15 вересня 2022 року Справа № 280/2025/22 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Департаменту патрульної поліції (ЄДРПОУ: 40108646, В 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста 3)
про зобов'язання вчинити певні дії, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов і ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Департаменту патрульної поліції У; (відповідач), в якому позивач просить суд:
- зобов'язати Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення, у вигляді доплати за службу у нічний час за період з 16 квітня 2016 року по 01 січня 2022 року;
- зобов'язати Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 16 квітня 2016 року по 01 січня 2022 року.
Ухвалою суду від 07 лютого 2022 року відкрито спрощене позовне провадження, справу призначено до розгляду без участі/виклику представників сторін.
07 лютого 2022 року судом винесено ухвалу про витребування доказів.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 з 16.04.2016 проходить службу в Управлінні патрульної поліції в Запорізькій області на посаді інспектора Управління патрульної поліції в Запорізькій області. Під час проходження служби відповідачем не виплачено доплату за службу в нічний час та індексацію грошового забезпечення відповідно до Закону України Про Національну поліцію , постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції. А саме за період з 2016 року по 2022 рік доплата за службу в нічний час ОСОБА_1 не нараховувалась та не виплачувалась, що суперечить вимогам Постанови №988 та Порядку №260. Крім того звертає увагу, що всупереч вимог чинного законодавства за період з 01.03.2016 по 01.11.2017 індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалась та не виплачувалась. Вважаючи таку бездіяльність протиправною позивач звернувся до суду із цим позовом. Просить задовольнити позовні вимоги.
Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві (вх.№21723 від 15 червня 2022 року), у якому зазначив, що оскільки грошове забезпечення поліцейським виплачується за місцем проходження служби виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом органу поліції на грошове забезпечення, за період проходження служби позивачу виплачувалось грошове забезпечення в межах номенклатури посад та встановлення конкретного розміру окладів, що виключає можливість позивачу доплати за службу в нічний час, оскільки така виплата буде перевищувати граничний розмір грошового забезпечення поліцейського. Крім того, відсутні правові підстави для стягнення індексації грошового забезпечення за період з 16.04.2016 по 01.10.2017, оскільки індексація грошового забезпечення поліцейських передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.2017 №782, яка вступила в дію з 24.10.2017, тому її виплата здійснюється з 01.11.2017. Просить відмовити у задоволенні позову.
Представником позивача подано відповідь на відзив (вх.№22325 від 17 червня 2022 року), у якій надані пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , з 16.04.2016 проходить службу в Управлінні патрульної поліції в Запорізькій області на посаді інспектора Управління патрульної поліції в Запорізькій області.
На адвокатський запит від 24 січня 2022 року до Управління патрульної поліції в Запорізькій області, листом від 01 лютого 2022 року №27аз/41/32/01-2022 представнику позивача надано довідки з обліку несення служби у нічний час щодо ОСОБА_1 , а також зазначено, що довідки про розмір грошового забезпечення позивача за період з 16 квітня 2016 року по 01 січня 2022 року та здійснення індексації грошового забезпечення за період проходження служби з 16 квітня 2016 року по 01 листопада 2017 року не має можливості надати, оскільки розпорядником такої інформації є Департамент патрульної поліції, до якого рекомендовано звернутись.
Відповідно до Довідок обліку несення служби у нічний час щодо ОСОБА_1 з 16 квітня 2016 року по 01 січня 2022 року, загальна кількість годин, відпрацьованих позивачем у нічний час за вказаний період складає 3308 годин, зокрема:
за 2016 рік - 408 годин;
за 2017 рік - 576 годин;
за 2018 рік - 576 годин;
за 2019 рік - 624 годин;
за 2020 рік - 516 годин;
за 2021 рік - 608 годин;
за 2022 рік - 0 годин.
Судом встановлено, що на адвокатський запит відповідачем листом №244аз-257аз/41/5/05-2022 від 10 лютого 2022 року повідомлено, що ОСОБА_1 за період з 01.01.2018 по 31.12.2021 нараховано та виплачено доплату за службу в нічний час в сумі 11238,82 грн, а також зазначено, що підстави для виплати індексації за період з 07.11.2015 по 31.10.2017 відсутні. Також надіслано архівні відомості позивача за період з 16.04.2016 по 31.12.2021.
Зокрема з відомостей про грошове забезпечення ОСОБА_1 судом встановлено, що за період з квітня 2016 року по травень 2018 року (включно) позивачу не нараховувалась та не виплачувалась доплата за службу в нічний час. Починаючи з червня 2018 року по грудень 2021 року відповідачем нараховувалась та виплачувалась доплата за службу в нічний час.
Щодо індексації грошового забезпечення, то з відомостей про грошове забезпечення ОСОБА_1 судом встановлено, що за період з квітня 2016 року по жовтень 2017 року (включно) індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалась та не виплачувалась. Нарахування та виплату індексації грошового забезпечення відповідачем здійснено починаючи з листопада 2017 року по грудень 2021 року (включно).
Вважаючи протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді доплати за службу в нічний час та індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 94 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Згідно пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" №988 від 11 листопада 2015 року (далі Постанова), грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Підпунктом 3 пункту 5 Постанови встановлено виплачувати доплату за службу в нічний час - у розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час.
Критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, визначаються Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України 06 квітня 2016 року №260, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799 (далі Порядок).
Відповідно до пункту 11 Розділу II Порядку поліцейським, які виконують службові обов'язки в нічний час, виплачується доплата за службу в нічний час у розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час. Годинна ставка обчислюється шляхом ділення місячного посадового окладу на кількість годин фактичного часу служби з урахуванням норми тривалості службового часу за відповідний місяць при 40-годинному робочому тижні.
Підставами для виконання службових обов'язків у нічний час є графіки нарядів та чергувань, затверджені наказами керівників підрозділів органів поліції.
Облік фактичного часу служби в нічний час для нарахування доплати здійснюється шляхом оформлення довідки обліку несення поліцейськими служби в нічний час за формою, визначеною у додатку 1 до цих Порядку та умов.
Поліцейським, що залучалися до служби в нічний час, виплата доплати за службу в нічний час за минулий місяць здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць.
З наявних матеріалів справи судом встановлено, що за період з 16 квітня 2016 року по 01 січня 2022 року, загальна кількість годин, відпрацьованих позивачем у нічний час за вказаний період складає 3308 годин та відповідач зобов'язаний був здійснювати доплату за службу у нічний час, водночас, станом на час звернення до суду відповідачем нараховано та виплачено таку доплату починаючи лише з червня 2018 року по грудень 2021 року (включно).
Таким чином за період з квітня 2016 року по травень 2018 року (включно) загальна кількість годин, відпрацьованих позивачем у нічний час за вказаний період складає 1210, та за цей період доплата за службу у нічний час не нарахована та виплачена відповідачем.
Отже, враховуючи встановлений факт відпрацювання позивачем у період з 16 квітня 2016 року по 31 травня 2018 року 1210 годин у нічній час та з огляду на відсутність оплати за вказану службу у нічний час, що суперечить підпункту 3 пункту 5 Постанови та пункту 11 Розділу II Порядку, суд приходить до висновку, що Департаментом патрульної поліції допущена протиправна бездіяльність щодо виплати на користь позивача грошового забезпечення у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 16 квітня 2016 року по 31 травня 2018 року.
Таким чином позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині зобов'язання Департаменту патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення, у вигляді доплати за службу у нічний час за період з 16 квітня 2016 року по 31 травня 2018 року.
Щодо нарахування та виплати індексації суд зазначає наступне.
Грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до частини 5 статті 94 Закону України "Про національну поліцію".
За унормуванням статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; поріг індексації - це величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
Відповідно статті 2 Закону №1282, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення згідно статті 4 Закону №1282 проводиться в разі коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року - 101 відсоток).
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Згідно статті 5 Закону №1282 підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
За змістом частини 2 статті 6 Закону №1282 порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою від 17 липня 2003 року №1078 КМУ затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок №1078).
Порядок №1078 обумовлює правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер; грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі; допомога по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей (пункт 2 Порядку).
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку №1078.
Приписами пункту 6 Порядку №1078 визначено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі №9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначив, що індексація заробітної плати, як складова належної працівникові заробітної плати, спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
На підставі системного аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.
Отже, індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення поліцейських, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті. Звільнення особи зі служби в поліції жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.
При цьому обмежене фінансування державного органу чи установи, де особа проходила службу, жодним чином не впливає на право особи отримати індексацію грошового забезпечення.
Суд не бере до уваги посилання відповідача, що індексація грошового забезпечення позивача повинна здійснюватися лише з 01 листопада 2017 року - після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2017 року № 782 «Про внесення зміни до пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення», якою абзац 5 пунцту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, після слова «військовослужбовців» доповнено словом «поліцейських», є неприйнятними, оскільки така індексація прямо передбачена положеннями Закону України «Про Національну поліцію» та Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.
Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року №17-рп (щодо повноважності Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.
Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно частини 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Оскільки право на індексацію грошового забезпечення позивача, передбаченого Законами України «Про індексацію грошових доходів населення» і «Про Національну поліцію» та порушено, воно підлягає відновленню в судовому порядку.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року по справі №160/35/20.
Згідно частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому суд зазначає наступне, індексація грошових доходів громадян проводиться в разі, коли величина ІСЦ, обчисленого наростаючим підсумком, перевищить поріг індексації, який становить 103 % (пункт 11 Порядку № 1078). Для проведення подальшої індексації обчислення індексу споживчих цін здійснюється за місяцем, у якому відбувається перевищення порога індексації. Підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією проводиться з місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін і на підставі якого відбувається перевищення порога індексації.
Отже, можливість проведення індексації грошових доходів залежить від порогу індексації - величини індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення. В свою чергу, якщо величина індексу споживчих цін не перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка, індексація грошових доходів в такому місяці не проводиться.
Індекс споживчих цін (надалі - ІСЦ) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які придбаває населення для невиробничого споживання. Цей показник розраховується на основі споживчого набору товарів продовольчого та непродовольчого призначення і послуг. Зазначений набір товарів (послуг) є єдиним для всіх регіонів країни та ґрунтується на структурі споживчих грошових витрат домогосподарств міських поселень.
Індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях (зокрема, у газеті "Урядовий кур'єр").
Відповідно до пункту 10.2 Порядку № 1078 для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.
У місяці, в якому відбувається підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюється відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соцстрахування, значення ІСЦ приймається за 1 або 100 % (п. 5 Порядку № 1078).
Відповідач заперечує проти наявності підстав для індексації грошового забезпечення за період з 07 листопада 2015 року по 31 жовтня 2017 року із посиланням на набуття лише у жовтні 2017 року чинності змін до пункту 2 Порядку №1078, яким доповнено перелік осіб, яким індексується грошове забезпечення, шляхом доданням такої категорії осіб, як поліцейський. Тому на думку відповідача підстави для індексації грошового забезпечення за період до набуття чинності такими змінами відсутні.
В той же час, право на індексацію грошового забезпечення поліцейських прямо передбачено частиною п'ятою статті 94 Закону № 580-VIII та статтею 2 Закону № 1282-XII.
Включення або не включення у пункт 2 Порядку № 1078 посади поліцейського у перелік осіб, грошове забезпечення яких індексується, не впливає на обов'язок нарахувати суми індексації грошового забезпечення та право особи одержати такі виплати.
Окрім цього, судом встановлено, що з листопада 2017 року позивачу здійснювалось нарахування та виплата індексації грошового забезпечення.
Таким чином, позивачу протиправно не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення з 16 квітня 2016 року по 31 жовтня 2017 року.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04, відповідно до п. 58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torijav.Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» питання щодо розподілу судового збору не вирішується.
Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, то суд зазначає про таке.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Разом із тим, суд вважає, що не може бути задоволена вимога позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн., виходячи із наступного.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. З результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Пунктом 1 частини третьої статті 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат - розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).
Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини третьої статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Відтак, аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Суд зазначає, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вказана позиція суду узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та в постановах Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №640/13685/19, від 23.04.2021 у справі №360/700/19.
Одним з основних прецедентів щодо угод про виплату адвокату гонорару в разі виграшу є справа "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece) від 19.10.2000, скарга №31107/96, у якій ЄСПЛ узагальнив свою минулу практику з цього питання і сформулював основні положення стосовно таких угод. Суд зазначив, що згідно з його прецедентною практикою (§ 23 справи "Санді Таймс проти Об'єднаного Королівства (№2)" (Sunday Times v. UK (№2) від 06.11.1980, скарга №6538/74), відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, необхідність і, більше того, умова розумності їх розміру.
Судом встановлено, що з метою надання правничої допомоги позивачем 24 січня 2022 року укладений з адвокатом Качан О.С. Договір про надання правової допомоги, в межах якого адвокат приймає на себе зобов'язання надавати правничу допомогу.
Згідно пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05 липня 2012 року (далі Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI, видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
До матеріалів справи надано: Договір про надання правової допомоги від 24 січня 2022 року; Додатковий договір до Договору про надання правової допомоги від 24 січня 2022 року; Ордер на надання правничої правової допомоги серія АР №1080732; Акт здачі-приймання наданої правової (правничої) допомоги №1 від 18 лютого 2022 року на суму 4000 грн.
Таким чином, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на реальне підтвердження витрат на професійну правничу допомогу.
Суд зазначає, що у пункті 2 Акту здачі-приймання наданої правової (правничої) допомоги №1 від 18 лютого 2022 року зазначено, що грошові кошти, визначені у пункті 1 цього Акту, мають бути перераховані на користь Адвоката протягом 3 днів з моменту набуття законної сили рішенням у справі та отримання рахунка.
Отже вищенаведене свідчить, що на момент розгляду справи та винесення судового рішення у цій справі позивачем не понесено витрат на правничу допомогу, а тому суд приходить до висновку про відмову в задоволенні вимог про відшкодування витрат на правову допомогу.
Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.
Керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 250 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Департаменту патрульної поліції (ЄДРПОУ: 40108646, В 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста 3) про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Зобов'язати Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення, у вигляді доплати за службу у нічний час за період з 16 квітня 2016 року по 31 травня 2018 року;
Зобов'язати Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 16 квітня 2016 року по 31 жовтня 2017 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Рішення в повному обсязі складено та підписано 15 вересня 2022 року.
Суддя Д.В. Татаринов