справа №380/11845/22
15 вересня 2022 року місто Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гулика А.Г.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови
I. Стислий виклад позицій учасників справи
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 до відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) код ЄДРПОУ 43317547, місцезнаходження: 79000, м.Львів, пл.Шашкевича, 1, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову ВП №67696323 “Про повернення виконавчого документу стягувачу” від 30.06.2022, винесену старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Оленою Тарабан.
Позов обґрунтований тим, що відсутність достатніх бюджетних коштів не може слугувати виправданням невиконання рішення суду, і, при цьому, здійснюючи примусове виконання судових рішень немайнового характеру, за якими боржники зобов'язані особисто вчинити певні дії, державний виконавець має право здійснювати інші заходи примусового характеру, оскільки сам факт неможливості виконати рішення боржником не є підставою для повернення виконавчого документу стягувачу. Відтак, дії щодо прийняття оскарженої постанови про повернення виконавчого документа стягувану на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», з посиланням на те, що законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення, є такими, що не ґрунтуються на вимогах закону. А відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном.
13.09.2022 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти задоволення позову заперечує. Відзив обґрунтований тим, що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження №67696323 з примусового виконання виконавчого листа №380/2225/21, виданого 05.11.2021 Львівським окружним адміністративним судом. На постанову про відкриття виконавчого провадження Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (боржник) повідомило про те, що позивачу проведено перерахунок та виплату пенсії за вислугу років з 01.10.2021 розмір пенсійної виплати становить 19973,04грн. Щодо доплати пенсії за рішенням суду за період з 01.03.2019 по 30.09.2021 у сумі 100728,68грн., то така буде здійснена після виділення коштів з Державного бюджету України. Відповідно до положень Бюджетного кодексу України (далі - БК України) будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Відсутність бюджетних призначень є тією обставиною, яка не дозволяє виконати рішення у повному обсязі.
Наведені обставини, на думку відповідача, були достатніми для винесення державним виконавцем оскарженої постанови про повернення виконавчого листа стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", що не позбавляє позивача права повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання.
14.09.2022 до суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, надійшли письмові пояснення. У вказаних поясненнях Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зазначає, що вживало всіх можливих заходів для виконання судового рішення, зокрема зверталося з листом про виділення додаткових коштів до Міністерства фінансів України. Проте, рішення залишається невиконаним в повному обсязі з підстав, що не залежать від волі третьої особи.
II. Рух справи
Ухвалою від 05.09.2022 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, витребував додаткові докази, залучив третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.
Заходи забезпечення позову не вживались.
III. Фактичні обставини справи
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.04.2021 у справі №380/2225/21 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , а саме: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо обмеження ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті належної пенсії за максимальним розміром; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 05.03.2019 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимального розміру та з урахуванням індексації; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області виплатити заборговану суму пенсійних нарахувань згідно проведеного перерахунку починаючи з 05.03.2019 року.
На виконання вказаного судового рішення 01.10.2021 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснило перерахунок пенсії позивача (розмір пенсії становить - 19973,04грн). Водночас, доплата пенсії за рішенням суду за період з 01.03.2019 по 30.09.2021 у сумі 100728,68грн. не здійснена, у зв'язку з відсутністю коштів.
30.11.2021 старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) О.О. Тарабан винесла постанову про відкриття виконавчого провадження №67696323 з примусового виконання виконавчого листа №380/2225/21, виданого 05.11.2021 Львівським окружним адміністративним судом.
Листом від 05.01.2022 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області поінформувало державного виконавця про часткове виконання судового рішення (в частині здійсненні перерахунку пенсії). Крім того повідомило, що доплати пенсії за рішенням суду за період з 01.03.2019 по 30.09.2021 у сумі 100728,68грн., то така буде здійснена після виділення коштів з Державного бюджету України.
З урахуванням листа Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 05.01.2022 старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) О.О. Тарабан винесла постанову про повернення виконавчого документу стягувачу від 30.06.2022 №67696323. Підставою винесення вказаної постанови зазначено пункту 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" (законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення).
Вважаючи постанову про повернення виконавчого документу стягувачу протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
IV.Позиція суду
Вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України від 28.06.1991 №254к/96-ВР визначено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Указана норма основного закону означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
“На підставі” означає, що суб'єкт владних повноважень: повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
“У межах повноважень” означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.
“У спосіб” означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII).
Статтею 1 Закону №1404-VІІІ передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у вказаному Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України №1404-VIII примусовому виконанню підлягають рішення на підставі, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Частиною 1 статті 5 Закону України №1403-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених вказаним Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Вимогами частини 1, пункту 1 частини 2 статті 18 Закону України №1404-VIII встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених вказаним Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Частиною 3 статті 18 Закону України №1404-VIII передбачено, що виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до вказаного Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених вказаним Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Частинами 1, 6 статті 26 Закону України №1404-VIII передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 вказаного Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Вимогами частин 1, 2 статті 63 Закону України №1404-VIII встановлено, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 вказаного Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Пунктом 9 частини першої статті 37 Закону України №1404-VIII передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
За правилами частини п'ятої вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених вказаної статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 вказаного Закону
Суд зазначає, що фактичне та у повному обсязі виконання судового рішення органом Пенсійного фонду України можливе лише за наявності відповідних бюджетних асигнувань на відповідні цілі за рахунок коштів Державного бюджету України.
Проте, приймаючи оскаржену постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 30.06.2022 ВП №67696323, державний виконавець на підставі листа головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 05.01.2022 дійшов висновку про наявність обставин, які виключають можливість вчинення державним виконавцем виконавчих дій в порядку статей 63, 75 Закону України №1404-VIII, якими визначено умови і порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії, та встановлена відповідальність за невиконання таких рішень. Фактично державний виконавець без-будь яких належних доказів, які б містили інформацію щодо бюджетних призначень, прийняв позицію боржника про те, що бюджетних асигнувань для виплати позивачу заборгованості у сумі 100728,68грн станом на 05.01.2022 недостатньо і дійшов висновку, що застосування заходів, передбачених Законом України №1404-VIII, буде нерезультативним.
Сад зазначає, що оскаржена постанова не містить жодного обґрунтування наявності підстав для повернення виконавчого документа, з якими пункт 9 частини першої статті 37 Закону України №1404-VIII пов'язує можливість повернення виконавчого документу стягувачу. Згадана норма права передбачає існування декількох обставин, як умову її застосування. Проте постанова відповідача не містить обґрунтування існування одної з них або декількох.
Оскільки в матеріалах виконавчого провадження, крім листа Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 05.01.2022 відсутні будь-які документи, які б вказували на відсутність фінансового ресурсу для виплати позивачу заборгованості, нарахованої за рішенням суду, то постанова держаного виконавця не може вважатися мотивованою та обґрунтованою і не дає підстав погодитися із відповідачем, що відсутні підстави для вжиття заходів примусового виконання рішення суду.
Суд критично оцінює посилання відповідача на відсутність правових підстав у державного виконавця для накладення на суб'єкта владних повноважень штрафу у зв'язку із невиконанням судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, оскільки такі не є достатньою та мотивованою підставою для повернення виконавчого документа стягувачу. За наслідками прийняття оскарженої постанови державного виконавця рішення суду залишилось невиконаним, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.
Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.09.2020 у справі №287/1/17-а, від 22.08.2019 у справі №1140/3479/18.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 20.01.2021 у справі №619/562/18 належним доказом вжиття усіх передбачених Законом заходів з примусового виконання рішення суду, що набрало законної сили, що свідчить про повноту виконавчих дій, є повне виконання рішення суду. Невиконання рішення суду, що набрало законної сили, свідчить про неповноту виконавчих дій, що є недопустимим з огляду на статтю 129-1 Конституції України.
Враховуючи викладене, суд вважає, що оскаржена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України №1404-VIII з посиланням на те, що законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також що проведення інших виконавчих дій стосовно боржника виключає можливість виконання відповідного рішення, не ґрунтується на вимогах закону, а тому є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити повністю.
V. Судові витрати
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245, 287 КАС України, суд
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову “Про повернення виконавчого документу стягувачу” №67696323 від 30.06.2022, прийняту старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) О.О.Тарабан.
Судові витрати між сторонами не розподіляються.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя А.Г. Гулик