Справа №950/680/22 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/1199/22 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Умисне вбивство
Іменем України
09 вересня 2022 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми кримінальне провадження № 950/680/22 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Лебединського районного суду Сумської області від 06.09.2022 про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою,
установила:
В поданій апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора та застосувати відносно ОСОБА_7 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, оскільки суд вмотивував своє рішення тим, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років, і ризики, які стали підставою для обрання такого запобіжного заходу продовжують існувати. Обґрунтованість обвинувачення за ч. 1 ст. 115 КК відсутня і в діях ОСОБА_7 вбачається склад злочину, передбаченого ст. 118 КК, а жоден із зазначених у клопотанні ризиків не має ніяких підтверджень. Стан здоров'я ОСОБА_7 під час перебування під вартою значною мірою погіршився, тому судом не в повній мірі були враховані пом'якшуючі обставини.
В провадженні Лебединського районного суду Сумської області перебуває кримінальне провадження відносно ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 115 КК, під час судового розгляду якого прокурором подано клопотання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення застави, у зв'язку з наявністю ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК.
Ухвалою Лебединського районного суду Сумської області від 06.09.2022 продовжений обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою до 24:00 04.11.2022 включно. Своє рішення суд першої інстанції умотивував наявністю ризиків переховування від суду, приховування або спотворення речі чи документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, впливу на потерпілу та свідків, вчинення іншого кримінального правопорушення, а також недостатністю застосування більш м'яких запобіжних заходів, оскільки вони не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Оскільки учасники судового провадження належним чином повідомлені про час і місце апеляційного розгляду, в судове засідання не з'явились, від прокурора ОСОБА_9 надійшла письмова заява з проханням слухати справу без її участі, від інших учасників процесу особистих клопотань про розгляд апеляційної скарги за їх участю до суду не надходили, тому колегія суддів вважає за можливе здійснити апеляційний розгляд за відсутності сторін та без фіксації судового засідання технічними засобами, що узгоджується із ч. 4 ст. 107, ч. 4 ст. 405 і ч. 4 ст. 422-1 КПК.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вказана вище апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає з таких підстав.
Завданнями кримінального провадження, крім іншого, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК).
Зокрема, відповідно ст. 404 КПК, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, а згідно ст. 177 цього Кодексу підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Відповідно ч. 1 ст. 331 КПК, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого, а згідно ч. 2 цієї статті вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою продовжує дію запобіжного заходу на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу (ч. 3 ст. 331 КПК).
Ухваливши рішення щодо продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про залишення обвинуваченого під вартою, а не застосування до нього будь-якого іншого запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі, оскільки при вирішенні цього питання у повній мірі дотримався вимог ст. 176, 177, 183, 194, 197 і 331 КПК, а саме з'ясував і дослідив всі ті обставини, з якими кримінальний процесуальний закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою, зокрема те, що судове провадження перебуває на судовому розгляді, існують заявлені ризики, які не зменшились, і неможливо завершити судовий розгляд кримінального провадження до закінчення дії попередньої ухвали щодо тримання обвинуваченого під вартою.
Висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин кримінального правопорушення та обвинуваченої особи (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), її поведінки під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади), під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків). Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Вирішуючи питання про обґрунтованість продовження строку ув'язнення ОСОБА_7 колегія суддів враховує і наявність об'єктивної потреби у цьому, зважуючи на всі обставини, що свідчать «за» і «проти» наявності справжнього публічного інтересу, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи. При цьому згідно положень ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також судової практики ЄСПЛ, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою; суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів; забезпечення таких стандартів вимагає від національного суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
ОСОБА_7 є обвинуваченим у кримінальному провадженні і обґрунтованість пред'явленого обвинувачення може бути вирішена виключно при ухваленні судом першої інстанції вироку чи іншого судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження, а тому колегія суддів не уповноважена надавати оцінку доказам як сторони захисту, так і сторони обвинувачення, не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування органом державного обвинувачення того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність, і може вирішувати тільки питання щодо наявності передбачених ч. 1 ст. 177 КПК ризиків та необхідності (доцільності) тримання під вартою обвинуваченого для їх запобігання.
Щодо розумності строку тримання під вартою, то колегія суддів враховує рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 у справі «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02), де Суд зазначив, що «розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно. Вона має оцінюватись в конкретному випадку залежності від особливостей конкретної справи, причин, про які йдеться у рішеннях національних судів, переконливості аргументів заявника, викладених у його клопотанні про звільнення. Продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, привалює над принципом поваги до свободи особистості».
ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, за який, у разі визнання винуватості, останньому загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років, що свідчить про наявність передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК ризику можливого переховування від суду з метою уникнути кримінальної відповідальності. При цьому врахування тяжкості кримінального правопорушення також має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за вчинений злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилитися від суду та іншим чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, що узгоджується з правовою позицією ЄСПЛ, згідно якої «небезпека ризику переховування від суду може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з інформацією про матеріальний, соціальний стан особи та ін.».
Колегія суддів вважає, що наявні підстави вважати, що ризик переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, не зменшився і є актуальним. При цьому колегія суддів враховує і той факт, що у країні у зв'язку з військовою агресією з боку РФ оголошено воєнний стан.
Щодо ризику незаконного впливу на потерпілу, то про його наявність вказують ті обставини, що остання під час допиту зазначала, що боїться особу, яка вчинила вбивство. При встановленні ризику впливу на потерпілого та свідків, слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками та потерпілими у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК).
Згідно з ч. 4 ст. 95 КПК суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового розгляду, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, а тому ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від зазначених осіб та дослідження їх судом.
На даний час місце знаходження знаряддя вчинення кримінального правопорушення не відомо, що свідчить про наявність ризику того, що обвинувачений ОСОБА_7 , перебуваючи на волі, зможе знищити, сховати вказаний доказ, який має істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, що розглядається.
Судом першої інстанції при розгляді клопотання прокурора було вірно враховано, що ОСОБА_7 хоча і вважається особою, яка не судима в силу ст. 89 КК, однак, за наявності того, що останній раніше притягувався до кримінальної відповідальності за скоєння кримінальних правопорушень, в тому числі за злочин проти життя та здоров'я особи, існує ризик передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК.
З врахуванням вищезазначеного, підстав для зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на інший запобіжний захід колегія суддів не вбачає, оскільки ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину та інший, більш м'який, запобіжний захід не зможе запобігти встановленим судом першої інстанції ризикам, передбачених ст. 177 КПК України.
Доводи апеляційної скарги сторони захисту про те, що ОСОБА_7 необґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, а в діях останнього наявні ознаки іншого кримінального правопорушення, передбаченого ст. 118 КК, колегія суддів не може прийняти до уваги при розгляді питання законності продовження обвинуваченому строку дії запобіжного заходу, оскільки правильність правової кваліфікації його дій має бути встановлена судом під час розгляду кримінального провадження по суті з урахуванням зібраних доказів.
Доводи захисника про те, що ОСОБА_7 має незадовільний стан здоров'я не підтверджуються жодним належним доказом, а твердження про необхідність застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту є необґрунтованими і задоволенню не підлягають, оскільки рішення суду першої інстанції належним чином умотивоване, матеріали кримінального провадження об'єктивно свідчать про недостатність застосування більш м'якого запобіжного заходу для запобігання наявним ризикам, які є реальними і продовжують існувати.
Ухвала суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, внаслідок чого вона підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України,
постановила:
Ухвалу Лебединського районного суду Сумської області від 06.09.2022 відносно ОСОБА_10 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 на цю ухвалу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4