16 вересня 2022 р. № 400/1840/22
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Гордієнко Т. О. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідача:Державної судової адміністрації України, вул. Липська, 18/5,Київ,Київ,01601, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, вул. Фалєєвська, 14,Миколаїв,54001,
про:визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до Територіальної Державної судової адміністрації України в Миколаївській області про визнання протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області щодо нарахування та виплати судді Корабельного районного суду м. Миколаєва ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року в розмірі 2102 гривні, зобов'язання Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Корабельного районного суду м. Миколаєва ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року включно, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2021 року складає 2270 гривень, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач нараховує та виплачує позивачу суддівську винагороду, застосовуючи для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102грн., який встановлений ст.7 Закону України « Про Державний бюджет України на 2021», що суперечить п.2 ч.3 ст.135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».
Відповідач надав суду відзив, в якому позов не визнає, оскільки вважає, що нараховуючи і виплачуючи позивачу суддівську винагороду на основі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року у розмірі 2102 гривні, Територіальне управляння діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією і законами України. Положення статті 7 Закону України 1082-ІХ, яким визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 у розмірі 2102 грн. є чинним, не конституційним не визнавався та не скасовувався, а тому підлягає виконанню. Територіальне управління, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування статті 7 Закону № 1082-ІХ, якою визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року у розмірі 2102 грн. Відповідач обґрунтовує правомірність своїх дій посилаючись на практику Верховного Суду висловлену у постановах від 03.03.2021 у справі № 340/1916/20, від 26.09.2018 у справі № 820/1853/17, 09.04.2020 у справі № 826/12172/17, 17.03.2020 у справі № 826/7286/18 та вважає, що правомірно застосовував для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік".
Ухвалою суду від 05.07.2022 суд залучив до участі у справі третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державну судову адміністрацію України та запропонував у строк до 05.08.2022 надати пояснення на позов, в яких зазначити чи були виділені кошти для виплати суддівської винагороди у 2021 році з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн. чи 2102,00 грн.
Третя особа пояснення суду не надала. Ухвалу суду від 05.07.2022 не виконала.
Ухвалою від 11.08.2022 суд закрив підготовче провадження та призначив справ до розгляду в порядку письмового провадження.
Ухвалою суду від 30.08.2022 суд залучив до участі у справі в якості другого відповідача ДСА України, виключив її з числа третіх осіб.
Відповідач -ДСА України відзив суду не надав.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідив докази, суд дійшов висновку:
Указом Президента України № 279/2020 від 17.07.2020 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Корабельного районного суду м. Миколаєва.
Наказом голови Корабельного районного суду м. Миколаєва № 64-ос від 20.07.2020 року зараховано до штату Корабельного районного суду м. Миколаєва.
За період з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року включно відповідач 1 нарахував позивачу суддівську винагороду, для визначення суми якої використовувалася величина під назвою «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року», в розмірі 2102 гривні, що підтверджується довідкою ТУ ДСА в Миколаївській області від 25.02.2022.
Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
З 30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)».
Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII (ст.130) вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.
Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15.07.1999 № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон № 966-XIV).
Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».
Водночас Законом № 966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Натомість статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», разом із встановленням на 1 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.
До 2021 року відповідачем для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 1 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.
Зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
Суд зазначає, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Водночас Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.
Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України). У межах касаційного перегляду судових рішень в цій справі колегія суддів звертає на нього увагу у сукупності з іншою аргументацією, про яку йдеться вище.
Відтак, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року (2270,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» було неправомірним. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 03.03.2021 у справі № 340/1916/20, від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21 та від 30.11.2021 по справі № 360/503/21.
Також на виконання вимог висновків ВС від 31.03.2021 суд ухвалою суду від 05.07.2022 залучив до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ДСА України та запропонував їй надати пояснення стосовно того, в якій сумі були виділені кошти для виплати суддівської винагороди в 2021 з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270грн. чи 2102 грн.
Третя особа ухвалу суду не виконала, пояснення суду не надала.
На виконання ухвали суду відповідач 1у відзиві зазначив, що відповідно до пункту 2 частини третьої статті 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ДСА України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів). Згідно з частиною четвертою статті 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України. Крім того, ТУ ДСА України в Миколаївській області не наділено правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату у вищому розмірі суддям, ніж це передбачено законодавством України, тому суддівська винагорода виплачувалась відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" в межах кошторисних призначень на 2021 рік для виплати суддівської винагороди визначені з врахуванням прожиткового мінімуму 2102 гривні.
На виконання постанови ВС від 18.08.2022, яка була оприлюднена в реєстрі судових рішень 22.08.2022, по справі № 640/30439/20, ухвалою від 30.08.2022 суд залучив до участі у справі в якості другого відповідача ДСА України, виключив її з числа третіх осіб.
Відповідач 2 відзив суду не надав.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII, Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА.
Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
ТУ ДСА як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня може здійснювати свої повноваження виключно в межах тих асигнувань, які ДСА затвердила у його кошторисі (на 2021 рік).
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої, частини п'ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА як суб'єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.
Також у віданні ДСА діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів", призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. У цьому зв'язку треба зауважити також, що, враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону України від 05 червня 2012 року №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів.
За таких обставин, для правильного вирішення справи і застосування ефективного способу захисту порушеного права суд вважає, що ДСА України, який є головним розпорядником бюджетних коштів, повинен нести відповідальність за належне фінансування судів, зокрема й витрат на суддівську винагороду, тому відповідно до ст.ст.9,245 КАС України необхідне зобов'язати саме ДСА України нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року , виходячи з базового розміру посадового окладу судді розмір якого на 1 січня 2021 року складає 2270 гривень, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, в постанові Верховного Суду від 18.08.2022 по справі № 640/30439/20.
Посилання відповідача на практику Верховного суду не приймається судом до уваги, оскільки суд застосовує практику Верховного суду, яка прийнята пізніше, а саме постанови ВС від 03.03.2021 у справі № 340/1916/20, від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21 та від 30.11.2021 по справі № 360/503/21 та стосується спірних правовідносин з урахуванням змін, які буди внесенні до Конституції України (ст.130 -30.09.2016).
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідачі не надали суду доказів на спростування доводів позивача, тому позов належить задовольнити.
Позивач просить допустити до негайного виконання рішення суду в частині зобов'язання нарахувати та виплатити суддівську винагороду за один місяць.
Відповідно до ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про:
1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць;
2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць;
3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби;
4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності;
5) уточнення списку виборців;
6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань;
7) включення фізичних осіб, юридичних осіб та організацій до переліку осіб, пов'язаних з провадженням терористичної діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні санкції, виключення фізичних осіб, юридичних осіб та організацій з такого переліку та надання доступу до активів, що пов'язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням.
Рішення зобов'язального характеру не підлягають негайному виконання, тому ця вимога позивача задоволенню не підлягає.
Судові витрати по справі відсутні.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов задовольнити.
2. Визнати протиправними дії Територіальної Державної судової адміністрації України в Миколаївській області ( м. Миколаїв, вул.Фалеєвська,14,54001,код 26299835) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року , обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року в розмірі 2102 гривні.
3.Зобов'язати Державну судову адміністрацію України ( 01601, м. Київ, вул.Липська18/5,код ЄДРПОУ 26255795) провести нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року , виходячи з базового розміру посадового окладу судді розмір якого на 1 січня 2021 року складає 2270 гривень, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Строк на апеляційне оскарження рішення суду - 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження - 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 295-297 КАС України .
Суддя Т. О. Гордієнко