Справа № 622/1291/20 Головуючий суддя І інстанції Чернова О. В.
Провадження № 22-ц/818/966/22 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: споживчого кредиту
15 вересня 2022 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.
суддів колегії Бурлака І.В., Пилипчук Н.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Слинько Яни Юріївни на рішення Золочівського районного суду Харківської області від 26 квітня 2021 року по цивільній справі № 622/1291/20 у справі за позовом Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних за невиконання грошового зобов'язання,
У грудні 2020 АТ «Райффайзен Банк Аваль» звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача три відсотки річних за невиконання грошового зобов'язання за Кредитним договором № 014/1277/74/89497 від 17.07.2007 року за період з 14.11.2017 року по 12.11.2020 року у розмірі 5 638,68 доларів США, та - понесених у зв'язку зі зверненням до суду з позовом судових витрат у розмірі 2381, 86 грн..
Позов мотивовано тим, що 17.07.2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», що є правонаступником АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , було укладено Кредитний договір № 014/1277/74/89497, відповідно до умов якого Банк зобов'язався надати Позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом: 34 307,00 доларів США строком до 17.07.2017 року під 13,00% річних, а Позичальник зобов'язався належним чином використати та повернути Банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відсотки за користування кредитними коштами, комісії згідно умов Кредитного договору та тарифів кредитора, та виконати всі інші зобов'язання в порядку та строки, визначені Договором.
Банк виконав взяті на себе договірні зобов'язання, надавши останньому кредитні кошти на умовах його забезпечення, цільового використання, строковості, повернення та плати за користування. Всупереч вимогам п. п. 3.3., п. 5.1. Кредитного договору ОСОБА_1 не виконала взяті на себе договірні зобов'язання, а саме: не здійснювала щомісячно погашення кредитної заборгованості згідно Графіку погашення кредиту та відсотків за кредитом.
Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України у зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 умов Кредитного договору: несплатою періодичних платежів на погашення кредиту та відсотків за користування кредитними коштами Банк був змушений звернутися з позовом до суду про стягнення боргу за вищезазначеним кредитним договором. Відповідно до рішення Золочівського районного суду Харківської області від 04.10.2010 року у справі №2-53/2010 р. позов АТ «Райффайзен Банк Аваль» було задоволено, а саме: в рахунок погашення Кредитної заборгованості у сумі - 336 272,85 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки та вирішено питання про розподілення судових витрат.
У зв'язку з неналежним виконанням рішення суду та умов Кредитного договору, несплатою періодичних платежів на погашення кредиту та відсотків за користування кредитними коштами, на адресу ОСОБА_1 було направлено Повідомлення про неналежне виконання зобов'язань за кредитним договором за вихідним № 114/5-202528 від 19.11.2020 року, надавши можливість добровільно врегулювати заборгованість. Однак, у визначені строки повідомлення не було виконано, заборгованість не погашена.
У зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання внаслідок невиконання рішення суду та відсутності підстав припинення зобов'язання, у тому числі його виконанням, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, позивач просив стягнути з відповідача 3% річних у межах строку позовної давності тривалістю у три роки, за період з 14.11.2017 року по 12.11.2020 року, відповідно до наданого розрахунку, у розмірі 5638,68 доларів США.
Рішенням Золочівського районного суду Харківської області від 26 квітня 2021 року позов АТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» три відсотки річних за невиконання грошового зобов'язання за кредитним договором № 014/1277/74/89497 від 17.07.2007 року за період з 12.11.2017 року по 12.11.2020 року у розмірі 3135 доларів 85 центів США.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Райффайзен Банк аваль» судовий збір у розмірі 1325 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Слинько Я.Ю., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення скасувати та у задоволенні позову відмовити.
Скарга мотивована тим, що згідно з вимогами ст.589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити у повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування битків. Завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Вказує, що рішенням Золочівського районного суду Харківської області від 04 жовтня 2010 року в рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки передбачало не часткове погашення заборгованості ОСОБА_1 перед банком, а повне.
Судом першої інстанції всупереч вимоги ст.263 ЦПК України не були взяти до уваги правові позиції, що містяться в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові від 06.03.2019 року у справі №757/44680/15-ц Верховний Суд зазначив, що особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного.
Зауважує, що Верховним Судом зроблено висновок про правильне застосування норм права, згідно з яким натуральним є зобов'язання вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном, конструкція ст.625 ЦК України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому порядку), кредитор в натуральному зобов'язанні не має права на нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому ) порядку.
Зазначає, що судом першої інстанції не враховано те, що виконавче провадження про звернення стягнення на предмет застави активно виконується державним виконавцем.
У відзиві на апеляційну скаргу АТ «Райффайзен Банк Аваль» просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Відзив мотивовано тим, що позивач звернувся з позовом про стягнення 3% річних відповідно до ст.625 ЦК України, що має зовсім іншу правову природу, ніж стягнення процентів за користування кредитними коштами, тому посилання апелянта на згадану правову позицію касаційного суду є безпідставним.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Колегія суддів, перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та розглянутого судом позову, вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
У статті 263 ЦПК України визначені наступні вимоги до законності і обґрунтованість судового рішення:
1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
3. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції у повній мірі відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що 17.07.2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №014/1277/74/89497, згідно якого Банк надав відповідачці кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом: 34 307,00 доларів США строком до 17.07.2017 року під 13,00 % річних (а.с.7-15).
З метою забезпечення виконання умов Кредитного договору № 014/1277/74/894897 від 17 липня 2007 між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 був укладений Іпотечний договір №014/1277/74/89497/1 від 17 липня 2007 року (а.с.110-113).
Предметом іпотеки за вказаним вище Іпотечним договором стало нерухоме майно: житловий будинок з господарськими будівлями, що відчужується за даним Договором, розташований за адресою: АДРЕСА_1 та має наступні характеристики: позначений на плані літерою «А-1», цегляний, розміром житлової площі 64,1 кв.м. загальною площею 105,1 кв.м. прибудова «А-1, А2-1», веранда «б», тамбур «а» з господарськими будівлями: погріб «В», літня кухня «Б», сараї «Д», гараж «Г», вбиральня - «Е», огорожі № 1-4, розташовані на земельній ділянці Золочівської сільської ради Золочівського району Харківської області, який належить Іпотекодавцю на праві власності на підставі Договору купівлі-продажу будинку, посвідчений приватним нотаріусом Золочівського районного нотаріального округу Пендюриною Л.С. 17 липня 2007 року, реєстровий номер 951, Витяг з Державного реєстру правочину № 4300389 від 17 липня 2007 року, номер правочину 2220803.
Рішенням Золочівського районного суду Харківської області від 04.10.2010 року у справі № 2-53/2010 задоволено позовні вимоги АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 014/1277/74/89497 від 17.07.2007 року в розмірі 336 272, 85 грн., звернуто стягнення на житловий будинок «А-1», розмір житлової площі якого становить 64,1 кв.м., загальна площа - 105,1 кв.м., прибудову «АІ-1», «АІІ-1», веранда «б», тамбур «а», льох «В», літня кухня «Б», сарай «Д», гараж «Г», вбиральня «Е», огорожа №1-4, розташовані по АДРЕСА_1 та які належать ОСОБА_1 на праві власності згідно договору купівлі-продажу від 17.07.2007 року шляхом продажу вказаного предмету іпотеки з зарахуванням на рахунок № НОМЕР_1 в Харківській обласній дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» МФО 350589 код 23321095. Рішення набрало законної сили 14.10.2010 року (а.с.16-17).
Як вбачається із зазначеного рішення Золочівського районного суду Харківської області від 04.10.2010 року у справі № 2-53/2010, позивач станом на 17.11.2009 року визначив заборгованість ОСОБА_1 у розмірі 42969,34 дол. США, що еквівалентно 336272,85 грн. Згідно цього рішення позивачем в позовній заяві у справі було визначено загальний розмір заборгованості в доларах США та її гривневий еквівалент, а також склад заборгованості: залишок заборгованості за кредитом - 30005,28 дол. США, що в перерахунку на гривню становить 239841,20 грн.; заборгованість за простроченими відсотками - 4411,92 дол. США, тобто 35265,81 грн.; сума поточної заборгованості за відсотками - 32,06 дол. США, тобто 256,27 грн.; сума пені та штрафу, нарахованих за порушення строку погашення кредиту та відсотків - 7620,78 дол. США, тобто 60909,57 грн..
Задовольняючи позовні вимоги частково у справі, яка наразі переглядається судом у апеляційному порядку, суд першої інстанції мотивував свої висновки тим, що відповідач не виконувала належним чином взятих на себе зобов'язань, внаслідок чого у період з 12.11.2017 до 12.11.2020 року з відповідача підлягає стягненню 3% річних у розмірі 3135,85 доларів США.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду
За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відтак, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Саме до таких висновків дійшов ВС у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 311/2475/18.
Суд першої інстанції на підставі належно жосліджених доказів встановив, що ОСОБА_1 належним чином не виконувала своїх зобов'язань за Кредитним договором. Ці висновки суду апелянтом не спростовані.
У зв'язку із цим банк звернувся до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості за кредитом і процентів за користування коштами з позичальниці. Судовим рішенням від 04.10.2010 про звернення стягнення на предмет іпотеки підтверджено наявність грошового зобов'язання позичальниці перед банком та його порушення.
Також не заперечується сторонами, що виконавчий лист, виданий на підставі цього рішення, пред'явлений до примусового виконання, постановою від 12.08.2019 року приватним виконавцем здійснено опис та арешт майна (а.с.114-123), тобто на даний час рішення суду не виконано, заборгованість за кредитним договором не погашена.
У доводах скарги апелянт зазначила, що згадане рішення суду від 04 жовтня 2010 року виконується, однак ніяких конкретних даних та відповідних доказів на підтвердження цих доводів всупереч визначеного у ст.ст. 12, 81 ЦПК України процесуальному обов'язку - до суду не надано. Тому, колегія суддів їх відхиляє - за недоведеністю.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.
Зазначена правова позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст.625 ЦК України за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), а як вбачається, ані рішення суду про звернення стягнення на майно в примусовому порядку не виконано, ані добровільно заборгованість за кредитним договором не погашена, отже зобов'язання відповідачки перед банком за Кредитним договором не припинилося.
Отже, оскільки невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Саме таку правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 року у справі № 127/15672/16-ц, яка є застосованою у даній справі з огляду на аналогічні обставини.
З цих підстав колегія суддів за безпідставністю відхиляє посилання у доводах скарги на правові висновки, які були висловлені у постановах ВС від 19 серпня 2020 у справі № 194/428/15-ц, від 25 березня 2020 року у справі № 311/2475/18, від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц, які стосуються правових наслідків для боржника від дострокової вимоги кредитора про стягнення суми кредиту, процентів за користування кредитомв межах строку дії договору, а не нарахованих в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України, як це зазначено у позові, що розглянув суд у даній справі.
Посилання представника відповідача на те, що судом першої інстанції не враховано висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 року у справі № 757/44680/15-ц, колегія суддів також не приймає до уваги, у зв'язку з тим, що зазначена постанова втратила свою актуальність, оскільки Великою Палатою Верховного суду від 08.11.2019 року у справі №127/15672/16-ц надано згаданий правовий висновок щодо застосування ст. 625 ЦПК України про те, що право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову, який суд першої інстанції відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України правильно врахував у цій справі.
Таким чином, з ухваленням рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки 04 жовтня 2010 році зобов'язання відповідача сплатити заборгованість за Кредитним договором не припинилося та досі триває. Відтак кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, в межах строку позовної давності тобто за період 12.11.2017 року по 12.11.2020 року.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга відповідно до ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 05 липня 2021 року ОСОБА_2 звільнено від сплати судового збору, тому вони відносяться за рахунок держави.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381 - 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Слинько Яни Юріївни залишити без задоволення.
Рішенням Золочівського районного суду Харківської області від 26 квітня 2021 року залишити без змін.
Судовий збір у розмірі 1987 грн 50 коп. за подання апеляційної скарги віднести за рахунок держави.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 15 вересня 2022 року.
Головуючий суддя В.Б. Яцина.
Судді колегії І.В.Бурлака.
Н.П.Пилипчук.