ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"16" вересня 2022 р. справа № 300/6559/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Остап'юка С.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, -
28.10.2021 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дії щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 18.04.2020 до 27.08.2020 із застосуванням обмеження нарахування та зобов'язання провести нарахування та виплату суддівської винагороди за період з 18.04.2020 до 27.08.2020 на підставі частин 2, 3, 5, 6 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановленого станом на 01.01.2020.
Івано-Франківський окружний адміністративний суд ухвалою від 02.11.2021 відмовив у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 в частині позовних вимог до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області.
02.11.2021 ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду позовну заяву ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху для усунення її недоліків, які позивач у строк встановлений судом усунув.
15.11.2021 ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії за правилами спрощеного позовного провадження, залучено до справи Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
Позивач позовні вимоги обґрунтовує тим, що працює суддею Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області. За період з 18.04.2020 до 27.08.2020 йому виплачена суддівська винагорода, розмір якої не відповідає розміру установленому Законом України “Про судоустрій і статус суддів” від 2 червня 2016 року № 1402-VIII. Вважає, що Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” № 553-ІХ від 13.04.2020 не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки ним не внесено змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” який є спеціальним законом. Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020, ухваленим у справі № 1-14/2020(230/20), визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” зі змінами, якими розмір суддівської винагороди було обмежено 10 розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020. У зв'язку з чим, позивач звернувся до суду з цим позовом, з метою захисту свого права на отримання суддівської винагороди у встановленому законом розмірі.
Державна судова адміністрація України направила суду відзив на позовну заяву із запереченнями щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погодився, із посиланням на відповідні норми права та твердження, просить в задоволенні позову відмовити з тих підстав, що ДСА України на нараховує та не здійснює виплату суддівської винагороди суддям, а таке нарахування здійснюється Територіальними управліннями з бюджетних коштів, як розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. Територіальне управління не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень поза межами видатків державного бюджету.
Суд залишив без задоволення клопотання відповідача про розгляд даної адміністративної справи в порядку загального позовного провадження, оскільки клопотання не містить достатніх обґрунтувань, з посиланням на конкретні докази, щодо необхідності чи наявності істотних підстав для розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження.
Третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області правом подання пояснень щодо позову не скористалося.
Суд, розглянувши відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заяві по суті справи, встановив наступне.
Указом Президента України "Про призначення суддів" від 07 липня 2008 року №622/2008 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області строком на п'ять років.
В подальшому постановою Верховної Ради України від 16 травня 2013 року №249-VII, позивача призначено на посаду судді того ж суду, безстроково.
З січня 2020 року по 17 квітня 2020 року позивачу нараховувалась та сплачувалась суддівська винагорода у розмірі 30 прожиткових мінімумів доходів громадян та доплати за вислугу років.
Наказом Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області за № 02-05/42/2021 від 11.05.2021 суддю ОСОБА_1 відраховано зі штату Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області, у зв'язку з поданням ним заяви про відставку.
В період з 18.04.2020 до 27.08.2020 нарахування та виплату суддівської винагороди судді ОСОБА_1 здійснювалось із застосуванням обмеження максимального розміру виплати сумою 47 230 гривень на місяць, у зв'язку з чим позивача звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Статті 130 Конституції України встановлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).
За частинами першою, другою статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів”.
Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ (далі - Закон № 553-ІХ), згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 14 листопада 2019 року № 294-IX (далі - Закон № 294-IX) доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту, що діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року:
- “Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки” (частина перша);
- “Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України” (частина друга);
- “Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)” (частина третя).
Конституційний Суд України Рішенням від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-IX зі змінами; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II “Прикінцеві положення” Закону № 553-IX; ці положення Законів № 294-IX, № 553-IX втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
В процесі правозастосування при прийнятті цього рішення суд при визначенні релевантних (таких, що підлягають застосуванню) норм права керується такими мотивами:
30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII “Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)” (далі - Закон № 1401-VIII).
Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Основного Закону України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. У контексті спірних правовідносин потрібно зазначити, що Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що “розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій”.
З цією конституційною нормою корелюються норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які у поєднанні (системному зв'язку) дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій. Наявність в Конституції України цієї норми дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (визначення розміру та джерел фінансування суддівської винагороди) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами. Оскільки Конституція України, відповідно до її статті 8, має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на кшталт тих, з яких виник цей спір, на користь спеціального закону (про судоустрій). Оскільки норми Конституції України є нормами прямої дії, а отже, при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить (частина четверта статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України).
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIIІ, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
Щодо Закону № 553-ІХ (яким внесені зміни до Закону № 294-ІХ, зокрема, доповнено його статтею 29 (пункт 10 розділу І Закону № 553-ІХ), на який посилаються відповідач у відзиві на позов, як на підставу обмеження ним розміру суддівської винагороди позивача), то з огляду на наведені вище міркування щодо правового регулювання спірних відносин цей Закон, оскільки він не є законом про судоустрій, і ним не вносилися зміни до Закону № 1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди) - не може встановлювати розмір суддівської винагороди.
Закон № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України. Цей Закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Вирішення описаної колізії має ґрунтуватися на підході, відповідно до якого перевагу у застосуванні має спеціальна правова норма, якщо її видання передбачено актом вищої юридичної сили. Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей Закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніше прийнятого Закону № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ). Оскільки, Конституція України має найвищу юридичну силу, тому “спеціальність” Закону № 1402-VIII, зокрема його статті 135, спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130, і є своєрідним її продовженням.
Отже, розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв'язку з набранням чинності Законом №553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону № 1402-VIII.
З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що здійснене обмеження виплати позивачеві в період з 18.04.2020 до 27.08.2020 суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять мінімальних заробітних плат) на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ, у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин), було неправомірним.
Суд встановив, що сума недоплаченої судді Веселову Василю Миколайовичу за спірний період суддівської винагороди становить 150 928, 64 гривень.
Разом з тим, касаційний суд при перегляді судових рішень у цій категорій спорів (постанови № 340/1916/20 від 03.03.2021, № 520/13014/2020 від 23.06.2021, №160/6740/20 від 28.07.2021) скасував рішень судів першої та апеляційної інстанції та скерував справи на новий розгляд, з наданням вказівок щодо встановлення належного суб'єктного складу учасників справи (фактично про залучення ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів до участі у справі у якості співвідповідача), з'ясування певних юридично значимих фактів для правильного вирішення спору і застосування ефективного способу захисту порушеного права позивача. Суд при розгляді цієї адміністративної справи врахував такі висновки касаційного суду, витребувавши у відповідачів необхідні для повного та всебічного з'ясування обставин справи відомості.
Встановлені судом обставини дозволяють зробити такі висновки:
- у 2020 році Державна судова адміністрація України затвердила кошторис Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області за кодом програмної класифікації 0501020 “Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя” за КЕКВ 2111 “Заробітна плата” з кошторисними призначеннями 140114,3 тис. грн., що є достатнім для виплати суддівської винагороди у встановленому статтею 135 Закону № 1402-VIIІ розмірі; зміни до цього кошторису (про зменшення бюджетних асигнувань за КЕКВ 2111 “Заробітна плата” у зв'язку із прийняттям Закону № 553-ІХ) не приймалися;
- Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області в період з 18.04.2020 до 28.08.2020 здійснювало виплату суддівської винагороди позивачу із застосуванням обмеження її максимального розміру до 47 230 гривень на місяць. При цьому, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області не вносило зміни до кошторису та помісячних розписів видатків місцевих загальних судів Івано-Франківської області, зокрема й Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області, для виплати суддівської винагороди в сторону зменшення за період: квітень-серпень 2020 року;
- в 2020 році Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області на підставі Інструкції щодо застосування кодів економічної класифікації видатків бюджету використовувало бюджетні асигнування за КЕКВ 2111 “Заробітна плата” для виплати як суддівської винагороди, так і заробітної плати працівників апарату суду. Згадані бюджетні асигнування в сумі 140114,3 тис. грн. використано в 2020 році в повному обсязі, при цьому зекономлені за рахунок обмеження суддівської винагороди в період з 18.04.2020 до 27.08.2020 кошти спрямовано на виплату заробітної плати працівникам апарату суду. Тобто витрачено за тим самим КЕКВ 2111, проте на оплату праці іншої категорії отримувачів бюджетних коштів.
Встановлюючи належного відповідача у цій справі в частині обов'язку по сплаті ОСОБА_1 недоплачену йому за період з 18.04.2020 до 27.08.2020 суддівської винагороди в сумі 150 928, 64 гривень, суд врахував, що з формальної точки зору дії щодо обмеження розміру суддівської винагороди позивача вчинило Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області. Разом з тим, суд врахував також таке:
- Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області є територіальним органом Державної судової адміністрації України, що йому підпорядковується;
- Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області, як і решта 26 територіальних органів Державної судової адміністрації України, діяло в спірний період в однаковий спосіб щодо всіх суддів місцевих судів в межах його адміністративної юрисдикції: обмежував розмір виплати сумою 47 230 гривень (суд визнає цю обставину загальновідомою).
За таких обставин для суду є цілком очевидним, що Державна судова адміністрація України, хоч і не прийняла письмового розпорядження про застосування його територіальними органами Закону № 294-ІХ у редакції Закону № 553-ІХ (у всякому випадку відповідачі не надали суду копії такого розпорядчого документу), проте його територіальні органи, зокрема й Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області, як розпорядники коштів нижчого рівня, вчиняли дії щодо обмеження розміру суддівської винагороди всіх суддів місцевих судів з відома та згоди головного розпорядника бюджетних коштів.
В контексті питання про обрання ефективного способу захисту порушеного права позивача суд враховує таке:
01.01.2021 набрав чинності наказ Міністерства Фінансів України “Про затвердження Змін до Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету” від 27.10.2020 № 636 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13 листопада 2020 за № 1130/35413), відповідно до якого КЕКВ 2.1. Код 2100 “Оплата праці і нарахування на заробітну плату”, який включає в себе КЕКВ 2111 “Заробітна плата”, доповнено новим підрозділом - 2.1.1.3. Код 2113 “Суддівська винагорода”, за яким виділяються бюджетні призначення для виплати таких видатків бюджету: суддівська винагорода за встановленими посадовими окладами; надбавка за вислугу років; доплата за перебування на адміністративній посаді в суді, доплата за науковий ступінь, доплата за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці; допомога на оздоровлення в розмірі посадового окладу під час надання щорічної відпустки; вихідна допомога у разі виходу у відставку.”
Отже, з 2021 року (на відміну від 2020) бюджетні видатки на виплату суддівської винагороди здійснюються не за КЕКВ 2111 “Заробітна плата” (за яким і надалі фінансуються видатки на виплату заробітної плати працівникам апарату суду), а за новим КЕКВ 2113 “Суддівська винагорода”. За таких обставин стягнення недоплаченої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 до 27.08.2020 у розмірі 150 928, 64 гривень з Державної судової адміністрації України матиме наслідком примусове списання цієї суми з бюджетних видатків, призначених для виплати суддівської винагороди в 2022 році.
Відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.
Способи захисту порушеного права, свободи чи інтересу особи передбачено частинами 1 та 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, частиною першою вказаної статті передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно з частиною другою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на вказані вище висновки, суд вважає, що для ефективного захисту порушеного права позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та задоволити позов в спосіб: стягнути недоплачену ОСОБА_1 суддівську винагороду в розмірі 150 928, 64 гривень (за вирахуванням податків та зборів) за рахунок бюджетної програми КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є Державна судова адміністрації України.
Враховуючи вказані норми права та встановлені фактичні обставини справи, суд вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає до задоволення повністю.
Щодо негайного виконання рішення суду в частині виплати суддівської винагороди за один місяць, то суд виходить з такого.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України під час ухвалення рішення суд вирішує чи є підстави допустити негайне виконання рішення.
Перелік судових рішень, які виконуються негайно, визначений статтею 371 Кодексу адміністративного судочинства України.
Негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць (пункт 2 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суд зазначає, що інститут негайного виконання заробітної плати за один місяць, виконує функцію запобіжника позбавлення особи засобів існування на час вирішення юридичного спору.
Таким чином, у пункт 2 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України йдеться про негайне виконання стягнення заробітної плати у разі позбавлення працівника такої заробітної плати.
Однак, у цій справі не йде мова про позбавлення позивача заробітної плати, позбавлення його засобів існування, оскільки спірні правовідносини виникли у зв'язку виплатою суддівської винагороди в неналежному розмірі.
Враховуючи викладене, суд не бачить підстав для звернення до негайного виконання рішення суду в цій справі в частині присудження виплати суддівської винагороди в межах стягнення суми за один місяць.
Судові витрати, які відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягають розподілу, відсутні.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 9, 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути за рахунок бюджетної програми КПКВ 0501150 “Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів”, розпорядником якої є Державна судова адміністрація України (індекс 01601, вулиця Липська, 18/5, місто Київ, код ЄДРПОУ 26255795), на користь судді Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області Веселова Василя Миколайовича ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) недоплачену за період з 18 квітня 2020 року до 27 серпня 2020 року суддівську винагороду в розмірі 150 928 (сто п'ятдесят тисяч дев'ятсот двадцять вісім) гривень 64 копійки, з утриманням при виплаті з цієї суми передбачених Законом податків та обов'язкових платежів.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Остап'юк С.В.