05 вересня 2022 року
м. Хмельницький
Справа № 686/27147/20
Провадження № 22-ц/4820/1253/22
Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: П'єнти І.В. (суддя-доповідач), Корніюк А.П., Талалай О.І.
секретар судового засідання Гриньова А.М.
за участю: позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу №686/27147/20 за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону про стягнення майнової та моральної шкоди, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 13 травня 2022 року та ухвалу Красилівського районного суду Хмельницької області від 13 червня 2022 року про відмову в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення (суддя Гладій Л. М.).
Заслухавши доповідача, пояснення учасника справи та представників учасників справи, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційних скарг, суд
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону про стягнення майнової та моральної шкоди.
Позов мотивував тим, що 01 лютого 2016 року слідчим відділом слідчого управління військової прокуратури Західного регіону України проводилось досудове розслідування в кримінальному провадженні №42016140400000014 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України відносно ОСОБА_1
03 лютого 2016 року правоохоронними органами позивача було затримано за підозрою у вчиненні вказаного злочину. Та з 03 лютого 2016 року по 10 квітня 2016 року він утримувався у Львівській установі виконання покарань УДПтСУ.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 05 лютого 2016 року йому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, та визначено заставу у розмірі 5 000 000 гривень.
Зазначав, що 09 лютого 2016 року слідчий повторно звернувся до Шевченківського районного суду м. Львова з клопотанням, яке погоджено з прокурором у кримінальному проваджені - військовим прокурором Львівського гарнізону Західного регіону України про застосування щодо нього запобіжного заходу тримання під вартою по кримінальному провадженню № 4201624030000004 від 18 січня 2016 року у вчинені кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 410 КК України.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова клопотання задоволено та з 09 лютого 2016 року по 09 квітня 2016 року з утриманням його у Львівській установі виконання покарань УДПтСУ у Львівській області, та визначено заставу у розмірі 30 000 000 гривень.
Посилався на те, що 12 лютого 2016 року його було поміщено у Львівську установу виконання покарань УДПтСУ у Львівській області, а у квітні 2016 року на виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Львова за його звільнення з під варти було внесено 5 000 000 гривень застави, проте, кримінальні провадження закриті не були, продовжувалось проводитись розслідування.
Ухвалами Шевченківського районного суду м. Львова з 11 квітня 2016 року по 28 травня 2017 року його відсторонено від посади директора.
Вказує, що у зв'язку з тим, що він перебував під слідством Державний концерн «Укроборонпром» видав наказ про звільнення його з роботи в зв'язку із закінченням строку трудового договору. Таким чином за час відсторонення від посади тобто з 03 лютого 2016 року по 29 травня 2017 року, він не отримував заробітної плати і така сума не отриманої заробітної плати з усіма іншими виплатами становила 326 765,48 гривень.
Після закінчення досудового розслідування матеріали кримінального провадження були передані до суду.
Вироком Хмельницького міськрайонного суду від 12 листопада 2018 року його визнано невинуватим у вчиненні злочинів, передбачених ст. 198, ч. 3 ст. 369 КК України та виправдано в зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення та недоведеністю кримінального правопорушення.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 11 лютого 2020 року в задоволенні апеляційної скарги прокуратури відмовлено, а вирок суду першої інстанції в цій частині залишено без змін. Постановою Верховного суду від 22 липня 2020 року касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а ухвалу Хмельницького апеляційного суду без змін.
Позивач направляв заяву до прокуратури про відшкодування вказаних коштів, але відповіді не надійшло.
Вважав, що внаслідок вищевказаних протиправних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду йому було завдано моральної шкоди. При цьому вказував, що моральною шкодою визнаються страждання внаслідок незаконного переслідування з боку правоохоронних органів, безпідставним обвинуваченням та незаконному утриманні під вартою, заподіянні йому психологічного впливу, що призвело до погіршення та позбавлення можливості реалізації його звичок та бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, погіршення стану здоров'я. Крім того, внаслідок незаконного переслідування з ним не було продовжено трудовий договір (контракт).
З урахуванням викладеного вище, звертаючись до суду з позовом, просив стягнути на його користь з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з Єдиного казначейського рахунку у розмірі 2 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди та суму неотриманого заробітку (втраченого доходу) в розмірі 326 765 гривень 48 копійок.
В ході розгляду справи позивач неодноразово збільшував позовні вимоги та остаточно просив стягнути з Держбюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку неотриманий заробіток (втрачений дохід) в сумі 449 133,49 грн та моральну шкоду в розмірі 6 084 871 грн.
Рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 13 травня 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 неотриманого заробітку (втраченого доходу) в сумі 449 133 гривні 49 копійок. Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 800 000 гривень. Судові витрати по справі віднесено на рахунок держави.
Ухвалою Красилівського районного суду Хмельницької області від 13 червня 2022 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про винесення додаткового рішення у справі.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення розміру моральної шкоди, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду змінити та стягнути на його користь моральну шкоду у розмірі 2 000 000 грн. Посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. Вважає, що суд, визначаючи розмір моральної шкоди, не врахував висновку судової експертизи, за яким розмір моральної шкоди є значно більшим ніж було задоволено судом першої інстанції, та обставини справи.
За змістом апеляційної скарги ОСОБА_1 , в решті рішення суду першої інстанції не оскаржується.
Не погоджуючись з ухвалою Красилівського районного суду Хмельницької області від 13 червня 2022 року, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та провести розподіл судових витрат. На думку скаржника, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви про розподіл судових витрат на проведення судової експертизи, не врахував вимоги ст. 141 ЦПК України.
У відзиві на апеляційну скаргу Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Західного регіону просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції без задоволення. Вважає аргументи викладені в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 не надано доказів, які б підтверджували спричинення йому моральної шкоди у розмірі 2 000 000 грн. чи наявність причинно-наслідкового зв'язку між рішеннями, діями або бездіяльністю органів досудового розслідування і прокуратури та фактичним настанням наслідків для позивача.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 підтримали апеляційні скарги.
Представник відповідача Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону Рапіта О.В. просила апеляційні скарги залишити без задоволення.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про день, місце і час розгляду справи повідомлені належним чином.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга на рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 13 травня 2022 року підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга на ухвалу Красилівського районного суду Хмельницької області від 13 червня 2022 року задоволенню не підлягає.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді директора ДП «Красилівський агрегатний завод».
01 лютого 2016 року слідчим відділом слідчого управління військової прокуратури Західного регіону України порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України.
03 лютого 2016 року правоохоронними органами ОСОБА_1 був затриманий.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 05 лютого 2016 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, та визначено заставу у розмірі 5 000 000 гривень.
09 лютого 2016 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, та визначено заставу у розмірі 30 000 000 гривень по кримінальному провадженню № 4201624030000004 від 18 січня 2016 року у вчинені кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 410 КК України.
12 лютого 2016 року ОСОБА_1 було поміщено у Львівську установу виконання покарань УДПтСУ у Львівській області. Та 10 квітні 2016 року його було звільнено з установи виконання покарань.
Ухвалами Шевченківського районного суду м. Львова з 11 квітня 2016 року по 28 травня 2017 року ОСОБА_1 відсторонено від посади директора ДП «Красилівський агрегатний завод».
Згідно з наказом Державного концерну «Укроборонпром» ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади в зв'язку із закінченням строку трудового договору (контракту), термін дії якого визначено по 28 травня 2017 року.
Вироком Хмельницького міськрайонного суду від 12 листопада 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочинів передбачених ст. 198, ч. 3 ст. 369 КК України та виправдано за ст. 198 КК України - оскільки встановлена відсутність в його діянні складу кримінального правопорушення; за ч. 3 ст. 369 КК України - оскільки не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому він обвинувачується.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 11 лютого 2020 року апеляційну скаргу прокурора задоволено частково. Вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 листопада 2018 року змінено. Виключено з мотивувальної частини вироку висновок про порушення правил підслідності під час досудого розслідування інкримінованих ОСОБА_1 кримінальних правопорушень - отримання доказів шляхом реалізації органом досудового розслідування та прокурором своїх повноважень, не передбачених КПК України та визнання їх недопустимими з цих підстав. В іншій частині вирок залишити без змін.
Постановою Верховного Суду від 22 липня 2020 року касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 11.02.2020 - без змін.
Дані обставини підтверджуються матеріалами справи.
Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).
Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94 ВР від 01 грудня 1994 року передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:
1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;
3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках постановлення виправдувального вироку суду(пункт 1 частини першої статті 2 Закону).
Положеннями статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.
Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).
Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тобто Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.
За змістом зазначених норм, у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
В постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.
Аналогічний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), Верховним Судом у постановах від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).
Таким чином законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, але не граничний.
При визначенні строку перебування ОСОБА_1 під слідством та судом, суд першої інстанції припустився помилки і виходив з того, що строк розгляду справи судом касаційної інстанції входить у період перебування особи під слідством і судом, та не врахував, що особа перебуває під слідством чи судом до набрання законної сили судовим рішенням, а не до завершення його перегляду судом касаційної інстанції.
Оскільки вирок Хмельницького міськрайонного суду від 12 листопада 2018 року, яким виправдано ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 11 лютого 2020 року залишено без змін, то саме із вказаної дати (з дня набрання вироком законної сили) позивач вважається таким, що реабілітований та позбавлений будь-яких обмежень, а кримінальне переслідування відносно нього - завершеним. Тому, у період з 03.02.2016 по 11.02.2020 ОСОБА_1 перебував під слідством та судом, що становить 48 місяців 8 днів. Відповідно, мінімальний розмір для визначення моральної шкоди становить 227 963,44 грн. Проте, це не призвело до неправильного визначення судом розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню на користь позивача.
Суд першої інстанції, дійшов вірного висновку про стягнення моральної шкоди у більшому розмірі, ніж мінімально визначений законом, та встановив такий розмір на рівні 800 000 грн, з урахуванням обсягу заподіяної позивачу шкоди, глибини та тривалості моральних страждань, пов'язаних із перебування позивача під слідством та судом, що призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків, інших негативних наслідків морального характеру. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд урахував засади розумності, виваженості та справедливості.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду щодо визначення розміру моральної шкоди і впливали на їх законність.
Згідно роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Доказами, що підтверджують розмір моральної шкоди можуть слугувати дані, що підтверджують дійсність моральних страждань, їх тяжкість та зміну звичного способу життя потерпілого.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди.
Розмір моральної шкоди не може бути надмірним та має кореспондувати глибині та силі страждань.
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.
Разом з тим, з огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
Оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Зважаючи на викладене, висновок суду першої інстанції в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди є правильним, оскільки, позивач не довів достатніми та допустимими доказами заявленого ним розміру моральної шкоди в розмірі 2 000 000 грн (відповідно до прохальної частини апеляційної скарги).
При цьому, судом першої інстанції у відповідності до вимог ст. 89 ЦПК України, надано оцінку висновку експерта №9751 від 14.07.2021, та визнано його неналежним та недопустимим доказом, з огляду на те, що він не відповідає вимогам закону, та у вказаному висновку зазначено орієнтовний (ймовірний) розмір страждань за завдану моральну шкоду, а доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до ст. 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами. Проте, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст.81 ЦПК України).
Разом з цим, суд першої інстанції, стягуючи втрачений заробіток та моральну шкоду з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку, не звернув уваги на таке.
Відповідно до статті 2 ЦК України, учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.
Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Такими органом у цій справі є Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Західного регіону. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У такій справі резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року в справі № 910/23967/16).
На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про стягнення коштів на відшкодування шкоди з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку.
За таких обставин, з врахуванням положень ч. 4 ст. 367 ЦПК України, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині стягнення не з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку, а безпосередньо з Державного бюджету України.
Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції виходив з того, що висновок експерта №9751 від 14.07.2021 не був покладений в основу судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, тому відшкодування таких витрат на проведення експертизи не може бути покладено на відповідача.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи за власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується виключно процесуальним законодавством.
Так, згідно з частинами 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на проведення експертизи.
У п. 6 ст. 139 ЦПК України визначено, що розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Відповідно до частини 1, пункту 2 частини 2 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Матеріалами справи встановлено, що позивач поніс витрати на проведення судової психологічної експертизи в розмір 25 000 грн.
Проте, висновок експерта №9751 від 14.07.2021 за наслідками проведеної експертизи в основу судового рішення про часткове задоволення позовних вимог як належний та допустимий доказ в підтвердження позовних вимог покладений не був.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно виходив з того, що не підлягають компенсації за рахунок іншої сторони у передбаченому ЦПК України порядку витрати на проведення експертизи, а тому дійшов вірного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення заяви позивача.
Ухвала суду першої інстанції про відмову в ухваленні додаткового рішення відповідає обставинам справи, постановлена з дотриманням норм процесуального права і не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 376, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 13 травня 2022 року задовольнити частково.
Апеляційну скаргу на ухвалу Красилівського районного суду Хмельницької області від 13 червня 2022 року залишити без задоволення.
Рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 13 травня 2022 року змінити, виклавши абзац другий та третій резолютивної частини рішення в такій редакції:
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 449 133 грн 49 коп втраченого заробітку та 800 000 грн у відшкодування моральної шкоди.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвалу Красилівського районного суду Хмельницької області від 13 червня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 14 вересня 2022 року.
Суддя-доповідач І.В. П'єнта
Судді: А.П. Корніюк
О.І. Талалай