16 вересня 2022 рокуСправа № 280/5508/22 м.Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Садовий І.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову
за заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
до Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області (69005, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 90, код ЄДРПОУ 37834773)
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
16.09.2022 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача з не проведення позивачу обміну посвідки на тимчасове проживання в Україні;
- зобов'язати відповідача здійснити обмін посвідки на тимчасове проживання позивача, виданої громадянину Російської Федерації, шляхом видачі нової;
- стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у сумі 992,40грн.
Разом із позовною заявою, 16.09.2022 позивач подав до суду заяву про забезпечення позову (вх.№36106), в якій просить суд:
- заборонити відповідачу вчиняти будь-які дії, які спрямовані на примусове видворення позивача;
- заборонити відповідачу та/або будь-яким органам вчиняти будь-які дії, направлені на повернення/видання позивача до Російської Федерації та/або видворення за межі території України, в тому числі, але невиключно: невидачі довідки про звернення за захистом в Україні; затримання; розміщення в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
В обґрунтування поданої заяви зазначено, що станом на теперішній час спливає час перебування позивача на території України визначений пунктом 4 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, згідно якого, посвідка на тимчасове проживання видається строком на один рік. Рішення органів міграційної служби про відмову у видачі позивачу посвідки на тимчасове проживання потягне за собою обов'язок позивача залишити територію України у становлений строк, за відсутності інших законних підстав для перебування в Україні. Вказане на думку позивача свідчить, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
Згідно з ч.1 ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.153 КАС України, заява про забезпечення позову подається одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Частиною 1 ст.154 КАС України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Дослідивши зміст заяви про забезпечення позову, суд дійшов висновку про відсутність підстав щодо її задоволення, виходячи з наступного.
Згідно із ч.2 ст.150 КАС України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Аналіз вищенаведеної норми дозволяє дійти висновку, що забезпечення позову - це вжиття адміністративним судом певних заходів щодо охорони прав та інтересів позивача для створення можливості реального виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Положеннями процесуального закону передбачено конкретні умови і підстави для застосування судом заходів забезпечення позову, при цьому, суд, вирішуючи це питання, повинен враховувати інтереси усіх учасників справи, а також оцінити можливі наслідки і їх вплив на права заінтересованих осіб.
Заходи забезпечення позову повинні бути нерозривно пов'язані з предметом позову і правами, про судовий захист яких іде мова, а заява, подана в порядку вказаних статей КАС України, повинна містити належні обґрунтування необхідності застосування таких процесуальних повноважень з поданням на їх підтвердження належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів.
Заходи забезпечення позову застосовуються задля гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача. Водночас для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у частині другій статті 150 КАС України.
Як наслідок, уможливлюється виконання судового рішення на підставі принципу обов'язковості судових рішень, регламентованого в статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція), пункті 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 13 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", пункті 5 частини третьої статті КАС України, рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах "Рябих проти Росії" (§§ 51, 52), "Горнсбі проти Греції" (§ 40).
Стаття 152 КАС України встановлює невичерпний перелік реквізитів і змістовних вимог до такої заяви, в тому числі, спеціальні (предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову).
Тобто, законодавець встановив обов'язок особи, яка звертається із заявою про забезпечення позову, навести обґрунтування необхідності застосування такого заходу й зазначити усі необхідні відомості для цього з поданням відповідних доказів, з яких би суд мав змогу достовірно встановити доцільність реалізації вказаного процесуального повноваження.
Згідно роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Суд враховує, що відповідно до статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
ЄСПЛ у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Своєю чергою, у рішенні ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настане подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Згідно з Рекомендацією N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Так, відповідно до пункту 1 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 р. №322 (далі - Порядок №322), посвідка на тимчасове проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.
Посвідка видається строком на один рік, крім випадків, визначених цим пунктом. (пункт 4 Порядку №322).
Згідно пункту 67 Порядку №322, після закінчення строку дії посвідки іноземець та особа без громадянства зобов'язані в семиденний строк зняти з реєстрації місце проживання та виїхати за межі України. При цьому посвідка здається до територіального органу/територіального підрозділу ДМС.
Згідно посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_2 від 27.09.2021 виданої на ім'я ОСОБА_1 , строк її дії до 16.09.2022.
В своїй заяві позивач просить суд заборонити відповідачу вчиняти будь-які дії, які спрямовані на примусове видворення позивача та заборонити відповідачу та/або будь-яким органам вчиняти будь-які дії, направлені на повернення/видання позивача до Російської Федерації та/або видворення за межі території України, в тому числі, але невиключно: невидачі довідки про звернення за захистом в Україні; затримання; розміщення в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
Відповідно, до статті 203 КУпАП, порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті, - тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Недодержання іноземцями та особами без громадянства встановленого порядку реєстрації або порушення встановленого терміну перебування в Україні, виявлені в пунктах пропуску через державний кордон України, - тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином, нормами чинного законодавства передбачено застосування при порушенні іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, зокрема проживання за документами термін дії яких закінчився, такого адміністративного заходу впливу як штраф.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
Відтак, суд не може зобов'язувати відповідний орган виконавчої влади не виконувати його функції, тобто втручатись у дискреційні повноважень.
Відповідно до ч.2 ст.151 КАС України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. У зв'язку з цим, суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співмірним з позовними вимогами та чи відповідає він меті і завданням правового інституту забезпечення позову. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Крім того, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити витрати, пов'язані з відновленням прав, які будуть значними.
Суд звертає увагу, що відповідно до п.5 ч.3 ст.151 КАС України, не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.
З матеріалів позовної заяви вбачається, що предметом оскарження є бездіяльність відповідача з не проведення позивачу обміну посвідки на тимчасове проживання в Україні. Разом з тим позивачем не оскаржуються дії, рішення чи бездіяльність спрямовані на примусове видворення, повернення чи видання позивача до Російської Федерації.
Враховуючи вищевикладене, суд зауважує, що заявником не наведено жодних обґрунтованих мотивів, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам саме до ухвалення рішення в адміністративній справі, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль, зокрема не містить доказів вчинення Державною міграційною службою будь-яких дій щодо застосування до заявника заходів адміністративного впливу, які порушують його права.
Доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду матеріали справи не містять, позивачем не надано будь-яких підтверджень наявності таких обставин.
Таким чином, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, з урахуванням розумності та обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою, передчасною та такою, що не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 9, 150- 154, 243, 248, 256 КАС України, суд -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, - відмовити.
Копію ухвали направити заявнику.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення ухвали у повному обсязі.
Суддя І.В. Садовий