Україна
Донецький окружний адміністративний суд
13 вересня 2022 року Справа№200/2142/22
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зеленова А.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
4 лютого 2022 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якій просить суд:
- визнати протиправним рішення Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не зарахування до страхового стажу та стажу працівника охорони здоров'я ОСОБА_1 періоду роботи з 03.07.1987 по 25.07.1990 на посаді судового фельдшера у Центральній басейновій лікарні Мінздрава ЕРСР та невиплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, відповідно до пункту 7-1 прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 періоду роботи з 03.07.1987 по 25.07.1990 на посаді судового фельдшера у Центральній басейновій лікарні Мінздрава ЕРСР до страхового стажу та стажу працівника охорони здоров'я та виплатити йому грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, відповідно до пункту 7-1 прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 25.04.2021 йому була призначена пенсія за віком, яка обчислена відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон 1058).
В серпні 2021 року позивачу стало відомо, що оскільки він мав спеціальний стаж працівника охорони здоров'я більше 35 років, то відповідно п.7-1 Прикінцевих положень Закону №1058, він має право на отримання виплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення. У зв'язку з чим він написав заяву про виплату такої допомоги.
На своє звернення ОСОБА_1 отримав лист від Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області №12313-11524/Я-15/8-0500/21 від 08.09.2021 в якому зазначено, що ОСОБА_1 призначена пенсія за віком з 25.04.2021, яка обчислена відповідно до Закону 1058. Оскільки ОСОБА_1 мав стаж працівника охорони здоров'я більше 35 років, а в листі від 08.09.2021 було зазначено, що такій стаж складає 34 роки, він у друге, каналами електронного зв'язку, звернувся до відповідача з заявою про роз'яснення, які саме періоди його роботи не зараховані до стажу працівника охорони здоров'я.
В своїй відповіді за №19029-18223/Я-15/8-05000/21 від 25.11.2021 відповідач зазначив, що при призначенні пенсії до страхового стажу та стажу працівника охорони здоров'я ОСОБА_1 не зараховано період роботи з 03.07.1987 до 25.07.1990 в якості судового фельдшера на підприємстві (мовою оригіналу) « Центральная басейновая больница Минздрава ЭССР», яке розташовано на території Республіки Естонія.
Просить суд задовольнити позов.
Ухвалою суду від 28 лютого 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №200/2142/22.
Ухвалою суду від 12 вересня 2022 року судом відмовлено у розгляді справи за правилами загального позовного провадження.
Відповідач відзив на адміністративний позов не надав.
Відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Таким чином, в даному випадку неподання відповідачем відзиву на позов суд приймає як визнання позову, тому суд визнав за можливе розглянути справу на підставі наявних матеріалів.
Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Відповідно до частини 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи дистанційний режим роботи суддів та працівників апарату Донецького окружного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров'я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дане судове рішення прийнято за умови наявної можливості доступу судді до матеріалів адміністративної справи.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) є громадянином України (паспорт НОМЕР_2 виданий 2 серпня 2000 року Краматорським МВ УМВС України в Донецькій області), зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 /а.с.6-8/.
25.04.2021 ОСОБА_1 була призначена пенсія за віком, яка обчислена відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
На момент призначення пенсії позивач мав спеціальний стаж працівника охорони здоров'я більше 35 років. У зв'язку із чим з урахуванням положень п.7-1 Прикінцевих положень Закону № 1058, має право на отримання виплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
У зв'язку з чим він написав заяву про виплату такої допомоги.
На своє звернення позивач отримав лист від Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області №12313-11524/Я-15/8-0500/21 від 08.09.2021 в якому зазначено, що ОСОБА_1 призначена пенсія за віком з 25.04.2021, яка обчислена відповідно до Закону 1058, а страховий стаж складає 39 років 11 місяців 28 днів, у тому числі стаж працівника охорони здоров'я 34 роки, що не дає права для призначення грошової допомоги згідно з п. 7.1 Прикінцевих положень Закону №1058/а.с.22/.
Оскільки ОСОБА_1 мав стаж працівника охорони здоров'я більше 35 років, а в листі від 08.09.2021 було зазначено, що такій стаж складає 34 роки, він звернувся до відповідача з заявою про роз'яснення, які саме періоди його роботи не зараховані до стажу працівника охорони здоров'я.
В листі вих.№19029-18223/Я-15/8-05000/21 від 25.11.2021 відповідач зазначив, що при призначенні позивачу пенсії до страхового стажу та стажу працівника охорони здоров'я не зараховано період роботи з 03.07.1987 до 25.07.1990 в якості судового фельдшера на підприємстві (мовою оригіналу) « Центральная басейновая больница Минздрава ЭССР», яке розташовано на території Республіки Естонія.
З посиланням на ч.1 ст.6 Угоди між Україною та Естонською Республікою у сфері соціального забезпечення від 05.10.2010. Пенсію призначено за набутий страховий стаж на території України.
Не погодившись з такою відмовою, позивач звернувся до суду за захистом свої прав.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначаються Законом України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Так, відповідно до вимог п.7-1 Прикінцевих положень Закону №1058-IV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Так, статтею 56 цього Закону передбачено, що до стажу роботи, який дає право на пенсію, зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Стаття 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлює порядок підтвердження стажу роботи, а саме: основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки, або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Суд зазначає, що вищевказаний Порядок, як убачається з його назви та змісту, поширюється саме на випадки відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Для підтвердження свого стажу ОСОБА_1 надав відповідачу копію своєї трудової книжки серії.
З наданої позивачем до суду трудової книжки НОМЕР_3 суд встановив, що згідно записів:
ОСОБА_1 працював судовим фельдшером в Центральній басейновій лікарні ЕРСР з 03.07.1987 по 25.07.1990/а.с.13/.
Записи у трудовій книжці позивача за вказані періоди містять інформацію про роботу позивача, завірені печатками та підписом відповідальних осіб.
Суд вважає висновки відповідача, щодо застосування положень Угоди між Україною та Естонською Республікою у сфері соціального забезпечення від 05.10.2010, оскільки зазначена Угода не стосується питання визнання чи не визнання стажу, набутого за часів СРСР, а стосуються питання визнання чи не визнання стажу вже набутого на території України та Естонської Республіки після обрання незалежності обома країнами.
Питання врахування у страховий стаж часу роботи на підприємствах, установах та організаціях за часів СРСР врегульоване Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, частиною другою статті 6 якої передбачено, що для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах та за вислугу років, громадянам-учасникам Угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цієї Угоди.
З вказаного слідує, що Україна та інші держави-учасники Угоди зазначеним документом взяли на себе зобов'язання враховувати трудовий стаж, набутий їх громадянами на території колишнього СРСР.
При цьому, в Угоді йде мова про території колишнього СРСР взагалі, та не пов'язується визнання стажу, виключно набутого на територіях союзних радянських республік, правонаступниками яких є держави-учасники Угоди.
Оскільки Естонська РСР входила до складу СРСР, тому трудовий стаж позивача, набутий на території колишнього СРСР, має бути зарахований до загального страхового стажу працівника охорони здоров'я.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Дослідивши доводи сторін, суд встановив, що рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу прийнято без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, тобто без дотримання засад добросовісності та розсудливості та без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не зарахування до страхового стажу та стажу працівника охорони здоров'я ОСОБА_1 періоду роботи з 03.07.1987 по 25.07.1990 на посаді судового фельдшера у Центральній басейновій лікарні Мінздрава ЕРСР та невиплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, відповідно до пункту 7-1 прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти Україн” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права суд зазначає таке.
Відповідно до пунктів 2-4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акту чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язати утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною третьою статті 245 КАС України передбачено право суду у разі скасування індивідуального акту суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачені статтями 1, 3, частиною 2 статті 6, 8, частиною 2 статті 19, 22, 23 Конституції України, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене або обмежене.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зазначено, що зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.
Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісних вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішеннях по справах Клас та інші проти Німеччини, Фадєєва проти Росії, Єрузалем проти Австрії Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок незарахування до страхового стажу та стажу працівника охорони здоров'я ОСОБА_1 періоду роботи з 03.07.1987 по 25.07.1990 на посаді судового фельдшера у Центральній басейновій лікарні Мінздрава ЕРСР та невиплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, відповідно до пункту 7-1 прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», тому належним способом захисту порушеного права в даному випадку є визнання протиправними дій відповідача щодо незарахування до страхового стажу та стажу працівника охорони здоров'я ОСОБА_1 періоду роботи з 03.07.1987 по 25.07.1990 на посаді судового фельдшера у Центральній басейновій лікарні Мінздрава ЕРСР та невиплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, відповідно до пункту 7-1 прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу та стажу працівника охорони здоров'я ОСОБА_1 періоду роботи з 03.07.1987 по 25.07.1990 на посаді судового фельдшера у Центральній басейновій лікарні Мінздрава ЕРСР та виплатити грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, відповідно до пункту 7-1 прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до квитанцій від 02.02.2022 позивачем сплачено судовий збір в сумі 992,40грн.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судовий збір у розмірі 992,40грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача
Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 1386610, місцезнаходження: площа Соборна, буд.3, м. Слов'янськ, Донецька область) про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо незарахування до страхового стажу та стажу працівника охорони здоров'я ОСОБА_1 періоду роботи з 03.07.1987 по 25.07.1990 на посаді судового фельдшера у Центральній басейновій лікарні Мінздрава ЕРСР та невиплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, відповідно до пункту 7-1 прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу та стажу працівника охорони здоров'я ОСОБА_1 періоду його роботи з 03.07.1987 по 25.07.1990 на посаді судового фельдшера у Центральній басейновій лікарні Мінздрава ЕРСР та виплатити грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, відповідно до пункту 7-1 прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 1386610, місцезнаходження: площа Соборна, буд.3, м. Слов'янськ, Донецька область) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 992,40 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривень 40 копійок.
Рішення прийнято в порядку спрощеного провадження 13 вересня 2022 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Повідомити сторін, що заяви по суті справи, заяви з процесуальних питань, клопотання, пояснення, додаткові письмові докази, висновки експертів, можуть бути ними подані в електронному вигляді на електронну пошту суду або через особистий кабінет в системі “Електронний суд”.
Направлення даного рішення суду здійснювати шляхом електронного листування на електронні адреси учасників справи.
Інформацію щодо роботи суду можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://adm.dn.court.gov.ua.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.С. Зеленов