іменем України
14 вересня 2022 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 751/9102/21
Головуючий у першій інстанції - Павлов В.Г.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/733/22
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:
головуючого-судді: Онищенко О.І.
суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.
секретар:Патук А.А.
Позивач: ОСОБА_1
Відповідачі: Міністерство юстиції України, Департамент соціальної політики Чернігівської міської ради, Державна казначейська служба України
Особи, яка подали апеляційні скарги: ОСОБА_1 , Міністерство юстиції України, Державна казначейська служба України
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24 травня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди (суддя Павлов В.Г.), ухвалене об 08 год. 02 хв. 24.05.2022 у м. Чернігові,
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди. Позов мотивовано тим, що постановою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 30.11.2010 зобов'язано управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м. Чернігові ради здійснити перерахунок та виплатити допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до статті 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» з 28.05.2010, з урахуванням сум, які були виплачені. У зв'язку з незаконними діями та бездіяльністю органів влади, пов'язаними з тривалим невиконанням зазначеного судового рішення позивачці заподіяна моральна шкода, яка виразились у її психоемоційних стражданнях. Просила стягнути з Державного бюджету України 500 000,00 грн, також, просила вирішити питання розподілу судових витрат, понесених на правничу допомогу адвоката.
Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24 травня 2022 року позов ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто на користь позивачки у відшкодування моральної шкоди за рахунок Державного бюджету України 50 000,00 грн шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з загальних засад розумності, справедливості, пропорційності, та врахував тривалість невиконання судового рішення, соціальне становище позивача, категорію виплати, глибину душевних страждань, втрату звичайного способу життя та обсяг вжитих заходів, спрямованих на примушування органів державної влади до повного виконання рішення суду, а тому прийшов до висновку про стягнення на користь позивачки моральної шкоди в розмірі 50000 грн. При цьому зазначивши, що ОСОБА_1 не доведено заподіяння їй моральної шкоди на суму 500000 грн. Держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави. Державна казначейська служба України є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, яка зокрема здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відмовляючи у стягненні витрат, понесених на правничу допомогу, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не надала суду детального розрахунку витрат та опису робіт, виконаних адвокатом.
В апеляційній скарзі Міністерство юстиції України просить скасувати рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову у позові. Скарга мотивована тим, що спір щодо тривалого невиконання судового рішення національного суду вже був вирішений Європейським судом з прав людини і позивачці було виплачено 1 000,00 євро у відшкодування моральної шкоди, а отже питання компенсації щодо тривалого невиконання судового рішення вже було предметом судового захисту. Посилається на те, що в період часу з 01.06.2016 року до набрання чинності рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.06.2020 року у справі № 825/1681/16, рішення Європейського суду вважалось таким, що виконано в установленому законом порядку, а постанова про закінчення виконавчого провадження від 29.08.2-16 року була чинною. Вказані обставини підтверджувались судовими рішеннями у справі № 825/1681/16, які були чинні до моменту їх перегляду судом касаційної інстанції, а отже у зазначений період були відсутні законні підстави для перерахування позивачеві іншої суми допомоги по догляду за дитиною, а ніж та, що була нарахована Управлінням праці та соціального захисту населення за період з 28.05.2010 року по 30.11.2010 року. Крім того, суд не звернув увагу на ту обставину, що після скасування постанови виконавця про закінчення виконавчого провадження, виконавче провадження відновлюється. В матеріалах справи відсутні докази одержання виконавцем рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.06.2020 року ухваленому у справі № 825/1681/16, а відтак на думку Міністерства юстиції України, позивач передчасно стверджує про не вчинення виконавчих дій на виконання рішення Європейського суду в частині виконання в повному обсязі рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 30.11.2010 року у справі № 2-А/2614/10 та виплати допомоги по догляду за дитиною за період з 28.05.2010 року по 31.06.2011 року у розмірі 8789.19 грн. У справі відсутні судові рішення, відповідно до яких дії (бездіяльність) державного виконавця при виконанні рішення Європейського суду визнані протиправними. Не доведено і факту завдання моральної шкоди діями Міністерства юстиції України, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправними діями, вини цієї особи у заподіянні шкоди, адже, саме на Департамент соціальної політики Чернігівської міської ради покладено обов'язок здійснити нарахування і виплату позивачці допомоги і тому, ця особа у даній справі є єдиним належним відповідачем. На час розгляду справи у суді Департаментом соціальної політики Чернігівської міської ради проведено третій розрахунок заборгованості, який по сумі відрізняється від попередніх, а отже існує імовірність невиконання судового рішення в цілому у майбутньому. Розмір моральної шкоди позивачем не доведено і жодним чином не обґрунтовано. Будь-які розрахунки та докази ним також не надані в суді першої інстанції.
В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України просить скасувати рішення і ухвалити нове, яким відмовити позивачці у задоволенні позову у повному обсязі. Скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов невірного правового висновку, що стягнув з Державного бюджету України шкоду, адже орган місцевого самоврядування самостійно відповідає за свою бездіяльність, а шкода відшкодовується за рахунок місцевого бюджету. Державна казначейська служба України констатує, що позивачка не дотрималась вимог Закону України « Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, відповідно до яких виконавчий документ подається до органів виконавчої служби за місцезнаходженням боржника для проведення їх обліку, інвентаризації заборгованості та подальшої передачі до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів для погашення заборгованості. Також Державна казначейська служба України зазначає, що суд першої інстанції не встановив причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи, яка має відповідати та завданою шкодою, не дотримався вимог розумності і справедливості при визначенні розміру моральної шкоди.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог і ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги у повному обсязі, стягнувши на її користь з Державного бюджету України 500 000,00 грн, вирішити питання про розподіл судових витрат, стягнувши на її користь витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції в розмірі 15 000,00 грн та у суді апеляційної інстанції в розмірі 10 000,00 грн. Скарга мотивована тим, що визначений судом розмір моральної шкоди є замалим в порівнянні з завданими державними органами моральними стражданнями, оскільки, рішення Європейського суду з прав людини залишається невиконаним у повному обсязі. Не звернув увагу суд і на той факт, що адвокатом Кутуковим С.О. були виконані усі передбачені договором про правому допомогу дії та надані послуги, в тому числі, він безпосередньо брав участь у судовому засіданні. До позовної заяви була надана не тільки квитанція про оплату послуг адвоката, але й договір про правову допомогу, де були описані усі послуги, які має надати адвокат.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Державна казначейська служба України просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що шкода має відшкодовуватися за рахунок коштів місцевого бюджету, адже, держава не відповідає за зобов'язаннями територіальних громад. Не було з'ясовано судом, чи дійсно позивачці заподіяні моральні страждання, в чому вони полягали, не досліджено характеру немайнових втрат. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, то позивачка не надала суду детальний розрахунок та опис виконаних робіт адвокатом Кутуковим С.О.
У відзиві на апеляційну скаргу Державної казначейської служби України Кутукова Н.В. посилається на те, що судовими рішеннями були встановлені обставини порушення прав позивачки, тому, окремому доказуванню вони не підлягають. Такі порушення прав рішеннями та бездіяльністю посадових осіб органів державної влади змушували докладати зайвих зусиль, позивачка постійно перебувала у напруженому і психоемоційному стані, що і призвело до заподіяння їй моральної шкоди. Також до цього часу державою Україна не забезпечено повне виконання рішення Європейського суду з прав людини в частині виконання постанови Новозаводського районного суду м. Чернігова від 30.11.2010 і Міністерство юстиції України не вживає ніяких заходів для усунення встановлених судами порушень.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.
Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 1 ст. 368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції частково не відповідає, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що постановою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 30.11.2010 у справі № 2-А-2614/10 визнані неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м. Чернігові ради по виплаті ОСОБА_1 допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі меншому, ніж передбачено ст. 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням». Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м. Чернігові ради здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 допомогу по догляду за дитиною з 28.05.2010, з урахуванням сум, які були виплачені. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2011 вказана постанова суду залишена без змін (а. с. 11-15).
Постановою старшого державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень ВДВС ГУЮ у Чернігівській області від 25.06.2011 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа у справі № 2-А-2614/10 (а. с. 16-17).
30.11.2012 постановою Новозаводського районного суду м. Чернігова у справі № 2-А-2614/10 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання протиправної бездіяльності щодо невиконання рішення суду, проте, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2014 постанова суду першої інстанції була скасована та прийнята нова, якою вимоги заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду задоволені частково, визнано протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м. Чернігові ради щодо невиконання постанови Новозаводського районного суду м. Чернігова від 30.11.2010 по справі № 2-А-2614/10 (а. с. 22-28).
30.12.2011 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Чернігівській області прийнята постанова про повернення виконавчого документа на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» (а. с. 29).
26.04.2012 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Чернігівській області прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 2-А-2614/10 (а. с. 30).
15.06.2012 старшим державним виконавцем прийнята постанова про закінчення виконавчого провадження відповідно до ч. 3 ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження» (а. с. 31-32).
Постановою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 18.07.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2012, у справі № 2515/8605/2012 визнано незаконною та скасовано постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Чернігівській області від 15.06.2012 про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 2-А-2614/10, виданого Новозаводським районним судом м. Чернігова. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.05.2014 зазначені судові рішення залишені в силі (а. с. 33-38).
20.11.2012 постановою старшого державного виконавця відновлено виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-А-2614/10 (а. с. 39), а постановою від 29.12.2012 виконавче провадження закінчено згідно з ч. 3 ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження» (а. с. 39-40).
04.02.2013 Новозаводський районний суд м. Чернігова у справі № 751/615/13-а визнав протиправною бездіяльність старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Чернігівській області щодо невжиття до боржника - УПСЗН Новозаводської районної у м. Чернігові ради заходів, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», для виконання рішення суду, ухваленого на користь ОСОБА_1 (а. с. 41-43).
Постановою старшого державного виконавця від 20.08.2015 виконавче провадження відновлено (а. с. 45).
У травні 2013 року ОСОБА_1 звернулась до ЄСПЛ із заявою про надміру тривале невиконання Україною рішення національного суду - постанови Новозаводського районного суду м. Чернігова від 30.11.2010 і 03.12.2015 П'ята секція Європейського суду з прав людини прийняла рішення про зобов'язання Уряду України виплатити позивачці 1 000,00 євро розумної сатисфакції за тривале невиконання рішення національного суду, що має бути вчинено протягом трьох місяців з дати ухвалення такого рішення (а. с. 54-66).
На виконання рішення Європейського суду з прав людини 15.02.2016 державним виконавцем було відкрито виконавче провадження, після чого, платіжним дорученням Міністерства юстиції України від 26.02.2016 № 991 позивачці були перераховані кошти в розмірі 1 000,00 євро (а. с. 67-68, 69).
Постановою державного виконавця від 29.08.2016 виконавче провадження з виконання рішення ЄСПЛ закінчено (а. с. 76-77).
З метою забезпечення виконання рішення ЄСПЛ в частині виконання постанови Новозаводського районного суду м. Чернігова від 30.11.2010 державний виконавець звертався з відповідною вимогою до Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м. Чернігові ради та Департаменту фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Міністерства юстиції України (а. с. 70-73), на що УПСЗН повідомило, що розрахунок виплати по догляду за дитиною склав 3 956,19 грн (а. с. 74-75).
Платіжним дорученням Міністерства юстиції України від 01.08.2016 № 2971 ОСОБА_1 перерахована вказана сума заборгованості.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.06.2020, яке набрало законної сили, постанова державного виконавця від 29.08.2016 визнана протиправною та скасована (а. с. 90-92). Даним рішенням констатовано , що рішення Європейського суду з прав людини виконано лише в частині виплати ОСОБА_1 1000 євро, в той час як рішення національного суду виконано не в повному обсязі, оскільки відповідно до розрахунку допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, що був зроблений Управлінням праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м. Чернігові ради на виконання рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова, за період з 28.05.2010 року по 31.06.2011 рік, її розмір склав 8789,19 грн. Розрахунок допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ОСОБА_1 на виконання рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова з 28.05.2010 року по 31.06.2011 рік в сумі 3956,19 не є належним доказом виконання судового рішення.
Також, із матеріалів справи вбачається, що згідно з перерахунком допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ОСОБА_1 на виконання постанови суду від 30.11.2010 за період з 28.05.2010 по 07.04.2013 сума до виплати становить 25 227,66 грн (а. с. 143). Зазначена сума вказана без врахування здійснених виплат.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 56 Конституції України закріплено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до підпунктів 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та моральної (немайнової) шкоди.
Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 вказувала, що визнані та захищені постановою Новозаводського районного суду міста Чернігова від 30.11.2010 року у адміністративнеій справі № 2А-2614/10 права позивачки до цього часу, більше 10 років, Державою Україна не відновлені у повному обсязі в результаті чого їй заподіяно моральну шкоду, яку вона просить стягнути.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення. Ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Статтею 1174 ЦК України визначено, що шкода завдана фізичній особі незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю посадової особи або службової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цієї особи.
Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що Міністерство юстиції України у спірних правовідносинах є уповноваженим органом державного управління, воно має обов'язок компенсувати завдану позивачеві шкоду за наявності усіх складових цивільно-правової відповідальності, крім вини Міністерства України у заподіянні шкоди, з урахуванням положень статті 1173 ЦК України.
З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, наявності у цивільному праві презумпції завдавача шкоди, саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності його вини у завданні шкоди.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Під час розгляду справи судом встановлено наявність преюдиційного судового рішення, яким встановлено протиправність дій головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у зв'язку із неповним виконанням рішення Європейського суду з прав людини в частині повного виконання рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова 30.11.2010 року у справі № 2-А-2614/10. Цим же рішенням констатовано що наданий Управлінням праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м. Чернігові ради розрахунок допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ОСОБА_1 на виконання рішення Новозаводського районного суду за період з 28.05.2010 року по 30.11.2010 року в сумі 3956,19 грн не є належним доказом у справі.
У судовому засіданні апеляційного суду представник Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради, яке є правонаступником Управлінням праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м. Чернігові ради, пояснювала, суду що надаючи розрахунок заборгованості по виплаті допомоги ОСОБА_1 управіління виходило з періоду в шість місяців щодо нарахування виплати, оскільки на той час був такий підхід у нарахуванні. З даного приводу були судові спори.
Право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», п. 40). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі «Immobiliare Saffi» проти Італії», заява № 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).
Проблема невиконання остаточних рішень проти держави розглядалась у пілотному рішенні Європейського суду з прав людини проти України у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (рішення від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04), а також у ряді інших справ проти України, які також розглядались на основі усталеної практики Європейського суду з прав людини з цього питання. У пункті 53 цього рішення ЄСПЛ зауважив, що саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (рішення у справі «Войтенко проти України» від 29 червня 2004 року, заява № 18966/02; у справі «Ромашов проти України» від 27 липня 2004 року, заява № 67534/01; у справі «Дубенко проти України» від 11 січня 2005 року, заява № 74221/01; у справі «Козачек проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 29508/04).
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному і вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» від 26 квітня 2005 року, заява № 29439/02; у справі «Крищук проти України» від 19 лютого 2009 року, заява № 1811/06).
Європейський суд з прав людини, розглядаючи питання наявності ефективних засобів юридичного захисту щодо скарг на тривале невиконання судових рішень, наголосив, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу № 1 (п. 53 рішення ЄСПЛ у справі «Войтенко проти України» від 29 червня 2004 року, заява № 18966/02).
Забезпечення адекватного та достатнього відшкодування за невиконання або несвоєчасне виконання рішень національних судів є прямим обов'язком держави. При цьому держава, запровадивши компенсаторний засіб юридичного захисту, має подбати про те, щоб такий засіб не вважався неефективним.
Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди в разі надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.
Отже доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби щодо недоведеності позивачкою причинно-наслідкового зв'язку між діями на наслідками заподіяння шкоди не заслуговують на увагу.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що внаслідок незаконних дій посадових осіб Міністерства юстиції України, які виразились у неповному невиконанні рішень судів та порушення вже захищеного судом права позивача на отримання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі визначеному відповідно до ст. 43 Закону України « Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», внаслідок неодноразових звернень позивача до усіх можливих інстанцій, органів державної влади та отримання ОСОБА_1 формальних відписок, остання зазнала моральних страждань, що призвело до порушення звичайного, нормального способу її життя у зв'язку із тривалим неотриманням коштів, відстоювання свої порушених прав протягом тривалого часу.
Посилання у апеляційних скаргах Міністерства юстиції України та Державної казначейської служби України на те, що Державна казначейська служба України не несе обов'язку з відшкодування шкоди, оскільки в даному випадку шкода завдана незаконними діями Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради, а тому така шкода має бути відшкодована не з Держави Україна, а відповідним органом місцевого самоврядування також не заслуговують на увагу також є необгрунтованими виходячи з вище зазначеного.
Також не може бути підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції не розмежування вини кожного з відповідачів пов'язаної з тривалим невиконанням судового рішення, оскільки неповне невиконання рішення було спричино формальним підходом до його виконання посадових осіб.
Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди у сумі 50000 грн на користь позивача та вважає, що такий розмір відповідає принципам розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням дискреційних повноважень та практики ЄСПЛ.
Посилання Міністерства юстиції України у апеляційній скарзі на те, що позивачем не доведено факту дії або бездіяльності Міністерства юстиції України щодо спричинення моральної шкоди, є безпідставними, оскільки вказані обставини встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Таким чином, належним відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі є відповідний орган Казначейської служби (який відповідно до законодавства є органом, який здійснює списання коштів з державного бюджету) та орган, дії якого призвели до завдання позивачу шкоди.
Вирішуючи питання законності прийнятого судом першої інстанції рішення в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів апеляційної інстанції враховує наступне:
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, надано договір на надання правової (правничої) допомоги та послуг адвоката від 31 грудня 2020 року ( а.с.98 т.1), квитанцію про прийняту плату за надані послуги від 6 грудня 2021 року ( т.1а.с. 99), ордер № 1020570 ( а.с. 100)
Відповідно з розділом V п. 5.1.1 договору на надання правової ( правничої) допомоги та послуг адвоката від 31 грудня 2020 року передбачено порядок оплати правової допомоги адвоката за участь та представництво у суді першої інстанції, в тому числі складання позовної заяви з пред'явленням її у суді, та визнгачено розмір гонорару - 15000 грн.
Так, адвокатом Кутуковим С. О. на виконання умов вище зазначеного договору подано позовну заяву та здійснено представництво інтересів ОСОБА_1 у судових засіданнях які відбулись: 30.12.2021 року тривалістю 14 хвилин , 16.02.2022 року тривалістю 12 хвилин та 23.05.2022 року тривалістю 37 хвилин. ( т. 1 а.с. 148, 163,179-180)
У відзиві на позовну заяву, Міністерством юстиції України, заперечувався факт доведеності понесених витрат позивачкою на надання правничої допомоги, оскільки відсутній детальний розрахунок таких витрат. Також звертали увагу суду на критерії реальності адвокатських витрат ( встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У відзиві на апеляційну скаргу Державна казначейська служба України заперечувала розмір понесених витрат на професійну правову допомогу надану позивачу та просили відмовити у їх стягнені у зв'язку з їх недоведеністю.
Колегія суддів апеляційного суду дослідивши надані позивачкою докази на підтвердження понесених нею сум судових витрат на правову допомогу приходить до висновку про обґрунтованість таких вимог, оскільки сторони договору у тексті договору обумовили послуги які будуть надаватись та плату за їх надання. На підтвердження виконання умов договору надано відповідну квитанцію про прийняття оплати, подана позовна заява, яка є предметом розгляду та вирішення у даній справі, журнали судових засідань свідчать про час витрачений адвокатом на представництво інтересів позивачки у суді.
Відповідно до частини п'ятої ст. 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Вирішуючи питання розміру витрат на правничу допомогу, колегія суддів враховує складність справи, час витрачений на участь у судових засіданнях суду першої та апеляційної інстанції представника позивача, а також пропорційність суми до задоволених вимог позивачки та клопотання відповідачів, приходить до висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 1500 грн витрат на професійну правничу допомогу, яку їй було надано під час слухання судом справи.
Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню в частині відмови у стягненні витрат на правову допомогу з постановленням нового рішення в цій частині.
Керуючись ст.ст. 141, 258, 263, 374, 376 ч.1 п.4, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційні скарги Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24 травня 2022 року скасувати в частині відмови у стягненні витрат на правову допомогу.
Стягнути з Міністерства юстиції України (місцезнаходження: 01001, м.Київ, вул.Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622), Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради (місцезнаходження: 14017, м.Чернігів, вул.Івана Мазепи, 19, код ЄДРПОУ 43649464), на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі по 750 грн з кожного.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: Судді: