15 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 380/10822/21
адміністративне провадження № К/990/14860/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Шевцової Н.В.,
суддів: Данилевич Н.А., Мацедонської В.Е.,
розглянувши у попередньому судовому засідання як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 380/10822/21
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, директора Територіального управління Державного бюро розслідувань
про визнання протиправними та скасування наказів про звільнення, поновлення на раніше займаній або на рівнозначній посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2021 року, прийняте у складі головуючого судді Кравців О.Р.,
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 травня 2022 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді Пліша М.А., суддів: Ніколіна В.В., Гінди О.М.,
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У липні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові (далі - відповідач-1, ТУ ДБР у м. Львові), директора ТУ ДБР у м. Львові (далі - відповідач-2), у якому просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати наказ директора ТУ ДБР у м. Львові від 02 червня 2021 року № 228-о/с "Про звільнення ОСОБА_1 " в частині припинення державної служби за ініціативою суб'єкта владних повноважень та звільнення ОСОБА_1 з 01 червня 2021 року з посади слідчого другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління ТУ ДРБ у м. Львові, у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців;
1.2. визнати протиправними та скасувати накази ТУ ДБР у м. Львові від 19 лютого 2021 року № 27-о/с "Про звільнення ОСОБА_1 " та від 01 березня 2021 року №122-о/с "Про внесення змін до наказу ТУ ДБР у м. Львові від 19 лютого 2021 року № 27- о/с", які стали підставою для його фактичного звільнення з 01 червня 2021 року;
1.3. поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління ТУ ДБР у м. Львові або на рівнозначній посаді в структурі та штатному розписі слідчого управління ТУ ДБР у м. Львові з 02 червня 2021 року;
1.4. стягнути з ТУ ДБР у м. Львові на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 02 червня 2021 року до дня поновлення на роботі;
1.5. допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення з ТУ ДБР у м. Львові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. На обґрунтування позову позивач зазначив, що оспорювані накази про його звільнення з посади є незаконними. Так, позивач стверджував, що директор ТУ ДБР у м. Львові не мав повноважень звільняти позивача з займаної посади, оскільки, на переконання позивача, директор ТУ ДБР у м. Львові не є суб'єктом призначення або керівником державної служби у розумінні статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII).
2.1. Одночасно з цим позивач зазначив, що оспорювані накази не містять чіткої підстави для звільнення. При цьому, позивач переконував, що фактичного скорочення посади державної служби (посади слідчого), яку він займав, внаслідок зміни структури або штатного розпису ТУ ДБР у м. Львові без скорочення чисельності або штату державних службовців не відбулося, що свідчить про відсутність законних підстав для його звільнення.
2.2. Також позивач обґрунтовував позовні вимоги тим, що у його випадку звільненню з посади не передувала будь-яка індивідуальна оцінка його роботи на посаді державної служби. У цьому контексті позивач стверджував, що відповідачі під час звільнення не довели неможливості продовження позивачем державної служби, адже були наявні вакантні посади, зокрема рівнозначні посади відповідно до категорії посади, яку позивач обіймав до скорочення посади державної служби.
2.3. Крім того, позивач наполягав на тому, що оскільки датою припинення державної служби позивача є 01 червня 2021 року, тому до правовідносин щодо звільнення позивача у зв'язку з скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури необхідно було застосувати приписи частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, чинні на дату припинення державної служби, а саме щодо звільнення державного службовця на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
3. Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач-1 у відзиві на позовну заяву підкреслив, що за положеннями Закону України «Про Державне бюро розслідувань» від 12 листопада 2015 року №794-VIII (далі - Закон №794-VIII) законодавцем визначено єдиний можливий варіант призначення особи на посаду рядового та начальницького складу - за результатами відкритого конкурсу (який, окрім іншого, на відміну від конкурсу на посади державної служби, передбачає проходження військово-лікарської комісії, тестів на фізичну підготовку). У цьому контексті відповідач-1 пояснював, що оскільки Законом №794-VIII, зокрема статтею 14-3 цього Закону, не передбачено переведення особи, що займає посаду державної служби на посаду, яка підлягає заміщенню рядовим та начальницьким складом, ДБР прийнято рішення регламентувати порядок дій у разі прийняття відповідних змін до штатного розпису центрального апарату та територіальних управлінь ДБР, яких бюро дотрималося. Так, наказом ДБР від 20 жовтня 2020 року №198 ДСК посаду державної служби слідчого другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління ТУ ДБР у м. Львові виведено зі штатного розпису. Водночас введено посади рядового і начальницького складу (зі спеціальними званнями ДБР) штатні посади у слідчих відділах та відповідних оперативних підрозділах. На підставі зазначеного, позивача звільнено з посади державної служби у зв'язку з скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців, із припиненням державної служби.
3.1. Також відповідач-1 наполягав, що директор ДБР (або особа, що його заміняє), посада якого віднесена до посад, що підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, набуває повноваження керівника державної служби в ДБР як державному правоохоронному органі. Крім того, відповідач-1 зауважив, що право пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі, навіть за умов відповідності державного службовця кваліфікації, належить саме до варіативних дискреційних повноважень, в силу яких роботодавець вільний у виборі пропонувати таку посаду або не пропонувати її. При цьому, позивач не позбавлений права брати участь у конкурсі на заняття вакантних посад у ТУ ДБР у м. Львові.
4. Позивач подав до суду першої інстанції відповідь на відзив відповідача-1, у якій зазначив, що на посаду в ДБР як у державному правоохоронному органі його призначено 11 січня 2020 року в порядку переведення з прокуратури Львівської області, з випробувальним строком 6 місяців, чому передувало проведення конкурсних випробувань. Станом на дату призначення на посаду державної служби на позивача поширювалися гарантії, встановлені статтею 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), зокрема і в частині обов'язку одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. Позивач також наполягав, що кількість слідчих в оновленій структурі ТУ ДБР у м. Львові не зменшено, доказів зміни правового статусу, обсягу завдань і основних функцій слідчого, на думку позивача, відповідачем не надано, що свідчить про відсутність реального скорочення посади.
5. Відповідач-1 подав до суду першої інстанції заперечення на відповідь на відзив, у якому наполіг, що на момент звільнення позивача останній не міг бути переведений на посаду слідчого, оскільки на введені посади рядового та начальницького складу оголошувався конкурс і, як наслідок, саме за результатами конкурсу такі посади підлягали заміщенню. Також відповідач-1 зазначив, що на момент звільнення позивача чинне законодавство передбачало саме право роботодавця пропонувати вакантні посади (частина третя статті 87 Закону № 889-VIII, у редакції станом на 19 лютого 2021 року - дату звільнення позивача).
ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи.
6. Наказом ТУ ДБР у м. Львові від 21 жовтня 2020 року №185-о/с ОСОБА_1 призначено на посаду слідчого другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління ТУ ДБР у м. Львові в порядку переведення з посади слідчого Другого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках Головного слідчого управління ДБР з 22 жовтня 2020 року. Присвоєно 4 ранг державного службовця.
7. Наказом ДБР від 15 жовтня 2020 №581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань» затверджено структуру ТУ ДБР у м. Львові штатною чисельністю 122 штатних одиниць (п.1.1. цього наказу).
8. Наказом ДБР від 20 жовтня 2020 року №198дск затверджено зміни до штатного розпису ТУ ДБР у м. Львові на 2020 рік.
9. Наказом ТУ ДБР у м. Львові від 22 жовтня 2020 року №188-о/с «Про попередження працівників» зобов'язано Сектор кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР у м. Львові персонально попередити працівників ТУ ДБР у м. Львові, посади яких скорочуються про наступне вивільнення.
10. 22 жовтня 2020 року позивачу вручено попередження про наступне вивільнення від 22 жовтня 2020 року № 12-12-26828 вих.20, за підписом директора ТУ ДБР у м. Львові, відповідно до наказу ДБР від 20 жовтня 2020 року №198 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису ТУ ДБР у м. Львові на 2020 рік», у зв'язку із скороченням посади державної служби, яку ОСОБА_1 обіймає, на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII.
11. Наказом ДБР від 30 грудня 2020 року №303дск затверджено зміни до наказу ДБР від 20 жовтня 2020 року №198дск затверджено зміни до штатного розпису ТУ ДБР у м. Львові.
12. Наказом ДБР від 25 січня 2021 року №46дск затверджено та введено в дію штатний розпис ТУ ДБР у м. Львові на 2021 рік.
13. Наказом ТУ ДБР у м. Львові від 28 січня 2021 року №19о/с внесено зміни до наказу ТУ ДБР у м. Львові від 22 жовтня 2020 року №188о/с, в частині попередження працівників ТУ ДБР у м. Львові словосполучення «з 31 січня 2021 року» замінено на словосполучення «з 28 лютого 2021 року».
14. Наказом ТУ ДБР у м. Львові від 19 лютого 2021 року №27-о/с припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 з посади слідчого другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління ТУ ДБР у м. Львові 01 березня 2021 року у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців. Підстава: наказ ТУ ДБР у м. Львові від 22 жовтня 2020 року №188 о/с «Про попередження працівників».
15. Відповідно до листка непрацездатності серії АЛБ №672491 позивач перебував у стані тимчасової непрацездатності з 22 лютого 2021 року до 09 березня 2021 року.
16. Наказом ТУ ДБР у м. Львові від 01 березня 2021 року №122-о/с пункт 1 наказу ТУ ДБР у м. Львові від 19 лютого 2021 року №27-о/с «Про звільнення ОСОБА_1 » викладено у такій редакції: «Звільнити ОСОБА_1 з посади слідчого другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління ТУ ДБР у м. Львові у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначений у документі про тимчасову непрацездатність, у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців. Підстава: наказ ТУ ДБР у м. Львові від 22 жовтня 2020 року №188 о/с «Про попередження працівників», службова записка від 01 березня 2021 року №12-12-127вн-21.
17. Згідно з наступними листками непрацездатності ОСОБА_1 перебував у стані тимчасової непрацездатності з 10 березня 2021 року до 31 травня 2021 року.
18. Наказом ТУ ДБР у м. Львові від 02 червня 2021 року №228-о/с припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 з посади слідчого другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління ТУ ДБР у м. Львові 01 червня 2021 року у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців. Підстава: наказ ТУ ДБР у м. Львові від 22 жовтня 2020 року №188 о/с «Про попередження працівників», персональне попередження про наступне вивільнення від 22 жовтня 2020 року №12-12-26828 вих-20, наказ ТУ ДБР у м. Львові від 19 лютого 2021 року №27-о/с «Про звільнення ОСОБА_1 », наказ ТУ ДБР у м. Львові від 01 березня 2021 року №122-о/с «Про внесення змін до наказу ТУ ДБР у м. Львові від 19 лютого 2021 року №27-о/с», листки непрацездатності, акт про прибуття на роботу.
ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
19. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 травня 2022 року, відмовлено у задоволенні позову.
20. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що законодавець при регулюванні трудових відносин щодо проходження та припиненя державної служби згідно з Законом № 889-VIII та державної служби особливого характеру згідно з Законом №794-VIII встановив певні відмінності у правовому статусі осіб, які належать до різних за родом і умовами діяльності категорій службовців, у тому числі введено особливості щодо проходження служби та реалізації повноважень службовців ДБР. При цьому, враховуючи правовий статус ДБР, державні службовці, які працюють у вказаному правоохоронному органі, мають певні особливості вступу, проходження та припинення державної служби, які визначені спеціальним законодавством, зокрема Законом №794-VIII. Водночас суд першої інстанції указав на те, що оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону № 889-VIII, на час прийняття спірного наказу була врегульована процедура звільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення, тому до спірних правовідносин слід застосовувати саме норми спеціального законодавства.
20.1. Суд першої інстанції також виходив з того, що із набранням чинності 27 грудня 2019 року Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03 грудня 2019 року №305-ІХ (далі - Закон №305-ІХ) відбулася зміна правового статусу ДБР: з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган. При цьому, у наслідок реалізації приписів Закону №305-ІХ та Указу Президента України від 05 лютого 2020 року №41/2020 фактично відбулася заміна структури ДБР шляхом віднесення до державного правоохоронного органу із створенням нової структури шляхом реорганізації державного органу. Одночасно суд першої інстанції урахував, що скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців є підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII. Покликаючись на правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20, суд першої інстанції указав на те, що наведена правова норма пов'язує припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення не лише зі скороченням чисельності або штату державних службовців, а й зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців. Водночас, вжите у частині третій статті 87 Закону №889-VIII слово «може», означає, що на суб'єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов'язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб'єкта призначення. На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не зобов'язаний пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у ДБР.
20.2. Крім того, проаналізувавши приписи Закону №794-VIII, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що директор ТУ ДБР у м. Львові видавав накази щодо звільнення позивача в межах своєї компетенції та з дотриманням положень відповідних законів.
20.3. З огляду на викладене у сукупності суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що оскаржуваний наказ є таким, що прийнятий у межах повноважень, у спосіб та у порядку, що визначенні чинним законодавством, а тому підстави для його скасування відсутні. Як наслідок, відсутні підстави і для задоволення інших похідних позовних вимог.
ІV. Касаційне оскарження
21. 14 червня 2022 року у Верховному Суді зареєстровано касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій, у якій скаржник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову про задоволення позову.
22. Касаційну скаргу позивачем подано на підставі пунктів 2, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
23. Так, посилаючись на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, позивач у касаційній скарзі наголошує на необхідності відступити від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20, який полягає у тому, що «вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово "може", означає, що на суб'єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов'язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб'єкта призначення». Скаржник зазначає, що редакцією статті 87 Закону № 889-VIII станом на день початку трудових відносин, тобто призначення позивача на посаду в ДБР 11 січня 2020 року, на позивача розповсюджувалися гарантії, встановлені статтею 49-2 КЗпП України, що надавало йому певні соціальні гарантії, впевненість у майбутньому. Однак звільнено його було у порядку, визначеному частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-IХ (далі - Закон № 440-IХ), що погіршує становище позивача. Тому позивач уважає, що частина третя статті 87 Закону № 889-VIII у наведеній редакції не має зворотної дії у часі та не повинна ставити під загрозу гарантовані конституційні права на працю відповідної категорії осіб, які були призначені на невизначений строк за процедурами до набрання чинності вказаними змінами та доповненнями. При цьому, скаржник зазначає, що спірні правовідносини, які розглядалися Верховним Судом у справі №640/11024/20 і висновки якого щодо тлумачення порядку звільнення і норм частини третьої статті 87 Закону №889-VIII помилково, на переконання позивача, ураховано судами попередніх інстанцій у оскаржуваних судових рішеннях, стосувалися звільнення особи 31 березня 2020 року, тобто до набрання чинності новою редакцією частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII (відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» від 23 лютого 2021 року № 1285-ІХ (далі - Закон № 1285-ІХ), вимоги якої раніше тимчасово суперечили базовим гарантіям та принципам державної служби в цілому, а відтак позивач уважає, що у цій справі слід відступити від наведеного висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
24. У касаційній скарзі позивач також зазначає про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо можливості звільнення особи в порушення гарантій, передбачених підпунктом 4 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №305-ІХ, на підставі норм Закону № 889-VIII, що регламентували порядок звільнення державних службовців та внаслідок змін законодавцем, через невідповідність вимогам Закону, втратили чинність на момент звільнення позивача, який був призначеним на таку посаду державної служби в той час, як вона уже була скорочена. У цьому контексті позивач доводить, що у час виконання протермінованих заходів, передбачених статтею 4 розділу II Закону №305-ІХ, щодо приведення актів у відповідність до законодавства, відповідно до наказу від 21 жовтня 2020 року № 185-о/с позивача призначено на посаду слідчого ТУ ДБР у м. Львові в порядку переведення з посади слідчого Другого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених у зв'язку з масовими протестами у 2013-2014 роках, Головного слідчого управління ДБР з 22 жовтня 2020 року, що, на переконання позивача, є нелогічним, оскільки на час призначення позивача на вказану посаду вона вже була виведена зі штатного розпису, тобто фактично не існувала. Позивач уважає, що факт його переведення як слідчого в межах одного органу з центрального апарату у територіальне управління на посаду, яка віднесена до посади державної служби і виведена зі штатного розпису, є протиправним, як і негативні наслідки, які настали у вигляді протиправного звільнення у зв'язку з скороченням цієї посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців, із припиненням державної служби, при протиправному ігноруванні гарантій, передбачених підпунктом 4 пункту З Прикінцевих та перехідних положень Закону № 305-ІХ, застосування норм якого підлягає тлумаченню та роз'ясненню у вигляді висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.
25. У касаційній скарзі позивач просить повідомити його про дату та час розгляду касаційної скарги.
26. 30 червня 2022 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: судді-доповідача Шевцової Н.В., суддів Уханенка С.А., Данилевич Н.А. відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача у зв'язку із доведенням наявності підстав касаційного оскарження, визначених пунктами 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
27. 19 липня 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ТУ ДБР у м. Львові на касаційну скаргу, в якому відповідач-1, спростовуючи доводи касаційної скарги, просить залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін.
28. Відзив на касаційну скаргу не містить клопотання про здійснення розгляду справи за участі представника ТУ ДБР у м. Львові.
29. 27 липня 2022 року справа № 380/10822/21 надійшла до Верховного Суду.
30. 13 вересня 2022 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Шевцова Н.В., судді Данилевич Н.А., Мацедонська В.Е.
31. Також до Верховного Суду 14 вересня 2022 року надійшло клопотання ТУ ДБР у м. Львові про закриття касаційного провадження, відкритого в частині підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
31.1. В обґрунтування цього клопотання відповідач-1 покликається на те, що підставою відкриття касаційного провадження слугувала відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування підпунктом 4 пункту З Прикінцевих та перехідних положень Закону № 305-ІХ, однак після відкриття касаційного провадження у цій справі Верховним Судом сформовано правову позицію щодо застосування у подібних правовідносинах підпунктом 4 пункту З Прикінцевих та перехідних положень Закону № 305-ІХ, яку викладено, зокрема, у постанові від 01 вересня 2022 року у справі №160/4335/21. З огляду на вказане відповідач-1 уважає наявними підстави для закриття касаційного провадження у цій частині на підставі пункту 4 частини першої статті 339 КАС України.
V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
32. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
33. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
34. Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
35. 12 листопада 2015 року Верховна Рада України прийняла Закон України "Про Державне бюро розслідувань" (далі - Закон № 794-VIII, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань.
36. Статтею 1 цього Закону визначено, що ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.
37. Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 794-VIII систему ДБР складають центральний апарат, територіальні управління, спеціальні підрозділи, навчальні заклади та науково-дослідні установи. У складі ДБР діють слідчі, оперативні підрозділи, підрозділи внутрішнього контролю та інші підрозділи. Організаційна структура ДБР визначається Президентом України.
38. Відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 12 Закону № 794-VIII Директор ДБР: затверджує структуру та штатну чисельність територіальних органів ДБР; визначає відповідно до законодавства в межах граничної чисельності переліки посад у територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами.
39. За змістом пункту 2 частини третьої статті 12 Закону № 794-VIII Директора територіального управління ДБР уповноважено призначати на посади та звільняти з посад працівників відповідного територіального управління, крім тих, які призначаються Директором ДБР відповідно до статті 12 цього Закону.
40. До працівників ДБР належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із ДБР (частина перша статті 14 Закону № 794-VIII).
41. Згідно з частиною другою статті 14 Закону № 794-VIII служба в ДБР є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України.
42. Частиною п'ятою статті 14 Закону № 794-VIII передбачено, що трудові відносини працівників ДБР регулюються цим Законом (у частині переведення працівників ДБР на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців ДБР поширюється дія Закону України "Про державну службу". Посади державних службовців ДБР відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.
43. Згідно з частиною шостою статті 14 Закону № 794-VIII порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами.
44. За правилами частин першої та другої статті 14-3 Закону № 794-VIII державні службовці можуть бути переведені у системі ДБР за їхньою згодою без обов'язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України "Про державну службу".
44.1. Особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі ДБР, у тому числі з територіального управління до центрального апарату ДБР, за їхньою згодою без обов'язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади.
45. При цьому, Закон України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) є спеціальним законом, що визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
46. Частинами першою - третьою статті 5 Закону № 889-VIIІ установлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
47. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб'єкта призначення.
48. Пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
49. За змістом абзацу першого частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
50. Крім того, Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.
51. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
52. За приписами частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
53. Згідно з частиною шостою статті 49-2 КЗпП України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
54. Наказом ДБР від 28 грудня 2019 року №343 «Про організацію проведення заходів на виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» (зі змінами, внесеними наказами від 2 січня 2020 року №1 та від 3 січня 2020 року № 2) затверджений Порядок зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу (далі також - «Порядок №343»).
55. Відповідно до пункту 6 Порядку №343 зміна категорії посад працівників ДБР, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, здійснюється за рішенням Директора ДБР або особи, яка виконує його повноваження.
55.1. Зміна категорії посад передбачає виведення із штатного розпису та скорочення посади державного службовця (відповідно до статті 87 Закону України «Про державну службу») та введення до штатного розпису посади рядового і начальницького складу.
55.2. З прийняттям рішення Директором ДБР або особою, яка виконує його повноваження, про зміну категорії посади, Управління кадрової роботи та державної служби готує проекти наказів:
- «Про затвердження Переліку посад у центральному апараті (територіальних управліннях) Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами» - щодо внесення відповідних змін до Переліку посад;
- «Про внесення змін до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань» та відповідні зміни, погоджує з заінтересованими самостійними структурними підрозділами та подає на підпис Директору ДБР.
55.3. Після затвердження штатного розпису ДБР (змін до штатного розпису) щодо працівників, посади яких скорочуються, видається наказ про їх персональне попередження про наступне звільнення на підставі Закону України «Про державну службу» у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів (абзац сьомий пункту 6 цього Порядку).
56. На виконання частини шостої статті 14 Закону №794-VІІІ Кабінет Міністрів України постановою від 5 серпня 2020 року №743 затвердив Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань (далі - Положення №743, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин), яке визначає порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР, їх права та обов'язки.
57. Пунктом 3 цього Положення визначено, що особами рядового та начальницького складу ДБР є громадяни України, які на конкурсній основі у добровільному порядку (за контрактом) прийняті на службу до ДБР і яким присвоєно спеціальні звання осіб рядового та начальницького складу відповідно до законодавства.
58. Відповідно до пункту 7 Положення №743 встановлення, зміна або припинення правових відносин осіб рядового та начальницького складу, які проходять службу (зокрема присвоєння спеціального звання, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення із служби, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо), оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Директором ДБР.
59. Згідно з пунктом 54 Положення №743 посади, на які призначаються особи рядового та начальницького складу, та відповідні їм спеціальні звання ДБР визначаються штатним розписом (штатом).
60. Наказом ДБР від 15 жовтня 2020 року № 583 внесено зміни до Переліку посад у територіальних управляннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами.
60.1. Зокрема, цими Змінами передбачено, що посада слідчого слідчого відділу підлягає заміщенню капітаном ДБР.
VІ. Позиція Верховного Суду
61. Частиною першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
62. Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
63. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого.
64. Однією з підстав для відкриття касаційного провадження стало посилання позивача на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України (якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні).
65. Предметом спору у цій справі є питання правомірності наказів ТУ ДБР у м. Львові: від 19 лютого 2021 року № 27-о/с «Про звільнення ОСОБА_1 », яким припинено державну службу та звільнено позивача з посади слідчого другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління ТУ ДБР у м. Львові 01 березня 2021 року у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців; від 01 березня 2021 року №122-о/с, яким внесено зміни до наказу ТУ ДБР у м. Львові від 19 лютого 2021 року № 27-о/с (визначено датою звільнення позивача з посади перший робочий день, наступний день за днем закінчення тимчасової непрацездатності); від 02 червня 2021 року № 228-о/с "Про звільнення ОСОБА_1 ", яким припинено державну службу та звільнено позивача з посади.
66. Колегія суддів ураховує, що 27 грудня 2019 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 3 грудня 2019 року №305-IX (далі -Закон №305-IX) щодо удосконалення діяльності ДБР.
67. Так, у зв'язку із набранням чинності Законом №305-ІХ правовий статус ДБР змінився із центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган .
68. Відповідно до статті 1 Закону № 794-VIII (у редакції Закону №305-ІХ) ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
69. Натомість, первинна редакція цієї статті визначала, що ДБР є центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
70. Отже, з 27 грудня 2019 року змінився не лише правовий статус ДБР, але й порядок визначення організаційної структури ДБР (до внесення вищевказаних змін організаційна структура ДБР затверджувалася Директором ДБР за погодженням із Кабінетом Міністрів України).
71. Указані зміни були запроваджені законодавцем з метою удосконалення правових основ організації та діяльності ДБР, у тому числі усунення сукупності проблемних аспектів правового, структурно-організаційного, процедурного та кадрового характеру, виявлених за час діяльності ДБР.
72. На виконання вимог статті 9 Закону №794-VIII у вказаній редакції Указом Президента України від 5 лютого 2020 року №41/2020 затверджено нову організаційну структуру ДБР.
73. Затвердження нової структури зумовило необхідність прийняття змін до штатного розпису як центрального апарату, так і територіальних органів ДБР.
74. При цьому, аналіз частини п'ятої статті 14 Закону №794-VIII (у редакції Закону №305-IX) дозволяє дійти висновку, що законодавець при регулюванні трудових відносин працівників ДБР при проходженні та припинені державної служби згідно із Законом № 889-VIII та державної служби особливого характеру, згідно з Законом №794-VIII, встановив відмінності у правовому статусі осіб, які належать до різних за родом і умовами діяльності категорій службовців (державних службовців та осіб рядового і начальницького складу), та введено особливості щодо проходження служби та реалізації повноважень службовців ДБР.
75. Крім того, Законом №305-ІХ доповнено Закон №794-VIII статтею 14-3, якою врегульовано порядок переведення працівників ДБР. При цьому, з аналізу цієї статті випливає, що законодавцем не передбачено механізму переведення особи, що займає посаду державної служби, на посаду, яка підлягає заміщенню рядовим та начальницьким складом.
76. Аналогічний висновок щодо тлумачення частини п'ятої статті 14 та статті 14-3 Закону №794-VIII неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема у постановах від 24 червня 2022 року у справі № 200/12306/20-а, від 11 серпня 2022 року у справах № 160/8361/20, № 560/586/21, № 400/4034/20, і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від нього.
77. У цій справі Верховний Суд також ураховує, що підпунктом 4 пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №305-ІХ передбачено, що працівники ДБР, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України "Про Державне бюро розслідувань" з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу ДБР.
78. При цьому, наказом ДБР від ДБР від 15 жовтня 2020 року № 583 внесено зміни до Переліку посад у територіальних управляннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами та, зокрема, передбачено, що посада слідчого слідчого відділу у територіальних управляннях ДБР підлягає заміщенню особою начальницького складу ДБР - капітаном ДБР.
79. Затвердження указаних Змін до Переліку є одним з етапів у процедурі зміни категорії посад працівників ДБР, що заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу.
80. Як установлено судами попередніх інстанцій, позивач перебував у трудових відносинах з ТУ ДБР у м. Львові та мав статус державного службовця.
80.1. Так, наказом ТУ ДБР у м. Львові від 21 жовтня 2020 року №185-о/с ОСОБА_1 призначено на посаду слідчого другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління ТУ ДБР у м. Львові в порядку переведення з посади слідчого Другого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках Головного слідчого управління ДБР з 22 жовтня 2020 року.
81. У контексті наведеного колегія суддів також ураховує, що, як стверджує позивач у позовній заяві та у поданих ним апеляційній і касаційній скаргах у цій справі, та не заперечується відповідачами, на посаду в ДБР як у державному правоохоронному органі позивача призначено 11 січня 2020 року в порядку переведення з прокуратури Львівської області.
82. Судами попередніх інстанцій також установлено, що наказом ДБР від 20 жовтня 2020 року №198дск «Про затвердження змін до штатного розпису ТУ ДБР у м. Львові на 2020 рік», зі змінами, внесеними наказом ДБР від 30 грудня 2020 року №303дск, затверджено зміни до штатного розпису ТУ ДБР у м. Львові на 2020 рік, а наказом ДБР від 25 січня 2021 року №46дск затверджено та введено в дію штатний розпис ТУ ДБР у м. Львові на 2021 рік.
83. Колегія суддів зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19 вересня 2019 року № 117-IX (далі - Закон № 117-IX) були внесені зміни та доповнення до Закону № 889-VIII, зокрема, відповідно до положень статті 83 Закону № 889-VIII (у редакції Закону № 117-IX, що діє з 25 вересня 2019 року) державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4)за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв'язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади"; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).
84. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 117-IX) підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
85. Наведене свідчить, насамперед, про можливість суб'єкта призначення розірвати трудовий договір з будь-яким державним службовцем у разі настання однієї з таких підстав: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців; 2) скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців; 3) реорганізації державного органу.
86. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20 та у подальшому підтримана, зокрема, у постановах від 29 грудня 2021 року у справі № 420/3825/20, від 02 червня 2022 року у справі №420/3541/20, від 07 липня 2022 року у справі №640/9691/20 та колегія суддів не вбачає підстав для відступу від неї.
87. Слід зазначити, що відповідно до частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції до 12 лютого 2020 року), процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначалася законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускалося лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
88. 13 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-IX (далі - № 440-IX), яким частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту: "3. Суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення".
89. Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
90. Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави.
91. Згідно з Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
92. Таким чином, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.
93. Отже вирішальним для правильного вирішення цього спору є момент виникнення спірних правовідносин, враховуючи неодноразове внесення змін до Закону №889-VIII.
94. Як установлено судами попередніх інстанцій, 22 жовтня 2020 року позивача попереджено про наступне звільнення відповідно до наказу ДБР від 20 жовтня 2020 року №198дск «Про затвердження змін до штатного розпису ТУ ДБР у м. Львові на 2020 рік» на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII у зв'язку із скороченням посади державної служби, яку ОСОБА_1 обіймає.
95. У цій справі суди попередніх інстанцій також установили, що наказом ТУ ДБР у м. Львові від 19 лютого 2021 року № 27-о/с позивача звільнено з посади слідчого другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління ТУ ДБР у м. Львові, яка належала до категорії посад державної служби, у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців з 01 березня 2021 року.
96. У подальшому у зав'язку із перебуванням позивача у стані тимчасової непрацездатності у періоди з 22 лютого 2021 року до 09 березня 2021 року та з 10 березня 2021 року до 31 травня 2021 року, наказом ТУ ДБР у м. Львові від 01 березня 2021 року №122-о/с внесено зміни до наказу ТУ ДБР у м. Львові від 19 лютого 2021 року №27-о/с «Про звільнення ОСОБА_1 » шляхом визначення датою звільнення позивача - перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, а наказом ТУ ДБР у м. Львові від 02 червня 2021 року №228-о/с -припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 з посади 01 червня 2021 року (тобто, у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності позивача).
97. Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення на дату ознайомлення позивача із попередженням про наступне звільнення, а так само і на дату видання спірного наказу ТУ ДБР у м. Львові від 19 лютого 2021 року № 27-о/с «Про звільнення ОСОБА_1 », у цій справі врегульована положеннями Закону № 889-VIII (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законами № 117-IX та № 440-IX), що виключає застосування КЗпП України до спірних правовідносин.
98. У світлі аргументів касаційної скарги позивача слід зазначити, що Верховним Судом вже неодноразово, зокрема, у постановах від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20, від 02 червня 2022 року, від 07 липня 2022 року у справі № 640/9691/20, від 10 серпня 2022 року у справі №560/586/21, досліджувалося питання щодо правильного розуміння сутності нормативного врегулювання процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ (у редакції Закону № 117-IX) у сукупності з положеннями частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції Закону № 440-IX).
99. Так, у постанові від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20 Верховний Суд дійшов висновку про те, що частина перша статті 87 Закону № 889-VIIІ пов'язує припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення не лише зі скороченням чисельності або штату державних службовців, а й зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.
100. Крім того, у наведених постановах у справах № 640/11024/20, № 640/9691/20, № 560/586/21 Верховний Суд підкреслив, що вжите у частині третій статті 87 Закону №889-VIII слово «може», означає, що на суб'єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов'язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб'єкта призначення.
101. Отже, аналіз положень Закону № 889-VIII, яким визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення на момент прийняття оспорюваного наказу від 19 лютого 2021 року № 27-о/с «Про звільнення ОСОБА_1 », дозволяє дійти висновку, що суб'єкт призначення не зобов'язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.
102. У цій справі Верховний Суд також ураховує, що редакція 87 Закону № 889-VIIІ (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 117-IX, яка набула чинності з 25 вересня 2019 року, та із Законом №440-IX, яка набули чинності з 13 лютого 2020 року) була чинною як на момент попередження позивача про наступне звільнення (22 жовтня 2020 року), так і на момент прийняття оскаржуваного наказу про звільнення позивача (19 лютого 2021 року) та підлягала застосуванню.
103. Наведене свідчить про відсутність розбіжності позицій/підходів до розуміння/тлумачення частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII.
104. Доводи скаржника щодо нерелевантності правового висновку щодо застосування частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20, до спірних правовідносин у цій справі (№ 380/10822/21) колегія суддів до уваги не приймає, оскільки спір як у справі № 640/11024/20, так і у справі № 380/10822/21, стосується, зокрема, правомірності наказів про звільнення позивачів у цих справах з посади слідчого органів ДБР, прийнятих 31 березня 2020 року та 19 лютого 2021 року, відповідно, коли до спірних правовідносин підлягала застосуванню частина третя статті 87 Закону № 889-VIII у редакції Закону № 440-IX.
105. При цьому, у розглядуваній справі спірні накази ТУ ДБР у м. Львові від 01 березня 2021 року №122-о/с та від 02 червня 2021 року № 228-о/с є похідними від наказу ТУ ДБР у м. Львові від 19 лютого 2021 року № 27-о/с «Про звільнення ОСОБА_1 » та визначають дату припинення державної служби позивача та його звільнення з посади. Однак спірні правовідносини у цій справі склалися саме з моменту прийняття наказу ТУ ДБР у м. Львові від 19 лютого 2021 року № 27-о/с «Про звільнення ОСОБА_1 ».
106. Верховний Суд звертає увагу на те, що Конституцією України (статті 8, 129 та 147) гарантовано визнання та застосування в Україні принципу верховенства права. При цьому, загальновизнано, що його базовим елементом є принцип правової визначеності, який, крім іншого, означає стабільність та єдність судової практики, а також можливість відступу судом від своєї попередньої правової позиції лише за наявності вагомих підстав.
107. Єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики (пункт 4 частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
108. Слід зазначити, що єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в адміністративному судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників судового процесу.
109. За змістом частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
110. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
111. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен бути очевидно застарілим внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
112. Заявником касаційної скарги, своєю чергою, не обґрунтовано необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
113. Відтак, у цій справі Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від висновку щодо застосування частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20.
114. Таким чином, Верховний Суд визнає безпідставними доводи касаційної скарги позивача, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
115. Іншою підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі стало посилання позивача на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України (якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).
116. Доводи скаржника у цій частині, головним чином, зводяться до твердження про порушення спірним наказом про звільнення позивача гарантій, передбачених підпунктом 4 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №305-ІХ.
117. Згідно з підпунктом 4 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №305-ІХ працівники ДБР, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України "Про Державне бюро розслідувань" з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу ДБР.
118. Аналіз наведеної правової норми у зіставленні з викладеними у цій постанові висновками Верховного Суду щодо особливостей переведення працівників ДБР на посади, які підлягають заміщенню рядовим та начальницьким складом, а також особливостей звільнення державних службовців у цій категорії спорів на підставі частини першої статті 87 Закону № 889-VIIІ, дозволяє дійти висновку, що вона не передбачає соціально-трудових гарантій у сфері праці працівників ДБР, натомість визначає особливості виконання працівниками ДБР обов'язків за посадами слідчих, оперуповноважених ДБР, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу, у перехідний період - до настання обставин, з яким законодавець пов'язує звільнення таких осіб відповідно до вимог Закону № 794-VIII, з урахуванням внесених цим Законом (Закон № 305-ІХ) змін.
119. Визначення слідчого міститься у пункті 17 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з якою слідчий є службовою особою органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу Державного бюро розслідувань, Головного підрозділу детективів, підрозділу детективів, відділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень.
120. Водночас чинним законодавством імперативно не встановлено, до якої категорії посад має належати посада слідчого.
121. Таким чином, слідчі ДБР після набрання чинності Законом № 305-ІХ не продовжують здійснювати свої повноваження навіть у разі визначення посади слідчого як посади рядового і начальницького складу, а лише здійснюють свої повноваження до дня їх звільнення або припинення повноважень на посаді, а зайняття посади особи рядового і начальницького складу в ДБР здійснюється за результатом відповідного конкурсу.
122. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 01 вересня 2022 року у справі № 160/4335/21.
123. У спірному випадку, після набрання чинності Законом № 305-IX, позивач мав статус державного службовця та виконував обов'язки за посадою слідчого (слідчого Другого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках Головного слідчого управління ДБР, а згодом - слідчого другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління ТУ ДБР у м. Львові), до часу його звільнення, що не суперечить приписам підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №305-ІХ.
124. Отже доводи скаржника у цій частині не дозволяють дійти висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права.
125. Відтак, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, ураховуючи їхній зміст та юридичну природу, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію щодо застосування положень частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції Закону № 440-IX), колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо дотримання відповідачами встановленої законодавством процедури при вирішенні питання щодо звільнення позивача.
126. У контексті обставин цієї справи, зважаючи на наведені мотиви, Верховний Суд уважає, що ним надано відповідь на всі доводи касаційних скарг, які можуть вплинути на правильне вирішення справи в межах розглянутих судами попередніх інстанцій позовних вимог.
127. Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на повно встановлених обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини.
128. Згідно зі статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
129. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
130. Вирішуючи клопотання відповідача-1 про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою, відкритого в частині підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, колегія суддів зазначає таке.
131. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 339 КАС України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
132. Аналіз цієї норми процесуального закону дає підстави дійти висновку, що касаційне провадження підлягає закриттю у випадку, якщо до відкриття касаційного провадження Верховний Суд у своїй постанові вже викладав відповідний висновок. Своєю чергою викладення такого висновку після відкриття касаційного провадження не утворює підстав для його подальшого закриття.
133. Оскільки відповідач-1 покликається на викладення Верховним Судом правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах після відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів вважає відсутні підстави для задоволення клопотання відповідача-1 про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою, відкритого в частині підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, у зв'язку із чим у задоволення цього клопотання необхідно відмовити.
VІІ. Судові витрати
134. З огляду на результат касаційного розгляду витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.
Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
1. У задоволенні клопотання Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, про закриття касаційного провадження, відкритого в частині підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, відмовити.
2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
3. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 травня 2022 року у справі № 380/10822/21 залишити без змін.
4. Судові витрати не розподіляються.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіН.В. Шевцова Н.А. Данилевич В.Е. Мацедонська