Ухвала
13 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 209/2770/21
провадження № 61-8842ск22
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 травня 2022 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У липні 2021 року позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором від 08 серпня 2019 року № 19.04.2019-010000977 в розмірі 17 800,00 грн та судовий збір у розмірі 2 270,00 грн.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 листопада 2021 року позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» задоволено в повному обсязі.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 1904.2019-010000977 в розмірі 17 800,00 грн, яка складається: заборгованість за тілом кредиту - 10 000,00 грн, заборгованість за процентами за користування кредитом - 2 800,00 грн, штраф - 5 000,00 грн.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 травня 2022 року рішення Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 листопада 2021 року скасовано в частині позовних вимог про стягнення неустойки (штрафу) та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог.
Рішення Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 листопада 2021 року змінено в частині стягненого розміру судового збору з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр», зменшено цей розмір з 2 270,00 грн до 1 632,36 грн.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
08 вересня 2022 року ТОВ «Споживчий центр» засобами поштового зв'язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 травня 2022 року в указаній вище справі.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Предметом позову є вимога про стягнення заборгованості, ціна позову у цій справі становить 17 800,00 грн, яка станом на 01 січня 2022 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 481,00 грн х 100 = 248 100,00 грн).
Обґрунтовуючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження заявник покликається на підпункт «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що дана справа має виняткове для нього значення.
Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що справа має виняткове для нього значення не є достатніми для застосування пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Застосування критерію малозначності у цій справі є передбачуваним, судовий спір було розглянуто судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не навів інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).
Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов'язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (п. 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків не встановлено, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 травня 2022 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров