Іменем України
14 вересня 2022 року м. Кропивницький
справа № 385/1211/20
провадження № 22-ц/4809/963/22
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С. М., Чельник О. І.,
за участі секретаря - Савченко Н. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - ОСОБА_2 , Гайворонська районна державна нотаріальна контора Кіровоградської області в особі державного нотаріуса Ковбасюк Наталії Юріївни,
третя особа - ОСОБА_3 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 28 червня 2022 року у складі судді Ханас М. М. і
В жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 ,Гайворонської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області в особі державного нотаріуса Ковбасюк Наталії Юріївни та просила:
-визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_4 , 26 червня 1998 року державним нотаріусом Гайворонської районної державної нотаріальної конториКовбасюк Наталею Юріївною, зареєстроване в реєстрі за № 859, зареєстроване Ульяновським МБТІ 07 липня 1998 року за № 3535 на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
-визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/6 частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;
-визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 від 24.05.2016, посвідчений державним нотаріусом Гайворонської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської областіКовбасюк Наталею Юріївною, зареєстрований в реєстрі за № 774;
-стягнути солідарно з ОСОБА_2 та Гайворонської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 12 952 грн.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача - ОСОБА_7 , після смерті якого відкрилася спадщина, до якої увійшов в тому числі і житловий будинок на АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 зазначала, що відповідно до ст. ст. 548, 549, ЦК УРСР спадщину після смерті батька прийняли спадкоємці першої черги: дружина ОСОБА_4 , син ОСОБА_3 , який відносився до осіб з інвалідністю ІІ групи, та позивач, яка була неповнолітньою на той час.
Проте, всупереч нормам ЦК УРСР та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністурства юстиції України № 18/5 від 14.06.1994, при наявності спадкоємців, а саме непрацездатного сина - інваліда з дитинства та неповнолітньої доньки, державний нотаріус видала свідоцтво про право на спадщину за законом від 26.06.1998 на усе спадкове майно, у тому числі і на спірний житловий будинок, лише на ім'я ОСОБА_4 , чим позбавила дітей померлого спадщини у виді належної кожному з них 1/6 частки у ній.
Оскільки законодавством, чинним на той час, видача свідоцтва про право на спадщину строком не була обмежена, ОСОБА_1 звернулася до державного нотаріуса із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька на належну їй частку спадкового майна, проте, отримала постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, в якій було повідомлено про наявність заповіту, згідно якого ОСОБА_4 все своє майно заповіла сину ОСОБА_3 , а будинок в рівних частинах - сину ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , а позивача усунула від спадщини.
Враховуючи, що свідоцтво про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 прийняте без урахування кола спадкоємців, які були живими на момент прийняття спадщини, позивач вважала, що воно підлягає визнанню недійсним.
Крім того, враховуючи, що державним нотаріусом дане свідоцтво було видане ОСОБА_4 без визначення її частки в цьому майні, як спільному майні подружжя, і частки подружжя, що пережив, ОСОБА_1 вважала заповіт таким, що підлягає визнанню недійсним.
Окремою підставою для визнання оспорюваного заповіту недійсним позивач також вважала те, що ОСОБА_4 не могла усвідомлювати значення соїх дій та керувати ними з 2011 року та до своєї смерті, в тому числі і 24 травня 2016 року, оскільки через стійкий розлад здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій, а текст і підпис у заповіті виконані з наслідуванням підпису та почерку матері позивача.
В задоволенні інших вимог заяви про забезпечення позову відмовлено.
Ухвалою Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 11 серпня 2021 року залученодо участі у справі Орган опіки та піклування - Виконавчий комітет Гайворонської міської ради Кіровоградської області.
Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 28 червня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Гайворонської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області в особі державного нотаріуса Ковбасюк Н. Ю., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_3 , про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності в порядку спадкування за законом, визнання недійсним заповіту відмовлено.
Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 29 жовтня 2020 року, скасовано.
Рішення суду мотивоване тим, що заявляючи позовні вимоги до державного нотаріуса, позивач не врахувавала, що нотаріус не є належним відповідачем у даній справі, оскільки такий не відноситься до суб'єктів матеріальних відносин, які лежать в основі вчинення нотаріальних дій, а є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності.
Крім того, суд першої інстанції вважав, що поза увагою позивача залишилося питання щодо залучення як співвідповідача ОСОБА_3 , який поряд з ОСОБА_2 також є спадкоємцем за заповітом після сперті матері ОСОБА_4 , права і обов'язки якого зачіпаються поданим до суду позовом, що, в свою чергу, унеможливлює встановлення всіх обставин справи та об'єктивне вирішення спору.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 28 червня 2022 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, а судові витрати покласти на відповідача.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було встановлено, що позивач відноситься до спадкоємців першої черги за законом після смерті її батька ОСОБА_6 , від прийняття спадщини не відмовлялася та на час відкриття спадщини була неповнолітньою, проте суд грубо помилився і не задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 повному обсязі.
Державний нотаріус, який є відповідачем у цій справі зобов'язаний перевірити коло осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині, проте не зробив цього, незважаючи на довідку про склад сім'ї, яка є в матеріалах справи.
Крім того, ОСОБА_4 при спадкуванні, як дружина ОСОБА_6 , незаконно зазначила про відсутність інших спадкоємців за законом, тим самим, позбавивши спадкування позивача, що потягло за собою неправильне визначення частки при складенні заповіту.
Позивач вважаєвказані доводи апеляційної скарги такими, що спростовують неправильність висновків, які були сформовані судом першої інстанції.
Відзивів на апеляційну скаргу не надходило, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги.
ОСОБА_2 , представник Гайворонської районнлї державної нотаріальної контори Кіровоградської області, Ковтун А. В., представник Органу опіки та піклування - Виконавчого комітету Гайворонської міської ради Кіровоградської області в судове засідання апеляційного суду не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином.
Відповідно до положень частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Оскільки учасники справи про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, суд вирішив розглядати справу без їх участі, що відповідає положенням ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно копії свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_1 , виданого 16.01.2020 Гайворонським РВ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що вчинено відповідний актовий запис № 245 Гайворонським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області.
Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить житловий будинок, розташований на прилеглій земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , та легковий автомобіль ВАЗ 2106, 1978 року випуску, двигун № НОМЕР_2 , кузов № НОМЕР_3 , д. н. з. НОМЕР_4 .
Право власності на спадкове майно, а саме: житловий будинок, розташований на прилеглій земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , стверджується даними договору купівлі-продажу такого будинку, зареєстрованого в реєстрі за № 1455, укладеного 15.07.1992 між продавцем ОСОБА_8 та покупцем ОСОБА_6 ; дане домоволодіння зареєстровано вцілому за ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу і записано в реєстрову книгу за № 3535 11.09.1992, а також даними інвентарної справи № 1166 на даний житловий будинок.
Згідно даних інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори), виданої 10.11.2020, будь-яка інформація про заповідача ОСОБА_6 відсутня.
Факт перебування таких в родинних відносинах з померлим ОСОБА_6 стверджується даними:
свідоцтва про одруження Серія НОМЕР_5 ОСОБА_6 та ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_3 , після якого останній присвоєно прізвище ОСОБА_10 ;
свідоцтва про народження Серія НОМЕР_6 ОСОБА_11 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Вільнюсі Литовська Республіка та у відомостях про її батьків записано: батько ОСОБА_6 та матір ОСОБА_4 ;
свідоцтва про шлюб Серія НОМЕР_7 , згідно якого 23.11.2019 ОСОБА_11 та ОСОБА_12 зареєстрували шлюб у Ніжинському міськрайонному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного ТУ юстиції у Чернігівській області, актовий запис № 522, після реєстрації шлюбу ОСОБА_11 присвоєно прізвище ОСОБА_13 ;
свідоцтва про народження Серія НОМЕР_8 ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_5 у ГДР та у відомостях про його батьків записано: батько ОСОБА_6 та мати ОСОБА_4 .
Згідно даних Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 03.11.2020 у такому реєстрі міститься інформація про спадкодавця ОСОБА_6 , дата заведення спадкової справи 26.06.1998.
Згідно даних спадкової справи № 169 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 , 26.06.1998 ОСОБА_4 звернулася до Гайворонської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому вона також повідомила державного нотаріуса про відсутність інших спадкоємців. Крім того, нотаріусом факт прийняття ОСОБА_4 спадщини встановлено за наявністю відмітки у паспорті про прописку в спадковому будинку з 19.12.1992 по час звернення з заявою до нотаріуса.
З свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 26.06.1998 державним нотаріусом Гайворонської державної нотаріальної контори Ковбасюк Н. Ю., зареєстрованого в реєстрі за № 169, вбачається, що спадкоємцем майна ОСОБА_6 вцілому є його дружина ОСОБА_4 , спадкове майно, на яке видане це свідоцтво, складається з житлового будинку, що знаходиться на прилеглій земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , та легкового автомобіля ВАЗ 2106, 1978 року випуску, двигун № НОМЕР_2 , кузов НОМЕР_9 , д.н.з НОМЕР_4 .
Згідно даних довідки, виданої Гайворонським районним сектором ДМС України № 16/1/Ж від 21.01.2020, ОСОБА_1 з 19.12.1992 по 29.08.2007 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . За даною адресою також були зареєстровані: батько ОСОБА_6 - з 19.12.1992, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ; мати ОСОБА_4 - з ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 ; брат ОСОБА_3 - з 19.12.1992 та по даний час.
Згідно даних довідки № 30, виданої КЗ «Гайворонська ЦРЛ» Кіровоградської області, ОСОБА_3 перебуває на «Д» обліку у лікаря психіатра, відноситься до осіб з інвалідністю з дитинства ІІ групи безтерміново з 10.09.1990.
З постанови державного нотаріуса Гайворонської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області Ковбасюк Н. від 25.06.2020 № 159/02-31 вбачається, що ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З копії свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_10 , виданого 16.01.2020 Гайворонським РВ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), вбачається, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_7 , про що вчинено відповідний актовий запис № 201 Гайворонським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області.
Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить зокрема житловий будинок, розташований на прилеглій земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 .
Право власності на спадкове майно, а саме: житловий будинок, розташований на прилеглій земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , стверджується даними архівної довідки № 163, виданої 26.05.2020 КП «МБТІ», згідно якої даний житловий будинок належить ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого державним нотаріусом 26.06.1998, реєстраційний № 859, зареєстрованого Ульяновським МБТІ 7.07.1998 за № 3535.
24.05.2016 ОСОБА_4 було складено заповіт, посвідчений державним нотаріусом Гайворонської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області Ковбасюк Н.Ю., зареєстрований в реєстрі за № 774, згідно якого вона заповіла все її нерухоме майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, в рівних долях ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , з правом довічного проживання в належному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , все інше майно, включаючи речі домашнього вжитку, і взагалі все те, на що вона по закону матиме право та що буде їй належати на день її смерті, заповіла ОСОБА_3 . Крім того, ОСОБА_4 зроблено відповідне заповітне розпорядження, яким позбавлено ОСОБА_11 права спадкування належного їй майна.
Із спадкової справи № 425/2019 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_4 , вбачається, що з заявою про прийняття спадщини після смерті останньої до Гайворонської районної державної нотаріальної контори звернулася ОСОБА_2 26.12.2019. Крім того, із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 до Гайворонської районної державної нотаріальної контори звернулася і донька померлої ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_8 .
З довідки про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 , виданої Гайворонською міською радою Кіровоградської області 14.01.2020 № 77, остання зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
12.05.2020 ОСОБА_1 звернулася до державного нотаріуса Гайворонської державної нотаріальної контори із заявою про призупинення видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 .
З довідки № 14 від 26.11.2019, виданої Гайворонською міською радою, вбачається, що на ім'я ОСОБА_2 був виданий дозвіл на поховання ОСОБА_4 .
З довідки № 4102 від 21.12.2019, виданої Гайворонською міською радою, вбачається, що ОСОБА_2 здійснила поховання ОСОБА_4 26.11.2019.
Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 09.02.2021, яке в частині залишено без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 08.06.2021, визнано недієздатним ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженця м. Берлін, Німеччина, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , та призначено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , опікуном над ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
З висновку експерта Кіровоградського НДЕКЦ від 14.02.2022 СЕ-19/112-21/10827-ПЧ, вбачається, що: 1. рукописні записи: «записано з моїх слів, прочитано мною в присутності нотаріуса, відповідає моїй волі, підписано мною особисто», які розташовані після друкованого тексту «…Заповіт складено у двох примірниках…, - видається заповідачу» та рукописні записи « ОСОБА_4 », які розташовані у графі «ПІДПИС» заповіту від імені ОСОБА_4 , датованого 24 травня 2016 року, посвідченого державним нотаріусом Гайворонської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області Ковбасюк Н.Ю., зареєстрованого в реєстрі за № 774, - виконані ОСОБА_4 ; 2. Підпис, розташований у графі «ПІДПИС» заповіту від імені ОСОБА_4 , датованого 24 травня 2016 року, посвідченого державним нотаріусом Гайворонської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області Ковбасюк Н.Ю., зареєстрованого в реєстрі за № 774, - виконаний ОСОБА_4 .
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За положенням частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до частин першої, третьої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилась не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР.
Спадкові відносини виникають з моменту відкриття спадщини. Як частина друга статті 1220 ЦК України, так і стаття 525 ЦК Української РСР визначають, що часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
За правилами статей 529-530 ЦК УРСР, який був чинний на момент смерті ОСОБА_6 при спадкуванні за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частках діти, подружжя та батьки померлого.
Статтею 535 ЦК УРСР було передбачено, що неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов'язкова частка). При визначенні розміру обов'язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку.
Статтею 561 ЦК УРСР було визначено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.
Отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 560 ЦК УРСР, яка діяла на момент відкриття спадщини, є правом, а не обов'язком спадкоємця.
Згідно ст. 1233, 1234, 125 ЦК України, який був чинним на момент складання оспорюваного заповіту, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.
Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
Частиною першою статті 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником тощо).
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 05 червня 2019 року в справі № 665/1935/16-ц (провадження № 61-19718св18).
Згідно ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов'язки сторін (позивача та відповідача).
Згідно зі статтю 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд починається спочатку.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача.
Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
Відповідно до частини четвертоїстатті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Матеріалами справи підтверджується, що згідно копії свідоцтва про народження ОСОБА_3 , серії НОМЕР_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_5 у ГДР та батьками останнього є ОСОБА_6 та мати ОСОБА_4 (том 1 а. с. 16).
Згідно даних довідки № 30, виданої КЗ «Гайворонська ЦРЛ» Кіровоградської області, ОСОБА_3 перебував на «Д» обліку у лікаря психіатра, відносився до осіб з інвалідністю з дитинства ІІ групи безтерміново з 10.09.1990 (том 1 а. с. 20).
З копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 16.01.2020 Гайворонським РВ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), вбачається, що ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що вчинено відповідний актовий запис № 245 Гайворонським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (том 1 а. с. 17).
Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить житловий будинок, розташований на прилеглій земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , та легковий автомобіль ВАЗ 2106, 1978 року випуску, двигун № НОМЕР_2 , кузов НОМЕР_9 , д.н.з НОМЕР_4 (том 1 а. с. 109-112).
З свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 26.06.1998 державним нотаріусом Гайворонської державної нотаріальної контори Ковбасюк Н.Ю., зареєстрованого в реєстрі за № 169, вбачається, що спадкоємцем майна ОСОБА_6 вцілому є його дружина ОСОБА_4 , спадкове майно, на яке видане це свідоцтво, складається з житлового будинку, що знаходиться на прилеглій земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , та легкового автомобіля ВАЗ 2106, 1978 року випуску, двигун № НОМЕР_2 , кузов НОМЕР_9 , д.н.з НОМЕР_4 (том 1 а.с. 113).
24.05.2016 року ОСОБА_4 було складено заповіт, посвідчений державним нотаріусом Гайворонської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області Ковбасюк Н.Ю., зареєстрований в реєстрі за № 774, згідно якого вона заповіла все її нерухоме майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, в рівних долях ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , з правом довічного проживання в належному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , все інше майно, включаючи речі домашнього вжитку, і взагалі все те, на що вона по закону матиме право та що буде їй належати на день її смерті, заповіла ОСОБА_3 . Крім того, ОСОБА_4 зроблено відповідне заповітне розпорядження, яким позбавлено ОСОБА_11 права спадкування належного їй майна (том 1 а. с. 8).
Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2 та Гайворонської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області в особі державного нотаріуса Ковбасюк Н. Ю. ОСОБА_1 просила визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_4 26 червня 1998 року; визнати за ОСОБА_14 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/6 чистку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 від 24.05.2016 (том 1 а. с. 1-3).
Очевидно, що за такого формулювання позовних вимог особою, питання про права та обов'язки яких вирішується судом у розглядуваній справі є ОСОБА_3 , який станом на дату смерті ОСОБА_6 був неповнолітнім, інвалідом 2 групи та спадкоємцем першої черги на смерті батька, а тому мав право на обов'язкову частку у майні після смерті спадкодавця, а також на ім'я якого ОСОБА_4 було складнено оспорюваний заповіт.
Натомість ОСОБА_3 до участі у справі, що є предметом розгляду, залучений в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, а позивач заяв чи клопотань про залучення ОСОБА_3 в якості співвідповідача не заявляла, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Процесуальний статус відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору відрізняється за обсягом прав та обов'язків.
Висновки суду по суті вирішення спору про обґрунтованість або необґрунтованість позовних вимог мають бути зроблені за належного суб'єктного складу її учасників.
Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року в справі № 761/23904/19 вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
Розгляд справи та ухвалення судового рішення по суті матеріально-правової вимоги буде наслідкомпорушення прав ОСОБА_3 , з огляду на перебування його у статусі третьої особи, оскільки зміст прав третьої особи має більш звужений характер ніж у відповідача, а тому висновок суду першої інстанції про відмову в позові є обґрунтованим.
Крім того, суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що нотаріус не є належним відповідачем у даній справі, з огляду на те, що нотаріуси в розумінні статей 30, 34, 35 ЦПК України не є особами, прав і обов'язків, яких стосується спір сторін, оскільки відсутня їх заінтересованість у результатах вирішення справи судом і реалізації ухваленого в ній рішення (висновок, викладений у постанові Верховоного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 201/16327/16-ц (провадження № 61-43384св18).
Суд не бере до уваги доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи, грубо помилився і не задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 повному обсязі, з огляду на те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, а обов'язком суду є тільки встановлення їх належності й обґрунтованості позову, тому позивач не був позбавлений можливості в порядку, встановленому ЦПК України подати до суду клопотання про залучення до участі у справі ОСОБА_3 в якості відповідача.
Крім того, позивач не позбавлений права на звернення до суду першої інстанції з відповідними позовними вимогами до належних відповідачів.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Оскільки суд першої інстанції ухвалив в судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 374,375,376,381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 28 червня 2022 року без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 16.09.2022.
Головуючий суддя С. І. Мурашко
Судді С. М. Єгорова
О. І. Чельник