вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21
E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
15.09.2022 Справа № 917/744/22
Господарський суд Полтавської області у складі судді Пушка І.І., при секретарі судового засідання Дерій Ю.В., розглянувши матеріали
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙДІНГ ЕНД ДЕЛІВЕРІ», ідентифікаційний код 42940293 (вул. Вознесенський узвіз, 23 А, офіс 20, м. Київ, 04053)
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 )
про стягнення 200000 грн,
Представники сторін в судове засідання не викликались, справа розглядається за наявними в ній матеріалами в порядку спрощеного провадження відповідно до cт. 247 ГПК України.
Суть справи: Розглядається позовна заява про повернення безпідставно набутого майна на суму 200000 грн.
Ухвалою від 21.07.2022 суд прийняв позовну заяву до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Цією ж ухвалою суд встановив процесуальні строки: відповідачу для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення ухвали суду, та для подання заперечень - до 3 днів з дати отримання від позивача відповіді на відзив; позивачу для подання відповіді на відзив - 5 днів з моменту отримання відзиву.
Ухвала суду від 21.07.2022 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі направлялась позивачу через систему «Електронний суд», відповідачу - на електронну адресу, зазначену в позовній заяві.
Додатково про відкриття провадження у справі суд повідомив учасників справи шляхом опублікування 09.08.2022 оголошення на офіційному вебсайті Судової влади України, вебсторінці господарського суду Полтавської області в розділі «Новини» https://pl.arbitr.gov.ua/.
Відповідно до ч. 4 ст. 122 ГПК України, з опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що платіжним дорученням №171203 від 24.12.2021 позивачем на рахунок відповідача були перераховані грошові кошти в сумі 200 000,00 грн. В платіжному доручені призначенням платежу зазначено: «оплата за дрова паливні, згідно рахунку №4/21 від 20.12.2021». Позивач у позові зазначив, що між ТОВ «ТРЕЙДІНГ ЕНД ДЕЛІВЕРІ» та ФОП ОСОБА_1 домовленості та господарські відносини, врегульовані договором та/або рахунком №4/21 від 20.12.2021, відсутні, в зв'язку з чим кошти в сумі 200 000,00 грн вважає перерахованими помилково. На вимогу про повернення коштів в сумі 200 000,00 грн відповідачем відповіді не надано та грошові кошти не повернуто.
В зв'язку з викладеним, позивач просить стягнути з відповідача зазначені грошові кошти відповідно до ст. 1212 ЦК України.
10.08.2022 на адресу суду від відповідача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді та внесення додаткових відомостей про учасника справи та надання доступу до електронної справи, яка була задоволена судом.
24.08.2022 до суду надійшов відзив на позовну заяву разом з клопотанням про поновлення процесуального строку на подання відзиву.
Ухвалою від 25.08.2022 процесуальний строк для подачі відзиву продовжено.
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог та вважає, що відомості, відображені позивачем у позовній заяві, є недостовірними, оскільки грошові кошти, які є предметом спору, набуто відповідачем з наявності достатніх правових підстав.
Відповідач зазначив, що 20.12.2021 між ФОП Соломіним РФ (Постачальник) та ТОВ «Трейдінг Енд Делівері» (Покупець) укладено Договір поставки № 20-12/21, згідно якого Постачальник зобов'язався передати (поставити) у власність Покупця дрова з твердих порід деревини, а Покупець у свою чергу зобов'язався оплатити та прийняти Товар відповідно до умов цього Договору. П. 2.1 Договору визначено, що вартість за цим договором обумовлена рахунком-фактурою на кожну партію Товару. Зазначений Договір поставки № 20-12/21 підписано сторонами без будь-яких зауважень та заперечень. На виконання п.2.1 Договору ФОП ОСОБА_1 сформовано рахунок-фактуру № 4/21 від 20.12.2021 року на загальну суму 200 000,00 грн, який, як стверджує відповідач, вручено директору ТОВ «Трейдінг Енд Делівері» Пирогову М. при підписанні Договору поставки № 20-12/21. В рахунку зазначена назва товару - дрова паливні твердолистяних порід та кількість - 200 скл./м (складських метрів). Рахунок в силу п.2.2 Договору позивачем оплачено на розрахунковий рахунок відповідача.
За таких обставин, відповідач посилається, що в даному випадку між сторонами наявні діючі господарські взаємовідносини, які не припинені. Договір поставки не розірваний та недійсним не визнаний.
Відповідач також вказує, що факт поставки обумовленого Договором товару не відбувся з огляду на те, що в провадженні Богодухівського РВП ГУНП в Харківській області перебуває кримінальне провадження № 12022221010000089 від 11.02.2022 року за ознаками ч. 2ст. 246 КК України. Вказане кримінальне провадження розслідується за фактом можливої незаконної порубки 140 дерев породи ясен у лісозахисній смузі, що знаходиться поряд з с. Олександрівка Богодухівського району Харківської області. Станом на 24.02.2022 вилучені речі власнику не були повернуті. Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою запровадження воєнного стану, та підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору. ОСОБА_1 згідно довідки громадського формування «Доброволець» є членом Громадського формування та після підписання Указу Президента України № 64/2022 «Про правовий режим воєнного стану» виконує свій громадянський обов'язок з 25.02.2022 року. Розділом 6 Договору поставки № 20-12/21 визначено, що сторони можуть бути звільнені від відповідальності за цим Договором у визначених випадках, що наступили незалежно від волі Сторін (форс-мажорні обставини).
Відтак, на думку відповідача, договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до цих правовідносин положень статті 1212 ЦК України, яка передбачає позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту порушеного права.
За викладених обставин відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
26.08.2022 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він зазначає, що доданий до матеріалів справи Договір №20-12/21 від 20.12.2021 жодним чином не спростовує викладених обставин у позовній заяві ТОВ «Трейдінг Енд Делівері», адже в зазначеному Договорі немає домовленостей між сторонами стосовно грошових коштів у розмірі 200 000,00 грн, чи будь-яких інших даних, що поєднують відповідний правочин з оплатою в розмірі 200 000,00 грн; що відповідачем не додано жодного доказу того, що позивачу взагалі відомо про рахунок-фактуру №4/21 від 20.12.2021 і ТОВ «Трейдінг Енд Делівері» ніколи не отримувало вказаний рахунок, ані доказів його направлення ані доказів отримання немає. Позивач також обґрунтовує свої заперечення тим, що якщо навіть допустити існування наданого рахунку-фактури, то TOВ «Трейдінг Енд Делівері» повинно було сплатити по Договору поставки попередню оплату в розмірі 50% вартості Товару у відповідності до п. 2.2 Договору, тобто, якщо оплата була 200 000, 00 грн, то рахунок повинен був бути на 400 000,00 грн, що, на думку позивача, додатково доводить факт безпідставності отримання відповідачем вказаної суми.
Розглянувши матеріали справи, суд, встановив наступні обставини.
Згідно із матеріалами справи, перерахування коштів відповідачу у розмірі 200 000,00 грн було здійснено позивачем за призначенням: «оплата за дрова паливні, згідно рахунку №4/21 від 20.12.2021».
Згідно доданої до відзиву на позов копії договору поставки №20-12/21 від 20.12.2021, підписаного та скріпленого печатками сторін, постачальник (відповідач) зобов'язався передати (поставити) у власність покупця (позивача) Дрова з твердих порід деревини, надалі за текстом цього Договору - «Товар», а покупець в свою чергу зобов'язується оплатити та прийняти Товар відповідно до умов цього Договору (п. 1.1. Договору).
Також сторони Договору дійшли згоди стосовно таких умов:
Пунктом 2.1 Договору визначено, що вартість за цим договором обумовлена рахунком-фактурою на кожну партію Товару.
Відповідно до п.2.2 Договору покупець здійснює попередню оплату в розмірі 50% вартості Товару шляхом безготівкового перерахування в національній валюті України, грошових коштів на поточний рахунок Постачальника за реквізитами, визначеними в розділі 9 цього Договору, на підставі виставлених Постачальником рахунків, якщо інше сторони не домовились окремо.
Постачальник зобов'язаний передати товар у розпорядження покупця після здійснення попередньої оплати відповідно до п. 3.2. Договору (п. 3.1. Договору).
Отже, як вбачається з наданих сторонами доказів, між ТОВ «Трейдінг Енд Делівері» та ФОП ОСОБА_1 виникли господарські правовідносини щодо поставки товару.
Згідно з ч.1,2 ст. 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Дослідивши надані позивачем докази у розрізі приписів норм законодавства, на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Предмет спору визначений позивачем як стягнення з відповідача помилково перерахованих та безпідставно отриманих відповідачем коштів в сумі 200000,00 грн - з посиланням на приписи ст.1212 ЦК України.
Як було встановлено судом, відповідачем доведено існування договірних відносин між сторонами на підставі письмового двостороннього оплатного договору поставки №20-12/21 від 20.12.2021.
Так, відповідачем надані докази укладення між сторонами Договору поставки №20-12/21 від 20.12.2021, предметом якого є Дрова з твердих порід деревини (п. 1.1. Договору).
У відповіді на відзив позивач факт укладення зазначеного договору не заперечує.
Як свідчить копія платіжного доручення №171203 від 24.12.2021, додана до позовної заяви підставою платежу позивачем була зазначена «оплата за дрова паливні, згідно рахунку « 4/21 від 20.12.2021 без ПДВ».
Таким чином, позивачем було здійснено оплату саме за дрова паливні, тобто товар, визначений в п. 1.1. Договору поставки №20-12/21 від 20.12.2021. У договорі поставки зазначено рахунок відповідача - № НОМЕР_2 , відкритому в АТ КБ «Приватбанк» на який і були перераховані позивачем кошти.
Посилання позивача на те, що умовами договору не була передбачена сплата саме 200000,00 грн на користь відповідача, визнається судом необґрунтованим.
Як було встановлено судом, п. 2.1. договору передбачено, що вартість за цим договором обумовлена рахунком-фактурою на кожну партію Товару.
Відповідачем надано суду копію рахунку-фактури №4/21 від 20.12.2021.
Посилання позивача на те, що відповідачем не надано доказів, які б свідчили про те, що позивачу було направлено (вручено) такий рахунок, відхиляється судом, оскільки посилання саме на рахунок №4/21 від 20.12.2021 міститься в платіжному дорученні №171203 від 24.12.2021, яке було оформлене самим позивачем.
Згідно зі ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України. Наведені правові висновки висловлені ВП ВС у постановах від 20.11.2018 у справі N 922/3412/17 та від 13.02.2019 у справі N 320/5877/17.
До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків належать, зокрема, договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 ЦК України.
Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Оскільки, як було встановлено судом, позивачем була здійснена оплата відповідачу за певний товар (дрова твердопаливні), який був предметом укладеного між сторонами письмового договору купівлі-поставки, факт укладення та дійсність якого не спростована позивачем шляхом подання будь-яких доказів. Найменування, кількість та вартість товару були визначені відповідачем в рахунку на оплату, реквізити якого були зазначені позивачем у власному платіжному дорученні, таким чином, доводи позивача про сплату зазначених грошових коштів без належних правових підстав визнаються судом необґрунтованими.
Суд враховує волевиявлення сторін на настання певних юридичних наслідків відповідно до приписів ст.ст.4, 11 ЦК України шляхом направлення відповідачем позивачу рахунку на оплату від 20.12.2021 №4/21 з чітким призначенням платежу «дрова паливні твердолистяних порід» та перерахування позивачем коштів відповідачу на рахунок зазначений в договорі поставки - №UA193052990000026005050292640, відкритому в АТ КБ «Приватбанк» з зазначенням реквізитів вказаного рахунку як підстав проведеного платежу.
Відповідно до ст.ст. 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права.
Ч. 1 ст. 79 ГПК України передбачає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 та аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин, суд вважає, що надані відповідачем докази з більшою вірогідністю свідчать, що на момент перерахування позивачем відповідачу спірної суми коштів правова підстава їх перерахування існувала, а позивачем не доведено, що спірна сума коштів є безпідставно отриманою, а відтак і відсутні підстави для застосування до даних правовідносин статті 1212 ЦК України, яка передбачає позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права.
З урахуванням всіх вказаних обставин у їх сукупності, позовні вимоги визнаються судом необґрунтованими та підлягають відхиленню в повному обсязі.
Відповідно до приписів ст.ст. 129-130 ГПК України, при відмові в задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідача, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу, про які заявлено відповідачем у відзиві, суд виходив із наступного.
За п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
У відзиві на позов, строк подання якого був поновлений судом, тобто у своїй першій заяві по суті спору, відповідач просив суд стягнути з позивача витрати на правничу допомогу згідно з укладеним договором про надання правничої допомоги в розмірі 12 000 грн, разом з тим, не зазначив в тексті відзиву їх попереднього розрахунку.
Суд звертає увагу, що до відзиву на позовну заяву відповідачем надано лише копію ордеру на надання правничої допомоги від 10.08.2022 адвокатом Фесенко Ю.О. «на підставі договору про надання правничої допомоги/ доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги №11/02/22 від 11.02.2022» та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю на ім'я Фесенко Ю.О. Самого ж договору про надання правничої допомоги/ доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги №11/02/22 від 11.02.2022 суду не надано. У відзиві зазначена лише загальна вартість послуг адвоката Фесенко Ю.С., та відсутній будь-який обґрунтований розрахунок вказаної суми, не визначено складових, з яких складається розрахунок зазначеної вартості (опису робіт, орієнтовної кількості витраченого часу, розміру плати за годину роботи адвоката, тощо).
Згідно з ч. 3 ст. 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснення ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Ч. 4 ст. 126 ГПК України передбачає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Ч. 4 ст. 236 ГПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналіз судових рішень Верховного Суду дає змогу дійти обґрунтованого висновку, що підставою для відмови у розподілі витрат на професійну правничу допомогу у заявленій сумі може бути неподання відповідною стороною переліку послуг (робіт), наданих (виконаних) адвокатом (постанова Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 05.06.2018 у справі № 904/8308/17).
Відповідно до правової позиції, викладеній у вказані постанові, встановлений у договорі про надання правової допомоги фіксований розмір адвокатських послуг не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у такому розмірі, з іншої сторони, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Враховуючи викладене, а також неподання відповідачем разом з відзивом на позов обґрунтованого попереднього (орієнтовного) розрахунку витрат на оплату професійної правничої допомоги, копії договору про надання адвокатських послуг або витягу з нього в підтвердження вартості наданих адвокатських послуг по даній справі, суд відповідно до ч. 2 ст. 124 ГПК України відмовляє відповідачу у стягненні зазначених витрат з позивача.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236 - 238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Повний текст рішення складено та підписано 15.09.2022.
Згідно із ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 256 ГПК України та п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Суддя І.І. Пушко