Постанова
іменем України
13 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 464/3759/19
провадження № 51-1571км 22
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
у режимі відеоконференції
захисника ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - ОСОБА_6 на вирок Сихівського районного суду м. Львова від 6 квітня 2021 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 4 квітня 2022 року в кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019140070001770 від 10 липня 2019 року, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого, останній раз вироком Сихівського районного суду м.Львова від 18 липня 2018 року за частиною 1 статті 307 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки та на підставі статті 75 КК звільненого від призначеного покарання з випробуванням тривалістю 1 рік,
у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 185 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Сихівського районного суду м. Львова від 6 квітня 2021 року ОСОБА_7 засуджено за частиною 2 статті 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців.
На підставі статті 71 КК до покарання за цим вироком частково приєднано покарання за вироком Сихівського районного суду м. Львова від 18 липня 2018 року та остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць.
Строк відбування покарання визначено обчислювати з часу набрання вироком законної сили та звернення вироку до виконання.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за те, що він 17 червня 2019 року близько 17:00, перебуваючи у приміщенні магазину «Близенько», що на вул. Довженка, 5 у м. Львові повторно, шляхом вільного доступу, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, таємно викрав зі стелажів магазину майно ПП «Мережа Сервіс-Львів на загальну суму 211,57 грн, після чого, не оплативши вищевказаний товар, покинув приміщення магазину з викраденим майном та розпорядився ним на власний розсуд.
Крім цього, ОСОБА_7 30 червня 2019 близько 12:00, перебуваючи у приміщенні вказаного магазину, повторно, шляхом вільного доступу, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, таємно викрав зі стелажів магазину майно ПП «Мережа Сервіс-Львів» на загальну суму 210,87 грн, після чого, не оплативши за вищевказаний товар, покинув приміщення магазину з викраденим майном та розпорядився таким на власний розсуд.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 4 квітня 2022 року вирок Сихівського районного суду м. Львова від 6 квітня 2021 року щодо ОСОБА_7 залишено без зміни
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення та направити кримінальне провадження на новий розгляд у суд першої інстанції. При цьому вказує на незаконність судових рішень, які на його думку, постановлені з порушенням вимог кримінального процесуального закону та Конституції України.
Свою позицію захисник обґрунтовує тим, що суди не розглянули належним чином клопотання сторони захисту про недопустимість доказів у цьому кримінальному провадженні та не взяли до уваги порушення, допущених під час досудового розслідування.
Зокрема, захисник посилається на висновки Верховного Суду (провадження №404/700/17), згідно з яким відсутність оригіналу відеофонограми на оптичних дисках призвели до недопустимості доказів. Зазначає, що в цьому кримінальному провадженні недопустимим є відеозаписи на дисках DVD-R та СD-R, які є копіями, а місцезнаходження оригіналів такого запису ні суд, ні слідство не встановили.
Крім того, захисник зазначає, що під час досудового розслідування прокурор наперед визначив кваліфікацію дій його підзахисного за частиною 2 статті 185 КК, ще до повідомлення про початок досудового розслідування в іншому кримінальному провадженні, у якому ОСОБА_7 було обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення за частиною 1 статті 185 КК, на що не звернули уваги суди попередніх інстанцій.
Водночас захисник стверджує, що суди не зважили на вимоги пункту 6 частини 2 статті 242 КПК та без відповідного встановлення розміру матеріальної шкоди прийняли докази, які є неналежними у цьому кримінальному провадженні та не можуть встановлювати розмір заподіяної цим злочином шкоди.
Також захисник у своїй касаційній скарзі зазначає, що його клопотання про визнання недопустимим протоколу слідчого експерименту від 15 липня 2019 року суди залишили без належної уваги та не надали аргументованих та належних відповідей на нього.
Разом із цим захисник указує на те, що його підзахисний під час слідчих дій перебував у стані наркотичного сп'яніння та не міг у повній мірі усвідомлювати свої дії та керувати ними, що вказує на недопустимість доказів у цьому кримінальному провадженні.
Водночас захисник, аргументуючи незаконність ухвали апеляційного суду, посилається на відсутність належних відповідей на доводи його апеляційної скарги та відсутність мотивувань щодо порушення вимог статті 290 КПК під час ознайомлення його підзахисного з матеріалами кримінального провадження.
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника, який підтримав касаційну скаргу, думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення касаційної скарги, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, і перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви Суду
Зі змісту касаційної скарги убачається, що захисник оспорює винуватість його підзахисного у вчиненні кримінального правопорушення, інкримінованого йому, та вважає, що в основу обвинувального вироку суд поклав неналежні та недопустимі докази надані стороною обвинувачення.
Однак зазначені доводи захисника, наведені в касаційній скарзі, є безпідставними з огляду на таке.
Суд першої інстанції, встановивши обставини вчиненого кримінального правопорушення в основу обвинувального вироку поклав докази: показання представника потерпілого ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , заяву про кримінальне правопорушення від 10 липня 2019 року; довідки про вартість викраденого товару від 10 липня 2019 року, згідно з якими 17 червня 2019 року викрадено товар на суму 211,57 грн. без ПДВ, 30 червня 2019 року - на суму 210,87 грн. без ПДВ; акт від 17 червня 2019 року часткової інвентаризації групи товарів магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 » №39 ( АДРЕСА_2 ), у ході якої комісія працівників виявила нестачу товару.
З відеозаписів, досліджених під час судового засідання, суд установив механізм вчинення крадіжок із приміщення магазину, а з протоколу проведення слідчого експерименту від 15 вересня 2019 року та відеозапису до нього - місце, обставини вчинення ОСОБА_7 крадіжок 17 та 30 червня 2019 року товарів з магазину «Близенько», зокрема, де саме останній брав товар, як його приховував та яким чином покинув магазин поза зоною каси.
Дослідивши зазначені докази та зіставивши їх у сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 185 КК.
Суд апеляційної інстанції під час перегляду кримінального провадження за апеляційними скаргами захисника і засудженого, доводи яких є аналогічними до змісту касаційної скарги захисника, надав вичерпні та вмотивовані відповіді й підтримав висновки місцевого суду щодо винуватості особи у вчиненні інкримінованого йому злочину.
Що стосується доводів захисника про відсутність оригіналу відеофонограми на оптичних дисках та визнання такого доказу недопустимим.
Суд апеляційної інстанції у своїх висновках правильно зазначив, що записаний на носій інформації - оптичний диск електронного файлу у вигляді відеозапису є оригіналом (відображенням) електронного документа.
Такий висновок узгоджується зі статтею 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 року № 851-IV. де передбачено, що у випадку зберігання інформації на кількох електронних носіях кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа.
При цьому посилання захисника на висновки Верховного Суду (провадження №404/700/17), згідно з якими відсутність оригіналу відеофонограми на оптичних дисках призвели до недопустимості доказів, є недоречними, оскільки не відповідають обставинам, установлених під час судового розгляду в цьому кримінальному провадженні.
Що стосується доводів захисника про недопустимість протоколу слідчого експерименту від 15 липня 2019 року
Суд апеляційної інстанції також зробив мотивовані висновки з приводу належності та допустимості вказаного доказу. Обґрунтував їх тим, що посилання на вчинення тиску на ОСОБА_7 під час слідчого експерименту від 15 липня 2019 року не знайшли свого підтвердження у ході апеляційного розгляду. При цьому сторона захисту не надала суду конкретних доказів та підтвердження вказаного. Апеляційний суд послався на висновки суду першої інстанції, який встановив, що під час проведення слідчого експерименту, ОСОБА_7 добровільно, детально розповів та показав на місці про обставини вчинення ним крадіжок, при цьому був присутній захисник, поняті, здійснювався відеозапис та жодних зауважень учасники слідчої дії не висловлювали.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутні підстави для визнання недопустимим доказом постанови про перекваліфікацію кримінального правопорушення від 15 липня 2018 року, оскільки вона є лише процесуальним документом та не підтверджує або спростовує вчинення злочинів.
Також суд проаналізував і висновок спеціальної медичної наркологічної комісії КНП ЛОР «Львівський обласний медичний центр превенції та терапії узалежнень» №74 від 17 липня 2019 року, відповідно до якого ОСОБА_7 встановлено відповідний діагноз.
При цьому згідно із висновком судової психіатричної експертизи КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» №308 від 01 липня 2020 року ОСОБА_7 на час утримання психічною хворобою не страждав, виявляв психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання опіоїдів, синдром залежності, що не позбавляє його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. В період інкримінованих йому дій ОСОБА_7 також хронічним психічним захворюванням чи недоумством не страждав та не виявляв ознак тимчасового або будь-якого іншого хворобливого розладу психічної діяльності, міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Застосування примусових заходів медичного характеру не потребував.
Отже, суд встановив, що в період інкримінованих йому дій ОСОБА_7 хронічним психічним захворюванням чи недоумством не страждав та не виявляв ознак тимчасового або будь-якого іншого хворобливого розладу психічної діяльності, міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Такі дані спростовують доводи касаційної скарги захисника щодо хворобливого стану його підзахисного, а відтак вважати протокол слідчого експерименту від 15 липня 2019 року недопустимим доказом підстав немає.
Що стосується доводів захисника про невизначеність вартості товару, який було викрадено під час вчинення злочину та відсутність належно проведеної експертизи.
Як установив суд першої інстанції, вартість викраденого товару визначена на підставі інформації магазину, де такий був викрадений, відповідно до закупівельних цін без урахування ПДВ, вартість товару в магазині зазначається поряд із товаром, що продається, та обвинувачений безумовно був обізнаний про вартість товару, який викрадав. Такий висновок суду узгоджується з висновками об'єднаної палати Верховного Суду (постанова від 16 грудня 2019 року провадження № 420/1667/18).
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду та надав обґрунтовану відповідь у своєму рішенні на доводи захисника в його апеляційній скарзі.
При цьому слід зазначити, з приводу посилання захисника в касаційній скарзі на постанову Пленуму Верховного Суду від 6 листопада 2009 року №10 щодо визначеності вартості майна. З установлених судом першої інстанції обставин убачається, що вартість товару підтверджується актом інвентаризації, а під час вчинення злочину ОСОБА_7 бачив вартість товару на цінниках, розміщених на полиці магазину, що з'ясовано під час дослідження відеозапису.
Що стосується доводів захисника про порушення вимог кримінального процесуального закону прокурором під час проведення досудового розслідування.
Як установив місцевий суд, порушеннями, допущеними прокурором під час досудового розслідування щодо кваліфікації дій ОСОБА_7 , а саме в постанові про перекваліфікацію кримінального правопорушення та об'єднання кримінальних проваджень, є лише неточності у процесуальних документах, які не спростовують висновків суду про доведеність винуватості у вказаному кримінальному правопорушенні.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би були безумовною підставою для скасування ухвали апеляційного суду та які б указували на порушення статті 419 КПК, Судом не встановлено.
Таким чином, судові рішення постановлені з дотриманням норм кримінального процесуального закону, є обґрунтованими та вмотивованими, підстав для їх скасування колегія суддів не вбачає.
З огляду на це касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає, а судові рішення слід залишити без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Вирок Сихівського районного суду м. Львова від 6 квітня 2021 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 4 квітня 2022 року щодо засудженого ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника- без задоволення.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3