16 вересня 2022 р. № 400/1844/22
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Гордієнко Т. О. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідача:Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, вул. Фалєєвська, 14,Миколаїв,54001, Державної судової адміністрації України, вул. Липська, 18/5,Київ,Київ,01601,
треті особи:Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області, пр-т Центральний, 141-В,Миколаїв,54055,
про:зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до Територіальної Державної судової адміністрації України в Миколаївській області про зобов'язання провести перерахунок суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів перебування у відпустці), обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», і здійснити її виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 12 березня 2020 року набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СOVID-19», якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого, з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 , якою установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби ковід-19, спричиненої коронавірусом, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року, тому за спірний період суддівська винагорода була нарахована та виплачена позивачу в меншому розміри, який передбачений ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України « Про судоустрій та статус суддів»
Відповідач відзив суду не надав.
Третя особа: ДСА України надала суду пояснення, в яких зазначила, що позов задоволенню не підлягає, оскільки суддівська винагорода нарахована за спірний період відповідно до норм ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та бюджетних асигнувань.
Tpeтя особа, яка не заявляє самостiйних вимог щодо предмета спору на cтороні вiдповідача: Головне управлiння Державної казначейської служби України у Миколаївській області пояснення суду не надала.
Ухвалою від 11.08.2022 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
Ухвалою суду від 29.08.2022 суд залучив до участі у справі в якості другого відповідача ДСА України, виключив її з числа третіх осіб.
Відповідач -ДСА України відзив суду не надав.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідив докази, суд дійшов висновку:
Указом Президента України "Про призначення суддів" від 07.10.2005 № 1429/2005 мене призначено на посаду судді Корабельного районного суду міста Миколаєва строком на п'ять років. Згідно наказу голови Корабельного районного суду м. Миколаєва №117 від 18.10.2005 року позивач приступила до виконання обов'язків судді
Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 02.12.2010 р. № 2759-VІ позивача обрано безстроково на посаду судді Корабельного районного суду міста Миколаєва та згідно наказу голови цього ж суду від 28.12.2010 року № 77-о, вона приступила до виконання обов'язків судді з 02.12.2010 року.
За період з 01 січня 2020 року до 18 квітня 2020 року позивачу нараховувалась суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020 року, доплати за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу судді.
Внаслідок застосування обмеження, передбаченого ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», суддівську винагороду позивачу з 18.04.2020 року по 31.07.2020 року було зменшено.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
За частиною першою статті 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (частина друга статті 4).
Відповідно до частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
За частиною другою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII (яка згідно з рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 13 квітня 2020 року № 553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-IX доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (тут - в редакції, яка діяла до ухвалення рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року): «установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті; частина третя)».
Відповідачем1 було здійснено нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди з 18.04.2020 року по 31.07.2020 року з урахуванням обмежень - 10 розмірів мінімальної заробітної плати .
Але відповідно до статті 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII, які у поєднанні (системному зв'язку) дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Наявність в Конституції України згаданої норми дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний. Щодо останнього, то мається на увазі те, що позаяк Конституція України, відповідно до її статті 8, має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на кшталт тих, з яких виник цей спір, на користь спеціального закону (про судоустрій).
Крім того, норми Конституції України є нормами прямої дії, а отже, при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить (частина четверта статті 7 КАС України).
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період з квітня 2020 року по серпень 2020 року не вносилися, а тому законних підстав для обмеження її виплати не було.
Щодо Закону № 553-ІХ (яким внесено зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 року № 294-IX, зокрема доповнено його статтею 29 (пункт 10 розділу І Закону № 553-ІХ), то цей Закон не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди), не може встановлювати розміру винагороди судді.
На підставі наведеного вище, суд дійшов висновку, що розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв'язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII.
Тобто, для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 року № 294-IX (у редакції Закону № 553-ІХ).
Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож «спеціальність» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її «продовженням», у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх).
Крім цього, Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 року № 294-IX (у редакції Закону № 553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у БК України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
На підставі наведеного у сукупності, суд дійшов висновку, що обмеження виплати позивачу з 18.04.2020 року по 31.07.2020 року суддівської винагороди на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 року № 294-IX (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ) було неправомірним.
На виконання постанови ВС від 18.08.2022, яка була оприлюднена в реєстрі судових рішень 22.08.2022, по справі № 640/30439/20, ухвалою від 29.08.2022 суд залучив до участі у справі в якості другого відповідача ДСА України, виключив її з числа третіх осіб.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII, Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА.
Згідно зі ст. 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
ТУ ДСА як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня може здійснювати свої повноваження виключно в межах тих асигнувань, які ДСА затвердила у його кошторисі (на 2020 рік).
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої, частини п'ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА як суб'єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.
Також у віданні ДСА діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів", призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. У цьому зв'язку треба зауважити також, що, враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону України від 05 червня 2012 року №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів.
За таких обставин, для правильного вирішення справи і застосування ефективного способу захисту порушеного права суд вважає, що ДСА України, який є головним розпорядником бюджетних коштів, повинен нести відповідальність за належне фінансування судів, зокрема й витрат на суддівську винагороду, тому відповідно до ст.ст.9,245 КАС України необхідно зобов'язати саме ДСА України нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, обчислив її відповідно до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», і здійснити її виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, в постанові Верховного Суду від 18.08.2022 по справі № 640/30439/20.
Посилання відповідача на практику Верховного суду не приймається судом до уваги, оскільки суд застосовує практику Верховного суду, яка прийнята пізніше, а саме постанови ВС від 03.03.2021 у справі № 340/1916/20, від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21 та від 30.11.2021 по справі № 360/503/21 та стосується спірних правовідносин з урахуванням змін, які буди внесенні до Конституції України (ст.130 -30.09.2016).
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідачі не надали суду доказів на спростування доводів позивача, тому позов належить задовольнити.
Позивач просить допустити до негайного виконання рішення суду в частині зобов'язання нарахувати та виплатити суддівську винагороду за один місяць.
Відповідно до ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про:
1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць;
2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць;
3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби;
4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності;
5) уточнення списку виборців;
6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань;
7) включення фізичних осіб, юридичних осіб та організацій до переліку осіб, пов'язаних з провадженням терористичної діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні санкції, виключення фізичних осіб, юридичних осіб та організацій з такого переліку та надання доступу до активів, що пов'язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням.
Рішення зобов'язального характеру не підлягають негайному виконанню, тому ця вимога позивача задоволенню не підлягає.
Судові витрати по справі відсутні.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов задовольнити.
2.Зобов'язати Державну судову адміністрацію України ( 01601,м.Київ, вул.Липська18/5,код ЄДРПОУ 26255795) провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 ( РНКПО НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів перебування у відпустці), обчислив її відповідно до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», і здійснити її виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Строк на апеляційне оскарження рішення суду - 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження - 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 295-297 КАС України .
Суддя Т. О. Гордієнко