Справа № 420/12668/22
15 вересня 2022 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Вовченко О.А., розглянувши матеріали позовної заяви комунального підприємства теплових мереж «ЮЖТЕПРОКОМУНЕНЕРГО» до управління житлово-комунального господарства Южненської міської ради Одеського району Одеської області, фінансового управління Южненської міської ради Одеського району Одеської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду 12 вересня 2022 року надійшов позов комунального підприємства теплових мереж «ЮЖТЕПРОКОМУНЕНЕРГО» до управління житлово-комунального господарства Южненської міської ради Одеського району Одеської області, фінансового управління Южненської міської ради Одеського району Одеської області, в якому позивач просить суд:
1. Визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Южненської міської ради Одеського району Одеської області та Управління житлово-комунального господарства Южненської міської ради Одеського району Одеської області щодо нездійснення часткового відшкодування різниці між розміром ціни (тарифу) на житлово-комунальні послуги, що затверджувалися або погоджувалися рішенням місцевого органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування, та розміром економічно обгрунтованих витрат на їх виробництво Комунальному підприємству теплових мереж «Южтеплокомуненерго» за КЕКВ2610 Субсидії та поточні трансферти підприємствам (установам, організаціям);
2. Зобов'язати Фінансове управління Южненської міської ради Одеського району Одеської області та Управління житлово-комунального господарства Южненської міської ради Одеського району Одеської області вчинити дії щодо здійснення часткового відшкодування різниці між розміром ціни (тарифу) на житлово-комунальні послуги, що затверджувалися або погоджувалися рішенням місцевого органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування, та розміром економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво Комунальному підприємству теплових мереж «Южтеплокомуненерго» у розмірі 2911121,26 грн. за КЕКВ2610 Субсидії та поточні трансферти підприємствам (установам, організаціям).
Відповідно до ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Розглянувши адміністративний позов, суддя дійшов висновку, що існують підстави для відмови у відкритті провадження у даній адміністративній справі, виходячи з наступного.
Згідно з ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 4 КАС України в частині 1 пункту 1 дає визначення терміну «адміністративна справа», а саме, що це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
В свою чергу пунктом 2 частини 1 цієї ж статті визначено, що публічно-правовий спір - це спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;
Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Суд зазначає, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Велика Палата Верховного суду у постанові від 14 травня 2019 року по справі №821/1789/17 зробила висновок, що помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
У п. 24 рішення в справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, ЄСПЛ у справі «Занд проти Австрії» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.
Відповідно до частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
За правилами п.15 ч.1 ст.20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: інші справи у спорах між суб'єктами господарювання.
Згідно з ч.2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Отже, сама по собі участь суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах не дає підстав для віднесення такого спору до категорії публічно-правових, оскільки визначальною ознакою для встановлення юрисдикції, до якої має бути віднесено спір, є суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.
Якщо порушення своїх прав позивач як юридична особа вбачає у наслідках, спричинених діями, бездіяльністю або рішенням органу державної влади, вважаючи, що вони призвели до виникнення, зміни чи припинення її майнових прав та/або обов'язків, унеможливлюють їх належну реалізацію тощо, то оспорювання таких дій, бездіяльності чи рішення як спосіб захисту майнових або особистих немайнових прав має відбуватись за правилами господарського судочинства.
Аналогічні висновки Суду викладені також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 815/5801/17 та у постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі №813/3256/18.
Так, предметом розгляду даної справи є бездіяльність відповідачів щодо виплати позивачу заборгованості у розмірі 2911121,26 грн - різниці між розміром тарифу на житлово-комунальні послуги, що затверджувалися або погоджувалися рішенням місцевого органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування, та розміром економічно обґрунтованих витрат позивача на їх виробництво.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Таким чином, враховуючи те, що між комунальним підприємством теплових мереж «ЮЖТЕПРОКОМУНЕНЕРГО» та управлінням житлово-комунального господарства Южненської міської ради Одеського району Одеської області та фінансовим управлінням Южненської міської ради Одеського району Одеської області існують господарські відносини зобов'язального характеру щодо компенсації позивачу як постачальнику послуг теплопостачання його витрат на їх виробництво у розмірі понад встановлених органом місцевого самоврядування тарифів, тому суддя вважає, що даний спір не є адміністративним.
Відтак, враховуючи вищенаведене, суддя доходить висновку, що спір у даній справі не є спором між учасниками публічно-правових відносин та спірні правовідносини мають приватноправовий характер.
Таким чином, зважаючи на викладене, Одеський окружний адміністративний суд не є судом, який «встановлений законом» при розгляді даної справи.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи вищевикладене, суддя дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у даній адміністративній справі.
Одночасно суддя роз'яснює позивачу, що розгляд даної справи відноситься до юрисдикції господарського суду в порядку господарського судочинства.
Керуючись ст.ст. п.1 ч.1 ст.170, 256, 294 КАС України, суддя, -
Відмовити у відкритті провадження у справі №420/12668/22 за позовною заявою комунального підприємства теплових мереж «ЮЖТЕПРОКОМУНЕНЕРГО» до управління житлово-комунального господарства Южненської міської ради Одеського району Одеської області, фінансового управління Южненської міської ради Одеського району Одеської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії.
Суддя роз'яснює позивачу, що розгляд даної справи відноситься до юрисдикції господарського суду в порядку господарського судочинства.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.А. Вовченко