14 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 2а-8068/12/1370
адміністративні провадження № К/9901/16719/20, №К/9901/21957/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Блажівської Н.Є.,
суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.
розглянувши у судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Державного підприємства «Львіввугілля»
на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 січня 2013 року (суддя Шинкар Т.І.)
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2020 року (судді: Довгополов О.М., Гудима Л.Я., Святецький В.В.),
а також касаційну скаргу Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків
на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2020 року (судді: Довгополов О.М., Гудима Л.Я., Святецький В.В.)
у справі за позовом Державного підприємства «Львіввугілля»
до Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків
про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. Короткий зміст позовних вимог
Державне підприємство «Львіввугілля» (надалі також - Позивач, ДП «Львіввугілля») звернулося до суду з адміністративними позовами до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби (правонаступником якої є Офіс великих платників податків Державної податкової служби, а надалі й - Західне міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків; надалі також - Відповідач), в яких просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26 квітня 2012 року №0000470802/209, № 0000430802/207 і № 0000490802/208.
Ухвалами Львівського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2012 року та від 06 листопада 2012 року ці позовні заяви були об'єднані в одне провадження.
Відповідно до заяви від 26 листопада 2012 року ДП «Львіввугілля» уточнило позовні вимоги та просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26 квітня 2012 року частково, а саме: № 0000490802/208 в частині грошового зобов'язання в сумі 19783309,00 грн.; №0000470802/209 в частині 6395229,00 грн основного платежу і 1598807,00 грн штрафних (фінансових) санкцій (штрафів); № 0000430802/207 в частині 793770,00 грн основного платежу і 166288,00 грн штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржувані індивідуальні акти у відповідній частині не відповідають вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України), оскільки викладені в акті перевірки висновки щодо порушення Позивачем вимог Податкового кодексу України (надалі також - ПК України) є необґрунтованими, адже останнім:
- правомірно вартість використаних запчастин та матеріалів (запасів) на суму 24 122 861,00 грн. направлено на гірничо-підготовчі роботи та такі не збільшують вартість основних запасів, а безпосередньо пов'язані з виробництвом;
- обґрунтовано включено витрати на суму 12845219,00 грн по відновленню ВП «Шахта Межирічанська» після пожеж до складу загальновиробничих витрат, оскільки в цей період остання реалізовувала готову вугільну продукцію, що відображено у звітах про собівартість готової вугільної продукції;
- з дотриманням вимог податкового законодавства включено до валових доходів суму 355649,00 грн на підставі договорів поставки вугілля між ВП «Управління «Західвуглепостач» та ПП «Версант», ПП «Захід-Торг», ПП «Велес-ЛВ», ТОВ «Маст-Опт»;
- правомірно до складу валових витрат включено суму витрат з придбання товарів від ПП «МКМ-Сервіс», ПП «Велес - ЛВ», ПП «Колон - Сервіс», ПП «Версант», ПП «Маст - Опт», ПП «Децимус», ТзОВ «Західпромінвест», ТзОВ «Нью стар», ТзОВ «Стар Лайтс», ТзОВ «КФ «Продінвест», ТзОВ «Економікторг»,ПП «Західпромторг», ПП ОСОБА_4, ПП «Діваліс»;
- відповідно до положень чинного законодавства списано основні засоби по ВП «Шахта «Лісова» в січні 2011 року та на такі операції не нараховано податкові зобов'язання;
- по ВП «Шахта «Степова» проводився відпуск вугілля пенсіонерам та іншим категоріям працівників з паливного складу ВП «Управління «Західвуглепостач» і такі послуги не оподатковуються податком на додану вартість, оскільки такі послуги є внутрішньогосподарськими та надані в межах однієї юридичної особи.
1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28 січня 2013 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Ухвалюючи постанову, суд першої інстанції не погодився із зазначеними у позовній заяві доводами та вказав, що:
- Позивач оплачував кошти контрагентам без мети реального настання правових наслідків, з метою несплати податків, що призвело до втрати дохідної частини Державного бюджету, з чим погоджується суд. Даючи аналіз матеріалам справи суд приходить до переконання, що операції із придбанням товару не мали реального товарного характеру;
- арки, рейки, труби, рештаки, ланцюги є витратами, пов'язаними з поліпшенням основних фондів (комбайнів, стійок, штреків, монтування лав), а тому відокремленими підрозділами Підприємства не враховано та не відображено в Додатку К 1/1 до Декларації вартість використаних запасних частин та матеріалів на ремонт основних засобів чим занижено значення показника рядка 01.2 Декларації з податку на прибуток;
- на ВП «Шахта Межирічанська» відбувалася пожежа. Видобуток вугілля, згідно з наданими до перевірки документами відновився 19 вересня 2011 року Внаслідок вищенаведеного, видобуток вугілля на ВП «Шахта Межирічанська'ДП «Львіввугілля'фактично припинився. Понесені витрати за період квітня-серпня 2011 року мають включатися на збільшення вартості відповідної об'єкта основних фондів або на ремонт та поліпшення основних засобів. Вищезазначені суми витрат в порушення вимог чинного законодавства не були включені у колонку 4 «Запаси, використані не у господарській діяльності».
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2013 року апеляційну скаргу ДП «Львівугілля» задоволено: постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 січня 2013 року скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ДП «Львівугілля» задоволено повністю.
Суд апеляційної інстанції не погодився із зазначеними у акті перевірки висновками та відповідно із висновками суду першої інстанції. В обґрунтування своєї позиції суд апеляційної інстанції зазначив таке:
- спірні матеріальні цінності (арки, рейки, труби, рештаки, ланцюги) використовуються у процесі видобутку вугілля та відповідно до наказів по відокремленим підрозділам не використовуються більше 365 днів, вони не можуть бути визнані об'єктом основних фондів та оподатковуватись згідно приписів статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а відтак є витратами у розумінні підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», як сплачені (нараховані) у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, а відтак дія підпункту 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не поширюється на порядок податкового обліку витрат на оплату таких робіт (послуг);
- на шахті «Межирічанська» було зупинено видобуток вугілля в зв'язку аварією, але відокремленим підрозділом в той час реалізовувалось вугілля, яке зберігалось на складах, і було видобуте шахтою до моменту аварії. Всі витрати, пов'язані з реалізацією даного вугілля правомірно, відповідно до положень статті 138 Податкового кодексу України було включено до загальновиробничих витрат;
- факти здійснення господарських операцій ДП «Львіввугілля» з відповідними контрагентами у зазначений період підтверджується відповідними договорами на поставку товарно-матеріальних цінностей та виконання відповідних послуг та специфікаціями. Відповідні господарські документи підтверджують те, що правові наслідки за укладеними договорами настали, умови договорів виконані сторонами в повному обсязі;
- норми пункту 189.9 ПК України не поширюються на випадки, коли основні виробничі або невиробничі фонди ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення необоротних активів, або коли платник податку подає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів у інший спосіб, внаслідок чого необоротний актив не може використовуватися за первісним призначенням;
- вартість послуг, що відшкодовують шахти ВП «Управлінню «Західвуглепостач», - це послуги по доставці вугілля на паливний склад, тобто дані послуги є внутрішньогосподарськими і не оподатковуються ПДВ так, як надані в межах однієї юридичної особи. Позивачем долучено калькуляції послуг по доставці вугілля, з яких чітко видно, що до даних послуг не входить відвантаження та навантаження вугілля.
Постановою Верховного Суду від 19 вересня 2019 року задоволено частково касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального Головного управління ДФС: постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2013 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Суд касаційної інстанції не погодився із висновками суду апеляційної інстанції щодо фактичного здійснення операцій із контрагентами. При цьому вказав про правильність інших сформованих у ході контрольного заходу висновків Відповідача. Однак, за встановлених судом апеляційної інстанції фактичних обставин справи, суд касаційної інстанції не мав можливості ідентифікувати (виокремити) частину грошових зобов'язань, які були донараховані Позивачу за господарськими операціями з контрагентами щодо яких у податкового органу виник сумнів щодо їх реальності, а тому скерував справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції у повному обсязі.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2020 року апеляційну скаргу Державного підприємства «Львіввугілля» задоволено частково. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 січня 2013 року у справі № 2а-8068/12/1370 скасовано та ухвалено нове рішення, яким адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Львові Державної податкової служби від 26 квітня 2012 року № 0000430802/207 в частині збільшення Державному підприємству «Львіввугілля» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 76563 (сімдесят шість тисяч п'ятсот шістдесят три) грн за основним платежем та 12454 (дванадцять тисяч чотириста п'ятдесят чотири) грн 00 копійок за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами). Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Львові Державної податкової служби від 26 квітня 2012 року № 0000490802/208 в частині зменшення Державному підприємству «Львіввугілля» суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 18090573 (вісімнадцять мільйонів дев'яносто тисяч п'ятсот сімдесят три) грн 00 копійок. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Львові Державної податкової служби від 26 квітня 2012 року № 0000470802/209 в частині збільшення Державному підприємству «Львіввугілля» суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 5255514 (п'ять мільйонів двісті п'ятдесят п'ять тисяч п'ятсот чотирнадцять) грн 00 копійок за основним платежем та 1313878 (один мільйон триста тринадцять тисяч вісімсот сімдесят вісім) грн 00 копійок за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що:
- спірні матеріальні цінності (арки, рейки, труби, рештаки, ланцюги) використовуються у процесі видобутку вугілля та відповідно до наказів по відокремленим підрозділам не використовуються більше 365 днів, то вони не можуть бути визнані об'єктом основних фондів та оподатковуватись згідно з приписами статті 8 Закону Украйни «Про оподаткування прибутку підприємств», отже, є витратами у розумінні підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону, як сплачені (нараховані) у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, а тому дія підпункту 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 даного Закону не поширюється на порядок податкового обліку витрат на оплату таких робіт (послуг);
- ДП «Львіввугілля» долучено всі документи, які свідчать про неможливість експлуатації даних секцій в майбутньому відповідно до норм «Положення про технічну раду Підприємства», протоколу засідання технічної ради, акту про пошкодження, руйнування основних засобів (секцій в кількості 61 штука), наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України як основного розпорядника майна про дозвіл на списання даних основних засобів та згоди податкового органу. Отже, помилковими є висновки відповідача про те, що списання Позивачем товарно-матеріальних цінностей з бухгалтерських рахунків 201, 206, 207, 203 і 208 мають йти на збільшення балансової вартості об'єкта основних фондів або на поліпшення основних фондів в межах ліміту;
- ДП «Львіввугілля» проводить відпуск вугілля пенсіонерам та іншим категоріям працівників, передбаченим чинним законодавством, з паливного складу ВП «Управління «Західвулепостач», не забезпечуючи доставку вугілля до місця проживання пенсіонерів та інших категорій працівників. Вартість послуг, що відшкодовують шахти ВП «Управлінню «Західвуглепостач» - це послуги по доставці вугілля на паливний склад, тобто дані послуги являються внутрішньогосподарськими, які обліковуються відповідно до наказу ДП «Львіввугілля» від 31 березня 2008 року № 86 «Про організацію бухгалтерського обліку та облікову політику» і не оподатковуються ПДВ, так як надані в межах однієї юридичної особи. Позивач надав калькуляції послуг з доставки вугілля, з яких встановлено, що до даних послуг не входить відвантаження та навантаження вугілля;
При цьому суд апеляційної інстанції вказав, що такі ж висновки щодо наведених вище доводів контролюючого органу, які стали підставою для визначення ДП «Львіввугілля» грошових зобов'язань за оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями (у відповідній частині), висловлені у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2019 року, якою справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Водночас суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості формування даних податкового обліку за результатами операцій із контрагентами ПП «Велес-ЛВ», ТОВ «Маст-Опт», ПП «Версант», ПП «Захід-торг», ПП «Західпромторг»,ПП «Децимус», ТОВ «Нью стар», ПП «Діваліс»,ТОВ «Економікторг», ТОВ «Стар Лайтс», ТОВ «КФ Продінвест», ПП «Колон-Сервіс».
1.3. Короткий зміст касаційних скарг та відзивів
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову, Позивач в касаційній скарзі просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 січня 2013 року у справі №2а-8068/12/1370- повністю та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2020 року у справі №2а-8068/12/1370 - частково. Ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов Державного підприємства «Львіввугілля» - повністю, прийняти нову постанову, якою: визнати частково протиправними податкові повідомлення-рішення від 26 квітня 2012 року №0000490802/208 на суму 19783309,00 грн, № 0000470802/209 на суму 7994036,25 грн; № 0000430802/207 на суму 960058,00 грн.
У відзиві на касаційну скаргу Відповідач просить відмовити у задоволені касаційної скарги ДП «Львіввугілля» та залишити без змін постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2020 року у справі №2а-8068/12/1370 (№857/10761/19) в частині відмовлених позовних вимог.
У своїй же касаційні скарзі останній стверджує про відсутність висновків Верховного Суду за подібних правовідносин та просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2020 року по справі №2а-8068/12/1370 (№857/10761/19) в частині задоволених позовних вимог та постановити нову, якою відмовити в задоволені позовних вимог та залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 січня 2013 року.
У судовому засіданні представники сторін підтримали зазначені у письмових документах вимоги.
2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
За змістом встановлених під час розгляду справи обставин, за результатами проведеної Відповідачем перевірки Позивача складено акт від 30 березня 2012 року № 57/22-1006/32323256 (надалі також - Акт).
Згідно із висновками Акта Позивачем допущено порушення вимог:
- пунктів 1.23, 1.31 статті 1, підпунктів 4.1.1, 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту5.2, підпунктів 5.3.2, 5.3.9 пункту 5.3, підпункту 5.4.9 пункту 5.4, підпункту 5.6.1 пункту 5.6, пункту 5.9 статті 5, підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8, підпункту 11.3.1 пункту11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР(надалі також - Закон № 334/94-ВР), та підпунктів 14.1.13, 14.1.202 пункту 14.1 статті 14, пунктів 135.1, 135.2, підпункту 135.4.1 пункту 135.4 статті 135, пунктів 137.1, 137.4 статті 137, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.4, підпунктів 138.8.1, 138.8.5 пункту 138.8, пункту 138.9 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 143.1 статті 143 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за період 1 квітня 2010 року до 30 вересня 2011 року на суму 6741532,00 грн, в тому числі за 2010 рік та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за І квартал 2011 року у розмірі 6 540 527,00грн., ІІ-ІІІ квартал 2011 року - 17828 098,00 грн;
- пункту 1.4 статті 1, підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пунктів 4.1, 4.2 статті 4, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР (надалі також - Закон № 168/97-ВР), підпунктів 14.1.13, 14.1.202 пункту14.1 статті 14, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 189.1 статті 189, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.14, 201.15 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду на суму 990050,00 грн.
На підставі Акта перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 26 квітня 2012 року:
- №0000490802/208, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 24368625,00грн.;
- № 0000470802/209, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок з прибутку підприємств» на суму 6 741 532,00 грн основного платежу та 1 685 383,00 грн штрафних (фінансових) санкцій (штрафів);
- № 0000430802/207, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на суму 990 050,00 грн основного платежу та 211 911,00 грн штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).
3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
3.1. Доводи, наведені в касаційній скарзі Відповідача
Підставою касаційного оскарження у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України).
Відповідач стверджує, що суд апеляційної інстанції в рішенні посилається на постанову Верховного Суду від 19 вересня 2019 року по справі №2а-8068/12/1370, якою задоволено частково касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального Головного управління ДФС, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2013 року скасовано, і справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Однак, на думку Відповідача, суд мав повторно досліджувати усі обставини справи, а не робити посилання лише дану постанову Верховного Суду, оскільки при направленні справи на новий розгляд повинні досліджуватись усі обставини повторно.
3.2. Доводи, наведені в касаційній скарзі Позивача
У касаційній скарзі, Позивач покликається на визначену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставу касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції та вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 червня 2020 року у справі №826/24557/15, від 2 липня 2020 року у справі №820/2516/13-а, від 30 червня 2020 року у справі №520/2963/19, від 16 червня 2020 року у справі №2808/3342/14.
На обґрунтування необхідності застосування наведених висновків Верховного Суду Позивач покликається на надання останнім повного комплекту документів, які підтверджують фактичне здійснення операцій між ним та його контрагентами.
Зауважує, що документи, обумовлені правилами перевезення товарів, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.
Недостатня кількість трудового ресурсу не свідчить про неможливість виконати роботи або надати послуги та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих робіт/послуг, у тому числі й по ПДВ.
Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагента. Тому у разі порушення контрагентом платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи, у зв'язку з чим право платника податків, тобто ДП «Львіввугілля», на податковий кредит та податку на прибуток не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третьою особою.
Позиція податкового органу про порушення ДП «Львіввугілля» податкового законодавства, як стверджує Позивач, ґрунтується лише на інформації, отриманій за результатами здійснення податкового контролю по взаємовідносинам його контрагентів з іншими особами, та без будь-яких фактів фіксації порушення робиться висновок про нереальність господарських операцій Підприємства із відповідними контрагентами
Разом з тим, правовідносини контрагентів із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за обставин даної справи й відсутності інших об'єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть свідчити про нереальність господарських взаємовідносин платника податку.
Посилання податкового органу на відсутність реального характеру зазначених правочинів через неспроможність контрагента його виконання у зв'язку з відсутністю належних ресурсів, на думку Позивача, є лише припущенням. Ревізором не доведено кількість працівників контрагента та конкретно визначених ресурсів, які повинні були бути у контрагента для виконання передбачених вказаними договорами операцій, а тому такі посилання є необґрунтованими.
3.3. Доводи Відповідача, наведені у відзиві на касаційну скаргу
Наведені у відзиві на касаційну скаргу доводи Відповідача зводяться до встановлених судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо суті господарських операцій між Позивачем та його контрагентами.
Крім того, стверджує, що в матеріалах справи наявний вирок Сихівського районного суду м. Львова від 29 липня 2013 року, яким ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 визнано винними у вчиненні злочинів, передбачених частиною 3 статті 27, частиною другою статті 205, частиною четвертою статті 358 Кримінального кодексу України. Цим вироком встановлено, що вказані особи разом із невстановленими слідством особами, в період з січня 2010 по січень 2012 року з метою прикриття незаконної діяльності зареєстрували (як на себе та і на спеціально підібраних осіб) та використали ряд фіктивних підприємств, серед яких, зокрема, і контрагенти позивача ПП «Велес ЛВ» та ПП «Захід Торг».
При цьому Відповідач вважає, що наведені у касаційній скарзі висновки Верховного Суду сформовані судом касаційної інстанції не за подібних правовідносин.
Відповідач також надіслав додаткові пояснення, зміст яких зводиться до наведення обставин, які, на його думку, підтверджують про штучне формування Позивачем наслідків податкового обліку на підставі відповідних операцій із контрагентами.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
Верховний Суд, заслухавши представників Відповідача, Позивача, обговоривши доводи касаційних скарг, відзиву на касаційну скаргу, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.
Пунктом 9 статті Конституції України передбачено, що обов'язковість судового рішення є основною засадою судочинства України.
Така засада адміністративного судочинства на виконання наведеної норми закріплена частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, як передбачено частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з статтею 24 Кодексу адміністративного судочинства України Верховний Суд переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції.
Стаття 349 КАС України визначає повноваження суду касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги.
Відповідно до пункту 2 частини першої цієї статті суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Підстави для скасування судових рішень з направленням справи для продовження розгляду або на новий розгляд передбачені статтею 353 КАС України.
При цьому, як визначено частиною п'ятою цієї статті, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 356 КАС України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з мотивувальної частини із зазначенням:
а) мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу;
б) доводів, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та (або) апеляційної інстанції;
в) висновків за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд.
Наведене вище дає підстави для висновку про те, що однією з найбільш важливих рис касаційного перегляду є те, що висновки та мотиви суду касаційної інстанції, зокрема, наведені в мотивувальній частини постанови, в зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
Судове рішення суду касаційної інстанції, як акт правосуддя, є кінцевим судовим актом, що постановлений у формі процесуального документа, який завершує процесуальну діяльність адміністративного суду касаційної інстанції з розгляду та вирішення відповідної адміністративної справи та має властивості (компоненти) законної сили: 1) обов'язковість; 2) преюдиційність; 3) виключність; 4) незмінність та неспростовність.
Встановлені процесуальним законодавством правила щодо здійснення судової процедури таким чином, щоб враховувати висновки та мотиви, за яких відповідні судові акти судів попередніх інстанції скасовано та направлено на новий розгляд, сприяють тому, щоб судовий процес не перетворився на безладний рух, а відповідна діяльність суду утверджувала дію принципу правової визначеності, в основі якого лежить вимога щодо остаточності судового рішення (res judicata).
Як підтверджується матеріалами справи, при попередньому касаційному розгляді, ухвалюючи постанову від 19 вересня 2019 року у цій справі, Верховний Суд відповідно до визначених на той час статтею 341 КАС України меж переглянув судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку про помилковість висновків суду апеляційної інстанції щодо неправомірності нарахування грошових зобов'язань, що визначені за результатами виявлених у ході контролюючого заходу порушень за наслідками аналізу господарських операцій з контрагентами, які на думку Відповідача, фактично здійснені не були. З урахуванням цього вказав про необхідність направлення справи на новий розгляд.
Як свідчить, зміст рішення суду касаційної інстанції, у іншій частині Верховний Суд погодився з висновками щодо правильного формування Позивачем даних податкового обліку.
Однак у зв'язку із неможливістю виокремлення сум грошових зобов'язань, що були нараховані контролюючим органом за окремі виявлені у ході перевірки правопорушення (в силу відсутності у суду касаційної інстанції повноважень щодо встановлення фактичних обставин у справі та не встановлення таких обставин у ходу судового розгляду апеляційним судом) справа була направлена на новий апеляційний судовий розгляд у повному обсязі.
Суд апеляційної інстанції, дотримуючись визначених процесуальним законодавством вимог щодо врахування висновків та мотивів за яких було скасовано судовий акт, при новому розгляді справи, зокрема, встановив обсяг нарахованих грошових зобов'язань за кожним зазначеним у акті перевірки, на думку Відповідача, порушенням Позивачем правил податкової дисципліни та скасував оскаржені індивідуальні акти в частині нарахувань грошових зобов'язань за порушеннями, які Верховний Суд визнав помилковими та такими, що не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд апеляційної інстанцій дійшов правильного висновку про необхідність скасування оскаржених індивідуальних актів у відповідній частині, а саме податкових повідомлень-рішень від 26 квітня 2012 року: № 0000430802/207 в частині збільшення Державному підприємству «Львіввугілля» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 76563 (сімдесят шість тисяч п'ятсот шістдесят три) грн за основним платежем та 12454 (дванадцять тисяч чотириста п'ятдесят чотири) грн 00 копійок за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000490802/208 в частині зменшення Державному підприємству «Львіввугілля» суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 18090573 (вісімнадцять мільйонів дев'яносто тисяч п'ятсот сімдесят три) грн 00 копійок; № 0000470802/209 в частині збільшення Державному підприємству «Львіввугілля» суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 5255514 (п'ять мільйонів двісті п'ятдесят п'ять тисяч п'ятсот чотирнадцять) грн 00 копійок за основним платежем та 1313878 (один мільйон триста тринадцять тисяч вісімсот сімдесят вісім) грн 00 копійок за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
Таким чином, доводи касаційної скарги Відповідача про неправильне застосування норм процесуального права судом апеляційної інстанції визнаються судом касаційної інстанції необґрунтованими.
Щодо висновків судів першої та апеляційної інстанцій про фактичне нездійснення господарських операцій між Позивачем та його контрагентами (ПП «Велес-ЛВ», ТОВ «Маст-Опт», ПП «Версант», ПП «Захід-торг», ПП «Західпромторг»,ПП «Децимус», ТОВ «Нью стар», ПП «Діваліс»,ТОВ «Економікторг», ТОВ «Стар Лайтс», ТОВ «КФ Продінвест», ПП «Колон-Сервіс») Суд звертає увагу на наступне правове регулювання спірних правовідносин.
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону №334/94-ВР (втратив чинність з 1 квітня 2011 року, за винятком деяких положень, у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
До складу валових витрат, згідно з підпунктом 5.2.1 цієї статті, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення відносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу (пункт 138.2 цієї статті).
Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Абзацами першим, другим підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР (втратив чинність з 1 січня 2011 року у зв'язку з набранням чинності Податкового кодексу України) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97-ВР (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).
Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі, в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (в редакції до внесення змін Законом України від 04 липня 2013 року №408-VI).
За змістом підпункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 7 липня 2022 року у справі №160/3364/19, до розгляду якої зупинялось провадження у справі, в тому числі за результатами аналізу наведених норм сформувала ряд важливих правових висновків, зокрема про таке.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Судами попередніх інстанцій при вирішенні спору встановлено, що ВП Управління «Західвуглепостач» укладало договори поставки вугілля з ПП «Версант», ПП «Захід-торг», ПП «Велес-ЛВ» і ТОВ «Маст-Опт» та включило до валових доходів 355649,00 грн. На підтвердження факту відвантаження вугілля цим контрагентам Позивач надав протоколи узгодження цін, податкові накладні тощо. Проте, як встановлено перевіркою, засновник, директор та головний бухгалтер ПП «Версант» - одна особа, статутний фонд підприємства 100,00 грн, з серпня 2010 року підприємство не звітує до контролюючих органів, свідоцтво платника податку на додану вартість анульоване 25 лютого 2011 року.
Щодо взаємовідносин з контрагентами ПП «Захід-торг» Позивачем не надано документів, які підтверджують транспортування товару .
ПП «Велес-ЛВ» не знаходиться за юридичною та фактичною адресами.
ПП «Маст-Опт» не мало власних офісних, виробничих приміщень, земельних ділянок, транспортних засобів тощо.
Вироком Сихівського районного суду м. Львова від 29 липня 2013 року у справі №1319/5120/2012, який набрав законної сили, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 визнано винними у вчиненні злочинів, передбачених частиною 3 статті 27, частиною другою статті 205, частиною четвертою статті 358 Кримінального кодексу України. Цим вироком встановлено, що вказані особи разом із невстановленими слідством особами, в період з січня 2010 по січень 2012 року з метою прикриття незаконної діяльності зареєстрували (як на себе та і на спеціально підібраних осіб) та використали ряд фіктивних підприємств, серед яких, зокрема, і контрагенти Позивача ПП «Велес ЛВ» та ПП «Захід Торг».
По взаємовідносинах з ПП «МКМ-Сервіс» Позивачем не надано документів, які підтверджували б факт здійснених витрат на перевезення товарно-матеріальних цінностей, а саме товарно-транспортні накладні, дорожні листи, документи на відрядження працівників для отримання товару, документи про оплату послуг на транспортування товару, не надано сертифікати якості та відповідності.
По взаємовідносинах з ПП «Західпромторг» не надано документів, які б посвідчували якість товарів та їх походження, тобто сертифікати якості та відповідності, інформацію про транспортний засіб, місце завантаження та місце розвантаження товару.
У ПП «Маст-Опт» та з ПП «Децимус» відсутні трудові ресурси, виробничі потужності, транспортні засоби для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру.
Крім того, згідно з поясненнями бухгалтера, ВП «Шахта «Зарічна» не укладало договір на придбання підшипників з ПП «Децимус».
По взаємовідносинах з ТОВ «Західпромінвест» надані для перевірки документи, зокрема, товарно-транспорті накладні, не містять інформації про автомобілі, якими здійснювалося перевезення та прізвища водіїв, що здійснювали перевезення.
По взаємовідносинах з ПП ОСОБА_4 не надано товарно-транспортних накладних на перевезення товарно-матеріальних цінностей.
По взаємовідносинах з ПП «Версант» не надано сертифікатів якості, відповідності на придбані товари, товарно-транспортних накладних чи інших документів, які підтверджують транспортування товару на склади.
По взаємовідносинах з ПП «Захід-торг» і ТОВ «Нью стар» поставки не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності.
По взаємовідносинах з ПП «Діваліс» встановлено, що в цього підприємства відсутні основні засоби, зокрема, підприємство не володіє власними офісними та складськими приміщеннями, транспортними засобами, землями та спорудами.
По взаємовідносинах з ТОВ «Економікторг» встановлено, що постановою Господарського суду Донецької області від 21 червня 2010 року у справі №45/125б дане підприємство визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. До перевірки не представлено документів, які підтверджували б фактичне здійснення господарських операцій цього підприємства, а саме підтверджуючих документів на транспортування товарів, сертифікатів якості та відповідності, актів приймання-передачі товару, дорожніх листів, документів на відрядження працівників, документів про оплату послуг на транспортування товарів.
По взаємовідносинах з ТОВ «Стар Лайтс» до перевірки не представлено документів, які підтверджували б фактичне здійснення господарських операцій позивача з ТзОВ «Стар Лайтс», а саме, підтверджуючих документів на транспортування товарів, сертифікатів якості та відповідності, актів приймання-передачі товару, дорожніх листів, документів на відрядження працівників та про оплату послуг на транспортування товарів. Також основним видом діяльності цього підприємства є рекламна діяльність.
По взаємовідносинах з ТОВ «КФ Продінвест» встановлено, що у вказаного підприємства відсутні основні фонди та виробничі потужності, трудові ресурси, транспортні засоби, що вказує на неможливість фактичного здійснення господарської діяльності підприємства. Не надано підтверджуючі документи на транспортування товарів.
По взаємовідносинах з ПП «Колон-Сервіс» встановлено відсутність технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів і транспортних засобів, що свідчить про неможливість самостійно здійснювати фінансово-господарську діяльність.
Наведені у сукупності обставини стали підставою для висновку судів першої та апеляційної інстанцій про те, що Позивач безпідставно відобразив наслідки операцій із наведеним суб'єктами господарювання у податковому обліку.
В контексті наведених висновків судів першої та апеляційної інстанцій Суд звертає увагу на те, що у пунктах 91 та 133 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2022 року у справі №160/3364/19 зазначено, що вирок щодо посадової особи контрагента за статтею 205 КК України, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності за цією статтею КК України у зв'язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв'язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності. Вирок може слугувати підтвердженням нереальності операцій між платником податку та його контрагентом, тільки якщо він містить посилання саме на ці операції. Визнання вироком суду у кримінальному провадженні підприємства фіктивним не обов'язково означає, що всі його операції з усіма контрагентами були фіктивними за весь період його діяльності
Суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову у відповідній частині, послався на установлені у вироці Сихівського районного суду м. Львова від 29 липня 2013 року у справі № 1319/5120/2012 обставини щодо фіктивної діяльності контрагентів Позивача ПП «Велес ЛВ» та ПП «Захід Торг».
Поряд із цим, виходячи зі змісту згаданого вище висновку Великої Палати Верховного Суду, наявність вироку у кримінальній справі не є безумовною обставиною, що вказує на фактичне не здійснення операцій, врахуванню підлягають встановлені у цьому судовому рішенні обставини. Втім, зміст рішення суду апеляційної інстанції не дає підстав вважати, що у ході судового розгляду були перевірені обставини щодо наявності у вказаному вироку посилань на відповідні операції між Позивачем та його контрагентами.
Щодо інших висновків судів першої та апеляційної інстанцій, що свідчать про не здійснення господарських операцій, то вони фактично в основному зводяться до відсутності у контрагентів Позивача необхідні ресурси, які б забезпечили здійснення відповідного роду операцій, а також до відсутності товарно-транспортних накладних.
Суд звертає увагу на те, що судами попередніх інстанцій взагалі не встановлено в чому полягає суть взаємовідносин між Позивачем та його контрагентами, висновки судів фактично зводяться до виявлених у ході контрольного заходу порушень щодо організації господарської діяльності контрагентів. Не перевірено чи взагалі для відповідного виду операцій є обов'язковим складення документів щодо транспортування, сертифікатів якості, чи потребувало здійснення відповідних операцій значної кількості ресурсів.
Поряд із цим, як свідчить зміст касаційної скарги та інших у справі документів, Позивач у ході судового розгляду спростовував наведені висновки Відповідача, на обґрунтування чого стверджував, що:
- до матеріалів справи долучено копії реєстраційних документів контрагентів, що підтверджують факт належної реєстрації на момент вчинення господарських операцій, а також свідоцтв про реєстрацію вказаних суб'єктів підприємницької діяльності як платників податку на додану вартість. Крім того, усі поставлені ТМЦ від вказаних контрагентів були одержані ДП «Львіввугілля» згідно з довіреностями, обліковані в журналах - ордерах по складах, та пізніше відпущені з ВП «Управління «Західвуглепостач» по інших ВП ДП «Львіввугілля». Реальність господарських операцій по вказаним у акті перевірці контрагентам підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, розрахунковими документами;
- правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей;
- посилання в акті перевірки лише на податкову інформацію контрагентів суперечить нормам Податкового кодексу та чинного податкового законодавства на час перевірки. Зазначені у акті перевірки обставини стосуються лише господарської діяльності контрагентів Позивача (подання ними податкової звітності, не знаходження за юридичною адресою тощо), і жодним чином не доводять недобросовісності ДП «Львіввугілля» та відсутності реальності господарських операцій;
- висновки щодо неможливості контрагентами здійснити відповідний комплекс господарських операцій ґрунтується на припущеннях. Такі висновки зроблені за самими лише даними звітності контрагентів за даними центральних даних ДПА України, без перевірки, а тому не можуть вважатися достовірними. Натомість первинні документи невмотивовано не взяті до уваги.
Усі наведені вище доводи Позивача були повідомлені в ході судового розгляду справи в судах попередніх інстанцій, проте не стали підставою у своїй сукупності для висновку про нереальність спірних господарських операцій і, як наслідок, правомірності винесення оскаржених у цій справі податкових повідомлень-рішень у відповідній частині грошових зобов'язань. Судами наведені Позивачем доводи при встановленні обставин щодо здійснення спірних господарських перевірені були поверхово, а деякі з них взагалі не взяті до уваги.
Наведене вище вказує, що суди, ухвалюючи рішення у цій справі, вибірково надали оцінку твердження Позивача, якими він обґрунтовував помилковість зафіксованих у акті перевірки висновків.
Таким чином, колегія суддів не може стверджувати в цій справі про повне і всебічне з'ясування судами її обставин, зокрема, про таке, яке б повною мірою спростувало або підтверджувало висновки контролюючого органу щодо реальності господарських операцій позивача з контрагентами.
Визначальним для вирішення спорів про обґрунтованість формування податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій.
Колегія суддів наголошує, що остаточний висновок щодо реальності/нереальності спірних господарських операцій, має бути зроблений за наслідками аналізу усіх наявних у справі доказів і матеріалів, в їх системній сукупності та взаємозв'язку зі змістом укладених правочинів, також з урахуванням усіх доводів сторін, наведених на підтвердження чи спростовування висновків, наведених у акті перевірки.
Оцінка правовідносин Позивача та його контрагентів у даному випадку з огляду на специфіку товарів, що поставлялись Позивачу, вимагає ретельної перевірки обставин виконання спірних поставок з наданням оцінки всім наведеним у акті перевірки твердженням Відповідача, яким він обґрунтовував неправомірне формування податкового кредиту. Установлення наведених обставин є необхідним для перевірки того, чи відображають надані платником первинні документи реальні факти господарської діяльності за спірними правочинами.
Колегія суддів вважає формальним підхід судів попередніх інстанцій до перевірки зв'язку між складеними первинними документами та реально вчиненими господарськими операціями між суб'єктами господарювання, про яких йде мова в розрізі спірних правовідносин. При цьому повнота встановлення усіх обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення, є обов'язковою складовою судового процесу, й має бути дотримана судами у будь-якому спорі.
За змістом частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.
Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України).
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків.
Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати з власної ініціативи (частина третя статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
З урахуванням викладеного, керуючись нормами права, що підлягають застосуванню у даній справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки під час розгляду справи порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Відтак, для правильного вирішення спору судам першої та апеляційної інстанцій необхідно надати вичерпну оцінку твердженням Позивача, якими він спростовував відповідні висновки податкового органу, покладені в основу донарахування грошових зобов'язань у відповідній частині на підставі спірних у справі індивідуальних актів, у взаємозв'язку із викладеними у акті перевірки обставинами та встановленими у ході розгляду справи обставинами.
Суд наголошує, що виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об'єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права. Відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, достатніми, належними та допустимими.
4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Частинами першою та другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб.
За змістом частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною другою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
З урахуванням наведеного, касаційну скаргу Відповідача необхідно залишити без задоволення, а касаційну скаргу Позивача задовольнити частково. За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог (скасування податкових повідомлень-рішень від 26 квітня 2012 року: № 0000430802/207 в частині збільшення Державному підприємству «Львіввугілля» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 76563 (сімдесят шість тисяч п'ятсот шістдесят три) грн за основним платежем та 12454 (дванадцять тисяч чотириста п'ятдесят чотири) грн 00 копійок за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000490802/208 в частині зменшення Державному підприємству «Львіввугілля» суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 18090573 (вісімнадцять мільйонів дев'яносто тисяч п'ятсот сімдесят три) грн 00 копійок; № 0000470802/209 в частині збільшення Державному підприємству «Львіввугілля» суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 5255514 (п'ять мільйонів двісті п'ятдесят п'ять тисяч п'ятсот чотирнадцять) грн 00 копійок за основним платежем та 1313878 (один мільйон триста тринадцять тисяч вісімсот сімдесят вісім) грн 00 копійок за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами)) підлягає залишенню без змін, а в іншій частині позовних вимог рішення суду першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати всі фактичні обставини справи, з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення із наведенням відповідного правового обґрунтування в частині прийняття чи відхилення доводів учасників справи.
Керуючись статтями 3, 195, 344, 350, 353, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційну скаргу Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення.
Касаційну скаргу Державного підприємства «Львіввугілля» задовольнити частково.
Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2020 року залишити без змін в частині задоволення позовних вимог.
В іншій частині постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2020 року та постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 січня 2013 року скасувати та направити справу в цій частині на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуюча суддя Н.Є. Блажівська
Судді О.В. Білоус
І.Л. Желтобрюх