Справа № 183/1155/22
№ 2/183/2461/22
12 серпня 2022 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючої судді Сороки О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кодаченко А.Г.,
розглянувши, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -
У березні 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , у якому просять визнати відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .
В обґрунтування заявленого позову, позивачі посилаються на те, що вони є власниками квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло та договору купівлі-продажу, а саме ОСОБА_1 володіє 1/5 частиною вищевказаної квартири, на підставі свідоцтва про право власності на житло від 28.09.1999 року та 3/5 частинами вищевказаної квартири, на підставі договору купівлі-продажу від 09.08.2021 року, а ОСОБА_2 володіє 1/5 частиною вищевказаної квартири на підставі свідоцтва про право власності на житло від 28.09.1999 року.
15.02.2022 року позивачами отримано акт про не проживання відповідачів за адресою: АДРЕСА_2 , більше ніж два роки.
Позивач 1 укладаючи договір купівлі-продажу 3/5 частин квартири за адресою: АДРЕСА_2 , домовилась з відповідачам про те, що вони після укладання договору купівлі-продажу належних їм часток, відразу знімуться з реєстрації, однак відповідачі обіцянки своєї не дотримались, і з реєстрації у вказаній квартирі не знялись.
На даний час відповідачі у вказаній квартирі, яка належить позивачам, не проживають більше ніж два роки і проживати наміру не мають, однак не з'являються до органів реєстрації місця проживання громадян, позивачам відомо, що відповідачі постійно проживають за межами України.
У зв'язку з тим, що відповідачі зареєстровані в квартирі, що належить позивачам на праві власності, останні позбавлені можливості вільно розпоряджатись своїм майном, тому з посиланням на вимоги цивільного законодавства щодо захисту права власника, звернулися до суду з означеним позовом.
Ухвалою суду від 13 квітня 2022 року відкрито загальне позовне провадження у справі.
Позивачі звернулися до суду із заявою про розгляд справи у їх відсутність, позов підтримують, не заперечують проти винесення заочного рішення.
Відповідачі в судове засідання не з'явився, були повідомлені належним чином, причини неявки суду невідомі, тому суд, відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, провів заочний розгляд справи.
Суд, дослідивши докази з точки зору належності та допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності, дійшов до наступного висновку.
Договором про визначення розміру часток у квартирі від 9 серпня 2021 року, змінено вид спільної власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 зі спільної сумісної власності на спільну часткову власність.
Також цим договором встановлені розміри часток зазначеної квартири, так у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 переходять по 1/5 частці у праві спільної часткової власності на вищезазначену квартиру (а.с. 6).
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 28 вересня 1999 року, квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , дійсно належить на праві приватної спільної (сумісної або часткової) власності: ОСОБА_1 та членам її родини: ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 (а.с. 7).
За договором купівлі-продажу 3/5 частин квартири від 09 серпня 2021 року, представник продавців ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ) передає 3/5 частини квартири у власність покупцю ( ОСОБА_1 ), а покупець приймає 3/5 частини квартири і сплачує ціну відповідну до цього договору (а.с. 8-9).
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстраціє права власності від 09.08.2021 року ОСОБА_1 належать 3/5 частки квартири за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 9).
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстраціє права власності від 09.08.2021 року ОСОБА_1 належить 1/5 частка квартири за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 10).
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстраціє права власності від 09.08.2021 року ОСОБА_2 належить 1/5 частка квартири за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 10).
Згідно акту № 490 від 15.02.2022 року відповідачі по справі за адресою: АДРЕСА_2 , дійсно не проживають (а.с. 13).
Згідно акту №3733 від 18.08.2021 року відповідачі по справі за адресою: АДРЕСА_2 , дійсно не проживають (а.с. 14).
Правовідносини, що вникли між сторонами, врегульовані наступними нормами закону, а саме.
Відповідно до ч. 2 ст. 76 ЦПК України, докази встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеним законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Надаючи правову оцінку встановленим фактам і правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
У відповідності до вимог ч.2 ст. 406 ЦК України, право користування чужим майном може бути припинено за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, що мають значення.
За змістом ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає суду підстави дійти висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
У відповідності до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Як випливає із зазначеної норми закону, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно при позбавленні права власності на житлове приміщення, позбавленні права користування житловим приміщенням, визнанні особи безвісно відсутньою, оголошенні фізичної особи померлою.
З огляду на те, що Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення статті 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 30 червня 2015 року (справа № 21-1438а15).
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню, суд вважає, що відповідачі, відчуживши своє право власності на користь позивача, втратили право користування ним, а тому, суд вважає за необхідне задовольнити позов, усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження майном, шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірною квартирою.
Питання щодо судових витрат належить вирішити у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 10-12, 27, 30, 58-62, 209, 212-215, 280 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, - задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Визнати ОСОБА_5 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Повне найменування сторін:
Позивач 1: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Позивач 2: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач 1: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач 2: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач 3: ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з моменту отримання ним копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В.Сорока.