ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
09 вересня 2022 року м. Київ № 640/6613/19
Окружний адміністративний суд м.Києва у складі головуючого судді Смолія І.В., розглянувши в письмовому провадженні заяву про встановлення судового контролю в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до 1.Київської міської державної адміністрації, 2.Департаменту містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Київської міської державної адміністрації (надалі також - відповідач-1), Департаменту містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації (надалі також - відповідач-2) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.11.2019 скасовано та прийняту нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Київської міської державної адміністрації у не наданні ОСОБА_1 відповіді на запит від 13.02.2019. Зобов'язано Київську міську державну адміністрацію надати ОСОБА_1 інформацію про наявність земель державної та комунальної форми власності, які ще не надані в користування та можуть бути використані та передані у приватну власність: ведення садівництва, для індивідуального дачного будівництва і обслуговування житлового будинку, господарчих будівель і споруд (присадибна ділянка) в Деснянському, Дарницькому чи Дніпровському районі міста Києва. Зобов'язано Київську міську державну адміністрацію розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.02.2019 щодо надання графічних матеріалів, з урахуванням наданої Київською міською державною адміністрацією інформації про запитувані ним земельні ділянки. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Судом видано виконавчі листи.
Позивачем на адресу суду подано заяву в порядку ст.382 Кодексу адміністративного судочинства України, яка обґрунтована тим, що відповідач не виконує рішення суду, яке набрало законної сили.
Вирішуючи питання про встановлення судового контролю, Окружний адміністративний суд міста Києва, зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання постанови суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Аналіз наведеної норми дає змогу дійти висновку, що встановлення судового контролю є правом а не обов'язком суду.
Суд також зазначає, Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі "Сіка проти Словаччини" (Sika v. Slovaki), №2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп. 18 рішення "Ліпісвіцька проти України" №11944/05 від 12.05.2011).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002, "Ромашов проти України" від 27.07.2004, "Шаренок проти України" від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, та у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).
Згідно зі статтею 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до приписів частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Слід зауважити, що судовий контроль не встановлювався при винесені постанови судом апеляційної інстанції.
Разом із цим, вказаною нормою КАС України передбачено право, а не обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Тобто, встановлення судового контролю є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 826/18826/14, від 19.11.2018 у справі № 804/10264/15.
Водночас, суд наголошує, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження").
При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України "Про виконавче провадження" врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
При цьому, як було зазначено вище, з метою виконання судового рішення у справі позивачу було видано виконавчий лист.
Отже, заходи примусового виконання рішень здійснюються у спосіб та в порядку, які встановлені Законом України "Про виконавче провадження".
Таким чином, позивач має право звернутись до суду в порядку статті 287 КАС України, із позовною заявою, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено його права, свободи чи інтереси в процесі виконання судового рішення, яке набрало законної сили.
Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення заяви.
Керуючись статтями 248, 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-
ухвалив:
В задоволенні заяви про встановлення судового контролю в адміністративній справі №640/6613/19 - відмовити.
Копію ухвали направити сторонам.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.
Суддя І.В. Смолій