронний суд» зареєстровано подане представником відповідача клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із зайнятістю повноважного представника в іншому судовому процесі.
Ухвалою суду від 06.07.2022 закрито підготовче провадження у справі № 914/681/22 та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.08.2022.
17.08.2022, за вх.№17236/22, від відповідача поступили письмові пояснення.
Ухвалою суду від 17.08.2022 розгляд справи відкладено на 24.08.2022.
23.08.2022, за вх.№17598/22, від прокуратури поступили пояснення у справі.
30.08.2022, за вх.№17985/22, від третьої особи поступили пояснення у справі.
В судовому засіданні 31.08.2022 прокурор позовні вимоги підтримав, просив позов задоволити з підстав наведених в позовній заяві, відповіді на відзив та у поданих суду поясненнях.
В судовому засіданні 31.08.2022 представник відповідача проти позовних вимог заперечив, в задоволенні позовних вимог просив відмовити в повному обсязі з підстав наведених у відзиві на позовну заяву та наданих суду поясненнях.
Третя особа явку представника в судове засідання 31.08.2022 забезпечила, позовні вимоги підтримала.
У судовому засіданні 31.08.2022 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, судом встановлено наступне.
Дрогобицькою окружною прокуратурою Львівської області у ході реалізації представницьких повноважень опрацьовано матеріали кримінального провадження №12020140110001234 від 14.09.2020 за фактом незаконної порубки лісу невстановленими особами 13 вересня 2020 року, в кв. 62 вид. 7, 8 Лішнянського лісництва, що відноситься до ДП «Дрогобицьке лісове господарство» у загальній кількості 8 дерев породи «дуб звичайний», за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.І ст. 246 КК України.
29.12.2020 Держекоінспекцією у Львівській області на адресу Дрогобицького ВП ГУНП у Львівській області скеровано лист №06-5887 від 29.12.2020 із розрахунком шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, визначеної на підставі Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665, розмір якої становить 142 212, 80 грн.
Встановлено, що вищевказані лісові ділянки, в яких було здійснено незаконну рубку лісу, а саме кв. 62 вид. 7, 8 Лішнянського лісництва, перебуває у постійному користуванні ДП «Дрогобицьке лісове господарство», відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування
Дрогобицькою окружною прокуратурою Львівської області на виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» листом №14.52/04- 27-421 вих-22 від 01.02.2022 повідомлено Дрогобицьку міську раду про встановлення факту незаконної рубки деревини на території ради із зазначенням розміру завданої шкоди та необхідністю вжиття відповідних заходів реагування.
У відповідь на вказаний лист Дрогобицька міська рада своїм листом від 22.02.2022 №3-35/1576 повідомила окружну прокуратуру, що самостійно вживати заходи щодо стягнення шкоди завданої навколишньому природному середовищу на території Лішнянського лісництва ДП «Дрогобицьке лісове господарство» не буде.
Дрогобицькою окружною прокуратурою листом від 10.03.2022 №14.52/04-27-867вих-22, ще раз додатково повідомлено Дрогобицьку міську раду про намір подання окружною прокуратурою позовної зави в інтересах позивача до Господарського суду Львівської області.
Відтак, наведені вище обставили зумовили звернення Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області, в інтересах держави в особі, позивача: Дрогобицької міської ради з позовом стягнення з державного підприємства «Дрогобицьке лісове господарство» грошових коштів за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності у розмірі 142 212, 80 грн.
Відповідач проти позову заперечив, подавши відзив на позовну заяву, в якому Державне підприємство "Дрогобицьке лісове господарство" зазначає, що даний позов відповідач не визнає, оскільки він є безпідставним і необгрунтованим.
Зокрема, як вказав відповідач у відзиві, відомості про вчинення кримінального правопорушення за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ДП «Дрогобицький лісгосп». Так, на думку відповідача, працівниками державної лісової охорони ДП «Дрогобицьке лісове господарство» вжито усіх заходів до встановлення місцезнаходження засобів вчинення правопорушення, що свідчить про відсутність відповідальності його як постійного лісокористувача.
У відповіді на відзив прокурор зазначає, що ДП «Дрогобицьке лісове господарство» є постійним користувачем та повинно нести відповідальність за порушення вимог щодо ведення лісового господарства, зокрема, щодо незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок на підвідомчій відповідачу території.
Як зазначено відповідачем у відзиві, факт вчинення незаконної рубки в кв. 62 вид. 7,8 Лішнянського лісництва виявлено працівниками державної лісової охорони ДП «Дрогобицьке лісове господарство».
Однак, варто зазначити, що згідно п. 2.5 Інструкції з оформлення органами Державного комітету лісового господарства України матеріалів про адміністративне правопорушення, затвердженої наказом Держкомлісу №262 від 31.08.2010, виявлення та фіксація порушень лісового законодавства є обов'язком посадових осіб органів лісового господарства, а не функцією з охорони та збереження лісового фонду.
З приводу аргументів відповідача стосовно факту повідомлення останнім Дрогобицький ВП ГУНП у Львівській області про вчинення незаконної рубки, та виявлення на основі слідів рубки місця зберігання засобів її вчинення, що на думку відповідача свідчить про виконання останнім своїх обов'язків, варто заначити, що з аналізу змісту положень п. 1 ч. 2 ст. 19, п. 5 ч. 1 ст. 64, ч. ч. 1,5 ст. 86, п. 1 ч. 2 ст. 105 та ст. 107 ЛК України випливає, що обов'язком постійних лісокористувачів є забезпечення унеможливлення незаконного відділення дерев від кореня до ступеня припинення росту, а виявлення наслідків таких незаконних порубок та осіб аж ніяк не свідчить про виконання постійними лісокористувачами своїх обов'язків пов'язаних із охороною лісу, як об'єкту національного багатства.
За таких обставин, ДП «Дрогобицький лісгосп», як постійний лісокористувач, не дотримавшись вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, допустив самовільну порубку, на підпорядкованій йому території, не забезпечив збереження не призначених для порубки дерев, не здійснив комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних порубок, не запобіг порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, своєчасно не виявив таких порушень і не вжив відповідних заходів щодо їх усунення.
Так, відповідно до постанови КГС ВС від 24.02.2021 у справі № 906/366/20 порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою покладення на постійного користувача цивільно-правової відповідальності. При цьому не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, яким завдано державі збитки внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.
Окрім цього, відповідно до постанови КГС ВС від 20.02.2020 у справі № 920/1106/17 цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів, а й постійні користувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну вирубку лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
Окрім цього, станом на даний час у кримінальному провадженні №12020140110001234 від 14.09.2020 триває досудове розслідування та жодним особам про підозру не повідомлено, відповідно рішення суду про винуватість будь-яких осіб у вчиненні вищевказаного кримінального правопорушення відсутнє, тобто у судовому порядку осіб причетних до вчинення незаконної порубки лісу у кв. 62 вид. 7,8 Лішнянського лісництва ДП «Дрогобицьке лісове господарство» не встановлено. Вищевказане повністю узгоджується зі ст. 62 Конституції України, з аналізу якої випливає, що лише обвинувальний вирок суду дає можливість встановити винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Згідно ч. 4 ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Частиною 1 статті 69 цього Закону передбачено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Враховуючи те, що ДП «Дрогобицьке лісове господарство», як постійний лісокористувач, не забезпечив охорону і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допустив самовільну рубку лісу, чим спричинено майнову шкоду лісовому фонду України, що перебуває під охороною держави, а тому має нести матеріальну відповідальність у повному обсязі.
Третя особа у поясненні зазначила, що планова чи позапланова перевірка дотримання норм природоохоронного законодавства з приводу незаконних рубок, Державною екологічною інспекцією у Львівській області не проводились, що позбавляє Інспекцію можливості звернутись до суду із позовною заявою про стягнення шкоди, завданої незаконною порубкою лісу.
У даній справі позов було подано Керівником Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області за результатами матеріалів кримінального провадження № 12020140110001234 від 14.09.2020.
Працівників Інспекції було залучено як спеціалістів в межах кримінального провадження лише для нарахування шкоди, заподіяної лісу внаслідок незаконного вирубування. Така шкода розрахована на підставі Такс обчислення розміру шкоди лісу, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665.
Тому Державна екологічна інспекція у Львівській області вважає, що у даному випадку Інспекцію правильно залучено до справи як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача.
Викладене підтверджується практикою Верховного суду у справі № 927/1096/16 від 15.02.2018, де Державна екологічна інспекція у Чернігівській області виступає третьою особою на стороні позивача, а також у справах з подібними правовідносинами № 914/2546/21 від 04.04.2022, № 927/526/19 від 17.06.2020, № 927/278/20 від 07.12.2020.
У зазначеній представником відповідача у своїх поясненнях судовій практиці, зокрема, у справах Верховного Суду № 920/1106/17 та № 926/2174/20 у резолютивній частині рішень шкоду стягнуто «-до спеціального фонду Державного бюджету України, -до спеціального фонду обласного бюджету, -до місцевого бюджету».
Проте, закінчення резолютивної частини зазначає про стягнення усієї суми шкоди «з початковим зарахуванням стягуваної суми на рахунок Білокопитківської сільської ради» (лише органу місцевого самоврядування - позивача у такій справі).
Відповідно до ст. 42, 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища здійснюється за рахунок державного бюджету України та місцевих бюджетів. Місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища утворюються у складі відповідного місцевого бюджету за місцем заподіяння шкоди за рахунок, зокрема, частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством.
Таким чином, відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу здійснюється на користь відповідних бюджетів за місцем заподіяння екологічної шкоди.
При цьому, згідно з п. 7 ч. 3 ст. 29 та п. 4 ч. 1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України сума шкоди підлягає стягненню із врахування наступного розподілу: 50 відсотків - до спеціального фонду місцевого бюджету сільської ради, на території якого вчинено правопорушення, 20 відсотків - до спеціального фонду обласного бюджету та 30 відсотків - до спеціального фонду Державного бюджету України.
Главою IV Порядку казначейського обслуговування доходів та інших надходжень державного бюджету, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.01.2013 № 43 передбачено, що платежі, які відповідно до Бюджетного кодексу України та закону про державний Бюджет України є доходами спеціального фонду державного бюджету, крім власних надходжень бюджетних установ, зараховуються на відповідні рахунки, відкриті в Казначействі на ім'я відповідного органу Казначейства у розрізі кодів класифікації доходів бюджету.
Тобто шкода, заподіяна порушенням природоохоронного законодавства, відшкодовується шляхом перерахування коштів на певний розподільчий казначейський рахунок відповідної місцевої ради на адміністративній території якої скоєно правопорушення, на користь зведеного бюджету, із якого місцевим органом Державної казначейської служби України в подальшому розподіляються конкретні суми коштів до Державного, обласного та місцевого бюджетів у вказаному вище відношенні. Тобто, розподіл грошових стягнень здійснюється автоматично. А відтак, у позовній заяві вказані правильні реквізити для стягнення завданих збитків, а після сплати таких, кошти автоматично будуть розподілені у відповідності до п. 7 ч. З ст. 29 та п. 4 ч. 1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України.
Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
При ухваленні рішення, суд виходив з такого.
Щодо підставності для представництва прокуратурою інтересів держави у даній справи, суд встановив таке.
Відповідно до статті 131-1 Конституції України, па прокуратуру покладено функції представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Виходячи з вимог ст. 1 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави, у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 3-4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до господарського суду з позовною заявою.
В позовній заяві прокурор обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (ч. 2 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган. на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.
Таким органом, відповідно до ст. ст. 6. 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
У відповідності до вимог ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Отже, виключним випадком, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес Держави».
Згідно ч.4 ст.53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до ч.5 ст. 57 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Конституційний Суд України в рішенні від 09.07.2002 № 15-рп/2002 визначив, що положення ч. 2 ст. 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи на звернення до суду за вирішенням спору не можу бути обмежене законом, іншими нормативно - правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).
Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Відтак на думку суду, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
При цьому суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, які є підставами для звернення прокурора до суду.
Основним завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, згідно ст. ст. 1, 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», є збереження природних ресурсів у тому числі лісів.
Статтею 15 цього Закону визначено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Збитки, завдані внаслідок незаконної порубки лісових ресурсів, у відповідності до ст.47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст. 29 ч. З п. 7 та ст. 69-1 ч. 1 п. 4 Бюджетного кодексу України, підлягають стягненню та зарахуванню до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища відповідних сільських рад, на території яких вчинено правопорушення, для подальшого перерозподілу у автоматичному режимі між бюджетами відповідних рівнів.
Таким чином, оскільки частина грошових стягнень за порушення норм і правил охорони навколишнього природного середовища та шкода, заподіяна порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища спрямовується до спеціально створених фондів охорони навколишнього природного середовища у відповідних місцевих бюджетах за місцем заподіяння екологічної шкоди, і в подальшому спрямовується на фінансування заходів з відтворення та охорони навколишнього природного середовища, то несплата порушниками нарахованих збитків ставить під загрозу можливість проведення заходів з відновлення навколишнього природного середовища у зв'язку із відсутністю джерел для їх фінансування.
При цьому встановлено, що територія Лішнянського лісництва ДП «Дрогобицьке лісове господарство», (у межах якого виявлено факти незаконної порубки деревини), станом на 13.09.2020 перебувала в адміністративно-територіальних межах Унятицької сільської ради Дрогобицького району. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року №718-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження території територіальних громад Львівської області» територію Унятицької сільської ради включено до складу території Дрогобицької територіальної громади (код населеного пункту - адміністративного центру територіальної громади згідно з КОАТУУ - 4610600000).
Дрогобицькою окружною прокуратурою Львівської області на виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» листом №14.52/04- 27-421 вих-22 від 01.02.2022 повідомлено Дрогобицьку міську раду про встановлення факту незаконної рубки деревини на території ради із зазначенням розміру завданої шкоди та необхідністю вжиття відповідних заходів реагування.
Вищевказане свідчить про те, що органу місцевого самоврядування з моменту отримання вищевказаного листа, було достовірно відомо про наявне порушення інтересів держави та надано можливість відреагувати на стверджуване прокурором порушення таких інтересів, шляхом вчинення дій для виправлення ситуації.
Однак, у відповідь на вказаний лист Дрогобицька міська рада своїм листом від 22.02.2022 №3-35/1576 повідомила окружну прокуратуру, що самостійно вживати заходи щодо стягнення шкоди завданої навколишньому природному середовищу на території Лішнянського лісництва ДП «Дрогобицьке лісове господарство» не буде.
Така усвідомлена пасивна поведінка органу місцевого самоврядування безумовно свідчить про неналежне здійснення своїх повноважень щодо захисту інтересів об'єднаної територіальної громади.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 вказала, що сам факт не звернення до суду суб'єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Більше того, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 для підтвердження судом підстав для представництва прокурора інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в 13 інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення.
Таким чином, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Конструкція самої норми закону ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» вказує на те, що прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це - тобто про саме звернення до суду - громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень.
На виконання вищевказаної вимоги Дрогобицькою окружною прокуратурою листом від 10.03.2022 №14.52/04-27-867вих-22, ще раз додатково повідомлено Дрогобицьку міську раду про намір подання окружною прокуратурою позовної заяви в її інтересах до Господарського суду Львівської області.
Таким чином, позивача письмово повідомлено про представництво прокуратурою інтересів держави у даній справі. Органом місцевого самоврядування в порядку визначеному ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави з наведених питань не оскаржувалось.
З огляду на викладене, у прокурора виникає законне право на звернення з позовом до суду першої інстанції з вимогою стягнення збитків, завданих ДП «Дрогобицьке лісове господарство», здійснюючи надані законом функції, реалізуючи покладені на нього від імені держави повноваження по захисту державних інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
За приписами ст.66 Конституції України кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
У п.1 ч.2 ст.19 та ч.1, ч.5 ст.86, ст.90 Лісового кодексу України передбачено, що постійні лісокористувачі зобов'язані, зокрема, забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень. Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб. Забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього кодексу. Основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.
Положеннями ст.63 Лісового кодексу України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Згідно з п.5 ст.64 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.
Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Таким чином, при вирішенні спорів щодо відшкодування шкоди, заподіяної порушенням вимог лісового законодавства у випадках встановлення контролюючими органами при проведенні перевірок дотримання природоохоронного законодавства факту правопорушення, слід виходити з того, що обов'язки із забезпечення охорони, захисту, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які й повинні нести відповідальність за невиконання та неналежне виконання згаданих обов'язків, зокрема, за незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок та пошкодження дерев.
Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також і постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків. Тобто проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев).
Предметом спору у цій справі є стягнення з відповідача шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення норм лісового та природоохоронного законодавства.
Статтею 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.
Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначено у ст.1166 Цивільного кодексу України, з аналізу якої слідує, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч.2 ст.1166 Цивільного кодексу України).
Для відшкодування шкоди за правилами ст.1166 Цивільного кодексу України необхідно довести такі елементи:
1. Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.
2. Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо).
3. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
4. Вина особи, що завдала шкоду.
Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Частиною 2 ст.19 Лісового кодексу України визначено, що обов'язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вжиття інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на постійних лісокористувачів.
Положеннями ст.63 Лісового кодексу України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
За приписами п.5 ч.1 ст.64 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від незаконних рубок та інших пошкоджень.
Згідно положень Статуту ДП «Дрогобицьке лісове господарство» (нова редакція), затвердженого Наказом Державного агентства лісових ресурсів України №128 від 14.04.2017, основною метою діяльності відповідача є ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів, що перебувають у користуванні підприємства.
Основними напрямками статутної діяльності підприємства є:
- проведення заходів з відновлення лісів, підвищення їх продуктивності та поліпшення якісного складу, збереження біотичного та іншого природного різноманіття в лісах;
- здійснення заходів із заміни малоцінних низькопродуктивних насаджень на високопродуктивні, здійснення заходів з лісорозведення, насамперед на низькопродуктивних та непридатних для використання в сільському господарстві землях;
- організація лісонасіннєвої справи і лісових розсадників, вирощування декоративного садивного матеріалу;
- збереження та посилення захисних властивостей лісів, що виконують захисні, природоохоронні санітарно-гігієнічні, оздоровчі та рекреаційні функції, а також функції захисту навколишнього природного середовища та інженерних об'єктів від негативного впливу природних та антропогенних факторів;
- забезпечення охорони лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу, порушень лісового законодавства і притягнення до адміністративної відповідальності громадян та посадових осіб при вчиненні ними адміністративних правопорушень у сфері лісового господарства, мисливського господарства та полювання.
Відповідно до ст.86 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.
За змістом п.5 ч.2 ст.105 Лісового кодексу України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Підприємства, установи, організації зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України (ст.107 Лісового кодексу України).
Відповідно до ст. 17 ЛК України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать Земельному кодексу України.
У той же час, статтею 5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства. Відтак, застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення має базуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.
Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин мають визначатись згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.
Основним елементом правового статусу земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом ст. 63 ЛК України полягає в здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (п. «б» ч.1 ст.164 ЗК України).
З огляду на це, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв'язок їх використання з лісокористуванням (правова позиція ВСУ з постанови від 27.01.2015, справа№21-570а14).
Статтею 45 ЛК України передбачено, що лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.
Відповідно до ст. 48 ЛК України у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування.
Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.
У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об'єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.
Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.
З огляду на це, а також раніше викладене, земельні ділянки в кв. 62 вид. 7 та 8 відносяться до Лішнянського лісництва ДП «Дрогобицьке лісове господарство» та належить відповідачеві на праві постійного користування, а тому він є постійним лісокористувачем, який в порушення норм ст. ст. 19, 63, п. 5 ст. 64, ст. ст. 86, 89, 90 ЛК України та Статуту не забезпечив охорону і збереження лісових насаджень, тобто допустив протиправну бездіяльність, наслідком якої стало незаконне вирубування дерев у кількості 8 шт.
Ураховуючи норми вищевказаного законодавства та положення ст. ст. 105, 107 ЛК України, ст. ст. 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», відповідач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев породи, «дуб звичайний», (усього 8 шт.), а відтак, відповідач на виконання вимог чинного законодавства повинен бути притягнутий до відповідальності за правопорушення, тобто має відшкодувати шкоду, заподіяну внаслідок допущення ним незаконної вирубки дерев у сумі 142 212,80 грн. (правові позиції, висловлені КГС/ВС у постановах від 20.12.2018 справа №924/12/18, від 24.04.2018 справа №910/6277/16, від 15.02.2018 справа №927/1096/16, від 20.08.2018 справа №920/1293/16, від 20.02.2020 справа №920/1106/17 та у постанові ОП КГС/ВС від 09.08.2018 у справі №909/976/17).
Отже, з огляду на вищенаведені вимоги законодавства, судову практику, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків.
Тобто, проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев) третіми (невстановленими) особами.
Аналогічні висновки КГС/ВС при розгляді цієї категорії справ містяться й у постановах від 23.08.2018 справа №917/1261/17, від 20.09.2018 справа №909/495/17, від 07.06.2019 справа №914/1960/17 та у постанові ОП КГС/ВС від 09.08.2018 у справі № 909/976/17).
Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, зокрема, ст. ст. 19, 63, 64, 105, 107 ЛК України, ст. 1166 Цивільного кодексу України, Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду в постановах від 15.02.2018 (справа №927/1096/16), від 20.02.2020 (справа № 920/1106/17) та інших вказав, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.
При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.
Вищевказана позиція у справах даної категорії, ще раз підтверджена у постанові КГС/ВС від 24.02.2021 у справі №906/366/20, в якій Верховний Суд вчергове зазначив, що визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев, при цьому не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування.
Як встановлено судом вище, Дрогобицькою окружною прокуратурою Львівської області у ході реалізації представницьких повноважень опрацьовано матеріали кримінального провадження №12020140110001234 від 14.09.2020 за фактом незаконної порубки лісу невстановленими особами 13 вересня 2020 року, в кв. 62 вид. 7, 8 Лішнянського лісництва, що відноситься до ДП «Дрогобицьке лісове господарство» у загальній кількості 8 дерев породи «дуб звичайний», за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 246 КК України.
29.12.2020 Держекоінспекцією у Львівській області на адресу Дрогобицького ВП ГУНП у Львівській області скеровано лист №06-5887 від 29.12.2020 із розрахунком шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, визначеної на підставі Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665, розмір якої становить 142 212, 80 грн.
Таким чином, на підставі наведених вище норм лісового, земельного, цивільного законодавства відповідач зобов'язаний відшкодувати державі невідшкодовану шкоду, заподіяну внаслідок допущеної ним бездіяльності щодо незабезпечення заходів з охорони лісу, збитки в сумі 142212,80 грн.
Поряд з тим, встановлено, що вищевказані лісові ділянки, в яких було здійснено незаконну рубку лісу, а саме кв. 62 вид. 7, 8 Лішнянського лісництва, перебуває у постійному користуванні ДП «Дрогобицьке лісове господарство», відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування.
Поряд з цим, відомості про державну реєстрацію вищезазначеного права за Дрогобицьким ДП «Дрогобицьке лісове господарство» до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не вносились, державні акти на право постійного користування земельними лісовими ділянками не виготовлялись.
Суд зазначає, що правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час (контролю) визначені Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
Так, за приписами ст.1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», державний нагляд (контроль) це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних контрольних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушення вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища; заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.
За приписами ст.20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», до компетенції Інспекції належить здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів.
Відповідно до вимог ч.6 ст.7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт, який повинен містити такі відомості: дату складення акта; тип заходу (плановий або позаплановий); форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); предмет державного нагляду (контролю); найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім'я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід. Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб'єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства. В останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб'єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом. Якщо суб'єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями. Зауваження суб'єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід'ємною частиною акта органу державного нагляду (контролю). У разі відмови суб'єкта господарювання підписати акт посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить до такого акта відповідний запис. Один примірник акта вручається керівнику чи уповноваженій особі суб'єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі в останній день заходу державного нагляду (контролю), а другий зберігається в органі державного нагляду (контролю).
Таким чином, прокурором доведено, що на відповідних земельних ділянках мала місце незаконна порубка дерев, що свідчить про протиправність поведінки відповідача, Державного підприємства «Дрогобицьке лісове господарство».
На підставі наведених вище норм лісового, земельного, цивільного законодавства відповідач зобов'язаний відшкодувати державі невідшкодованої шкоди заподіяної внаслідок допущеної ним бездіяльності щодо незабезпечення заходів з охорони лісу збитки, адже саме ДП «Дрогобицьке лісове господарство» не забезпечило охорону і збереження закріплених лісів, допустило їх незаконну порубку, внаслідок чого навколишньому природному середовищу заподіяно шкоду в розмірі 142212,80 грн, тому суд дійшов висновку про наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та її об'єктивним наслідком - заподіяною шкодою.
Оскільки у спорах про відшкодування шкоди вина відповідача презюмується, тому саме відповідач мав довести відсутність його вини у заподіянні шкоди.
Заперечення відповідача, що завдана державі незаконною порубкою дерев шкода виникла не з вини ДП «Дрогобицьке лісове господарство», а внаслідок протиправних дій інших осіб, тому в діях ДП «Дрогобицьке лісове господарство» відсутній склад деліктного правопорушення, що виключає підстави для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді стягнення завданої шкоди, судом відхиляється, з огляду на наступне.
Враховуючи вищевикладені норми чинного лісового законодавства, суд дійшов висновку, що саме на постійних лісокористувачів покладений обов'язок щодо забезпечення організації і захисту лісів з метою збереження та охорони лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень.
Як свідчать матеріали справи, незаконна порубка дерев відбулась на території і в межах земельних ділянок, наданих у постійне користування саме відповідачу.
Тому, з огляду на вищевикладене, саме відповідач мав здійснювати комплекс охоронних заходів, спрямованих, зокрема, на збереження лісу від самовільних незаконних порубок.
Відповідач, заперечуючи проти позову не надав допустимих, належних і достатніх доказів забезпечення належного виконання всіх заходів, направлених на збереження лісу, лісових насаджень, в їх сукупності з метою уникнення випадків незаконної порубки дерев.
Сам факт відкриття кримінальних проваджень по факту вчинення кримінального правопорушення, пов'язаного з незаконною порубкою дерев не звільняє від відповідальності відповідача, оскільки господарське правопорушення має свої самостійні елементи, котрі визначаються нормами господарського, в т.ч. природоохоронного законодавства.
Щодо правильності визначення у даній справі Державної екологічної інспекції у Львівській області у статусі третьої особи на стороні позивача, то суд зазначає, що Державна екологічна інспекція лише на підставі матеріалів перевірки, за наслідками якої складено Акт відповідно до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та нарахована завдана шкода, вправі скеровувати претензії боржнику та пред'являти позов з вимогою про стягнення нарахованих збитків.
Планова чи позапланова перевірка з приводу незаконних рубок, наведених у позовній заяві, Державною екологічною інспекцією у Львівській області не проводилась, що позбавляє її можливості звернутись до суду із позовною заявою про стягнення шкоди, завданої незаконною порубкою лісу.
У даній справі № 914/681/22, яка перебуває на розгляді Господарського суду Львівської області, позов пред'явлено за результатами вивчення матеріалів кримінального провадження № 12020140110001234 від 14.09.2020.
Державна екологічна інспекція у Львівській області залучена лише для нарахування шкоди, заподіяної лісу внаслідок незаконного вирубування у межах кримінального провадження.
Така шкода розрахована на підставі Такс обчислення розміру шкоди лісу, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665. Державна екологічна інспекція України, відповідно до свого Положення, затвердженого постановою КМУ № 275 від 19.04.2017 є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів.
Територіальним органом Держекоінспекції на території Львівської області є Державна екологічна інспекція у Львівській області.
Таким чином, оскільки вирішення даного спору може вплинути на обсяг прав і обов'язків Державної екологічної інспекції у Львівській області, зокрема в частині неможливості у майбутньому звернутися з позовною заявою про відшкодування шкоди, що є предметом даного позову, така залучена у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.
Викладене підтверджується практикою Верховного суду у справі № 927/1096/16 від 15.02.2018, де Державна екологічна інспекція у Чернігівській області виступає третьою особою на стороні позивача.
Окрім цього, статус Державної екологічної інспекції як третьої особи у справах з подібними правовідносинами підтверджено і судами апеляційної інстанції у справах № 914/2546/21 від 04.04.2022, № 927/526/19 від 17.06.2020, № 927/278/20 від 07.12.2020.
Щодо правомірності стягнення розміру збитків на рахунок Дрогобицької міської ради Дрогобицької ОТГ Львівської області.
Представником відповідача зазначено, що у вище згаданих справах Верховного Суду № 920/1106/17 та № 926/2174/20 у резолютивній частині рішень шкоду стягнуто «-до спеціального фонду Державного бюджету України, -до спеціального фонду обласного бюджету, -до місцевого бюджету». Однак, закінчення резолютивної частини зазначає про стягнення усієї суми шкоди «з початковим зарахуванням стягуваної суми на рахунок Білокопитківської сільської ради» (лише органу місцевого самоврядування позивача у такій справі).
Визначаючи отримувачів коштів за завдану державі шкоду прокурор виходив з того, що відповідно до ст. 42, 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища здійснюється за рахунок державного бюджету України та місцевих бюджетів. Для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища утворюються Державний, Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього 4 природного середовища.
Місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища утворюються у складі відповідного місцевого бюджету за місцем заподіяння шкоди за рахунок, зокрема, частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством. Таким чином, відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу здійснюється на користь відповідних бюджетів за місцем заподіяння екологічної шкоди.
При цьому, згідно з п. 7 ч. З ст. 29 та п. 4 ч. 1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України сума шкоди підлягає стягненню із врахування наступного розподілу: 50 відсотків - до спеціального фонду місцевого бюджету сільської ради, на території якого вчинено правопорушення, 20 відсотків - до спеціального фонду обласного бюджету та 30 відсотків - до спеціального фонду Державного бюджету України.
Главою IV Порядку казначейського обслуговування доходів та інших надходжень державного бюджету, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.01.2013 № 43 передбачено, що платежі, які відповідно до Бюджетного кодексу України та закону про державний Бюджет України є доходами спеціального фонду державного бюджету, крім власних надходжень бюджетних установ, зараховуються на відповідні рахунки, відкриті в Казначействі на ім'я відповідного органу Казначейства у розрізі кодів класифікації доходів бюджету.
Тобто шкода, заподіяна порушенням природоохоронного законодавства, відшкодовується шляхом перерахування коштів на певний розподільчий казначейський рахунок відповідної місцевої ради на адміністративній території якої скоєно правопорушення, на користь зведеного бюджету, із якого місцевим органом Державної казначейської служби України в подальшому розподіляються конкретні суми коштів до Державного, обласного та місцевого бюджетів у вказаному вище відношенні. Тобто, розподіл грошових стягнень здійснюється автоматично.
Вказані обставини є достатнім аргументом для підтвердження визначення належного позивача у справі та правильності стягнення завданої шкоди на розрахунковий рахунок Дрогобицької міської ради Дрогобицької ОТГ Львівської області з підстав розподілу суми збитків до Державного бюджету України, обласного і місцевого бюджету, що передбачено п. 7 ч. З ст. 29 та п. 4 ч. 1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України
За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, як письмові, речові та електронні докази.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено що Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Слід також зазначити, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Враховуючи викладене, а також те, що під час вирішення даного спору судом встановлено факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача та встановлено наявність усіх чотирьох елементів складу господарського правопорушення, необхідних для стягнення збитків в порядку ст.1166 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора щодо стягнення з відповідача шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев у загальній сумі 142202,80 грн, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо судовий витрат, то приймаючи до уваги вищезазначене, з огляду на положення ст.129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 7, 13, 14, 46, 73, 74, 76-80, 91, 123, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
1.Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного підприємства «Дрогобицьке лісове господарство», 82100, Львівська область м. Дрогобич, вул. Стрийська, 29, код ЄРДПОУ 00992390 на користь держави в особі Дрогобицької міської ради: на р/р Дрогобицької міської ради Дрогобицької міської ОТГ Львівської області UА558999980333199331000013931, код ЄДРПОУ отримувача 38008294, банк одержувач - ГУК Львів/Дрогобицька тг/24062100, Казначейство України (ел.адм.подат.), код класифікації бюджету 24062100, шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності у розмірі 142212,80 грн.
3. Стягнути з Державного підприємства «Дрогобицьке лісове господарство» (82100, Львівська область, м. Дрогобич, вул. Стрийська, 29, код ЄРДПОУ 00992390) на користь Львівської обласної прокуратури (79000, м. Львів, пр. Шевченка, 17/19; ідентифікаційний код юридичної особи: 02910031) 2481,00 грн витрат на оплату судового збору.
4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 16.09.2022.
Суддя Кітаєва С.Б.