Провадження № 11-кп/821/396/22 Справа № 712/4765/20 Категорія: ч.2 ст.286 КК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
09 вересня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря ОСОБА_5 , ОСОБА_6
прокурора ОСОБА_7
потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9
захисника ОСОБА_10
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_10 та спільною апеляційною скаргою потерпілих ОСОБА_9 і ОСОБА_8 на вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 червня 2022 року, яким
ОСОБА_11
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Черкаси, з середньою освітою, неодруженого, працюючого ТОВ «УМВЕЛЬТ Україна», інвалідом, учасником бойових дій та ліквідатором аварії на Чорнобильській АЕС не являється, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.
Строк відбуття покарання ОСОБА_11 рахується з моменту фактичного затримання, після набрання вироком законної сили.
Цивільний позов ОСОБА_8 , ОСОБА_9 до ОСОБА_11 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволений частково.
Стягнуто з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_8 матеріальну шкоду в сумі 97226,90 грн та моральну шкоду в сумі 700 000 грн, а всього 797226,90 грн.
Стягнуто з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_9 моральну шкоду в сумі 700 000 грн.
Цивільний позов ОСОБА_8 , ОСОБА_9 до ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» про стягнення моральної шкоди та витрат пов'язаних з похованням задоволений частково.
Стягнуто з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_8 моральну шкоду в сумі 28338,00 грн та витрати пов'язані з похованням у сумі 56676,00 грн, а всього 85014,00 грн.
Стягнуто з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_9 моральну шкоду в сумі 28338,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_11 на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів під час здійснення досудового розслідування за проведення судових експертиз на загальну суму 21209,66 грн.
Скасований арешт накладений ухвалою слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16.01.2020, а саме, з автомобіль «LAND ROVER DISСOVERY SPORT», реєстраційний номер: НОМЕР_1 , який на праві власності належить ОСОБА_12 .
Вирішена доля речових доказів відповідно до ст.100 КПК України.
Судом першої інстанції ОСОБА_11 визнаний винуватим та засуджений за те, що він 14.01.2020, близько 18 години 27 хвилин, керуючи автомобілем LAND ROVER DISСOVERY SPORT, реєстраційний номер: НОМЕР_1 , в порушення вимог пунктів 12.4, 12.1., 2.3. б), 18.1, 12.3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, рухаючись зі швидкістю не менше 99,4 км/год. по вулиці Надпільній від вулиці Можайського в напрямку вулиці Університетської в м. Черкаси, з перевищенням максимально допустимої швидкості руху в населених пунктах, тобто більше 50 км/год., не вибрав в установлених межах безпечну швидкість руху, з урахуванням дорожньої обстановки, щоб мати змогу постійно контролювати свій рух та безпечно керувати автомобілем.
Так, ОСОБА_11 не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не відреагував на її зміну, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебуває пішохід, не зменшив швидкість, аж до повної зупинки, щоб дати дорогу пішоходу, для якого була створена небезпека, в результаті чого, на перехресті вулиць Надпільна та Крилова, поблизу будинку № 122, що по вулиці Надпільна в м. Черкаси, вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який переходив проїзну частину вулиці Надпільна по виділеному дорожніми знаками 5.35.1 та 5.35.2 «Пішохідний перехід» та дорожньою розміткою 1.14.1 «Зебра» Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, по нерегульованому пішохідному переходу зліва направо у відношенні до руху автомобіля.
Унаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_13 отримав тілесні ушкодження, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя, від яких настала смерть ОСОБА_13 .
Не погоджуючись з вироком районного суду в своїй спільній апеляційній скарзі потерпілі ОСОБА_9 та ОСОБА_8 просять змінити вирок в частині призначеного покарання обвинуваченому та призначити ОСОБА_14 найбільш суворе покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років. Переглянути суму моральної шкоди потерпілим та призначити до відшкодування суму, зазначену потерпілими у цивільному позові.
Потерпілі у справі, мати та доньки загиблого внаслідок ДТП ОСОБА_13 , наполягали на призначені найбільш суворого покарання у виді позбавлення волі на строк до 8 років. Прокурори по справі, наполягали на призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк до 7 років.
При призначенні покарання, суд наводить щире каяття обвинуваченого як обставину, що пом'якшує покарання, вказуючи на те, що обвинувачений в судовому засіданні вину визнав з самого початку судового розгляду, у скоєному щиро розкаявся, просив вибачення у потерпілих”. Призначаючи покарання на більш короткий строк, суд наводить позитивні характеристики обвинуваченого по місцю проживання та місцем роботи, наголошує на ініціативі обвинуваченого щодо добровільного відшкодування шкоди, посилаючись на наявність квитанцій у доказ останнього, звертає увагу на поведінку обвинуваченого після скоєння злочинів.
При цьому, суддя не бере до уваги неточності в показаннях ОСОБА_15 . У своїх показах ОСОБА_15 свідомо зменшив швидкість руху автомобіля на момент наїзду та повідомив, що вона складала 70 км/год. Звертають увагу на те, що відповідно до результатів судової фототехнічної експертизи, швидкість автомобіля складала 99,4...107,6 км/год.
Суд, при задоволенні цивільного позову частково та призначенні покарання обвинуваченому на більш короткий строк, не взяв до уваги доводи, наведені у цивільному позові, а саме поведінку обвинуваченого та ОСОБА_16 під час досудового слідства. За очевидних обставин дорожньо-транспортної пригоди, активні дії обвинуваченого та третіх осіб, які діяли в його інтересах, спричинили додаткових моральних страждань потерпілим. Крім того. ОСОБА_11 та свідок у справі ОСОБА_16 , перешкоджаючи встановленню істини у справі, упродовж всього досудового слідства ухилялися від надання показів, зокрема проведення допитів за участі потерпілих та їх представників, подавали чисельні заяви про відмову від проведення слідчих експериментів, проведення допитів з використанням поліграфа, відмову від застосування відеозапису під час допитів, тощо.
Переконаність суду про щире каяття і щирі мотиви відшкодування шкоди потерпілим викликає серйозні сумніви. Доводи судді щодо наявності обставини, що пом'якшує покарання, не відповідають фактичним обставинам справи, не підтверджуються поведінкою обвинуваченого одразу після ДТП, під час досудового розслідування та на судовому розгляді. Суддя не мотивує чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші. Покарання, призначене обвинуваченому, не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення.
Судом вірно встановлено, що потерпілі, дружина та донька ОСОБА_13 зазнали сильних душевних страждань. При визначенні розміру моральної шкоди, суд правильно керувався положеннями статті 23 ЦК України, але не врахував в повній мірі характер правопорушення, глибину та тривалість душевних страждань, яких потерпілі зазнали у зв'язку з передчасною, раптовою смертю рідної людини, не повною мірою застосовував принципи розумності та справедливості, тому просили збільшити суму морального відшкодування відповідно позовних вимог.
В апеляційній скарзі, захисник обвинуваченого ОСОБА_11 - адвокат ОСОБА_10 просить вирок районного суду змінити в частині призначеного ОСОБА_14 покарання у зв'язку з його суворістю. Призначити ОСОБА_11 покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді 4 років позбавлення волі. На підставі ст.75 КК України звільнити від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки з покладенням на нього відповідних обов'язків, передбачених ст.76 КК України. В решті вирок суду залишити без змін.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що обвинувачений ОСОБА_14 з моменту скоєння ДТП, протягом усього досудового розслідування та судового розгляду вину в скоєному визнав повністю, у скоєному щиро розкаявся, неодноразово просив вибачення у потерпілих. Крім того, в ході досудового розслідування та судового розгляду встановлено, що обвинувачений ОСОБА_11 відразу після дорожньо - транспортної пригоди зупинив автомобіль, не зник з місця події; підійшов до потерпілого, намагаючись надати першу медичну допомогу; викликав за допомогою мобільного зв'язку « швидку медичну допомогу »; вжив заходів, щоб обмежити наїзд інших автомобілів на тіло загиблого і, тим самим, не спотворити обстановку на місці скоєння ДТП; добровільно, не будучи затриманим, залишався на місці події, до завершення всіх першочергових слідчих дій; з моменту ДТП, маючи реальну можливість перекласти відповідальність за скоєне на іншу особу ( особливо під впливом громадської думки та засобів масової інформації ) - давав визнавальні покази і висловлював готовність нести покарання; в момент ДТП був у тверезому стані; ініціював добровільне відшкодування заподіяної шкоди, зокрема щомісяця, при наявності місячного доходу в сумі приблизно 5 000 грн., перераховував по 2 000 грн. кожній з потерпілих, про що свідчать квитанції, які приєднані до матеріалів кримінального провадження; однак у зв'язку з позицією потерпілих , які відмовлялись від отримання грошових коштів до рішення суду, шкода не була відшкодована.
В судовому засіданні перед дебатами обвинувачений висловлював готовність відшкодувати всю суму коштів, які раніше надсилалися ним на адресу потерпілих та які останні відмовилися отримувати, сплатити потерпілим одним платежем, на що останні в черговий раз відмовилися;
На момент подачі апеляції частину зібраних таким чином коштів в сумі 10 000 грн. обвинувачений перерахував на потреби ЗСУ ( копія квитанції додається до апеляційної скарги ); решту коштів він також готовий віддати чи перерахувати потерпілим.
Обвинувачений з початку судового розгляду визнавав повністю цивільний позов в частині стягнення матеріальної шкоди; в частині моральної шкоди зазначив, що готовий відшкодовувати заподіяну шкоду в будь - якому розмірі, який визначить суд, оскільки жодні кошти не компенсують страждань потерпілих. Крім того, згідно позиції обвинуваченого, дана апеляційна скарга не стосується вироку в частині вирішення судом першої інстанції цивільного позову.
Також вважає, що суспільна поведінка обвинуваченого після скоєного свідчить про те, що він сам засуджує свою поведінку, в результаті якої відбулася дорожньо - транспортна пригода, зокрема : після скоєння ДТП під час огляду місця події співробітниками поліції в ОСОБА_11 було вилучене посвідчення водія, яке до цього часу йому не повернуто. Тобто фактично з 14.01.2020 року він був позбавлений права керувати транспортними засобами, але не вживав жодних заходів щодо повернення вищевказаного документу, так як вважає, що не має морального права сідати за кермо; під час застосування до нього запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, а потім - домашнього арешту в певний час доби, не допустив жодного порушення; після закінчення строку дії запобіжного заходу - не змінював своє місце проживання та спосіб життя, не ухилявся від слідства та суду; після скоєння дорожньо - транспортної пригоди злочину - не вчинив жодного кримінального чи адміністративного правопорушення, не допускав жодного порушення громадського порядку.
Окремо просить врахувати, що обвинувачений ОСОБА_11 проживає за адресою реєстрації тривалий час, що свідчить про наявність у нього міцних соціальних зв'язків, має постійне місце роботи, характеризується по місцю проживання і роботи виключно позитивно, на обліках у лікарів нарколога чи психіатра не перебуває; раніше не судимий; має на утриманні матір похилого віку.
З врахуванням викладених обставин, призначення покарання ОСОБА_11 у вигляді 6 ( шести ) років позбавлення волі протирічить самій меті покарання, оскільки не спрямоване на виправлення засудженого чи запобігання скоєнню ним нових злочинів, а сконцентровано виключно на карі та завданні обвинуваченому страждань шляхом необгрунтовано тривалого позбавлення волі.
В запереченні на апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_14 - адвоката ОСОБА_10 , потерпілі не погоджуються з доводами викладеними захисником в апеляційній скарзі на підтримку пом'якшення покарання ОСОБА_14 у виді зменшення строку та звільнення від відбування призначеного покарання на підставі ст.75 КК України.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, думку прокурора, який заперечив проти апеляційних скарг, потерпілих, які підтримали свою апеляційну скаргу, а проти доводів апеляційної скарги захисника обвинуваченого заперечували, доводи захисника ОСОБА_10 та обвинуваченого ОСОБА_14 , які підтримали свою апеляційну скаргу при цьому заперечували проти вимог спільної апеляційної скарги потерпілих, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, ухваленим згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Ці вимоги закону місцевим судом виконані в повному обсязі.
Дії ОСОБА_11 судом кваліфіковано за ч.2 ст.286 КК України вірно, що не оспорюється в апеляційних скаргах.
Висновок суду щодо доведеності вини ОСОБА_14 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.286 КК України відповідає фактичним обставинам справи і підтверджується наведеними у вироку доказами, які судом досліджені повно, всебічно і об'єктивно і також не оспорюється в поданих апеляційних скаргах.
Порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення злочину, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винуватість обвинуваченого та кваліфікацію його дій, перевіркою матеріалів справи не виявлено.
Положеннями ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України та роз'яснень, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання" призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів і повинно відповідати принципам законності, справедливості, обґрунтованості і гуманізму.
Принцип гуманізму у кримінальному праві - це не лише гуманне ставлення до особи, яка вчинила злочин, але і в першу чергу до потерпілого і до встановлених суспільством непорушних правил суспільних відносин.
Тому, при призначенні покарання суд повинен належним чином врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особливості конкретного злочину, обставини та спосіб його вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, та взяти до уваги інтереси потерпілих, які зазнали шкоди.
При призначенні покарання, місцевий суд дотримався вимог ст.50, 65, 66, 67 КК України та врахував Постанову Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», а саме дані про особу обвинуваченого, який характеризується позитивно за місцем проживання та роботи, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, вчинив кримінальне правопорушення з необережною формою вини, в момент ДТП був у тверезому стані, вину визнав з самого початку судового розгляду, просив вибачення у потерпілих, на спеціальних обліках не перебуває, ініціював добровільне відшкодування заподіяної шкоди, поведінку обвинуваченого після скоєння кримінального правопорушення, а саме факт виклику швидкої допомоги, відсутність обтяжуючих покарання обставин, наявність пом'якшуючої покарання обставини - щире каяття яке не викликає сумнівів, як про це зазначають в своїй апеляційній скарзі потерпілі.
Щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, і це об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.
Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження. Такого висновку дійшов Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду при розгляді справи №199/6365/19.
Про наявність такого каяття, свідчить визнання вини ОСОБА_14 в повному обсязі, вибачення перед потерпілими, щиро розкаявся, намагання частково відшкодувати потерпілим завдані збитки, про що самі потерпілі підтвердили під час розгляду кримінального провадження, а також підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями, після вчинення ДТП залишився на місці пригоди, викликав швидку, тому районний суд прийшов до обґрунтованого висновку про визнання обставини пом'якшуючої покарання - щире каяття.
Під час апеляційного розгляду ОСОБА_14 винуватість у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, що свідчить про його відношення до скоєного, вчинив один епізод злочинної діяльності, а також відсутність будь-яких заперечень зі сторони обвинувачення. Крім того, колегія суддів враховує наслідки, які настали в результаті скоєного правопорушення, які є непоправними, що призвели до загибелі людини, тому місцевим судом вірно в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України призначено ОСОБА_14 покарання у виді 6 років позбавлення волі, яке не є мінімальним, з позбавленням права керування транспортними засобами на 3 (три роки), яке за своїм розміром та видом є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Колегія суддів вважає, що думка потерпілих має істотне значення при призначенні обвинуваченому покарання, однак не є вирішальною для суду. Думка потерпілих ОСОБА_17 та ОСОБА_17 повинна враховуватися в сукупності з обставинами, передбаченими ст.65 КК України.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК означає з'ясування судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що відображено у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
За вказаних обставин, колегія суддів не вбачає підстав для збільшення ОСОБА_14 строку призначеного покарання до 8 років, як на цьому наполягають потерпілі в своїй апеляційній скарзі.
Крім того, колегія суддів враховує, що згідно ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги, при цьому в апеляційній скарзі потерпілих ставиться питання про збільшення строку покарання у виді позбавлення волі шляхом зміни вироку суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що дані апеляційні вимоги є необгрунтованими, оскільки призначення обвинуваченому більш суворого покарання шляхом зміни вироку суду непередбачено діючим законодавством, так як більш суворе покарання можливо призначити шляхом скасування вироку суду в частині призначеного покарання та ухвалення в цій частині нового вироку, при цьому згідно ч.4 ст.403 КПК України внесення до апеляційної скарги змін, які тягнуть за собою погіршення становища обвинуваченого, за межами строків на апеляційне оскарження не допускається.
Обираючи вид та строк покарання обвинуваченому, суд першої інстанції в повній мірі врахував суспільну небезпечність вчиненого злочину, який хоча вчинений з необережності, проте класифікується, як тяжкий злочин, основною причиною його вчинення стало грубе порушення вимог ПДРУ, а саме: рухаючись зі швидкістю не менше 99,4 км/год. по вулиці Надпільній від вулиці Можайського в напрямку вулиці Університетської в м. Черкаси, з перевищенням максимально допустимої швидкості руху в населених пунктах, тобто більше 50 км/год., не вибрав в установлених межах безпечну швидкість руху, з урахуванням дорожньої обстановки, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не відреагував на її зміну, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебуває пішохід, не зменшив швидкість, аж до повної зупинки, щоб дати дорогу пішоходу, для якого була створена небезпека, в результаті чого, вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_13 .
Доводи апеляційної скарги захисника про пом'якшення призначеного покарання, а саме призначення ОСОБА_14 покарання не пов'язаного з позбавленням волі не підлягають до задоволення.
Місцевим судом було враховано низку обставин при визначенні розміру та виду покарання, що є адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно із приписами ст.75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у вигляді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більш як 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Так, ОСОБА_14 визнано винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК, який згідно з вимогами ст.12 КК є тяжким злочином.
Приділяючи увагу позитивній характеристиці обвинуваченого, щирого каяття, який ініціював відшкодування заподіяної шкоди, відсутність обтяжуючої покарання обставини, наявність пом'якшуючої покарання обставини - щире каяття, колегія суддів приймає до уваги позицію потерпілих, які наполягали на реальному максимальному позбавлені волі обвинуваченого, а також звертає увагу на тяжкі наслідки, що настали від кримінального правопорушення, загибель людини, які є непоправними, грубе порушення ПДР, перевищення дозволеної швидкості руху майже в два рази, тому відсутні підстави для застосування вимог ст.75 КК України, а покарання саме в такому розмірі є необхідним та достатнім для його виправлення та запобігання вчинення нових злочинів в розумінні положень ст.50 КК України.
Місцевий суд зазначених обставин врахував належним чином, при цьому прийняв до уваги постанову Верховного Суду у справі № 523/13774/18 від 03.09.2020, відповідно до змісту якої покарання у виді позбавлення волі, наближене до нижньої межі покарання, визначеного у санкції ч.2 ст.286 КК України, не може призначатися особі, яка порушила вимоги ПДР, значно перевищила дозволену швидкість на ділянці дороги з пожвавленим рухом, знехтувала перевагою пішохода, який перетинав дорогу, не порушуючи вимоги ПДР України, врахував позиції і доводи потерпілих, а тому прийшов до обґрунтованого висновку про реальне позбавлення волі обвинуваченого ОСОБА_14 .
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Конституційний Суд України у Рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».
Переконливих аргументів, які б свідчили про порушення судом вимог статей 50, 65 КК України, або доводили явну несправедливість призначеного Куниці остаточного покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 3 роки, через його м'якість або суворість, в апеляційних скаргах не міститься.
Що стосується доводів спільної апеляційної скарги потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_8 про те, що суд першої інстанції при вирішенні цивільного позову в частині розміру моральної шкоди не в повній мірі врахував всі істотні обставини, які мають значення для провадження, слід зазначити наступне.
За вимогами ч.5 ст.128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом та із застосуванням норм Цивільного процесуального кодексу України, якщо вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Частиною 1 ст.129 КПК України передбачено, що ухвалюючи обвинувальний вирок суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
При цьому суд зобов'язаний всебічно, повно й об'єктивно дослідити обставини справи, з'ясувати характер і розмір витрат, зумовлених злочином, установити злочинний зв'язок між діянням і шкодою, що настала, і дати у вироку належну оцінку таким обставинам.
Задовольняючи цивільний позов потерпілих в частині відшкодування моральної шкоди частково, суд в повному обсязі дослідив усі обставини провадження, з'ясування яких мало істотне значення для ухвалення законного, обгрунтованого та справедливого рішення, та стягнув з ОСОБА_11 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої злочином, на користь потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9 по 700 000 грн. кожній окремо.
Апеляційний суд не вбачає підстав для збільшення розміру, стягнутої з обвинуваченого моральної шкоди на користь потерпілих, оскільки вважає, що визначений судом розмір цієї шкоди відповідає моральним стражданням потерпілих і засадам виваженості, розумності та справедливості.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо членів її сім'ї.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми тощо.
Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
При визначенні розміру моральної шкоди, яку необхідно стягнути з обвинуваченого на користь потерпілих, суд першої інстанції відповідно до вимог КПК України врахував характер правопорушення, глибину моральних страждань потерпілих та інші обставини, що мають значення для прийняття рішення з цього приводу.
З урахуванням сукупності перелічених даних, тяжкості скоєного кримінального правопорушення та конкретних обставин його вчинення, даних про матеріальний стан обвинуваченого та того, що потерпілі, перенесли моральні страждання, які виразились в переживаннях з приводу смерті їх батька та чоловіка, та у зв'язку з цією трагічною обставиною відбулися істотні зміни у їх сімейному житті, і вони змушені додавати додаткових зусиль для подальшої організації свого життя, враховуючи вину обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушенні, його ставлення до вчиненого, матеріальний стан та спроможність реально задовольнити вимоги позивачів, суд першої інстанції оцінив заподіяну обвинуваченим ОСОБА_11 моральну шкоду в сумі 700 000 грн. на кожну потерпілу, та саме ця сума підлягає стягненню з обвинуваченого ОСОБА_11 на користь потерпілих.
При цьому судом було встановлено, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_11 була застрахована в Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія» «Українська страхова група».
Відповідно до ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 23 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо - транспортної пригоди, є: шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов'язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; шкода, пов'язана із смертю потерпілого.
Відповідно до п. 27.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.
Отже, страховик за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів також є відповідальною особою за завдані збитки.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного вироку судом стягнуто з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9 моральну шкоду в сумі 28338,00 грн. кожній окремо.
З огляду на фактичні обставини кримінального провадження, положення кримінального закону, виходячи з принципів розумності та справедливості, визначений судом першої інстанції, як ОСОБА_11 так і ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» розмір моральної шкоди за своїм розміром є обгрунтованим та справедливим.
Підстав для збільшення розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню, як з обвинуваченого ОСОБА_11 так і ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група», з мотивів, про які йдеться в апеляційній скарзі потерпілих, апеляційний суд не вбачає.
Таким чином, твердження потерпілих не спростовують правильності висновків, викладених у оскаржуваному судовому рішенні, а аргументи про залишення поза увагою апеляційного суду доводів не є слушними з урахуванням зазначеного вище.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у провадженні, які були б підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, апеляційним судом не встановлено.
З цих підстав спільна апеляційна скарга потерпілих ОСОБА_9 і ОСОБА_8 та апеляційна скарга адвоката ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 не підлягають задоволенню.
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_10 та спільну апеляційну скаргу потерпілих ОСОБА_9 і ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 червня 2022 року стосовно ОСОБА_11 - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту проголошення.
Головуючий - суддя -
Судді -