ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"16" вересня 2022 р. справа № 300/2686/22
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
ОСОБА_1 (далі - позивач), в інтересах якого діє адвокат - Шевченко Наталія Павлівна, звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.01.2021 по 30.05.2022 та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.01.2021 по 30.05.2022 в розмірі 325 450,79.
Позовні вимоги мотивовані тим, що остаточний розрахунок при звільненні був проведений з ним лише 30.05.2022, що є підставою для відповідальності відповідача, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.07.2022 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні).
Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від 21.07.2022 №26/245, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що заявлена позивачем сума до стягнення порівняно із середнім заробітком та інших обставин справи є очевидно невірно розрахованою, у зв'язку з чим не підлягає до задоволення. Додатково повідомив, що рішення суду від 25.02.2022 у справі №300/8022/21 щодо виплатити компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за 2019-2020 роки та стягнення індексації грошового забезпечення за період з червня 2016 року по жовтень 2017 року виконано.
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши в сукупності письмові докази, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, встановив наступне.
ОСОБА_1 з 2016 по 2020 проходив службу в органах внутрішніх справ.
Згідно витягу з наказу Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області «По особовому складу» від 04.01.2021 №1о/с позивача звільнено з 04 січня 2021 року зі служби в поліції з посади інспектора сектору реагування патрульної поліції №3 Калуського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, військове звання - старший лейтенант поліції, згідно з пунктом 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (а. с.7).
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.02.2022 у справі №300/8022/21 позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за 2019-2020 роки. Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за 2019-2020 роки. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з червня 2016 року по жовтень 2017 року. Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з червня 2016 року по жовтень 2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а. с. 10-15).
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.02.2022 у справі №300/8022/21 набрало законної сили 29.03.2022.
Згідно з випискою з карткового рахунку ОСОБА_1 , відповідач 30.05.2022 виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за 2019-2020 роки (а. с. 9).
Оскільки, як вважає позивач, з ним несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України)
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
З матеріалів справи слідує та не заперечується сторонами по справі, що остаточною датою закінчення проходження служби позивача в поліції є 04.01.2021, що підтверджується копією витягу з наказу Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області «По особовому складу» від 04.01.2021 №1о/с.
Крім цього, відповідачем не було проведено з позивачем під час звільнення з служби в поліції станом на 04.01.2021 остаточний розрахунок, зокрема, не виплачено індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за 2019-2020 роки.
Тому, рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.02.2022 у справі №300/8022/21 зобов'язано Головне Управління Національної поліції в Івано-Франківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за 2019-2020 роки.
При цьому, судом встановлено, що відповідач 30.05.2022 виплатив ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за 2019-2020 роки в розмірі 18 772,93 грн (а. с. 9).
Отже, станом на дату звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції - 04.01.2021, відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а така виплата належних при звільненні сум завершена 30.05.2022, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, що не заперечується відповідачем.
Таким чином, період з 04.01.2021 по 30.05.2022 включно є періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні.
Тому, позивач має право на отримання грошової компенсації (середнього заробітку) за весь час затримки розрахунку, а саме з 04.01.2021 - день звільнення зі служби в поліції до 30.05.2022 - день остаточного розрахунку.
У свою чергу, позивач звернувшись до суду з даним позовом просить стягнути з відповідача середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні зі служби в поліції за період з 04.01.2021 по 30.05.2022 у сумі 325 450,79 грн, яка значно перевищує суму вказаної вище індексації грошового забезпечення та грошову компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за 2019-2020 роки.
За таких обставин, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні зі служби в поліції із застосуванням принципу співмірності.
Разом з цим, формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 5 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до Довідки інформаційного характеру про розмір грошового забезпечення старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 за період з 01.11.2020 по 31.12.2020 від 01.03.2021 за №179, розмір грошового забезпечення позивача становив у листопаді 2020 - 11 662,34 грн та у грудні 2020 - 19 743,73 грн, а за два місяці до дня звільнення зі служби в поліції у листопаді-грудні 2020 року - 31 406,07 грн.
Таким чином, для обчислення середнього заробітку з 04.01.2020 до дня фактичного остаточного розрахунку - виплати індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за 2019-2020 роки необхідно застосовувати показник 514,85 грн в день (31 406,07 грн / 61 робочий день).
Як встановлено із матеріалів справи остаточний розрахунок із ОСОБА_1 у зв'язку із звільненням проведено виплатою індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за 2019-2020 роки 30.05.2022 при виключенні останнього із списків частини 04.01.2021, із відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 04.01.2021 по 30.05.2022 із розрахунку 514,85 грн в день за затримку строком 512 днів у сумі 263 603,20 грн.
Однак, суд враховує, що в порівнянні із сумою виплаченої індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за 2019-2020 роки (18 772,93 грн) вищевказану розрахункову суму (263 603,20 грн) не можна вважати співмірною, оскільки така в декілька разів перевищує суму такої компенсації.
Так, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.
При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Вказаний підхід застосований Верховним Судом під час вирішення справи №806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019.
Зокрема, істотність частки індексації грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 18 772,93 грн (сума індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за 2019-2020 роки) / 263 603,20 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) *100 = 7,12%.
Денна сума, яка підлягає виплаті з урахуванням істотності частки 7,12%, становить: 514,85 грн. (середня заробітна плата позивача за один день) х 2,55% = 36,66 грн.
Отже, за 512 днів затримки розрахунку грошова компенсація середнього заробітку за цей час затримки розрахунку складає 18 769,92 грн (36,66 грн х 512 днів).
На підставі викладеного, та враховуючи правову позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 (провадження № К/9901/5696/20), суд дійшов висновку, що справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за несвоєчасний розрахунок при звільненні, може вважатися виплата у розмірі 18 769,92 грн.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Закріплений у частині 1 статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У розумінні частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими частково, а тому позов підлягає задоволенню частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати стягненню не підлягають.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області (вул. Академіка Сахарова, 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ - 40108798) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.
Визнати дії Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області (вул. Академіка Сахарова, 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ - 40108798) щодо непроведення повного та своєчасного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 протиправними.
Зобов'язати Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області (вул. Академіка Сахарова, 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ - 40108798) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.01.2020 по 30.05.2022 в розмірі 18 769 (вісімнадцять тисяч сімсот шістдесят девять) гривень 92 копійки (сума вказана без утримання обов'язкових платежів та зборів).
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Кафарський В.В.
Рішення складене в повному обсязі 16 вересня 2022 р.