іменем України
14 вересня 2022 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 740/4649/20
Головуючий у першій інстанції - Шевченко І. М.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/741/22
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Висоцької Н.В.
суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.
із секретарем - Патук А.А.
учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 07 травня 2021 року (місце ухвалення - м. Ніжин, дата складання повного судового рішення - 14.05.2021) у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до АТ «Українська залізниця» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В обґрунтування посилалась на те, що вона працювала у відповідача з 2002 року на посаді телефоніста, а з 01.05.2014 на посаді начальника станції.
Вказує, що на підставі наказу виробничого підрозділу «Ніжинська дистанція сигналізації та зв'язку» регіональної філії «Південно - Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» від 02.10.2020 № 97/ос її було звільнено із займаної посади на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання посадових обов'язків без поважних причин. Позивачка вважає, що вона не порушувала трудову дисципліну, а її звільнення проведено відповідачем без згоди профспілкового органу.
З урахуванням уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просила: визнати незаконним та скасувати наказ (розпорядження) виробничого підрозділу «Ніжинська дистанція сигналізації та зв'язку» регіональної філії «Південно - Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» від 02.10.2020 №97/ос про звільнення її з посади начальника телефонно-телеграфної станції на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України;
поновити її на роботі на посаді начальника телефонно-телеграфної станції виробничого підрозділу «Ніжинська дистанція сигналізації та зв'язку» регіональної філії «Південно - Західна залізниця» АТ «Українська залізниця»;
стягнути з АТ «Українська залізниця» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 68 240,30 грн (без утримання прибуткового податку та інших обов'язкових платежів);
стягнути з АТ «Українська залізниця» на її користь витрати на правничу допомогу.
Рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 07.05.2021 позов ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, задоволено.
Визнано незаконним та скасовано наказ (розпорядження) начальника виробничого підрозділу «Ніжинська дистанція сигналізації та зв'язку» регіональної філії «Південно - Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» Павленка Ю.М. від 02.10.2020 № 97/ос про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника телефонно-телеграфної станції на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника телефонно-телеграфної станції виробничого підрозділу «Ніжинська дистанція сигналізації та зв'язку» регіональної філії «Південно - Західна залізниця» АТ «Українська залізниця».
Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 68 240,30 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу (без утримання прибуткового податку та інших обов'язкових платежів).
У частині стягнення заробітної плати за один місяць у розмірі 8 805,20 грн допущено негайне виконання рішення.
Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 8 000,00 грн за надання правничої допомоги.
Стягнуто з АТ «Українська залізниця» у дохід держави 2 522,40 грн судового збору.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що безпосередньо звільненню позивача не передувало вчинення позивачем дисциплінарного проступку. Оскаржуваний ОСОБА_1 наказ (розпорядження) виробничого підрозділу «Ніжинська дистанція сигналізації та зв'язку» регіональної філії «Південно - Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» від 02.10.2020 №97/ос про її звільнення не містить жодних відомостей про вчинення нею після 29.07.2020 (дата оголошення догани) дисциплінарного проступку, а зазначені в ньому порушення стосуються періоду червень - липень 2020 року (21 та 24 липня).
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник АТ «Українська залізниця» - адвокат Стоян М.М. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Ніжинського міськрайонного суду від 07.05.2020 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
За доводами апеляційної скарги, судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Заявник посилається на те, що ОСОБА_1 допустила порушення трудової дисципліни, яке виразилося в самовільному залишенні наради, незабезпеченні безперебійної роботи засобів телефонно-телеграфного зв'язку, невідповідності обліку робочого часу.
Також наголошує, що позивачка вже була притягнута до дисциплінарної відповідальності, що підтверджується наказом від 29.07.2020 №21/к, який є чинним.
Заявник посилається, що довідка, яка надана позивачкою про розмір заробітної плати, може бути надана в органи соціального захисту, а не для визначення середньоденного заробітку; розмір заробітку, який має враховуватися при визначенні середнього заробітку за час вимушеного прогулу підтверджується довідкою, яка додана до апеляційної скарги; розмір середньоденного заробітку позивачки становить 379,78 грн; суд стягнув середній заробіток з 02.10.2020, хоча це є останнім днем роботи; з 01.07.2020 до 15.04.2021 на підприємстві був встановлений режим неповного робочого тижня з неробочими днями по понеділках для працівників, які працюють за графіком п'ятиденного робочого тижня з двома вихідними днями, в тому числі і для позивачки.
Крім того, заявник вважає, що розмір витрат на правову допомогу в сумі 8 000 грн не відповідає критеріям розумності та витраченого часу адвокатом, зважаючи на малозначність справи.
На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу до суду подано не було.
Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 18.11.2021 апеляційна скарга АТ «Українська залізниця» була задоволена, рішення Ніжинського міськрайонного суду від 07.05.2021 скасовано.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відмовлено.
Повернуто АТ «Українська залізниця» судовий збір в сумі 3 783,60 грн, сплачений відповідно до платіжного доручення від 20.05.2021 при поданні апеляційної скарги.
Апеляційний суд виходив з того, що після оголошення ОСОБА_1 догани 29.07.2020, вона знову 30 та 31 липня 2021 року допустила порушення посадової інструкції щодо обліку робочого часу. Тому дійшов висновку, що відповідач з дотриманням норми пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України звільнив позивачку із займаної посади.
Постановою Верховного Суду від 09.06.2022 постанову Чернігівського апеляційного суду від 18.11.2021 було скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
За висновками суду касаційної інстанції, позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 не були належним чином повідомлені про розгляд справи судом апеляційної інстанції призначений на 18.11.2021, що є підставою для скасування судового рішення згідно ч. 4 ст. 401 ЦПК України.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 21.06.2022 справу прийнято до апеляційного провадження та призначено до розгляду з повідомленням учасників справи.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала у АТ «Українська залізниця» на посаді телефоніста ІІІ класу (2002 рік), а з 01.04.2003 - начальника телефонно-телеграфної станції Ніжинської дистанції сигналізації та зв'язку Південно-Західної залізниці, яка в подальшому змінила назву на ВП «НДСЗ» РФ «ПЗЗ» АТ «УЗ».
На підставі наказу №21/к від 29.07.2020 ОСОБА_1 за порушення трудової дисципліни, а саме за неправильне ведення табелів обліку робочого часу в період травень-червень 2021 року, оголошено догану (т. 1 а.с. 14-15).
З додатків №№ 3,4 до протоколу ШЧ-11/05-2020 від 04.08.2020 вбачається, що ОСОБА_1 допустила порушення трудових обов'язків при веденні табелів обліку робочого часу, а саме: оператору ОСОБА_3 за 30.07.2021 при графіку роботи у 6 годин у табелі зазначила 9 годин; оператору ОСОБА_4 за 31 липня 2021 року при графіку роботи у 11 годин у табелі зазначила 12 годин (т. 1 а.с. 105, 16).
Згідно наказу (розпорядження) начальника дистанції ВП «НДСЗ» РФ «ПЗЗ» АТ «УЗ» Павленка Ю.М. від 02.10.2020 №97/ос ОСОБА_1 була звільнена з посади начальника телефонно-телеграфної станції ВП «НДСЗ» РФ «ПЗЗ» АТ «УЗ» на підставі п.3 ст.40 КЗпП України (т. 1 а. с. 10).
Також судом встановлено, що ОСОБА_1 не була членом профспілкової організації, що підтверджується відповідними довідками (т. 1 а.с. 122, 124).
З матеріалів справи, а саме копії актів від 02.10.2020 убачається, що ОСОБА_1 відмовилась від отримання копії наказу про звільнення та трудової книжки (т. 1 а.с.77, 78, 83).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що безпосередньо звільненню позивача не передувало вчинення позивачем дисциплінарного проступку. Оскаржуваний ОСОБА_1 наказ (розпорядження) виробничого підрозділу «Ніжинська дистанція сигналізації та зв'язку» регіональної філії «Південно - Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» від 02.10.2020 №97/ос про її звільнення не містить жодних відомостей про вчинення нею після 29.07.2020 (дата оголошення догани) дисциплінарного проступку, а зазначені в ньому порушення стосуються періоду червень - липень 2020 року (21 та 24 липня).
З таким висновком місцевого суду не погоджується суд апеляційної інстанції, оскільки він не відповідає вимогам чинного законодавства та встановленим обставинам справи враховуючи наступне.
Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені у статтях 40, 41 КЗпП України.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Право на працю є основним конституційним правом громадян України.
Відповідно до статті 2 КЗпП України державою забезпечується право громадян України на працю, тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Стаття 21 КЗпП України закріплює рівність трудових прав громадян України.
Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.
Відповідно до положень статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.
Згідно пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарногота громадськогостягнення.
Відповідно до роз'яснень, наданих судам у пункті 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами та доповненнями), за передбаченими пунктом 3 статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України).
У пункті 22 вищевказаної Постанови роз'яснено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясовувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пункту 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов'язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов'язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.
Так, найпершою умовою для звільнення працівника за п. 3 ст. 40 КЗпП України є невиконання обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
При цьому роботодавець не вправі вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором (ст. 31 КЗпП), тому відмова працівника від виконання роботи, що не входить до кола його обов'язків, не є порушенням трудової дисципліни і, відповідно, такі дії не дають підстав для його звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України.
Зазвичай, у правилах внутрішнього трудового розпорядку містяться, зокрема, основні права та обов'язки працівників і роботодавця, вказується тривалість робочого дня і робочого тижня, початок і закінчення робочого дня, обідньої перерви, зазначається відповідальність працівників за порушення трудової дисципліни. Це зобов'язує працівників не лише просто виконувати свої трудові функції, а й дотримуватися встановленого режиму роботи, правил охорони праці, техніки безпеки тощо, оскільки їх систематичне порушення також може стати підставою для звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України.
Тобто, за правилами п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України порушення має стосуватися лише тих обов'язків, які є складовими трудової функції працівника за його трудовим договором чи випливають з ПВТР. Очевидно, що з відповідними правилами та обов'язками працівник має бути своєчасно та належно ознайомлений, оскільки, роботодавець не може ставити у вину працівникові та притягати його до дисциплінарної відповідальності у випадку невиконання обов'язків, які не обумовлені трудовим договором і про які працівник не був проінформований належним чином. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду уПостанові від 29.05.2019 у справі № 452/970/17.
Ще однією умовою звільнення за п.3 ст. 40 КЗпП України є наявність вини працівника (у формі умислу чи необережності).
Якщо ж поважні причини невиконання працівником його трудових функцій є, то, відповідно, вина його відсутня, а отже звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України проводити не можна.
Під систематичним невиконанням трудових обов'язків мається на увазі неодноразове здійснення працівником цих вчинків. А саме, для звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України необхідна наявність факту не першого, а повторного (тобто вдруге чи більше разів) здійснення працівником винного невиконання чи неналежного виконання своїх трудових обов'язків після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за вчинення таких дій раніше. Тобто працівник і раніше (до моменту вчинення проступку, за який його роботодавець звільнив за п. 3 ст. 40 КЗпП України) порушував трудову дисципліну, не виконував своїх посадових обов'язків, у результаті чого до нього застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
При цьому для дотримання порядку звільнення роботодавець повинен навести конкретні факти допущеного працівником невиконання обов'язків, зазначити, коли саме вони мали місце, які проступки вчинив працівник після застосування до нього попереднього стягнення та коли. Тобто необхідна саме наявність застосованого й такого, що не втратив юридичної сили стягнення, що передувало новому порушенню, а не просто фактична наявність сукупності застосованих заходів дисциплінарного стягнення (Постанова ВС від 27.02.2020 у справі № 266/7382/18).
Верховний Суд неодноразово висловлював свою позицію у справах за аналогічних обставин. Так у своїй постанові від 09.12.2021 у справі № 489/58/20 ним зроблено такий висновок: "Систематичним невиконанням обов'язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов'язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок".
Отже, для звільнення працівника на підставі п.3 ст. 40 КЗпП України, необхідна наявність таких умов, як протиправність дій або бездіяльність працівника, його вина та систематичність порушень.
При відсутності хоча б однієї з наведених підстав звільнення працівника буде незаконним.
За змістом закону, звільнення працівника за п.3 ст.40 КЗпП України є крайньою мірою, коли подальше залишення на роботі порушника трудової дисципліни суперечить інтересам установи. При визначенні наявності вини працівника в невиконанні або неналежному виконанні обов'язків, покладених на нього трудовим договором, правилами внутрішнього трудового розпорядку або посадовими інструкціями, необхідно враховувати об'єктивні причини.
Перевіряючи аргументи скарги, апеляційним судом встановлено, що згідно п. 5.32 Посадової інструкції начальника телефонно-телеграфної станції виробничого підрозділу «Ніжинська дистанція сигналізації та зв'язку» регіональної філії «Південно - Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» до обов'язків ОСОБА_1 входить оформлення первинної документації з обліку робочого часу працівників бригади; аналіз виробничої діяльності. Також спільно з бригадою визначає коефіцієнт трудової участі кожного працівника за підсумками роботи за місяць; надає необхідну звітністьу встановлені терміни (т. 1 а.с. 91-93).
Наказом начальника Ніжинської дистанції сигналізації та зв'язку виробничого підрозділу регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» № 21/к від 29.07.2020 ОСОБА_1 оголошена догана за порушення п. 2.1, 2.11, 4.1, 4.6 Додатку № 1 до Колективного договору дистанції «Правила внутрішнього розпорядку працівників Ніжинської дистанції сигналізації та зв'язку», а також п. 5.17, 5.23, 5.32 посадової інструкції начальника ТТС (т. а.с. 14-15). Згідно цього наказу порушення ОСОБА_1 були виявлені за період травень та червень 2020 року.
А згідно наказу (розпорядження) начальника Ніжинської дистанції сигналізації та зв'язку виробничого підрозділу регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» про припинення трудового договору (контракту № 97/ос від 02.10.2020 ОСОБА_1 звільнена із займаної посади начальника телефонно-телеграфної станції на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
За змістом зазначеного наказу підставами звільнення зазначено те, що ОСОБА_1 самовільно залишила нараду 21.07.2020, скликану розпорядженням по дистанції № 21 від 21.07.2020, чим порушила ст. 139 КЗпП України, п. 2.1 та 2.9 додатку 1 «Правила внутрішнього трудового розпорядку працівників Ніжинської дистанції сигналізації та зв'язку» до Колективного договору та п. 6 Загальних положень постанови Кабінету Міністрів України від 26.01.1993 № 55 (зі змінами) «Про дисципліну працівників залізничного транспорту». 24.07.2020 ОСОБА_1 відмовилася виконувати розпорядження заступника начальника ОСОБА_5 щодо усунення порушення у нормальній роботі автоматизованого робочого місця телефоністки, чим порушила ст. 139 КЗпП України, п. 5.1, 5.3 посадової інструкції. При перевірці первинних документів обліку робочого часу працівників телефонно-телеграфної станції за червень 2020 року та липень 2020 року було виявлено чисельні невідповідності між графіком, табелем та журналом обліку робочого часу, що свідчить про порушення ОСОБА_1 п. 5.32 посадової інструкції, за що згідно з п. 7.2 та 7.17 вона несе відповідальність. Підстава - наказ № 21/к від 29.07.2020 про оголошення догани за порушення трудової дисципліни, пояснення ОСОБА_1 від 30.09.2020, протокол ШЧ-11/10-2020 від 30.09.2020 (т. 1 а.с. 10).
Апеляційний суд враховує, що порушення ОСОБА_1 посадової інструкції у липні 2020 року підтверджується заявою ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 96), якою повідомлено про невідповідність, протоколом ШЧ-11/05-2020 від 04.08.2020 оперативної наради при начальнику Ніжинської дистанції сигналізації та зв'язку згідно з розпорядженням № 22 від 04.08.2020 з додатками (т. 1 а.с. 100-106), який містить дані щодо проведення звірки первинних документів обліку робочого часу по 3 операторах електрозв'язку ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , Додатком № 3 по п. 4 протоколу ШЧ-11/05-2020 від 04.08.2020, відповідно до якого підтвердженно розбіжності між графіком, табелем та журналом явки на роботу оператора електрозв'язку ОСОБА_3 за липень 2020 року (а.с. 105 т. 1), доповідної записки ОСОБА_7 щодо виявлених невідповідностей графіку, табелю та журналу обліку робочого часу працівників ТТС за липень (т. 1 а.с. 99).
Зокрема, було виявлено порушення ОСОБА_1 п. 5.32 посадової інструкції, а саме невідповідність даних графіка, табелю обліку робочого часу та записів в журналі явки на роботу працівнитків ТТС Ніжин за червень та липень 2020 року, що є порушенням п. 5.32 Посадової інструкції позивача.
Отже враховуючи, що ОСОБА_1 наказом № 21/к від 29.07.2020 оголошена догана, разом з тим, при здачі табелю за липень 2020 року, тобто вже після притягнення до відповідальності, нею було вчинено порушення, а саме допущена невідповідність графіку, табелю обліку, які були зафіксовані та підтверджуються наведеними доказами, які у належний спосіб позивачкою не спростовані належними та допустимими доказами, відсутні також і посилання позивача на наявність таких доказів, оскільки під час розгляду справи по суті позивачка на спростування встановлених обставин посилається лише на перебування на лікарняних під час проведення нарад, проте ніяким чином не спростовує порушення п. 5.32 посадової інструкції, які виявлені і зафіксовані.
Матеріалами справи підтверджується, що позивачці ОСОБА_1 було запропоновано надати письмові пояснення, у зв'язку з чим були призначені відповідні наради, проте позивачка на наради не з'являлась і письмові пояснення не надала.
Враховуючи викладене, оскільки звільненню передував наказ № 21/к від 29.07.2020 про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, та відповідно до наданих доказів підтверджено вчинення порушення, виявлені при здачі табелю обліку за липень 2020 року, що підтверджується даними протоколів оперативних нарад, доповідними записками, в яких зазначені причини притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, які підтверджують повторне порушення позивачем посадової інструкції вже після оголошення догани, тому суд першої інстанції прийшов до не правильного висновку про відсутність доказів на підтвердження наявності підстав для звільнення позивача за п. 3 ч.1 ст. 40 КЗпП України.
Суд першої інстанції, встановивши факт порушення трудових та посадових обов'язків позивачки, не взяв до уваги норму ч. 3 ст. 139 КЗпП України і попередні факти притягнення її до дисциплінарної відповідальності, а також не врахував встановлених обставин, а саме неналежне виконання трудових обов'язків начальником телефонно-телеграфної станції Ніжин ОСОБА_1 та систематичне порушення нею трудової дисципліни.
Встановивши, що позивачка не виконувала без поважних причин обов'язки, покладені на неї трудовим договором, правилами внутрішнього трудового розпорядку та посадовою інструкцією, що підтверджується наданими відповідачем доказами й не спростовано нею, врахувавши, що до ОСОБА_1 раніше застосовувалося дисциплінарні стягнення за невиконання трудових обов'язків, апеляційний суд дійшов висновку, що звільнення позивачки відбулося з дотриманням закону, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та поновлення її на роботі.
Оскільки, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для визнання незаконним і скасування наказу про звільнення позивача з роботи, отже у задоволенні заявлених нею позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, які являються похідними від зазначених вище позовних вимог, також слід відмовити.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене внаслідок невідповідності висновків обставинам справи, порушенням норм процесуального права, і як наслідок неправильним застосуванням норм матеріального права, в силу вимог ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 376 ч. 1 п. 4, 381-384, 389,390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити.
Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 07 травня 2021 року скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту.
Повний текст судового рішення складено 15.09.2022.
Головуючий Судді :