Справа № 420/1175/22
13 вересня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Кравченка М.М.;
за участі:
секретаря судового засідання - Тригубенко Ю.Г.;
представника позивача - Зуєвої І.І.;
представника відповідача - Пташинської А.О.,
розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування наказу № 561-о від 22.12.2021 року, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Одеської митниці, в якій просила (з урахуванням уточнень): визнати протиправним та скасувати Наказ № 561-о від 22.12.2021 року; поновити ОСОБА_1 на посаді державного інспектора митного поста «Старокозаче» Одеської митниці з 23.12.2021 року; стягнути з Одеської митниці середній заробіток за весь час вимушеного прогулу починаючи з дати звільнення та по день винесення рішення судом.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив наступне, що наказом № 561-о від 22.12.2021 року Одеської митниці було припинено її державну службу на посаді державного інспектора митного поста «Старокозаче» Одеської митниці та звільнено із займаної посади у зв'язку зі встановленням невідповідності державного службовця займаній посаді, розірвано контракт про проходження державної служби. Позивач вважає, що вказаний наказ є незаконним, необґрунтованим та таким, що порушує конституційні права.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 24.01.2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування наказу № 561-о від 22.12.2021 року, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу було прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що ОСОБА_1 були визначені завдання на період випробування відповідно до наказу Одеської митниці від 15.07.2021 № 110-о затверджені в. о. начальника Одеської митниці Андрієм Танцеровим з даним завданнями ОСОБА_1 була ознайомлена та отримала копію, що підтверджується власним підписом. Відповідно до завдань визначених ОСОБА_1 на строк випробування на посаді державного інспектора митного поста «Старокозаче» Одеської митниці (зі змінами, внесеними на виконання наказу Держмитслужби від 11.10.2021 № 760) затверджених в. о. начальником Одеської митниці Денісом Райковим, пунктом 2 визначено: Успішне проходження повторного тестування передбаченого постановою Кабміну України від 30.09.2020 № 916 «Про реалізацію експериментального проекту щодо тестування посадових осіб митних органів з питань кваліфікації та благонадійності», відповідно до пункту 20 Порядку реалізації експериментального проекту щодо тестування посадових осіб митних органів з питань кваліфікації та благонадійності. Зданими завданнями ОСОБА_1 також ознайомлена, що підтверджується власним підписом від 25.10.2021. Таким чином, ОСОБА_1 з визначеними їй завданнями була ознайомлена та заперечень щодо визначених завдань не висловлювала. До того ж, визначені завдання на строк випробування не оскаржуються ОСОБА_1 , як такі що є незаконними та суперечать встановленому законодавству України. Проте, у відповідності до Порядку, ОСОБА_1 за результатами проходження тестування, передбаченого постановою Кабміну України від 30.09.2020 № 916 «Про реалізацію експериментального проекту щодо тестування посадових осіб митних органів з питань кваліфікації та благонадійності», з рівня знань митного та антикорупційного законодавства двічі отримала оцінку «незадовільно». За результатами проходження тестування на загальні здібності отримала оцінку «задовільно», та у зв'язку з повторною нездачею рівня знань митного та антикорупційного законодавства, тестування на благонадійність не проходила. ОСОБА_1 неуспішно пройшла повторне тестування у зв'язку з чим не виконала завдання № 1 Переліку завдань, які визначені ОСОБА_1 на строк випробування на посаді державного інспектора митного поста «Старокозаче» Одеської митниці.
У відповіді на відзив позивач зазначає, що пунктом 5 ч.1 ст.2 Закону України «Про державну службу» визначено, що професійна компетентність - це здатність особи в межах визначених за посадою повноважень застосовувати спеціальні знання, уміння та навички, виявляти відповідні моральні та ділові якості для належного виконання встановлених завдань і обов'язків, навчання, професійного та особистісного розвитку. Отже, законодавець не пов'язує визнання професійної компетенції тільки в залежності від результатів тестування. Таким чином, законодавством визначено сукупність умов, за яких можливо приймати висновок про невідповідну компетенцію працівника. Відповідачем не заперечується, що крім тестування визначено значний перелік завдань та ключових показників результативності, ефективності та якості службової діяльності державного службовця. Верховний суд констатує, що звільнення працівника можливо у разі встановлення невідповідності його роботі та повинно проводитись із дотриманням вимог закону. На думку позивача відповідачем не була встановлена належним чином невідповідність займаній посаді у відповідності до сукупності всіх завдань, визначених контрактом, тестування проведено в рамках експерименту та не затверджено законодавством, всі завдання (окрім експериментального тестування) були виконані.
Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити повністю. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином. Так, суд, -
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
ОСОБА_1 15.07.2021 року уклала з Одеською митницею як відокремленим підрозділом Державної митної служби України контракт № 772 про проходження державної служби на посаді державної служби державного інспектора митного поста «Старокозаче» Одеської митниці.
Відповідно до п.п.5-7 контракту від 15.07.2021 року № 772 особа відповідно до цього контракту зобов'язується виконати такі завдання та досягти визначених показників результативності, ефективності та якості їх виконання. Окремі етапи виконання завдань та строки їх завершення, ключові показники завершення етапу завдання, спосіб передачі результатів та уповноважена особа, якій вони передаються, визначаються сторонами у Графіку виконання завдань, що додається до цього контракту та є його невід'ємною частиною. Графік виконання завдань може переглядатися сторонами шляхом укладення додаткової угоди до цього контракту, зокрема у разі необхідності продовження строків на час, коли особа фактично не виконувала посадові обов'язки, але за нею зберігалася посада державної служби відповідно до законодавства.
Згідно з п.10 контракту від 15.07.2021 року № 772 особа зобов'язана особисто виконувати завдання, визначені цим контрактом, та щоквартально звітувати про їх виконання безпосередньому керівнику протягом трьох робочих днів після завершення звітного періоду.
Відповідно до п.17.5 контракту від 15.07.2021 року № 772 особа погоджується на проходження в установленому порядку періодичної перевірки рівня професійної підготовки (професійного розвитку), практичного застосування положень законодавства під час виконання своїх посадових обов'язків, благонадійності.
Згідно вимог наказу Державної митної служби України від 05.04.2021 року № 227 «Про деякі питання організації роботи з персоналом» при призначенні на посади до Одеської митниці посадовим особам встановлюється строк випробування шість місяців.
Наказом Одеської митниці від 15.07.2021 року № 110-о ОСОБА_1 призначено з укладанням контракту на посаду державного інспектора митного поста «Старокозаче» Одеської митниці та встановлено випробувальний термін шість місяців.
На підставі статті 35 Закону України «Про державну службу» та відповідно до Переліку завдань, які, окрім інших (профільних), обов'язково визначаються на строк випробування, затверджених наказом Державної митної служби України від 05.04.2021 року № 227 «Про деякі питання організації роботи з персоналом», при призначенні на посаду ОСОБА_1 були визначені завдання на строк випробування на посаді державного інспектора митного поста «Старокозаче» Одеської митниці.
В переліку завдань, які визначені ОСОБА_1 на строк випробування на посаді державного інспектора митного поста «Старокозаче» Одеської митниці, визначено завдання № 2: «Успішне проходження повторного тестування, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 року № 916, відповідно до пункту 20 Порядку реалізації експериментального проекту щодо тестування посадових осіб митних органів з питань кваліфікації та благонадійності, затвердженого цією постановою».
Відповідно до п.8 завдання на період випробування, визначеного відповідно до наказу Одеської митниці від 15.07.2021 року № 110-о, на посаді державного інспектора митного поста «Старокозаче» Одеської митниці визначено: успішне проходження повторного тестування передбаченого постановою Кабміну України від 30.09.2020 року № 916 «Про реалізацію експериментального проекту щодо тестування посадових осіб митних органів з питань кваліфікації та благонадійності», відповідно до пункту 20 Порядку реалізації експериментального проекту щодо тестування посадових осіб митних органів з питань кваліфікації та благонадійності.
За результатами проведеного тестування рівня знань митного та антикорупційного законодавства ОСОБА_1 набрала 17 балів (оцінка 2 (незадовільно), відомість № 1 від 23.04.2021 року), тестування на загальні здібності ОСОБА_1 набрала 16 балів (оцінка 3 (задовільно) відомість № 2 від 23.04.2021 року), тобто відповідно до параметрів тестування в частині мінімально допустимої кількості балів, які повинні бути набрані для успішного проходження тестування, затверджених наказом Державної митної служби України від 22.03.2021 року № 192 «Про деякі питання проведення тестування» набрала меншу кількість балів, ніж мінімально допустима для успішного проходження тесту.
За результатами проведення повторного тестування, передбаченого постановою Кабміну України від 30.09.2020 року № 916 «Про реалізацію експериментального проекту щодо тестування посадових осіб митних органів з питань кваліфікації та благонадійності», щодо рівня знань митного та антикорупційного законодавства від 23.09.2021 року ОСОБА_1 було набрано 17 балів (оцінка 2 (незадовільно), тобто набрано меншу кількість балів, ніж мінімально допустима для успішного проходження тесту, а результатами проходження тестування на загальні здібності отримала оцінку «задовільно», однак у зв'язку з повторною нездачею рівня знань митного та антикорупційного законодавства тестування на благонадійність не проходила.
Згідно з п.21 контракту від 15.07.2021 року № 772 дія контракту припиняється: у разі закінчення строку, на який укладено цей контракт; за ініціативою особи або за угодою сторін; за ініціативою державного органу - у разі невиконання або неналежного виконання особою умов цього контракту; у разі припинення державної служби з підстав, визначених частиною першою статті 83 Закону України «Про державну службу», та з інших підстав, визначених законодавством. У разі невиконання або неналежного виконання особою умов цього контракту державний орган повідомляє особі про припинення цього контракту не пізніше ніж за сім календарних днів до такого припинення.
Пунктом 22 контракту від 15.07.2021 року № 772 встановлено, що неналежним виконанням або невиконанням особою цього контракту вважається: невиконання посадовою особою завдання (завдань) у строки, визначені Графіком виконання завдань; недосягнення особою ключових показників завдання (завдань); невиконання додаткових умов цього контракту.
Наказом Одеської митниці від 22.12.2021 року № 561-о було вирішено припинити 28.12.2021 року державну службу ОСОБА_1 на посаді державного інспектора митного поста «Старокозаче» Одеської митниці та звільнити її із займаної посади у зв'язку з встановленням невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування, а також розірвати контракт про проходження державної служби від 15.07.2021 року № 772, укладений між Одеською митницею, як відокремленим підрозділом Державної митної служби України, та ОСОБА_1 , призначена на посаду державного інспектора митного поста «Старокозаче» Одеської митниці.
В якості підстави прийняття вказаного наказу зазначено доповідну записку в.о. начальника митного поста «Старокозаче» Одеської митниці Івана Голоти від 16.12.2021 року № 7.10-28.12/719, пункти 17.1, 21 та 22 контракту про проходження державної служби від 15.07.2021 року № 772, завдання на строк випробування, затверджені 01.07.2021 року (зі змінами), попередження про звільнення у зв'язку з встановленням невідповідності займаній посаді від 17.12.2021 року.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Розпорядженням Кабміну України від 13.05.2020 року № 569-р «Деякі питання реалізації концептуальних напрямів реформування системи органів, що реалізують державну митну політику» затверджено план заходів з реформування та розвитку системи органів, що реалізують митну політику.
Згідно з п.6 Розпорядження Кабміну України від 13.05.2020 року № 569-р встановлено перегляд підходів до системи добору кадрів, розвитку вмінь та навичок співробітників, їх стимулювання і заохочення до доброчесного та ініціативного виконання обов'язків, які ґрунтуються на найкращих світових практиках. Пріоритизація кадрової політики на долученні кваліфікованих фахівців з дотриманням принципу рівних прав та можливостей жінок та чоловіків, вихованні працівників у сфері інформаційно-телекомунікаційних технологій та співробітників, задіяних у розробленні та застосуванні інтелектуальних методів контролю і запобіганні порушенням у сфері митного законодавства.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 року № 916 «Про реалізацію експериментального проекту щодо тестування посадових осіб митних органів з питань кваліфікації та благонадійності» постановлено: погодитися з пропозицією Міністерства фінансів та Державної митної служби стосовно реалізації протягом одного року з дня набрання чинності цією постановою експериментального проекту щодо тестування посадових осіб митних органів з питань кваліфікації та благонадійності; затвердити Порядок реалізації експериментального проекту щодо тестування посадових осіб митних органів з питань кваліфікації та благонадійності, що додається; національному агентству з питань державної служби надавати технічну та консультативно-методологічну підтримку Державній митній службі в організації та проведенні тестування посадових осіб митних органів з питань кваліфікації та благонадійності; міністерству фінансів разом з Державною митною службою протягом трьох місяців після завершення реалізації експериментального проекту, передбаченого пунктом 1 цієї постанови, підготувати звіт про результати його реалізації та пропозиції щодо внесення змін до нормативно-правових актів.
Порядок реалізації експериментального проекту щодо тестування посадових осіб митних органів з питань кваліфікації та благонадійності, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 року № 916, визначає процедуру реалізації експериментального проекту щодо тестування з питань кваліфікації та благонадійності посадових осіб територіальних органів Держмитслужби, які відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 р. № 895 «Деякі питання територіальних органів Державної митної служби» реорганізуються шляхом приєднання до Держмитслужби (далі - посадові особи), а також тестування на благонадійність посадових осіб митних органів, що включаються до складу комісій з проведення тестування з питань кваліфікації та благонадійності (далі - комісія).
Згідно з п.2 Порядку реалізації експериментального проекту щодо тестування посадових осіб митних органів з питань кваліфікації та благонадійності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 року № 916, тестування посадових осіб з питань кваліфікації та благонадійності (далі - тестування) проводиться з метою підвищення ефективності діяльності митних органів, запровадження моніторингу та контролю кваліфікації та благонадійності та відповідного інформування суб'єкта призначення.
Відповідно до п.3 Порядку реалізації експериментального проекту щодо тестування посадових осіб митних органів з питань кваліфікації та благонадійності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 року № 916, тестування організовується та проводиться з дотриманням таких принципів: поваги і дотримання прав та свобод людини і громадянина; законності; прозорості; забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; об'єктивності, неупередженості та запобігання конфлікту інтересів; мінімізації впливу людського фактору.
Згідно з п.4 Порядку реалізації експериментального проекту щодо тестування посадових осіб митних органів з питань кваліфікації та благонадійності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 року № 916, після затвердження штатного розпису територіального органу Держмитслужби, утвореного відповідно до статті 21-1 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», Мінфін приймає рішення про проведення тестування. Одночасно Мінфін приймає рішення про утворення робочої групи з організації тестування (далі - робоча група) та затвердження її складу.
Відповідно до п.7 Порядку реалізації експериментального проекту щодо тестування посадових осіб митних органів з питань кваліфікації та благонадійності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 року № 916, Держмитслужба, зокрема: утворює комісії та затверджує їх персональний склад; затверджує перелік посадових осіб, які підлягають тестуванню, із зазначенням займаних ними посад; затверджує план-графік проведення тестування; здійснює матеріально-технічне забезпечення проведення тестування; інформує Міністра фінансів про результати проведення тестування.
Згідно з п.8 Порядку реалізації експериментального проекту щодо тестування посадових осіб митних органів з питань кваліфікації та благонадійності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 року № 916, план-графік проведення тестування повинен визначати час, дату і місце проведення тестування і підлягає оприлюдненню в порядку, визначеному Законом України «Про доступ до публічної інформації».
Відповідно до п.13 Порядку реалізації експериментального проекту щодо тестування посадових осіб митних органів з питань кваліфікації та благонадійності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 року № 916, тестування включає: 1) тестування рівня знань митного та антикорупційного законодавства (далі - тестування № 1); 2) тестування на загальні здібності (зокрема, абстрактне мислення, числове мислення, вербальне мислення) (далі - тестування № 2); 3) тестування на благонадійність (далі - тестування № 3), яке є психологічним тестом, призначеним оцінити особистісні фактори благонадійності та лояльності посадових осіб для виявлення посадових осіб із ризиками схильності до порушення встановлених правил та непродуктивної поведінки на робочому місці.
Згідно з п.20 Порядку реалізації експериментального проекту щодо тестування посадових осіб митних органів з питань кваліфікації та благонадійності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 року № 916, у разі набрання посадовою особою за результатами проходження тестування № 1 та тестування № 2 кількості балів, яка дорівнює або є більшою мінімально допустимої кількості балів для відповідного виду тестування, посадова особа допускається до тестування № 3. Посадова особа, яка за результатами проходження тестування № 1 та/або тестування № 2 набрала меншу кількість балів, ніж мінімально допустима, або була відсторонена від подальшого проходження тестування відповідно до пункту 18 цього Порядку, не допускається до проходження тестування № 3, а комісія приймає рішення про неуспішне проходження тестування. За бажанням такої посадової особи допускається ще один раз пройти тестування № 1 та/або тестування № 2, але не раніше ніж протягом одного місяця від дати проходження відповідного виду тестування, про що під підпис такої посадової особи робиться відмітка у протоколі засідання комісії.
Таким чином, оскільки ОСОБА_1 за результатами проходження тестування, передбаченого постановою Кабміну України від 30.09.2020 року № 916 «Про реалізацію експериментального проекту щодо тестування посадових осіб митних органів з питань кваліфікації та благонадійності», з рівня знань митного та антикорупційного законодавства двічі отримала оцінку «незадовільно», а за результатами проходження тестування на загальні здібності отримала оцінку «задовільно» та у зв'язку з повторною нездачею рівня знань митного та антикорупційного законодавства тестування на благонадійність не проходила, тому вона вважається такою, що не виконала п.8 завдань на період випробування відповідно до наказу Одеської митниці від 15.07.2021 року № 110-о, які були затверджені 04.07.2021 року в.о. начальником Одеської митниці, та не виконала п.2 завдань визначених ОСОБА_1 на строк випробування на посаді державного інспектора митного поста «Старокозаче» Одеської митниці (зі змінами, внесеними на виконання наказу Держмитслужби від 11.10.2021 № 760), які були затверджені 25.10.2021 року в.о. начальником Одеської митниці.
Конституційний Суд України вказував, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі працівників повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими (абзац сьомий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 07.07.2004 року № 14-рп/2004).
Конституційний Суд України зазначає, що не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об'єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів.
Конституційний Суд України, розглядаючи питання захисту трудових прав громадян, зазначав, що: держава, забезпечуючи стабільність трудових правовідносин, здійснює їх нормативне регулювання з метою створення справедливих, безпечних і сприятливих для життя і здоров'я умов праці, підвищення її продуктивності, гарантування рівності прав та можливостей кожного працівника, збереження його працездатності, трудового довголіття, захисту на випадок безробіття; законодавча діяльність у сфері регулювання праці, зокрема щодо умов та порядку припинення трудових правовідносин, має відповідати нормам і принципам, визначеним у Конституції України, а також узгоджуватися із міжнародними зобов'язаннями, які випливають з участі України у діяльності міжнародних організацій (абзац шостий пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Перший сенат) від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019); зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права; вільний вибір передбачає різноманітність умов праці, проте сталими (обов'язковими) є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення за будь-яких умов праці (абзац перший підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 4 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019).
Відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року (далі - Конвенція № 158) вона поширюється на всі галузі економічної діяльності та на всіх осіб, які працюють за наймом (пункт 1 статті 2); трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов'язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби (стаття 4).
Невід'ємним елементом реалізації конституційного права на працю є забезпечення державою належних гарантій від незаконного звільнення. Звільнення може вважатись таким, що відповідає припису частини шостої статті 43 Конституції України, якщо воно здійснено на підставі закону, норми якого відповідають вимогам верховенства права, потреба звільнення спрямована на досягнення правомірної (легітимної) мети, а застосовані при звільненні особи заходи є домірними (пропорційними).
Згідно положень ст.1 Закону України «Про державну службу» державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Відповідно до положень ст.5 Закону України «Про державну службу» правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Особливості правового регулювання державної служби в системі правосуддя визначаються законодавством про судоустрій і статус суддів. На державних службовців поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції».
Згідно положень ст.569 Митного кодексу України працівники митних органів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи митних органів є державними службовцями. Особи, вперше прийняті на службу до митних органів на посади, які передбачають виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, приймають Присягу державних службовців, якщо раніше вони не приймали такої Присяги. Правове становище посадових осіб митних органів визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, - законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.35 Закону України «Про державну службу» в акті про призначення на посаду суб'єкт призначення може встановити випробування з метою встановлення відповідності державного службовця займаній посаді із зазначенням його строку. При призначенні особи на посаду державної служби вперше встановлення випробування є обов'язковим. На строк випробування державному службовцю визначаються завдання, зміст та обсяг яких має відповідати посадовим обов'язкам. Строки виконання завдань мають бути реальними для досягнення необхідного результату. Випробування встановлюється строком від одного до шести місяців.
Згідно з ч.6 ст.35 Закону України «Про державну службу» суб'єкт призначення має право звільнити державного службовця з посади до закінчення строку випробування у разі встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді на підставі пункту 2 частини першої статті 87 цього Закону. Суб'єкт призначення попереджає державного службовця про звільнення у письмовій формі не пізніш як за сім календарних днів.
Відповідно до ч.1 ст.83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв'язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі виходу державного службовця на пенсію або досягнення ним 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади»; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).
Згідно з ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
Відповідно до ч.1 ст.88-1 Закону України «Про державну службу» контрактом про проходження державної служби можуть бути встановлені додаткові, крім передбачених цим Законом, підстави припинення державної служби.
З урахуванням зазначеного, суд погоджується з відповідачем, що суб'єкту призначення надано право на звільнення державного службовця при проходженні таким державним службовцем строку випробування у разі встановлення його невідповідності займаній посаді. Тобто, роботодавцеві надано право самостійно визначати чи відповідає працівник роботі, на яку його прийнято, проте висновок роботодавця про невідповідність працівника роботі має бути обґрунтованим і документально підтвердженим.
Пунктом 6 частини першої статті 5-1 Кодексу законів про працю України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з ч.1 ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Цей конституційний припис закріплений у статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ч.1 ст.7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з ч.2 ст.21 та ч.1 ст.23 Загальної декларації прав людини кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, прийнятого 16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН та ратифікованого Україною 12 листопада 1973 року, держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право на працю, що включає право кожної людини дістати можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вона вільно погоджується, і зроблять належні кроки до забезпечення цього права. Заходи, яких повинні вжити держави-учасниці цього Пакту з метою повного здійснення цього права, включають програми професійно-технічного навчання і підготовки, шляхи і методи досягнення продуктивної зайнятості в умовах, що гарантують основні політичні і економічні свободи людини.
Згідно з ч.ч.1-2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Статтею 1 Конвенції Міжнародної Організації Права № 11 про дискримінацію в галузі права та занять 1958 року визначено, що будь-яке розрізнення, недопущення або перевага відносно певної роботи, що ґрунтується на її специфічних вимогах, дискримінацією не вважається.
Суд зазначає, що міра втручання з боку держави у сферу приватного життя особи в аспекті професійної діяльності у даному випадку є повністю співставною. Таке втручання у даному конкретному випадку прямо передбачено законом і переслідує абсолютно легітимну ціль.
Законодавець, ввівши в дію процедуру реформування митних органів, зазначив, які саме дії мають вчинити особи з метою подальшого проходження державної служби в митних органах, та явно і очевидно окреслив умову продовження служби шляхом проходження тестування з питань кваліфікації та благонадійності. Наслідки неуспішного проходження тестування також були сформульовані та визначені законодавцем з достатньою для розуміння чіткістю і ясністю.
З урахуванням зазначеного, на думку суду, у спірних правовідносинах позивач знаходився у стані повної правової визначеності, оскільки маючи відповідну освіту та досвід професійної діяльності не міг не усвідомлювати юридичних наслідків не проходження тестування.
У пункті 41 звіту Венеціанської Комісії від 25-26 березня 2011 року зазначено, що наразі можливий консенсус щодо обов'язкових елементів (як формальних, так і матеріальних або субстантивних) поняття «верховенство права», зокрема, таких, як законність, в тому числі прозорий, підзвітний і демократичний порядок введення законів у дію; правова визначеність; заборона свавілля; доступ до правосуддя у незалежних і неупереджених судах, в тому числі судовий контроль за адміністративними актами; дотримання прав людини; недискримінація та рівність перед законом.
Тобто, принцип верховенства права вимагає дотримання вимог «якості» закону, яким передбачається втручання у права особи, основоположні свободи. У рішенні від 10 грудня 2009 року «Михайлюк та Петров проти України» (заява № 11932/02) зазначено, що «… вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві, він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступно відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права…».
Таким чином, принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.
Тотожної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 24.04.2019 року по справі № 815/1554/17.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Європейський суд з прав людини визнає звільнення працівника з роботи, у тому числі з посад публічної служби однозначним втручанням у право на повагу до приватного життя.
За сталою практикою Європейського суду приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. п. 25 «C. проти Бельгії» від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. п. 61 рішення Суду у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002)). Поняття «приватне життя» не виключає в принципі діяльність професійного чи ділового характеру. Адже саме у діловому житті більшість людей мають неабияку можливість розвивати відносини із зовнішнім світом (див. п. 29 рішення Суду у справі «Niemietz проти Німеччини» від 16 грудня 1992 року). Обмеження, встановлені щодо доступу до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (див. п. 47 рішення Суду у справі «Sidabras and Dћiautas проти Латвії» (справи № 55480/00 та № 59330/00, ECHR 2004) і п.п. 22-25 рішення Суду у справі «Bigaeva проти Греції» від 28 травня 2009 року (справа 26713/05)). Звільнення з посади становило втручання у право на повагу до приватного життя (див. п.п. 43-48 рішення Суду у справі «Ozpinar проти Туреччини» від 19 жовтня 2010 року (справа № 20999/04)).
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення законної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності», та, зокрема, якщо воно є пропорційним переслідуваній законній меті. Хоча саме національні органи влади здійснюють початкову оцінку необхідності втручання, остаточна оцінка щодо відповідності та достатності наведених підстав для втручання, залишається предметом вивчення Суду на відповідність вимогам Конвенції (див., наприклад, рішення у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» [ВП] (Chapman v. the United Kingdom) [GC], заява № 27238/95, пункт 90, 2001).
Оскільки ОСОБА_1 не виконала п.8 завдань на період випробування відповідно до наказу Одеської митниці від 15.07.2021 року № 110-о та не виконала п.2 завдань визначених на строк випробування на посаді державного інспектора митного поста «Старокозаче» Одеської митниці, тому рішення Одеської митниці на підставі ч.6 ст.35, п.4 ч.1 ст.83, п.2 ч.1 ст.87, ч.1 ст.88-1 Закону України «Про державну службу» про припинення державної служби ОСОБА_1 на посаді державного інспектора митного поста «Старокозаче» Одеської митниці та звільнення її із займаної посади у зв'язку з встановленням невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування, а також розірвання контракту про проходження державної служби від 15.07.2021 року № 772, є повністю обґрунтованим та законним.
Суд зазначає, що розірвання трудового договору з працівником під час терміну випробування не можна визнати таким, що провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, оскільки працівник при прийнятті на роботу, даючи згоду на випробування, фактично дає згоду і на можливість розірвання з ним трудового договору, якщо протягом строку випробування буде встановлено невідповідність його роботі, на яку його прийнято.
Конституційний Суд України у Рішенні від 08 липня 2003 року № 15-рп/2003 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про проведення атестації державних службовців» (справа про атестацію державних службовців) зазначив, що атестація є одним із способів перевірки та оцінки кваліфікації працівника, його знань і навичок. Вона передбачена частиною шостою статті 96 Кодексу законів про працю України, положення якого поширюються і на державних службовців з урахуванням особливостей, установлених Законом України «Про державну службу». Згідно із цією нормою атестацію можуть проводити власник або уповноважений ним орган. Такими органами відповідно до законодавства України є, зокрема, всі органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
За таких обставин, оскаржуваний наказ Одеської митниці № 561-о від 22.12.2021 року про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 прийнятий відповідачем у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, в зв'язку з чим заявлені позивачем позовні вимоги щодо його скасування не належать до задоволення.
Оскільки позивача було правомірно звільнено, тому відсутні підстави для поновлення його на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Доводи позивача, якими він обґрунтовував свої позовні вимоги, не знайшли свого підтвердження впродовж розгляду справи та спростовуються наведеними в рішенні суду обставинами. Адже, згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідач довів суду належними та допустимими в спірних правовідносинах доказами з посиланнями на відповідні положення законодавства про необґрунтованість позовних вимог позивача.
Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно з вимогами ст.139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись Конституцією України, ст.ст.2, 77, 90, 139, 242-246, 250 КАС України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Одеської митниці (вул. Лип Івана та Юрія, 21А, м. Одеса, 65078, ідентифікаційний код 44005631) про визнання протиправним та скасування наказу № 561-о від 22.12.2021 року, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу - відмовити повністю.
Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.
Повний текст рішення складено 16 вересня 2022 року.
Суддя М.М. Кравченко