Провадження № 11-кп/821/503/22 Справа № 712/11679/18 Категорія: ч. 2 ст. 121 КК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
13 вересня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі:
секретаря ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 вересня 2022 року
Ухвалою, що оскаржується, ОСОБА_8 , який обвинувачується у вчинені злочину передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів - з 05 вересня 2022 року по 04 листопада 2022 року.
При прийнятті такого рішення, суд врахував ступень тяжкості кримінального правопорушення, інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_8 , яке відповідно до вимог ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких. Окрім того, суд вказав, що існують ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України: переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілого і свідка у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
На наявність цих ризиків вказує тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання останнього винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та те, що судовий розгляд триває.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати вищевказану ухвалу та відмовити прокурору у задоволенні клопотання, обвинуваченого звільнити з під варти в залі суду негайно. Стверджує, що клопотання прокурора не відповідає вимогам закону. Переконаний, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про наявність ризиків, визначених ч. 1 ст. 177 КПК України. Вважає, що прокурор та суд не навели жодних обґрунтованих підстав, за яких не можливо застосувати до обвинуваченого альтернативних запобіжних заходів. Вказує, що обвинувачений, вже більше 4 років тримається під вартою. На даний час місцевий суд так і не розпочав розгляд справи по суті, після скасування 09 лютого 2022 року вироку апеляційним судом, чим істотно порушуються вимоги статті 28 КПК України. Вважає, що суд своїм рішенням продовжив свавільне позбавлення обвинуваченого його свободи, що є порушенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), а також практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Після докладу суддею-доповідачем змісту ухвали, доводів апеляційної скарги, були заслухані:
- захисник, який підтримав вимоги апеляційної скарги, пославшись на доводи, що в ній викладені;
- прокурор, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, пославшись на законність ухвали суду.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи захисника, прокурора, вивчивши матеріали провадження та дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів приходить до таких висновків.
У відповідності до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Колегія суддів вважає, що ухвала, яка оскаржується, не відповідає цим вимогам закону.
Частина 2 статті 422-1 КПК України визначає, що апеляційний суд здійснює перевірку обставин, які підтверджують наявність ризиків, що стали підставою для продовження строку тримання під вартою.
Відповідно до вимог ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу, тобто, питання щодо застосування запобіжного заходу мають вирішуватися у порядку, передбаченому ст.199 КПК України.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
При прийняті рішення про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд першої інстанції вказав про наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України: переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілу та свідка у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Разом з тим, апеляційний суд зауважує, що прокурором у клопотання вказувалось лише про можливість обвинуваченого переховуватись від суду, незаконно впливати на свідка ОСОБА_9 , тобто суд першої інстанції встановив ризики, наявність яких не обґрунтовував прокурор, чим порушив приписи ст.ст. 194,199, 331 КПК України.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, КПК України та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ.
Конвенція та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику Суду.
ЄСПЛ стверджує, що вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).
З наведеного витікає, що рішення суду про продовження строку дії до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень ЄСПЛ.
Так, у справі «Маккей проти Об'єднаного Королівства» ЄСПЛ зазначив, що основна мета статті 5 Конвенції полягає у запобіганні свавільного або безпідставного позбавлення волі особи.
ЄСПЛ під час вирішення справи «Медведев та інші проти Франції» зауважив, що право на свободу і особисту недоторканість має першочергове значення у демократичному суспільстві у значенні, передбаченому Конвенцією.
Метою застосування запобіжного заходу у даному випадку є забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_8 покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання його спробам переховуватися суду, незаконно впливати на свідка ОСОБА_9 .
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України», наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
Колегія суддів вважає, що встановлений судом першої інстанції ризик - переховування від суду наявний, про те не погоджується з доводами суду щодо неможливості запобігання цьому ризику шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, а ніж тримання під вартою.
З наданих матеріалів вбачається, що ОСОБА_8 у цьому кримінальному провадженні перебуває під вартою на підставі ухвали слідчого судді від 10 липня 2018 року.
Окрім того, обвинувальний вирок у цьому кримінальному провадженні від 15 травня 2020 року було скасовано апеляційним судом 09 лютого 2022 року і призначено новий розгляд в суді першої інстанції. До цього Верховний Суд двічі скасовував ухвали апеляційного суду, якими залишався без змін вказаний обвинувальний вирок.
Після скасування вироку суду першої інстанції, підготовче судове засідання було проведено 25 серпня 2022 року, тобто більше ніж через 6 місяців.
Водночас суд обґрунтовував необхідність продовження найсуворішого запобіжного заходу тим, що судовий розгляд триває, свідок та потерпіла не були допитані судом.
Таке обґрунтування неможна визнати достатнім та допустимим, з огляду на характер проведення судового провадження.
Тривале знаходження обвинуваченого під вартою, за фактичною відсутності судового розгляду є неприпустимим. Здійснення судового розгляду в цьому кримінальному провадженні не відповідає його завданням, оскільки не є швидким.
Таке забезпечення розгляду та вирішення справи не відповідає загальним засадам кримінального провадження: верховенства права, законності, повага до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, доступ до правосуддя, забезпечення права на захист.
Водночас ч. 4 ст. 28 КПК України визначає, що кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово.
За таких обставин слід виходити, що з урахуванням тривалого часу перебування обвинуваченого під вартою, також терміну перебування кримінального провадження в суді, колегія суддів вважає, що ступень ризику вказаного судом зменшився, що є підставою для розгляду питання про застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, а ніж тримання під вартою.
Разом з тим, в матеріалах судової справи відсутні відомості на підтвердження ризику - незаконного впливу на свідка ОСОБА_9 , у зв'язку з чим апеляційний суд вважає, що цей ризик не доведений прокурором.
Стосовно загрози втечі, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, чи обвинувачений можна законно розглядати, як таку, що може спонукати до втечі, однак можливість жорстокого засудження є недостатньою для виправдання тримання під вартою. При цьому загроза втечі не випливає з простої можливості для обвинуваченого перетнути кордон держави. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно доказувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці. Ризик втечі не виникає лише за відсутності постійного місця проживання («Сулаоя проти Естонії», «Панченко проти Росії») та зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою («Ноймайстер проти Австрії»).
Аргументи за чи проти звільнення, у тому числі ризик того, що обвинувачений може перешкодити належному проведенню судового розгляду, не повинні прийматися абстрактно, але повинні бути підкріплені фактичними доказами. Небезпека переховування обвинуваченого не може бути оцінена виключно на основі тяжкості покарання за злочин. Наявність небезпеки переховування повинно бути оцінено з посиланням на ряд інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки втечі, або зробити її настільки незначною, що вона не може виправдати тримання під вартою («Строган проти України»).
У справі «Мамедова проти Росії» ЕСПЛ зазначив, що розглядаючи законність і обґрунтованість подальшого тримання заявниці під вартою, районний і обласний суди увесь час посилалися на серйозність висунутого обвинувачення як на головний чинник для оцінки можливості того, що заявниця переховуватиметься від правосуддя, перешкоджатиме відправленню правосуддя або вчинятиме нові злочинні дії. Однак, як не раз зазначав Суд, хоч суворість покарання, що загрожує заявникові, має значення для оцінки небезпеки його зникнення або вчинення нових злочинів, потребу подовжити строк тримання під вартою не можна оцінювати з чисто абстрактної точки погляду, зважаючи лише на тяжкість злочину. Так само і продовження строку тримання під вартою не може застосовуватися через те, що вироком може бути призначене покарання у вигляді позбавлення волі (рішення у справі «Летельє проти Франції», «Панченко проти Росії», «Гораль проти Польщі», «Ілійков проти Болгарії»). Це особливо стосується таких справ, як дана, в яких правова кваліфікація фактів - і отже покарання, що могло бути призначене заявниці - здійснювалось обвинуваченням за відсутності судового контролю щодо питання про те, чи підтверджували зібрані докази обґрунтовану підозру в учиненні заявницею інкримінованого злочину («Рохліна проти Росії»).
У даному кримінальному провадженні встановлено, що ОСОБА_8 , 1963 року народження, раніше не судимий, має постійне місце проживання, соціальні зв'язки - одружений, тому можливість переховування від суду не є досить високою.
За таких обставин, в матеріалах справи не існує даних, котрі є перепоною для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
З урахуванням наведених обставин, колегія суддів вважає, що відсутні перешкоди для зміни обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт, який буде достатнім для запобігання встановленого ризику, передбаченого ст. 177 КПК України. При цьому на обвинуваченого слід покласти певні обов'язки, відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити частково, ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 вересня 2022 року - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою відмовити прокурору в продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 .
Застосувати до ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, який полягає в забороні обвинуваченому залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 з 20.00 до 06.00 години.
Строк дії запобіжного заходу - до 13 листопада 2022 року.
Зобов'язати ОСОБА_8 прибувати за кожною вимогою до суду, а також покласти такі обов'язки: не відлучатися з міста свого проживання без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання, роботи; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну; утриматися від спілкування зі свідками у цьому кримінальному провадженні, без дотримання умов визначених судом.
Вказані обов'язки покладаються на строк - 2 місяці.
Звільнити ОСОБА_8 з-під варти.
Зобов'язати Черкаське районного управління поліції поставити на облік ОСОБА_8 і повідомити про це Соснівського районний суд м. Черкаси.
Ухвала апеляційного суду оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_2
Судді: ОСОБА_4
ОСОБА_3