14 вересня 2022 року
м. Черкаси
Справа № 705/1402/20
Провадження № 22-ц/821/987/22
Категорія: 304020000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Карпенко О.В.
суддів: Бородійчука В.Г., Василенко Л.І.
за участю секретаря: Мунтян К.С.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 07 червня 2022 року (ухваленого в приміщенні Уманського міськрайонного суду Черкаської області під головуванням судді Гудзенко В.Л.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на окреме майно комплексу недійсним, -
Короткий зміст позовних вимог
10 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Уманського міськрайонного суду Черкаської області із позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на окреме майно комплексу недійсним, посилаючись на те, що згідно Договору дарування від 27 травня 1994 року цілісний майновий комплекс по АДРЕСА_1 дістався у спадок ОСОБА_4 та ОСОБА_1 і належить він співвласникам без розподілу в натурі, що забезпечує його недоторканість.
Проте, ОСОБА_4 земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 150 кв. м. незаконно виключила зі складу комплексу, надала їй самостійне значення, і як окреме майно передала за Договором дарування від 29 серпня 2017 року ОСОБА_5 , який не визнає спільні права, не додержується умов договору і прав інших мешканців, діє без дозволу і на власний розсуд.
В той же час, права власності на окреме майно іншій особі передається лише разом з відповідною частиною цілісного майнового комплексу попередника, якому це право належить. По факту перехід до ОСОБА_3 відбувся без інфраструктури комплексу, яка забезпечує цільове призначення і вільний доступ, а за її відсутності земля переходить в непридатний стан для спільного користування і це перешкоджає процесу набуття права власності на неї. Позивач, як первинний суб'єкт права власності на комплекс за Договором дарування від 27 травня 1994 року, ставить питання про усунення неправомірних змін використання цього майна або заборони такого використання.
У зв'язку з вище зазначеним, позивач звернувся з даним позовом до суду та просив постановити судове рішення, яким визнати недійсним право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 150 кв.м. по АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 07 червня 2022 року у задоволенні позову - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, позивачем не наведено доказів на підтвердження обставин, викладених ним в позовній заяві та не доведено порушення його прав, свобод чи законних інтересів при володінні, користуванні чи розпорядженні своєю власністю відповідачем.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі, поданій 20 червня 2022 року, ОСОБА_1 вважаючи, що оскаржуване рішення винесене із порушенням норм процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин даної справи, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 07 червня 2022 року та ухвалити нове рішення про залишення його позову без розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що справу розглянуто неповноважним суддею, оскільки ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 18 лютого 2022 року про залишення позову без розгляду постановлену суддею Гудзенко В.Л. було скасовано постановою Черкаського апеляційного суду від 12 квітня 2022 року, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду, відповідно, подальший розгляд справи мав здійснювати інший суддя. Також вказує, що справу розглянуто у підготовчому провадженні, що суперечить ст. 200 ЦПК України та позбавляє скаржника повторно звернутись до суду з даним позовом.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив
Фактичні обставини справи
Як вбачається з наявних матеріалів справи, а саме копії договору дарування від 27 травня 1994 року, посвідчений державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори Очеретяною В.В., 27 травня 1994 року ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_4 та ОСОБА_1 1/3 частину житлового будинку в рівних долях з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться на присадибній земельній ділянці розміром 2035 кв.м. (а.с.3).
Інших документів позивачем на підтвердження своїх вимог суду не надано.
Позиція Черкаського апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 13 ЦПК України, яка регламентує диспозитивність цивільного судочинства, визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_1 просив визнати недійсним право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 150 кв.м. по АДРЕСА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч.1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Як вбачається з позовної заяви, позивач ОСОБА_1 посилається на те, згідно Договору дарування від 27.05.1994 року цілісний майновий комплекс по АДРЕСА_1 дістався у спадок ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .
В свою чергу, ОСОБА_4 за Договором дарування від 29 серпня 2017 року земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 150 кв. м. незаконно виключила зі складу комплексу, надала їй самостійне значення, і як окреме майно передала ОСОБА_5 , який не визнає спільні права, не додержується умов договору і прав інших мешканців, діє без дозволу і на власний розсуд.
Проте, позивачем не було надано жодного належного, допустимого та достатнього доказу підтвердження порушення права власності чи порушеного права користування своїм майном.
Крім цього, вказана позовна заява ОСОБА_1 не містить обґрунтованості змісту позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що ненадання позивачем належних та допустимих доказів, на які посилається ОСОБА_1 в обґрунтування своїх вимог, і відсутність таких доказів при поданні позовної заяви, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
У роз'ясненні п. 6 вказаної постанови зазначено, що враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року вказано, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно до вимог ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги не містять доказів та посилань, що оскаржуване рішення є незаконним, що судом допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому вимоги апеляційної скарги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню апеляційним судом.
Щодо посилання скаржника на те, що справу розглянуто неповноважним складом суду апеляційний суд зазначає наступне.
У відповідності до ч. 11 ст. 33 ЦПК України справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута цим же суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, що унеможливлюють участь судді у розгляді справи, та інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 37 ЦПК України суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а так само у новому розгляді справи судом першої інстанції після скасування рішення суду або ухвали про закриття провадження у справі.
Так, судом встановлено, що згідно ухвали суду від 18 лютого 2022 року під головуванням судді Гудзенко В.Л., цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на окреме майно комплексу недійсним було залишено без розгляду, у зв'язку з повторною неявкою в судове засідання позивача по справі - ОСОБА_1 .
Постановою Черкаського апеляційного суду від 12 квітня 2022 року вищевказану ухвалу суду першої інстанції від 18 лютого 2022 року скасовано та справу повернуто до Уманського міськрайонного суду Черкаської області для продовження розгляду, оскільки залишення позовної заяви без розгляду, у зв'язку з повторною неявкою позивача порушує норму п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, враховуючи наявність у матеріалах справи заяви позивача, в якій ОСОБА_1 просить суд проводити розгляд справи у його відсутність, а судом першої інстанції при продовженні розгляду справи не приймалося рішення щодо обов'язкової участі позивача у судовому засіданні.
У зв'язку із викладеним, апеляційний суд не вбачає порушення вимог ст. 37 ЦПК України, на яку посилається ОСОБА_1 , оскільки законодавцем визначена пряма заборона судді брати участь в новому розгляді справи судом першої інстанції лише після скасування рішення суду або ухвали про закриття провадження у справі, однак таких судових рішень суддею Гудзенко В.Л. по даній справі не приймалось та вони не були скасовані. Таким чином, розгляд справи про визнання права власності на окреме майно комплексу недійсним по суті здійснено повноважним складом суду.
Наведені в апеляційній скарзі доводи, не дають підстав для встановлення неправильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (п. 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, які значною мірою зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального права або порушення норм процесуального права, тому апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 07 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на окреме майно комплексу недійсним - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.
Головуюча О.В. Карпенко
Судді В.Г. Бородійчук
Л.І. Василенко
/текст постанови суду виготовлений 15 вересня 2022 року/