Номер провадження: 11-кп/813/1797/22
Справа № 522/4716/20
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
13.09.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі: секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 12 серпня 2022 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , обвинувачених у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст187, ч.2 ст.263 КК України, та про продовження запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту ОСОБА_9 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст187, ч.2 ст.263 КК України, в рамках кримінального провадження № 12020160000000082, внесеному до ЄРДР 03.02.2020 року,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення.
Оскаржуваною ухвалою у задоволенні клопотань захиснику обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_9 - адвокату ОСОБА_10 , захиснику обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокату ОСОБА_11 , та обвинуваченим ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 про зміну запобіжних заходів - відмовлено.
Клопотання прокурора ОСОБА_12 про продовження строку запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою відносно обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та про продовження строку запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту відносно обвинуваченого ОСОБА_9 - задоволено.
Продовжено ОСОБА_8 та ОСОБА_7 міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в ДУ «Одеській слідчий ізолятор» строком на 60 днів, до 11.10.2022 року, без визначення розміру застави.
Продовжено ОСОБА_9 міру запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, із забороною цілодобово залишати житло, строком на 60 днів із покладанням обов'язків, передбачених ч.5 ст. 194 КПК України.
Рішення суду першої інстанції у частині продовження ОСОБА_7 міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою вмотивовано тим, що будь-яких даних про відсутність , або зменшення ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, для застосування відносно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, з врахуванням обставин вчинення кримінальних правопорушень, не встановлено, а тому існування зазначених ризиків виправдовує подальше застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно останнього.
Оскільки апеляційні скарги стосовно обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_8 до суду апеляційної інстанції не надходили, в цій частині ухвала суду першої інстанції не переглядається.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду та постановити нову, якою обрати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у нічний час доби, посилаючись на те, що:
-в порушення вимог ст.199 КПК України прокурором було подано до суду письмове клопотання про продовження строку тримання під вартою саме в день судового засідання;
- ухвала суду не містить вмотивованого висновку про обґрунтованість ризиків та будь-яких доказів щодо зазначених ризиків;
- посилання в ухвалі суду на наявність ризику, передбаченого п.3 ч. 1 ст. 177 КПК України - незаконний вплив на потерпілих, не відповідає встановленим фактам, оскільки потерпілі висловлювалися про зміну ОСОБА_7 запобіжного заходу з тримання під вартою на інший, більш м'який запобіжний захід;
- кримінальне провадження триває третій рік, та фактично не розглядається через неможливість суду забезпечити судовий процес протягом розумного строку;
- зважаючи на тотожність інкримінованих ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 дій, не є зрозумілим обрання останнім міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а ОСОБА_9 у вигляді домашнього арешту.
Позиції учасників судового провадження.
Відповідно до положення ч. 2 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Апеляційний суд, звертає увагу що клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін не надходило, у зв'язку із чим, апеляційний суд, вважає за можливе апеляційний розгляд провести за відсутності сторін кримінального провадження.
Відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК України апеляційний розгляд проведено за відсутності учасників кримінального провадження та без фіксації за допомогою технічних засобів.
Мотиви апеляційного суду.
Дослідивши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до таких висновків.
Частина перша ст. 404 КПК передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з положеннями ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ст. 331 КПК України до спливу двомісячного строку з дня застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у виді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до вимог ст. 178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі, у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я підозрюваного; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа.
Відповідно до вимог ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Частиною 1 ст.404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону, з огляду на таке.
Так, з зазначених матеріалів вбачається, що в провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебуває кримінальне провадження №12020160000000082 від 03.02.2020 року відносно ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , обвинувачених у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.187, ч.2 ст.263 КК України.
ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.187, ч.2 ст.263 КК України, один з яких відповідно до ст.12 КК України відноситься до особливо тяжкого злочину.
Колегія суддів звертає увагу, на те що питання щодо доцільності продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою було поставлено судом, у порядку, передбаченому ч.3 ст. 331 КПК України. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Оскаржуване рішення суд мотивував тяжкістю покарання, яке загрожує ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим, а також наявністю ризиків, які дають підстави вважати, що обвинувачений, перебуваючи на свободі, може здійснити спроби переховування від суду; незаконно впливати на потерпілих, свідків у цьому ж кримінальному провадженні та вчинити інші кримінальні правопорушення.
Як вбачається з мотивувальної частини ухвали, суд при постановленні ухвали в повній мірі дотримався та врахував зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону, які регламентують продовження строку дії запобіжного заходу.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість застосування до обвинуваченого більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, з огляду на те, що раніше існуючі та доведені ризики не знизились і не відпали, оскільки обвинувачений не може не розуміти тяжкість інкримінованого злочину, та можливого суворого покарання, у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження.
Тож, ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Доводи сторони захисту щодо порушення прокурором строку для подання клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, передбаченого ч. 1 ст. 199 КПК України, є хибними та такими, що не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону.
Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу (ч. 3 - 4 ст. 331 КПК України). Дана норма є імперативною.
Таким чином, ч. 1 ст. 199 КПК України та п. 20-5 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України встановлює строк на звернення з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, носить виключно процедурний (організаційно-забезпечувальний) характер і ч. 5 ст. 199 КПК України не пов'язує обов'язок суду відмовити у продовженні строку тримання під вартою у зв'язку з його недотриманням.
Такі висновки повністю узгоджуються із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 263/15845/2019 від 08 квітня 2020 року.
Твердження сторони захисту про відсутність ризиків, передбачених п.3 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки потерпілі висловлювалися про зміну ОСОБА_7 запобіжного заходу з тримання під вартою на інший, більш м'який запобіжний захід, апеляційний суд приймає до уваги, однак вказує, що на етапі перегляду ухвали суду про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, така позиція потерпілих не має вирішального значення.
Апеляційний суд відхиляє зауваження захисника обвинуваченого ОСОБА_7 на обраний ОСОБА_13 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, звертаючи увагу на те, що суд першої інстанції дотримався при розгляді клопотання прокурора приписів ст. 331 КПК України та розглянув питання доцільності продовження тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, з урахуванням положень глави 18 КПК України, зміст якої не передбачає застосування судом запобіжного заходу до особи, виходячи з запобіжних заходів, застосованих до інших осіб, що є обвинуваченими/підозрюваними у межах одного кримінального провадження.
На думку апеляційного суду, встановлена в ухвалі суду першої інстанції наявність встановлених судом ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, відповідає фактичним обставинам справи, при розгляді апеляційної скарги не спростована, будь-яких доказів про зменшення або зникнення цих ризиків стороною захисту не надано.
Матеріали справи не містять відомостей про обставини, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Отже, на думку апеляційного суду, зазначені ризики виправдовують продовження строку дії найсуворішого запобіжного заходу - тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 , та дають апеляційному суду можливість прийти до висновку про обґрунтованість рішення районного суду про наявність реальних ознак справжнього суспільного інтересу, який у цьому випадку, навіть з урахуванням презумпції невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи обвинуваченого.
Обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження у вигляді тримання під вартою не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого, апеляційним судом не встановлено та стороною захисту не доведено.
Доводи захисника обвинуваченого ОСОБА_7 щодо нездатності суду забезпечити дотримання розумного строку судового процесу апеляційний суд відхиляє як безпідставні, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 4 ст. 28 КПК України кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, неповнолітньої особи має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово.
Водночас ч. 1 ст. 318 КПК України встановлює, що судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку.
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
В рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
У розумінні ЄСПЛ для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
Аналіз наданих апеляційному суду матеріалів кримінального провадження №12020160000000082 від 03.02.2020 року відносно ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , обвинувачених у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст187, ч.2 ст.263 КК України, на думку апеляційного суду, не дають підстави вважати, що судом першої інстанції було порушено принцип розумності строку розгляду справ.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого, які б були підставою для скасування оскарженої ухвали та зміни запобіжного заходу на більш м'який.
Згідно з п.1 ч.3 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Керуючись статями 331, 370, 372, 376, 404, 407, 419, 532 КПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 12 серпня 2022 року у кримінальному провадженні №12020160000000082 від 03.02.2020 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 187, ч. 2 ст. 263 КК України, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3