Справа № 545/3949/21
Провадження № 2/545/331/22
"18" квітня 2022 р. Полтавський районний суд Полтавської області у складі : головуючого - судді Гальченко О.О.,
при секретарі Лисенко І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до АТ « Альфа - Банк» про визнання виконавчих написів приватного нотаріуса такими, що не підлягають виконанню, -
Представник позивачки - адвокат Ткаченко С.В. 01.02.2022 року звернувся до суду із позовом до АТ « Альфа - Банк» про визнання виконавчих написів приватного нотаріуса такими, що не підлягають виконанню , мотивуючи тим, що позивач у справі - ОСОБА_1 , в особі адвоката - Ткаченко Світлани Василівни, звертається до Полтавського районного суду Полтавської області з даним позовом про визнання виконавчого напису № 35752 від 26.10.2021р. та виконавчого напису № 35751 від 26.10.2021, що вчинені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою Володимиром Олександровичем, надалі - виконавчі написи, такими, що не підлягають виконанню.
Щодо виконавчого напису № 35752 від 26.10.2021р., повідомляє наступне:
За заявою відповідача - АТ «Альфа-Банк», що подана до приватного виконавця Полтавської області Скрипник В.Л. відкрито виконавче провадження за № 67637256 про стягнення з позивача на користь відповідача боргу в розмірі - 21 966,21 грн. Наведене доводиться заявою відповідача про примусове виконання від 04.11.2021р., що зареєстровано в приватного виконавця за № 13425 та копією постанови про відкриття виконавчого провадження за № 67637256 від 23.11.2021р.
Копія постанови про відкриття виконавчого провадження за № 67637256 від 23.11.2021р., отримана позивачем шляхом доступу до Автоматизованої системи виконавчого провадження за ідентифікатором доступу (оригінал заяви відповідача про примусове виконання від 04.11.2021р. та оригінал постанови про відкриття виконавчого провадження зберігається в матеріалах виконавчого провадження за № 67637256 у приватного виконавця Полтавської області Скрипник В.Л.)
З постанови приватного виконавця Полтавської області Скрипник В.Л. за № 67637256 від 23.11.2021р. вбачається, що виконавче провадження відкрито на підставі виконавчого напису № 35752 від 26.10.2021р., що вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою Володимиром Олександровичем, про стягнення з позивача на користь відповідача боргу в розмірі - 21 966,21 грн.
З копії спірного виконавчого напису, що вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою Володимиром Олександровичем за № 35752 від 26.10.2021р., вбачається, що спірний виконавчий иапис вчинено за Кредитним договором № 630735221 від 22.09.2017р., що був укладений між відповідачем та позивачем.
При цьому, з виконавчого напису та доданих до нього документів вбачається, що виконавчий напис вчинений на оферті на укладення угоди про обслуговування кредитної?карти та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 22.09.2017р. та анкети заяви про акцепт Публічної пропозиції на укладення договору про банківське обслуговування фізичних осіб у ПАТ «Альфа -Банк» (оригінал виконавчого напису зберігається у приватного виконавця).
2. Щодо виконавчого напису № 35751 від 26.10.2021р., повідомляє наступне:
За заявою відповідача - АТ «Альфа-Банк», що подана до приватного виконавця Полтавської області Скрипник В.Л. відкрито виконавче провадження за № 67637219 про стягнення з позивача на користь відповідача боргу в розмірі - 36 476,59 грн.
Наведене доводиться заявою відповідача про примусове виконання від 04.11.2021р., що зареєстровано в приватного виконавця за № 13424 та копією постанови про відкриття виконавчого провадження за № 67637219 від 23.11.2021р.
Копія постанови про відкриття виконавчого провадження за № 67637219 від 23.11.2021р., отримана позивачем шляхом доступу до Автоматизованої системи виконавчого провадження за ідентифікатором доступу (оригінал заяви відповідача про примусове виконання від 04.11.2021р. та оригінал постанови про відкриття виконавчого провадження зберігається в матеріалах виконавчого провадження за № 67637219 у приватного виконавця Полтавської області Скрипник В.Л.)
З постанови приватного виконавця Полтавської області Скрипник В.Л. за №67637219 від 23.11.2021р. вбачається, що виконавче провадження відкрито на підставі виконавчого напису № 35751 від 26.10.2021р., що вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою Володимиром Олександровичем, про стягнення з позивача на користь відповідача боргу в розмірі - 36 476,59 грн.
З копії спірного виконавчого напису, що вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою Володимиром Олександровичем за № 35751 від 26.10.2021р., вбачається, що спірний виконавчий напис вчинено за Кредитним договором № 630436153 від 30.06.2016р., що був укладений між відповідачем та позивачем.
При цьому, з виконавчого напису та доданих до нього документів вбачається, що виконавчий напис вчинений на оферті на укладення Угоди про обслуговування Кредитної карти та відкриття Відновлювальної кредитної лінії від 30.06.2016р.; Акцепту пропозиції на укладення Угоди про обслуговування Кредитної карти та відкриття Відновлювальної кредитної лінії та анкети заяви про акцепт Публічної пропозиції на укладення договору про банківське обслуговування фізичних осіб у ПАТ «Альфа -Банк» (оригінал виконавчого напису зберігається у приватного виконавця).
Вважає, що виконавчі написи, є такими, що не підлягають виконанню оскільки діюча редакція Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172 передбачає можливість вчинення виконавчого напису лише на підставі оригіналу нотаріально посвідченого договору.
З копій документів на яких вчинено спірні виконавчі написи вбачається, що кредитні договори вчинено в простій письмовій формі без нотаріального посвідчення, що унеможливлює вчинення на них виконавчого напису нотаріуса.
Відповідно до ст. 18 Цивільного кодексу України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України "Про нотаріат" (надалі - Закон) та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 39 Закону). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року №296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за №282/20595 (надалі - «Порядок»).
Вчинення нотаріусом виконавчого напису це нотаріальна дія (п. 19 ст. 34 Закону). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону та Глава 16 розділу II Порядку.
Так, згідно зі статтею 87 Закону, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172 (надалі - «Перелік»).
Статтею 88 Закону визначені умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті, нотаріус вчиняє виконавчі написи:
-якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем;
-за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу II Порядку).
Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172 (далі - Перелік).
При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку. При цьому цей Перелік не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі та Порядку.
26 листопада 2014 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».
Зазначеною постановою були внесені зміни в розділ "Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами" та доповнено новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин".
Тобто, нотаріус міг вчиняти виконавчі написи на кредитних договорах за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису кредитор мав би надати нотаріусу оригінал кредитного договору. засвідчену стягувачем виписку з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувана про непогашення заборгованості.
Однак постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №826/20084/14 постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема, в частині доповнення Переліку новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» було визнано незаконною та нечинною.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року у справі №826/20084/14 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року було залишено без змін.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року було відмовлено в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року.
Тобто, на сьогоднішній день, редакція Переліку передбачає можливість вчинення виконавчого напису лише на підставі оригіналу нотаріально посвідченого договору.
3. Щодо підсудності справи.
За загальним правилом, передбаченому у частині 2 статті 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Разом з тим, статтею 28 ЦПК України визначені випадки підсудності за вибором позивача.
Так, у частині 12 статті 28 ЦПК України вказано, що позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса можуть пред'являтися також за місцем його виконання.
У постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року (справа № 263/14171/19) викладена правова позиція, у якій вказано, що право вибору між судами, яким згідно з правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві.
Визначення змісту категорії місця виконання рішення наведене у статті 24 Закону України «Про виконавче провадження».
Виходячи зі змісту статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» місцем виконання судового рішення є місце провадження виконавчих дій з його примусового виконання.
Такі виконавчі дії провадяться за місцем проживання боржника, місцем його перебування, роботи або за місцем знаходженням його майна.
Наведена правова позиція підтверджується постановою Полтавського апеляційного суду у справі № 541/1844/20, номер провадження 22-ц/814/2361/20.
4. Щодо розміру судових витрат у справі.
На виконання вимог ч.1 ст.134, п.9 ч.З ст.175 Цивільного процесуального кодексу України повідомляю, що витрати у зв'язку з розглядом справи можуть складати:
- витрати на оплату судового збору в розмірі - 1816,00 грн.;
- витрати на правову допомогу адвоката орієнтовного розміру - 4 400,00 грн. згідно умов Договору про надання правової допомоги (представництво інтересів у цивільній справі в першій інстанції) від 06.12.2021р.
Остаточний розрахунок понесених витрат буде подано у встановлений нормами Цивільного процесуального кодексу України строк.
5. Актуальна судова практика Великої Палати Верховного Суду.
21 вересня 2021 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 910/10374/17, провадження № 12-5гс21 (ЄДРСРУ № 100428590) досліджувала питання щодо втрати чинності постановою № 662 (в частині).
Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що?встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою № 662 Перелік документів доповнено після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту:
«Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин
Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями.
Для одержання виконавчого напису додаються:
а) оригінал кредитного договору;
б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувана про непогашення заборгованості».
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 постанову № 662 визнано незаконною та нечинною в частині, зокрема, доповнення Переліку документів розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».
Ухвалами Вищого адміністративного суду України від 06 березня та 04 квітня 2017 року виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року зупинено до закінчення касаційного розгляду.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 залишено без змін.
ВИСНОВОК: Таким чином, оскільки у судовому порядку постанову № 662 визнано незаконною та нечинною у вказаній вище частині, кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
А порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу (ст.16 Цивільного кодексу України).
За змістом ст.13 Ковенції про захист прав і основоположних свобод кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Прохала:
1. Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис зареєстрований в реєстрі за № 35752 від 26.10.2021р., що вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою Володимиром Олександровичем, про звернення стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованості у розмірі 21 966,21 грн.;
2. Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис зареєстрований в реєстрі за № 35751 від 26.10.2021р., що вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою Володимиром Олександровичем, про звернення?стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованості у розмірі 36 476,59 грн.;
3. Стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати;
Прохала справу розглянути за відсутності позивача - ОСОБА_1 .
В судове засідання сторони у справі не з'явидися.
Представник позивачки - адвокат ткаченко С.В. надала суду заяву про розгляд справи без її участі, позов підтримала та прохала задовольнити.
Представник відповідача - АТ «Альфа- Банк» надала письмові пояснення по позову, де послалась на те, що у суді знаходиться на розгляді цивільна справа за позовом до АТ «Альфа-Банк» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Відповідач заперечує проти всіх доводів позовної заяви та проти всіх обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.
Вважаємо, що дана позовна заява не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Згідно останніх правових висновків Верховного суду таких голослівних посилань не достатньо для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню не достатньо.
Так, у Постанові від 04 листопада 2020 року по справі № 761/17040/18 Верховний суд висловив такий правовий висновок: «Оскільки позивач у встановленому законом порядку не спростував належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення; не надав доказів часткового чи повного погашення заборгованості, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про законність вчинення нотаріусом виконавчого напису (постанова Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19))».
Проте позовна заява взагалі не містить посилань на відсутність у Позивача заборгованості або на неповноту чи неправильність здійснених кредитором розрахунків заборгованості.
Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У порушення умов Договору Позивач свої зобов'язання належним чином не виконував, в результаті чого має прострочену заборгованість.
Згідно зі ст. 18 Цивільного кодексу України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 88 ЗУ "Про нотаріат" нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Згідно ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
Згідно пункту 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса, затвердженого Постановою КМУ від 29 червня 1999 року N 1172, який регулює даний різновид правовідносин, для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями подаються:
а) оригінал кредитного договору;
б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувана про непогашення заборгованості.
Подання будь-яких інших документів для вчинення написів даної категорії не передбачено. Всі необхідні документи були передані стягувачем нотаріусу разом із заявами про вчинення виконавчого напису.
Посилання ж Позивача на нібито відсутність у нотаріальній справі необхідних документів, є лише його припущенням, що не підтверджене жодними доказами.
Щодо безспірності заборгованості
За п. 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року N 1172, для одержання виконавчого напису подаються документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Тобто мова йде саме про документи, розрахунки, які встановлюють наявність прострочення виконання зобов'язання, визначають обставини несплати чергових платежів.
Таким чином, безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком, а нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів.
Звертаю увагу суду, що мова йде саме про безспірність заборгованості (тобто самого факту наявності заборгованості або її розмірів), а не про наявність чи відсутність будь-який іншого спору, що може мати місце між сторонами.
Для вчинення виконавчого напису стягувачем або уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, має бути зазначено: відомості про найменування і адресу стягувана та боржника; дата та місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код в ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення: інформація шодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису. У разі якщо нотаріусу буде необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача.
Заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України.
При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів.
Банком були виконані зазначені умови, а тому у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості позивача перед відповідачем, не є безспірним.
Також звертає увагу, що позивачем взагалі не спростовано суму боргу за виконавчими написами.
У відповідності до Правової позиції Верховного Суду від 23 січня 2018 року по справі № 310/9293/15, суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Та боржником жодним чином не доведено, що в нього наявний інший розмір заборгованості перед Кредитором, адже боржником не надано доказів того, що на час вчинення виконавчих написів, сума заборгованості була іншою ніж та, яка вказана нотаріусом, жодних доказів відсутності заборгованості або існування заборгованості в іншому розмірі, ніж зазначено у виконавчому написі, позивачем надано не було, та позивачем взагалі не доведено, чим порушує його права вчинення виконавчого напису для погашення заборгованості за Кредитним договором при існуючій та неспростованій сумі боргу.
Таким чином, подання Позивачем позовної заяви, за наявності заборгованості перед Відповідачем, розмір якої ним не спростовано, є спробою ухилення боржника від взятих на себе зобов'язань.
Також вважаю за необхідне повідомити, що предметом стягнення є виключно заборгованість за тілом кредиту та процентами за його користування. Відтак, саме з метою уникнення можливих спорів щодо наявності заборгованості або її розмірів, Відповідач не скористався своїм абсолютно правомірним правом на отримання неустойки.
Враховуючи викладене, оскільки жодних доказів того, що Позивач ознайомлений із матеріалами нотаріальних справ, ним не надано, посилання на ненадання Відповідачем нотаріусу повного пакету необхідних документів є лише припущенням.
Проте, ст. 83 ЦПК України визначає, що доказування не можу ґрунтуватися на припущеннях.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 (справа № 826/20084/14) визнано не чинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині доповнення переліку після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту, відповідно до якого для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувана про непогашення заборгованості». Зобов'язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили. Постанова набрала законної сили з моменту її проголошення.
Підставою для скасування вказаного нормативного акту стало те, що саме по собі включення тих чи інших документів, які встановлюють заборгованість, до Переліку, не засвідчує безспірності заборгованості чи іншої відповідальності боржника перед стягувачем, а їх безспірний характер повинен бути затверджений відповідними документами відповідно до умов вчинення виконавчих написів, закріплених у статті 88 Закону України «Про нотаріат». Встановлення оскаржуваною постановою виключного переліку документів, необхідних для отримання виконавчого напису, звужує передбачені статтею 88 Закону України «Про нотаріат» умови вчинення виконавчих написів і не відповідає положенням статті 87 цього Закону.
Вищевказане судове рішення жодним чином не обмежує нотаріуса у праві вчиненні виконавчого напису у випадку наявності достатніх документів, що підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.
Більше того, Київський апеляційний адміністративний суд, виносячи постанову від
22.02.2017 року, яка набрала законної сили, керувався недопущенням звуженого тлумачення переліку документів, необхідних для отримання виконавчого напису. Це свідчить про те, що судовий розсуд був направлений на забезпечення стягувача реальною можливістю звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису, а не на обмеження стягувача у такому праві.
Таким чином, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року зі справи № 826/20084/14 (щодо постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року № 662), залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року, не впливає на чинність правових норм, що підлягають застосуванню при вирішенні даного судового спору.
Такий правовий висновок викладений у Постанові Полтавського апеляційного суду від 05 березня 2020 року, справа № 537/888/19, номер провадження 22-ц/814/292/20.
За правилами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
При цьому ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
За правилами ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Вказана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорювань право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнані права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Разом з тим, слід зазначити, що в позові не зазначені ані підстави для звернення до суду за захистом свого цивільного права через його порушення, невизнання або оспорювання, як і сам факт порушення, невизнання або оспорювання права, свобод чи законних інтересів, ані посилання позивача на обгрунтування своїх правових вимог.
Звертаючись до суду, позивачем не доведено у встановленому законом порядку, що є обов'язковим в силу принципу змагальності, передбаченого ст. 12 ЦПК України, факту протиправної поведінки відповідача, тих обставин, на які позивач посилається в своєму позові. Позивачем не вказано, чим саме відповідач порушив його права. Розглядаючи справу суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Заперечення щодо розміру витрат на правничу допомогу
Відповідач заперечує проти всіх доводів позовних заяв та проти всіх обставин, якими позивачі обґрунтовують свої позовні вимоги.
Проте, враховуючи, що заперечення проти розміру судових витрат сторона може подати до винесення судового рішення, вважаю за необхідне надати відповідні заперечення.
Статтею 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необгрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 3 статті 141).
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі, сторонам необхідно надати суду
такі докази:
1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.);
2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.);
3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.);
4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до вимог ЦПК України, розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Якщо зважити на складність справи та зміст позовної заяви, то стає очевидним, що винагорода у розмірі, зазначеному у орієнтовних розрахунках судових витрат є завищеною, надуманою, недоведеною жодними доказами, та такою що дійсно не відповідає складності справи та сумі, яка стягнуто згідно виконавчого напису, а тому підлягає зменшенню.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановою від 16.05.2019 у справі №823/2638/18 вказав, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі №816/2096/17.
Аналіз чинного процесуального законодавства дає підстави стверджувати, що суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (ВС/КГС № 915/237/18 від 01.08.2019).
Постанова ВС/КАС № 810/3806/19 від 17.09.2019: «При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
З наданого позивачем акта приймання-передачі наданих послуг вбачається, що такі послуги, як розроблення, структуризація та складання позовної заяви, подання її на підпис клієнту, виготовлення копій позовних матеріалів, направлення документів до суду для скасування рішення надавались загальною тривалістю 7 годин, однак з позовної заяви вбачається, що вона викладена всього на трьох сторінках, до суду подано незначну кількість копій документів, що також свідчить про те, що заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу загальною тривалістю 30 годин є неспівмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг) та ціною позову».
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Що стосується неминучості, то матеріалами справи однозначно підтверджується, що адвокатом неодноразово заявлялись безпідставні, непотрібні для досягнення необхідного клієнтам результату (визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню), клопотання, заяви тощо.
Як свідчить судова практика з розгляду справ даної категорії, вони відносяться не справ незначної складності, а предметом доказування є виключно три обставини:
-Подання нотаріусу повного пакету документів;
-Дотримання встановленого строку вчинення виконавчого напису;
-Наявність або відсутність безспірності заборгованості.
Решта обставин, на які посилається позивач не входять до предмету доказування, а тому витрат, понесених з метою їх становлення та доведення, можна було уникнути. Отже, такі витрати не можуть вважатися неминучими.
Так, незрозуміло, яку доказову силу для оскарження саме нотаріальної дії несуть матеріали виконавчого провадження? Хід примусово виконання виконавчого напису жодним чином не впливає на висновок про правомірність чи неправомірність його вчинення. Яке доказове значення в даній справі мають отримані від приватного виконавця копії документів або трудовий шлях позивача? Жодного.
Адже з урахуванням предмету спору доцільніше було б зробити адвокатський запит приватному нотаріусу щодо надання копії нотаріальної справи. Але дійсно необхідні в даній справі дії адвокатом вчинені не були, натомість до позову додано купу документів, які взагалі не можуть бути доказами, оскільки не містять інформацію про предмет доказування.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Ч. З ст. 141 ЦПК України також визначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необгрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 141 ЦПК).
Вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню.
Жодного доказу, який свідчив би про інше, стороною Позивача до суду не надано.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
При цьому Позивачем взагалі не надано жодного доказу на підтвердження своїх вимог. Саме - припущеннями є твердження про спірність заборгованості, про відсутність у нотаріуса необхідних документів.
Особливу увагу з цього приводу, хочемо звернути на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року по справі № 916/3006/17, яка є обов'язковою для врахування.
А саме:
«49. Позивач у встановленому законом порядку не спростував належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості перед Банком за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення; не надав доказів часткового чи повного погашення заборгованості».
Тобто саме на Позивача в таких спорах, на переконання Великої Палати Верховного суду, покладається обов'язок довести, що заборгованість є іншою, ніж та, що вказана в виконавчому напису.
Жодних доказів на спростування цього Позивач не надав.
Також необхідно звернути увагу на п. 83. Вищевказаної постанови: «Якщо порушення Порядку вчинення нотаріальних дій, допущені нотаріусом при вчиненні виконавчого напису, не свідчать про недотримання умов вчинення виконавчого напису, передбачених статтею 88 Закону України «Про нотаріат», та не призвели до порушення гарантованих законом прав боржника або стягувана, вони не можуть слугувати підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню».
Крім того, вважає, що при розгляді даної справи слід врахувати, що принцип змагальності, закріплений у ст.12 ЦПК України, полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Простіше кажучи, позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.
При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.
Така правова позиція відображена в постанові ВС від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.
Отже стверджувати про те, що належні документи подані нотаріусу не були у позивача підстав немає, адже він учасником таких правовідносин не був та відповідними відомостями достовірно не володіє, однак чомусь вважає свої доводи обґрунтованими без жодних на це підстав.
Також прохала врахувати правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 503/1169/16-ц, згідно якої, тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов'язків.
Позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження своєї позиції.
Прохала:
1. Відмовити позивачу у задоволенні позову про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню в повному обсязі.
2. У разі задоволення позовних вимог повністю або частково прохала відмовити у стягненні витрат на правову допомогу за недоведеністю або зменшити їх розмір.
3. Проводити судовий розгляд за відсутності представника Відповідача.
Представник позивача надала додаткові пояснення, де зазначила щодо доданих до матеріалів справи письмових пояснень відповідача повідомляє наступне:
І. У постанові від 10.11.2021р. по справі № №758/14854/20, провадження №61- 15111 св21, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновків, що боржник оспорює виконавчий напис нотаріуса як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувана (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису. У випадку вчинення виконавчого напису на договорах, які входять в перелік документів за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, боржник не позбавлений можливості оспорити виконавчий напис з підстав неправомірності вимог стягувана, а суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів (нижче наводжу витяг з даної постанови):
"39. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України "Про нотаріат"). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.?
40. Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
41. З урахуванням зазначеного та приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувана право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного.
42. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувана (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
43. Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог боржника."
21 вересня 2021 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 910/10374/17, провадження № 12-5гс21 (ЄДРСРУ № 100428590) досліджувала питання щодо втрати чинності постановою № 662 (в частині) та дійшла висновку: оскільки у судовому порядку постанову № 662 визнано незаконною та нечинною у вказаній вище частині, кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
А порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Позивач - ОСОБА_1 оспорює виконавчий напис з підстав вчинення його на нотаріально не посвідченому договорі, що є самостійною та достатньою підставою для скасування виконавчого напису.
Відповідач подав нотаріусу документ, який не підтверджує безспірність та не входить в перелік документів за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Згідно з позицією, яка викладена Великою палатою Верховного Суду у справі № 826/20084 від 20.06.2018 року, вчинення нотаріусом виконавчого напису за відсутності надання йому особою, яка звертається із відповідною заявою про вчинення виконавчого напису, необхідних оригіналів нотаріальних договорів чи їх дублікатів має наслідком визнання такого виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
II. Щодо посилання відповідача на Постанову ВС від 04.11.2020р. у справі № 761/17040/18, то у даній справі оскаржується виконавчий напис від 17 січня 2016 року, тобто напис вчинений до прийняття постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, якою постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», в частині доповнення Переліку новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» було визнано незаконною та нечинною. Тобто, у цій справі нотаріус міг вчиняти виконавчі написи на кредитних договорах за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису кредитор мав би надати нотаріусу оригінал кредитного договору, засвідчену стягувачем виписку з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувана про непогашення заборгованості.
Тому в цій справі, позивач мав довести неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
II. Щодо твердження відповідача про безспірність суми, то наведене не заслуговує на увагу оскільки:
Додані до письмових пояснень відповідача виписки з рахунків позивача із зазначенням суми заборгованості це - визначена банком в односторонньому порядку заборгованість, яка позивачем не визнається.
Відповідач постійно списував кошти з рахунку позивача. При цьому, списані кошти зараховувались відповідачем виключно як відсотки за користування кредитом, чим порушувалися норми ст. 19 Закону України «Про споживче кредитування».
Черговість погашення вимог за договором про споживчий кредит
1. У разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов'язання за договором про споживчий кредит у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості:
1) у першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом;
2) у другу чергу сплачуються сума кредиту та проценти за користування кредитом.;
3) у третю чергу сплачуються неустойка та інші платежі відповідно до договору про споживчий кредит.
Наведене підтверджується листом відповідача на ім'я позивача від 11.05.2021р. за № 41223-23.1-6/6 та доданою до нього випискою.
У випадку зарахування коштів в порядку встановленому ст. 19 Закону України «Про споживче кредитування» розмір заборгованості мав бути значно меншим.
Окрім цього, у виконавчому написі № 35751 вказується, що стягується борг за період з 05.06.2021р. по 06.09.2021р., тобто за 3 місяці розмір боргу - 37 126,59 грн., а по виконавчому написі № 35752 за період 28.05.2021р. по 06.09.2021р. в розмірі - 21 966,21 грн.
Згідно з вимогами ч.5 ст. 174 ЦПК України, суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення, щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне.
За правилом ч.1 ст.64 ЦПК України, представник здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов'язки.
В зв'язку з чим позов підтримала і прохала задовольнити.
Треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда В.О. і приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Скрипник В.Л. були повідомлені належним чином про час, дату і місце розгляду справи, від них не надійшли будь-які заяви про поважність причин не явки або про відкладення слухання справи.
Тому, суд вважає за можливе розгляд справи у відсутності не з'явившихся, належно повідомлених сторін і третіх осіб за наявності відповідних заяв по наявним матеріалам справи.
Судом встановлено обставини, на які позивач послався в позові та вони доводяться матеріалами справи на а. с. 10 - 27, 71-73.
За заявою відповідача - АТ «Альфа-Банк», що подана до приватного виконавця Полтавської області Скрипник В.Л. відкрито виконавче провадження за № 67637256 про стягнення з позивача на користь відповідача боргу в розмірі - 21 966,21 грн. Наведене доводиться заявою відповідача про примусове виконання від 04.11.2021р., що зареєстровано в приватного виконавця за № 13425 та копією постанови про відкриття виконавчого провадження за № 67637256 від 23.11.2021р.
Копія постанови про відкриття виконавчого провадження за № 67637256 від 23.11.2021р., отримана позивачем шляхом доступу до Автоматизованої системи виконавчого провадження за ідентифікатором доступу (оригінал заяви відповідача про примусове виконання від 04.11.2021р. та оригінал постанови про відкриття виконавчого провадження зберігається в матеріалах виконавчого провадження за № 67637256 у приватного виконавця Полтавської області Скрипник В.Л.)
З постанови приватного виконавця Полтавської області Скрипник В.Л. за № 67637256 від 23.11.2021р. вбачається, що виконавче провадження відкрито на підставі виконавчого напису № 35752 від 26.10.2021р., що вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою Володимиром Олександровичем, про стягнення з позивача на користь відповідача боргу в розмірі - 21 966,21 грн.
З копії спірного виконавчого напису, що вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою Володимиром Олександровичем за № 35752 від 26.10.2021р., вбачається, що спірний виконавчий иапис вчинено за Кредитним договором № 630735221 від 22.09.2017р., що був укладений між відповідачем та позивачем.
При цьому, з виконавчого напису та доданих до нього документів вбачається, що виконавчий напис вчинений на оферті на укладення угоди про обслуговування кредитної?карти та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 22.09.2017р. та анкети заяви про акцепт Публічної пропозиції на укладення договору про банківське обслуговування фізичних осіб у ПАТ «Альфа -Банк» (оригінал виконавчого напису зберігається у приватного виконавця).
За заявою відповідача - АТ «Альфа-Банк», що подана до приватного виконавця Полтавської області Скрипник В.Л. відкрито виконавче провадження за № 67637219 про стягнення з позивача на користь відповідача боргу в розмірі - 36 476,59 грн.
Наведене доводиться заявою відповідача про примусове виконання від 04.11.2021р., що зареєстровано в приватного виконавця за № 13424 та копією постанови про відкриття виконавчого провадження за № 67637219 від 23.11.2021р.
Копія постанови про відкриття виконавчого провадження за № 67637219 від 23.11.2021р., отримана позивачем шляхом доступу до Автоматизованої системи виконавчого провадження за ідентифікатором доступу (оригінал заяви відповідача про примусове виконання від 04.11.2021р. та оригінал постанови про відкриття виконавчого провадження зберігається в матеріалах виконавчого провадження за № 67637219 у приватного виконавця Полтавської області Скрипник В.Л.)
З постанови приватного виконавця Полтавської області Скрипник В.Л. за №67637219 від 23.11.2021р. вбачається, що виконавче провадження відкрито на підставі виконавчого напису № 35751 від 26.10.2021р., що вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою Володимиром Олександровичем, про стягнення з позивача на користь відповідача боргу в розмірі - 36 476,59 грн.
З копії спірного виконавчого напису, що вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою Володимиром Олександровичем за № 35751 від 26.10.2021р., вбачається, що спірний виконавчий напис вчинено за Кредитним договором № 630436153 від 30.06.2016р., що був укладений між відповідачем та позивачем.
При цьому, з виконавчого напису та доданих до нього документів вбачається, що виконавчий напис вчинений на оферті на укладення Угоди про обслуговування Кредитної карти та відкриття Відновлювальної кредитної лінії від 30.06.2016р.; Акцепту пропозиції на укладення Угоди про обслуговування Кредитної карти та відкриття Відновлювальної кредитної лінії та анкети заяви про акцепт Публічної пропозиції на укладення договору про банківське обслуговування фізичних осіб у ПАТ «Альфа -Банк» (оригінал виконавчого напису зберігається у приватного виконавця).
Виконавчі написи є такими, що не підлягають виконанню оскільки діюча редакція Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172 передбачає можливість вчинення виконавчого напису лише на підставі оригіналу нотаріально посвідченого договору.
З копій документів на яких вчинено спірні виконавчі написи вбачається, що кредитні договори вчинено в простій письмовій формі без нотаріального посвідчення, що унеможливлює вчинення на них виконавчого напису нотаріуса.
Суд, дослідивши докази, якими обґрунтовується позов, вважає, що позов підлягає задоволенню.
У постанові від 10.11.2021р. по справі № №758/14854/20, провадження №61- 15111 св21, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновків, що боржник оспорює виконавчий напис нотаріуса як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувана (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису. У випадку вчинення виконавчого напису на договорах, які входять в перелік документів за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, боржник не позбавлений можливості оспорити виконавчий напис з підстав неправомірності вимог стягувана, а суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів (нижче наводжу витяг з даної постанови):
"39. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України "Про нотаріат"). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.?
40. Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
41. З урахуванням зазначеного та приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувана право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного.
42. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувана (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
43. Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог боржника."
21 вересня 2021 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 910/10374/17, провадження № 12-5гс21 (ЄДРСРУ № 100428590) досліджувала питання щодо втрати чинності постановою № 662 (в частині) та дійшла висновку: оскільки у судовому порядку постанову № 662 визнано незаконною та нечинною у вказаній вище частині, кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
А порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Позивач - ОСОБА_1 оспорює виконавчий напис з підстав вчинення його на нотаріально не посвідченому договорі, що є самостійною та достатньою підставою для скасування виконавчого напису.
Відповідач подав нотаріусу документ, який не підтверджує безспірність та не входить в перелік документів за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Згідно з позицією, яка викладена Великою палатою Верховного Суду у справі № 826/20084 від 20.06.2018 року, вчинення нотаріусом виконавчого напису за відсутності надання йому особою, яка звертається із відповідною заявою про вчинення виконавчого напису, необхідних оригіналів нотаріальних договорів чи їх дублікатів має наслідком визнання такого виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Щодо посилання відповідача на Постанову ВС від 04.11.2020р. у справі № 761/17040/18, то у даній справі оскаржується виконавчий напис від 17 січня 2016 року, тобто напис вчинений до прийняття постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, якою постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», в частині доповнення Переліку новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» було визнано незаконною та нечинною. Тобто, у цій справі нотаріус міг вчиняти виконавчі написи на кредитних договорах за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису кредитор мав би надати нотаріусу оригінал кредитного договору, засвідчену стягувачем виписку з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувана про непогашення заборгованості.
Тому в цій справі, позивач мав довести неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
Суд, дослідивши докази, якими обґрунтовується позов, вважає, що позов підлягає задоволенню відповідно до ст. 8, 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», оскільки відповідачем не надано суду доказів на спростування зазначених позивачем обставин.
Підпунктами 3.1., 3.2. глави 16 «Порядку вчинення дій нотаріусами України», затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності перед стягувачем. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені «Переліком…» документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих документів.
Такими документами, згідно «Переліку…», є нотаріально посвідчена угода, що передбачає сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно. При цьому, згідно п.1 цього «Переліку…» для одержання виконавчого напису подаються оригінал нотаріально посвідченої угоди, а також документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Тобто, із вказаних норм права вбачається, що така заборгованість або інша відповідальність боржника має бути безспірною і не потребує додаткового доказування.
Суд вважає, що нотаріусом при вчиненні виконавчого напису у порушення вимог вищеназваних нормативних актів, не була перевірена безспірність заявлених вимог.
Нотаріус керувався пунктом порядку, який визнаний рішенням суду незаконним та нечинним.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року доповнено п.2. Постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 р. № 662.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду № 826/20084/14 від 22.02.2017 визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, зокрема :
п. 2 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів : «Доповнити перелік після розділу : «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту : «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин.
2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями.
Для одержання виконавчого напису додаються :
а) оригінал кредитного договору;
б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.».
Таким чином, п.2 Переліку…. рішенням суду визнано незаконною та нечинною. А тому, приватний нотаріус при вчиненні виконавчого напису керувався нормою законодавства, яка визнана незаконною та нечинною. ?
Судові витрати по справі понесені позивачем підлягають відшкодуванню із відповідача на підставі ст. 141 ЦПК України, оскільки є співмірними та доведеними.
Керуючись ст. 4, 10, 43, 49, 77, 81, 141, 142, 220, 223, 259, 263, 264, 265, 268, 280-281, 288, 354 ЦПК України, ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст. 8, 50, 87, 88 ЗУ «Про нотаріат», суд, -
Позов ОСОБА_1 до АТ « Альфа - Банк» про визнання виконавчих написів приватного нотаріуса такими, що не підлягають виконанню - задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий, зареєстрований в реєстрі за № 35752 від 26 жовтня 2021 року, що вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою Володимиром Олександровичем, про звернення стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного Товариства «Банк Форвард» заборгованості у розмірі 21 966,21грн.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий, зареєстрований в реєстрі за № 35751 від 26 жовтня 2021 року, що вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою Володимиром Олександровичем, про звернення стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного Товариства «Банк Форвард» заборгованості у розмірі 26 476,59грн.
Стягнути з Акціонерного Товариства «Альфа - Банк» на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 816,0 гривень та витрати на правову допомогу адвоката 2 000грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення надруковано суддею в нарадчій кімнаті та є оригіналом.
Суддя: О. О. Гальченко