15 вересня 2022 року м.Київ № 320/5857/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Головенко О.Д., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Зазимської сільської ради Броварського району Київської області про визнання протиправною бездіяльність, зобов"язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Зазимської сільської ради Броварського району Київської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов"язання надати відповідь на інформаційний запит від 03.02.2021 в термін 5 робочих днів від дня набрання рішенням суду законної сили, а також стягнення моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.05.2021 провадження відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи (в порядку письмового провадження).
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач як розпорядник публічної інформації, неправомірно не надав інформацію, яку вимагав позивач згідно з його інформаційним запитом. Посилаючись на положення Законів України "Про доступ до публічної інформації", позивач заявляє про порушення відповідачем норм чинного законодавства, прав та законних інтересів позивача.
Відповідач правом подання відзиву не скористався, інших заяв по суті справи відповідачем до суду не подано. Ухвалу суду про відкриття провадження у справі, направлену на офіційну електронну адресу Зазимської сільської ради, отримано відповідачем 09.07.2021, що підтверджується витягом з електронної пошти Київського окружного адміністративного суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , звернулась до Зазимської сільської ради, як до правонаступника Пухівської сільської ради із запитом від 01.02.2021 (який зареєстровано 03.02.2021) на отримання публічної інформації, в якому просила надати належним чином засвідчені копії:
проекти рішення Пухівської сільської ради про надання дозволу Пухівської сільській раді на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки площею 17,4707 га по АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови;
рішення Пухівської сільської ради про надання дозволу Пухівській сільській раді на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки площею 17,4707 га по АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови.
Листом від 09.02.2021 № 28/02-41 відповідач повідомим, що відповідно до чинного законодавства України зберігання проектів рішень органу місцевого самоврядування не передбачено.
Також тим же листом відповідач направив позивачу рішення «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у комунальну власність Пухівській сільській раді» від 01.12.2016 № 384-Х-VІІ, яке позивач не просила та рішення від 05.10.2018 № 1095-ХХХХ- VІІ про внесення змін до рішення від 01.12.2016 № 384-Х-VІІ про надання дозволу Пухівській сільській раді на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки площею 17.4707 га по АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, яке вже було скасовано у судовому порядку Київським окружним адміністративним судом (справа № 320/6221/18), яке 25.09.2018 набрало законної сили.
Вважаючи безпідставним ненадання відповідачем на запит позивача запитуваної публічної інформації, позивач звернувся із позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначено Законом України “Про доступ до публічної інформації” від 13.01.2011 № 2939-VI (далі по тексту - Закон № 2939).
Статтею 1 Закону № 2939 встановлено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом (частина перша). Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом (частина друга).
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 2939 право на доступ до публічної інформації гарантується обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до п 2 ч. 1 ст. 5 Закону № 2939 доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Положеннями п. 1 ч. 3 ст. 10 Закону № 2939 передбачено, що розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов'язані надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до ст. 13 Закону № 2939 розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання (п. 1 ч. 1).
Згідно приписів ст. 19 Закону № 2939, запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні (частина перша). Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту (частина друга). Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача (частина третя). Письмовий запит подається в довільній формі (частина четверта). Запит на інформацію має містити: ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі (ч. 5).
Як встановлено судом, позивач звернулась до Зазиської сільської ради із запитом від 01.02.2021 на отримання публічної інформації, в якому просила надати належним чином засвідчені копії:
проекти рішення Пухівської сільської ради про надання дозволу Пухівської сільській раді на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки площею 17,4707 га по вул. Набережній в с. Пухівка для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови;
рішення Пухівської сільської ради про надання дозволу Пухівській сільській раді на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки площею 17,4707 га по вул. Набережній в с. Пухівка для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови.
При цьому позивачем зазначено, що відповідачем було надано рішення «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у комунальну власність Пухівській сільській раді» від 01.12.2016 № 384-Х-VІІ, яке позивач не просила та рішення від 05.10.2018 № 1095-ХХХХ- VІІ про внесення змін до рішення від 01.12.2016 № 384-Х-VІІ про надання дозволу Пухівській сільській раді на виготовлення проекту змелеустрою земельної ділянки площею 17.4707 га по вул. Набережній в с. Пухівка для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, яке вже було скасовано у судовому порядку Київським окружним адміністративним судом (справа № 320/6221/18), яке 25.09.2018 набрало законної сили, водночас, запитуваної відповідно до запиту від 01.02.2021 публічної інформації відповідачем не надано.
Частиною 1 ст. 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997 № 280/97-ВР визначено, зокрема, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Рішення ради щодо безоплатної передачі земельної ділянки комунальної власності у приватну власність (крім земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян, та випадків передачі земельної ділянки власнику розташованого на ній жилого будинку, іншої будівлі, споруди) приймається не менш як двома третинами голосів депутатів від загального складу ради (частина друга).
Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених п. 4 і 16 ст. 26, п. 1, 29 і 31 ст. 43 та ст. 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України “Про доступ до публічної інформації”. На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід'ємною частиною протоколу сесії ради.
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України “Про доступ до публічної інформації”. Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України “Про доступ до публічної інформації”, крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки (частина одинадцята).
Згідно ст. 15 Закону № 2939 розпорядники інформації зобов'язані оприлюднювати нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності (п. 2 ч. 1).
Проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.
Вимоги цієї частини щодо строку оприлюднення не застосовуються до проектів рішень органів місцевого самоврядування, спрямованих на надання адміністративних послуг, якщо це призведе до порушення встановленого законом строку надання відповідної адміністративної послуги (частина третя).
Відповідно до ст. 18 Закону № 2939 для забезпечення збереження та доступу до публічної інформації документи, що знаходяться у суб'єктів владних повноважень, підлягають обов'язковій реєстрації в системі обліку, що має містити проекти рішень (доповідні записки, звернення, заяви, подання, пропозиції, листи тощо) (п. 11 ч. 1).
Доступ до системи обліку, що містить інформацію про документ, що знаходиться у суб'єкта владних повноважень, забезпечується шляхом: оприлюднення на офіційних веб-сайтах суб'єктів владних повноважень такої інформації, а в разі їх відсутності - в інший прийнятний спосіб; надання доступу до системи за запитами (ч. 2).
Система обліку публічної інформації не може бути віднесена до категорії інформації з обмеженим доступом (ч. 3).
Розпорядники інформації несуть відповідальність за забезпечення доступу до системи обліку відповідно до закону (ч. 4).
Аналіз наведених вище положень законодавства дає підстави для висновку, що проекти відповідних рішень органів місцевого самоврядування, а також результати поіменного голосування є публічною інформацією та підлягають наданню за запитом відповідно до Закону України “Про доступ до публічної інформації”.
Відтак, за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження надання Зазимською сільською радою позивачу на його запит від 01.02.2021 проекту рішення, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Зазимської сільської ради щодо ненадання відповіді на пункти 1 інформаційного запиту від 01.02.2021.
Крім того, на пункт 2 запиту 01.02.2021 позивачу напралено інші рішення, які позивач не запитувала, а саме направлено рішення «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у комунальну власність Пухівській сільській раді» від 01.12.2016 № 384-Х-VІІ, яке позивач не просила та рішення від 05.10.2018 № 1095-ХХХХ- VІІ про внесення змін до рішення від 01.12.2016 № 384-Х-VІІ про надання дозволу Пухівській сільській раді на виготовлення проекту змелеустрою земельної ділянки площею 17.4707 га по вул. Набережній в с. Пухівка для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, яке вже було скасовано у судовому порядку Київським окружним адміністративним судом (справа № 320/6221/18), яке 25.09.2018 набрало законної сили.
Суд зауважує, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність, оскільки запитувана інформація позивачеві не надано.
А тому порушене право позивача на отримання ним запитуваної публічної інформації підлягає відновленню шляхом зобов'язання Зазимської сільської ради як правонаступника Пухівської сільської ради надати відповідь на інформаційний запит позивача від 01.02.2021 в термін п'яти робочих днів від дня набрання рішенням суду законної сили.
Відповідно до п. 1 ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. А згідно з п. 2 цієї статті здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
Тобто ст. 10 Конвенції має на меті гарантувати вільний обіг ідей та відомостей у суспільстві. Вона гарантує не лише право на передання інформації, але також право громадськості отримувати її. Більше того, визнане на національному рівні право на отримання інформації може бути підставою для реалізації права, гарантованого ст. 10 (рішення Європейського суду з прав людини від 17.02.2015 у справі “Guseva v. Bulgaria, у справі “Gillberg v. Sweden”).
Реалізації вказаних прав не повинні перешкоджати органи держави, крім випадків втручання, передбачених п. 2 вказаної статті. Відмова державного органу у наданні інформації на запит є формою втручання у право на свободу одержувати інформацію. Тому таке втручання має розглядатися на предмет дотримання п. 2 ст. 10 Конвенції.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача моральну шкоду в сумі 5 000,00 грн, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов'язаннями України. Зокрема, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У справі “Юрій Миколайович Іванов проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає ст. 13, має бути “ефективним” як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.
Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.
Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша). Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (п. 2 ч. 2); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (п. 4 ч. 2).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у п. 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, сформульовано Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17. Зокрема, Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (пункт 56).
Вимоги про відшкодування моральної шкоди у сумі 5 000,00 грн позивач пов'язує з тим, що негативні емоції внаслідок тривалого та умисного нерозгляду запитів позивача перебувають у причинно-наслідковому зв'язку з діями та бездіяльністю відповідача та завдають позивачу моральної шкоди.
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
Втім, позивачем не надано суду будь-яких доказів спричинення йому моральної шкоди відповідачем, не зазначено та не доведено в чому полягає моральна шкода, не доведено причинного зв'язку між неправомірними діями, бездіяльністю, рішень відповідача та настанням будь-яких негативних наслідків для позивача.
При цьому суд зазначає про відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів неодноразового звернення позивача до відповідача із запитами про надання публічної інформації та тривалого ненадання відповідачем позивачу запитуваної інформації.
Відтак, суд вважає необґрунтованими доводи позивача про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди у зв'язку із неналежним розглядом відповідачем запитів позивача на інформацію.
Отже, враховуючи встановлені судом обставини справи та висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Згідно абзацу 2 ч. 5 ст. 139 КАС України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 13 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір” передбачено звільнення від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, учасників бойових дій, постраждалих учасників Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Судом встановлено, що позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, відповідно позивача звільнено від сплати судового збору. Оскільки сторонами не надано доказів понесення ними судових витрат, будь-які судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. 9, 14, 73 - 78, 90, 139, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльності Зазимської сільської ради щодо ненадання відповіді на інформаційний запит ОСОБА_1 від 01.02.2021.
Зобов'язати Зазимську сільську раду (код ЄДРПОУ 04363876) надати відповідь на інформаційний запит ОСОБА_1 (індетифікаційний номер НОМЕР_1 ) від 03.02.2021 в термін п'яти робочих днів від дня набрання рішенням суду законної сили.
У задоволенні решті позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головенко О.Д.