іменем України
13 вересня 2022 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 742/1144/18
Головуючий у першій інстанції - Циганко М. О.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/770/22
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Висоцької Н.В.
суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.,
із секретарем - Шкарупою Ю.В.,
учасники справи: заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи - заступник начальника Прилуцького міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Ярущенко М.І., ОСОБА_2 ,
розглянувши судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 15 червня 2022 року (місце ухвалення - м. Прилуки) у справі за заявою ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон,
В листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, встановленого ухвалою Прилуцького міськрайонного суду від 14.05.2020. В обґрунтування посилається на те, що ухвалою від 14.05.2020 було задоволено подання заступника начальника Прилуцького міськрайонного відділу ДВС Північно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) та тимчасово обмежено йому у праві виїзду за межі України. Вважає, що таке обмеження у праві виїзду за кордон позбавляє його працевлаштуватись за кордоном, оскільки працевлаштуватися в Україні через економічну нестабільність складно і він бажає працевлаштуватися за її межами.
Зазначає, що з моменту винесення ухвали про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України жодних грошових коштів ним сплачено не було і лише після інформування про існування виконавчого провадження він добровільно почав погашати заборгованість.
Наголошує, що позиція попередніх судових рішень про можливість скасування обмеження у праві виїзду за межі України лише після погашення боргу боржником суперечить ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції, оскільки існування боргу не може виправдовувати потребу в обмеженні протягом тривалого періоду.
Як вказує заявник, в матеріалах виконавчого провадження відсутні докази щодо намірів ухилення від виконання судових рішень, а факт не виконання в добровільному порядку рішень не може вважатись ухиленням від виконання чи перешкоджання в їх виконанні.
Крім того, заявник наголошує, що скасування такого обмеження не перешкоджає повторному зверненню державного виконавця з аналогічним поданням у разі виникнення нових обставин, що обґрунтовують необхідність тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду від 15.06.2022 в задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження особи у праві виїзду за кордон, відмовлено.
В обґрунтування вказаної ухвали суд послався на те, що можливість боржника в будь-який момент виїхати за межі України може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення (зокрема виконавцю буде неможливо провести виконавчі дії по виконанню даного рішення без участі боржника), отже встановлений судом такий захід, як тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон громадянина України ОСОБА_1 до виконання ним зобов'язань за виконавчим провадженням виконавчим листом № 742/586/18 від 22.05.2018, є виправданим та пропорційним та забезпечить реальне виконання рішення суду, що призведе до поновлення прав стягувача. Також за висновком суду, заявником не надано жодних доказів, що останній намагався знайти роботу на території України та не задовільний фінансовий стан, що позбавляє його можливості виплачувати борг.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Прилуцького міськрайонного суду від 15.06.2022 та скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду його за межі України до виконання зобов'язань за виконавчим провадженням № 57086639 про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 за договором позики від 11.11.2017 грошових коштів у розмірі 3000 доларів США, що становить 78443,89 грн, 779,40 грн судового збору та 7600 грн витрат на правову допомогу за виконавчим листом, виданим Прилуцьким міськрайонним судом 21.08.2018 у справі № 742/1144/18, що вжиті ухвалою Прилуцького міськрайонного суду від 14.05.2020.
За доводами скарги, судом ухвала постановлена на підставі неповного з'ясування та недоведеності всіх обставин, що мають істотне значення для справи, а також з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Заявник вказує, що законом встановлено можливість лише тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов'язань, а при ухиленні боржника від їх виконання. Право державного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України виникає лише у випадку доведення фактів умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов'язань. Сам факт не виконання в добровільному порядку рішень не може вважатись ухиленням від виконання чи перешкоджання в їх виконанні.
У скарзі заявник посилається на те, що безперервне обмеження його у праві виїзду за межі України триває з 14.05.2020 по 15.06.2022 і становить 762 дні і вважає, що тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, може вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник посилається на практику Європейського суду з прав людини та Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод.
Заявник посилається, що позиція попередніх судових рішень про можливість скасування обмеження у праві виїзду за межі України лише після погашення боргу боржником суперечить ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції, оскільки існування боргу не може виправдовувати потребу в обмеженні протягом тривалого часу.
На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу до суду учасниками справи подано не було.
Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
В судове засідання 13.09.2022 учасники справи не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини своєї неявки апеляційний суд не повідомили.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явилися в судове засідання.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, оскільки всі особи, що беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились.
Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що заочним рішенням Прилуцького міськрайонного суду від 22.05.2018 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за договором позики від 11.11.2017 грошові кошти у розмірі 3000 доларів США, що згідно курсу Національного банку України, станом на 22.05.2018 становить 78443 грн 89 коп., 779 грн 40 коп. судового збору та 7600 грн витрат на правову допомогу.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 26.12.2018 в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовлено, заочне рішення Прилуцького міськрайонного суду від 22.05.2018 залишено без змін.
21.08.2018 Прилуцьким міськрайонним судом видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за договором позики від 11.11.2017 грошові кошти в розмірі 3000 доларів США, що згідно курсу Національного банку України, станом на 22.05.2018 становить 78443 грн 89 коп., 779 грн 40 коп. судового збору та 7600 грн витрат на правову допомогу.
В рамках виконання заочного рішення Прилуцького міськрайонного суду від 22.05.2018 державним виконавцем 31.08.2018 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №57086639 за вказаним виконавчим листом.
Крім того, судом також встановлено, що на виконанні у Прилуцькому міськрайонному відділі державної виконавчої служби перебуває виконавче провадження №57121143 по виконанню судового наказу №927/351/18 від 21.08.2018, виданого Господарським судом Чернігівської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Альтернативні конструкції» 312154 грн збитків, судового збору 4682 грн 31 коп. та 10000 грн витрат на правничу допомогу адвоката, а всього 326836 грн 31 коп.
При виконанні вказаного судового рішення було накладено арешт та передано на реалізацію нерухоме майно - 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями загальною площею 159,6 м.кв. за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно повідомлення ДП «Сетам» майно, передане на реалізацію, не реалізоване у зв'язку з відсутністю купівельного попиту. Прилюдні торги не відбулися. Вказане майно знято з продажу.
Відповідно до акту передачі майна стягувачу від 10.04.2020 в рахунок боргу ТОВ «Альтернативні конструкції» отримало 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями загальною площею 159,6 м.кв. за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно довідки Прилуцького міського відділу Управління державної міграційної служби України в Чернігівській області ДМС України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно обліків Прилуцького МВ УДМС України в Чернігівській області документувався паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , виданий органом 7426 від 19.02.2016 терміном дії до 19.02.2026.
За матеріалами справи, 12.05.2020 державний виконавець звернувся з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 .
Так, ухвалою Прилуцького міськрайонного суду від 14.05.2020 тимчасово обмежено ОСОБА_1 право виїзду за межі України без вилучення паспорта громадянина України до виконання зобов'язань за виконавчим провадженням №57086639 про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 за договором позики від 11.11.2017 грошових коштів в розмірі 3000 доларів США, що згідно курсу Національного банку України, станом на 22 травня 2018 року становить 78443 грн 89 коп., 779 грн 40 коп. судового збору та 7600 грн витрат на правову допомогу.
Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду від 27.05.2021 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування ухвали Прилуцького міськрайонного суду від 14.05.2020 про тимчасове обмеження ОСОБА_1 права виїзду за межі України без вилучення паспорта громадянина України, відмовлено.
02.06.2021 ОСОБА_1 повторно звернувся із заявою про скасування ухвали Прилуцького міськрайонного суду від 14.05.2020 про тимчасове обмеження права виїзду за межі України без вилучення паспорта громадянина України.
Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду від 10.06.2021 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування ухвали Прилуцького міськрайонного суду від 14.05.2020 про тимчасове обмеження ОСОБА_1 права виїзду за межі України без вилучення паспорта громадянина України, відмовлено.
24.11.2021 ОСОБА_1 втретє звернувся із заявою про скасування Прилуцького міськрайонного суду від 14.05.2020 тимчасового обмеження права виїзду за межі України без вилучення паспорта громадянина України.
Як убачається з матеріалів справи, а саме копії закордонного паспорту, належного ОСОБА_1 , останній починаючи з 2018 року по 2021 рік регулярно перетинав кордон України та має візу республіка Польща.
Згідно квитанції № 1013765941 від 31.05.2021 ОСОБА_1 сплатив одноразово 3000 грн боргу в рамках виконавчого провадження №65615412.
Відмовляючи в задоволенні заяви про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, суд першої інстанції виходив з того, що можливість боржника в будь-який момент виїхати за межі України може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення (зокрема виконавцю буде неможливо провести виконавчі дії по виконанню даного рішення без участі боржника), відтак встановлений судом такий захід, як тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон громадянина України ОСОБА_1 до виконання ним зобов'язань за виконавчим провадженням виконавчим листом № 742/586/18 від 22.05.2018, є виправданим та пропорційним та забезпечить реальне виконання рішення суду, що призведе до поновлення прав стягувача. Також за висновком суду, заявником не надано жодних доказів, що останній намагався знайти роботу на території України та не задовільний фінансовий стан, що позбавляє його можливості виплачувати борг.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується суд апеляційної інстанції, враховуючи наступне.
Право громадян України на пересування, в тому числі і залишення території України, закріплено у ст. 33 Конституції України. У той же час Конституція України передбачає можливість обмеження наданих громадянинові прав у випадках, що не заборонені законом.
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України регулює Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України». Статтею 6 зазначеного закону встановлені підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України. Так, право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадку, зокрема, коли громадянин ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
Відповідно частини 1 статті 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.
Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні (частина 3 статті 441 ЦПК України).
Згідно частини 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
У відповідності до пункту 18 частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
Разом з тим, згідно частин 5-7 статті 441 ЦПК України суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.
Суд розглядає заяву про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням сторін та інших заінтересованих осіб за обов'язкової участі державного (приватного) виконавця.
За результатами розгляду заяви про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України постановляється ухвала, яка може бути оскаржена.
Згідно частини 8 статті 441 ЦПК України відмова у скасуванні тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України не перешкоджає повторному зверненню з такою самою заявою у разі виникнення нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України.
Перевіряючи аргументи скарги, апеляційним судом встановлено, що боржником рішення суду не виконується. Боржником не надано ні суду першої інстанції, ні апеляційному інстанції суду належних і допустимих документальних доказів на підтвердження неможливості працевлаштуватись на території України без виїзду за її межі. Також не надано і доказів виконання рішення суду та наявності підстав скасування обмеження у праві виїзду за межі України.
Разом із цим, апеляційний суд враховує і значну суму заборгованості за рішенням суду у розмірі 78443,89 грн та відсутність позитивної тенденції відносно її погашення, оскільки боржник здійснює погашення та відповідно подає заяву про скасування одноразово перед черговим зверненням до суд, з метою створення перед зверненням тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України, що не свідчить про наявність підстав для задоволення поданої заяви боржником.
У сенсі положень частини 1 статті 441 ЦПК України застосоване судом тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України є заходом забезпечення виконання судового рішення, з огляду на що наявність невиконаного зобов'язання (невиконаного судового рішення) має наслідком відсутність підстав для скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд. Також у справі «Горнсбі проти Греції» Європейський суд з прав людини зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду.
У справі «Soering vs UK» від 7 липня 1989 року Європейський суд з прав людини визначив, що Конвенція як основоположний правовий акт, що підтверджує, забезпечує та надає захист прав людини, визначає, що її гарантії мають бути реальними та дієвими. Також, будь-яке тлумачення гарантованих прав та свобод, повинно відповідати загальним положенням Конвенції, метою якої є забезпечення і сталий розвиток цінностей демократичного суспільства. Тобто, на державі лежить безпосередній обов'язок дотримуватися прав та свобод особи і забезпечувати своєчасне та в повному обсязі виконання судових рішень, що набрали законної сили. Виконання будь-якого рішення суду є обов'язковою стадією процесу правосуддя, і як наслідок, повинна відповідати вимогам ст. 6 Конвенції.
З урахуванням наведеного, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування ухвали про обмеження виїзду за межі України та скасування тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, та не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині ухвали суду першої інстанції
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення суду - без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 15 червня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складений 15.09.2022.
Головуючий Судді: