Справа № 345/1115/21
Провадження № 2/344/533/22
06 вересня 2022 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої - судді Бабій О.М.
секретаря Підхомної Н.М.,
розглянувши у загальному порядку у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 травня 2021 року справу передано до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області за підсудністю.
Позов вмотивовано тим, що 29.09.2014 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір №б/н, шляхом підписання заяви, ОСОБА_2 отримав у позивача кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Вказує, що позичальник помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідач є спадкоємцем померлого. Тому, просив стягнути з відповідача заборгованість, яка становить 24979,27 гривень та складається з наступного: 6266,53 гривень - заборгованості за тілом кредиту, 1902,58 гривень - заборгованості за простроченими відсотками, 16810 гривень - нарахованої пені, на підставі статті 1282 ЦК України.
В судові засіданні представник позивача не з'являвся, в позовній заяві просив проводити розгляд справи за відсутності представника.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом направлення повісток на адресу реєстрації місця проживання. Причину неявки суду не повідомив.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З урахуванням положень ст. 280 ЦПК України суд ухвалив провести заочний розгляд справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши письмові матеріали справи, судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу порушення права на належне виконання умов кредитного договору внаслідок чого банк позивається про його відновлення шляхом стягнення з спадкоємця боржника заборгованості за кредитним договором.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 відповідно до кредитного договору б/н від 24.09.2014 року отримав в ПАТ КБ «Приватбанк» кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
Із вказаної заяви не вбачається яку суму кредиту отримав ОСОБА_2 чи який кредитний ліміт йому встановлено, який розмір відсотків встановлено за користування кредитом у випадку його отримання, термі дії картки також не вказано.
В порядку статті 84 ЦПК України судом витребувано матеріали спадкової справи, та встановлено, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с.200).
18.01.2017 року ОСОБА_1 подано приватному нотаріусу Калуського міського нотаріального округу Бабичу В.Л. заяву про прийняття спадщини за законом, після смерті батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.199).
10.04.2017 року ОСОБА_3 подано приватному нотаріусу Калуського міського нотаріального округу Бабичу В.Л. заяву про прийняття спадщини за законом, після смерті батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.207).
07.12.2017 року ОСОБА_3 подано заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом.
12.12.2017 року приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу Ковальчук Вікторії Юріївні видано свідоцтво про право на спадщину за законом, спадщина на яку видано свідоцтво складається з: 1/2 частки двокімнатної квартири за АДРЕСА_1 . Свідоцтво видано на 3/8 частки успадкованого майна.
20.05.2020 року АТ КБ «ПриватБанк» направлено приватному нотаріусу Попович Олександрі Василівні претензію кредитора в порядку ст. 1281 ЦК України.
19.06.2020 року листом приватним нотаріусом Попович О.В. повідомлено банк про те, що завести спадкову справу після смерті ОСОБА_2 неможливо, в зв'язку з тим, що спадкову справу після його смерті заведено іншим нотаріусом (а.с.50).
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Згідно із статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина 1 статті 1268 ЦК України).
Дії, які свідчать про прийняття спадкоємцем спадщини, визначені у частинах 3 і 4 статті 1268, статті 1269 ЦК України.
Так, згідно з частиною 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого частиною 3 статті 1268 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Відповідно до статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше.
У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.
Разом з тим положення зазначеної норми застосовуються у випадку дотримання кредитором норм статті 1281 ЦК України щодо строків пред'явлення ним вимог до спадкоємців. Недотримання цих строків, які є присічними (преклюзивними), позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців.
При вирішенні спору про стягнення зі спадкоємця коштів для задоволення вимог кредитора встановленню підлягають обставини, пов'язані із з'ясуванням кола спадкоємців, належності спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартості отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред'явлення вимоги до спадкоємців боржника.
Вказану правову позицію викладено в постанові КЦС ВС у справі № 496/4489/16-ц від 23 жовтня 2019 року.
Пунктом 32 Постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 року № 5 встановлено, що при вирішенні спорів щодо виконання зобов'язань за кредитним договором у випадку смерті боржника/позичальника за наявності поручителя чи спадкоємців суди мають враховувати таке. З урахуванням положення ст.1282 ЦК України, спадкоємці боржника за умови прийняття спадщини є боржниками перед кредитором у межах вартості майна, одержаного у спадщину. При цьому спадкоємці несуть зобов'язання погасити нараховані відсотки і неустойку тільки в тому випадку, якщо вони вчинені позичальникові за життя. Інші нараховані зобов'язання фактично не пов'язані з особою позичальника і не можуть присуджуватися до сплати спадкоємцями. При вирішенні спору про стягнення з спадкоємців коштів для задоволення вимог кредитора встановленню підлягають обставини, пов'язані із з'ясуванням кола спадкоємців, належності спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартості отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред'явлення вимоги до спадкоємців боржника. Аналіз зазначених норм права дає можливість зробити висновок про те, що спадкоємці можуть задовольняти вимоги кредиторів лише: у разі прийняття майна у спадщину; у межах вартості успадкованого майна; у розмірі, яка виникла за життя спадкодавця.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
В статті 13 ЦПК України зазначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, АТ КБ «ПриватБанк», як позивач, зобов'язаний довести, що саме відповідач є спадкоємцем померлого, прийняв після нього спадщину та вартість майна, прийнятого спадкоємцем у спадщину.
Проте, представник позивача в своїй позовній заяві як на підставу задоволення позову посилається на те, що відповідач постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а тому вважається таким, що прийняв спадщину і повинен нести цивільно-правову відповідальність за борги спадкодавця.
Відповідно до ч.2 ст.1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу він не заявив про відмову від неї. Позивач надав суду в якості доказів щодо фактичного постійного проживання відповідача із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а саме: копії паспортів відповідача та спадкодавця, де зазначено місце реєстрації: АДРЕСА_2 .
З матеріалів справи вбачається, що відповідач - є сином спадкодавця ОСОБА_2 , однак із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину до нотаріуса відповідачем подано не було.
Також, встановлено, що згідно відповіді на запит суду ВОМІРМП УДМС в Івано-Франківській області вказано, що ОСОБА_1 знято з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно відповіді ЦНАП виконавчого комітету Калуської міської ради Ковальчук Ю.Ю. зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .
Окрім цього, судом встановлено, що свідоцтво про право на спадщину видано дочці померлого спадкодавця ОСОБА_3 , а не відповідачу.
Підставою подачі позову позивачем визначено, що відповідач спільно проживав з померлим, тобто є спадкоємцем четвертої черги спадкування. В свою чергу, матеріалами справи також встановлено, що спадкування відбувалось спадкоємцями першої черги.
У даному випадку позивач мав пред'явити позов до належного відповідача - спадкоємця першої черги за законом, якій видано свідоцтво про право на спадщину, в межах вартості успадкованого майна ОСОБА_3 .
Також, вбачається, що позивачем не надано суду належних доказів наявності та обсягу майна, отриманого спадкоємцем у спадщину після смерті позичальника, його вартості.
Згідно з положеннями статті 48 ЦПК України, сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач. Належними є сторони, які є суб'єктами спірних правовідносин. Належним є відповідач, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати по пред'явленому позову при наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
На позивачеві лежить обов'язок довести, що саме йому належить оспорюване право, а вказаний ним відповідач зобов'язаний виконати покладений на нього законом або договором обов'язок. Законодавець поклав на позивача обов'язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас, якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання.
За приписами статті 51 ЦПК України, суд першої інстанції може залучити до участі у справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем лише за клопотанням позивача.
У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснено, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК України (2004 року), норми якої кореспондуються зі статтею 51 ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VIІІ, чинній з 15.12.2017 року). Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред'явити позов до належного відповідача. Аналогічна правова позиція викладена й в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18.
Окремо суд зазначає, що згідно ст.1281 ЦК України встановлено, що кредиторові спадкодавця належить пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.
Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.
Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).
Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті251,252 ЦК України).
Положення статті 1282 ЦК України застосовуються лише у випадку дотримання кредитором норм статті 1281 ЦК України щодо строків пред'явлення ним вимог до спадкоємців. Недотримання цих строків, які є присічними (преклюзивними), а тому не призупиняються, не перериваються і не поновлюються, припиняє права кредиторів та позбавляє їх права вимоги до спадкоємців.
Отже, встановлені статтею 1281 ЦК України строки це строки, у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб'єктивне право.
Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за зобов'язанням, а також припинення такого зобов'язання.
Відповідь приватного нотаріуса Попович О.В. банком отримано 25 червня 2020 року, про що свідчить відмітка на листі. Таким чином, з 25.06.2020 року банку однозначно було відомо, про те, що спадкову справу за померлим позичальником відкрито іншим нотаріусом.
Але позивач не вживав жодних дій щодо отримання інформації про те яким саме нотаріусом і коли відкрито спадщину.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц зробила наступний правовий висновок.
Оскільки зі смертю позичальника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред'явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України.
Згідно вимог ч.3 ст.1281 ЦК України, якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги.
У цивільному та цивільно-процесуальному праві діє презумпція «обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав». Такої позиції дійшов Верховний суд України у справі 6-2469цс16.
Суд приходить до висновку, що порівняльний аналіз термінів «не знав» та «не міг знати», що містяться у статті 1281 ЦК України, дає підстави для застосування вищевказаної презумпції, а тому суд констатує не доведення обставин, через які позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду. Суд звертає увагу на те, що з червня 2020 року банком не вчинено жодних дій для встановлення кола спадкоємців померлого позичальника.
Позивач повинен також довести той факт, що він в силу об'єктивних причин не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтями 80-81 ЦПК України, яким встановлено обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17).
Саме дата отримання банком відповіді від нотаріуса є початком перебігу преклюзивного строку, оскільки з цієї дати банку вже могло бути відомо про порушення його права, а також він мав можливість отримати відомості про особу, яка його порушила.
Таким чином позов не обґрунтовано належними правовими підставами, а тому в його задоволенні слід відмовити. З тих підстав, що позивач звернувся до суду з позовом до неналежного відповідача та оскільки банком пропущено строки визначені ст. 1281 ЦК України.
Згідно із ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, то судові витрати позивачу не підлягають поверненню.
На підставі викладеного, відповідно до ст.ст. 263, 1054, 1218, 1268, 1281, 1282, Цивільного Кодексу України, керуючись ст. ст. 12, 13, 77-81, 141, 247, 259, 263-265, 268, 273, 279, 280-282 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
В задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Бабій О.М.
Повний текст рішення складено та підписано 12 вересня 2022 року.