2/130/296/2022
130/3358/21
"14" вересня 2022 р. м. Жмеринка
Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області в складі:
головуючої судді Грушковської Л.Ю.,
за участі секретаря Шпак А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Жмеринка за правилами окремого провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Жмеринської міської ради Вінницької області про визнання права власності на житлову квартиру за набувальною давністю,
ОСОБА_1 звернулася до Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області з даним позовом в якому просила визнати за нею право власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 66,5 кв.м., ринковою вартістю 77000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що від народження проживає в смт. Браїлів, а з 1993 року разом зі своєю сім'єю. Вони свого житла житла не мали, тривалий час в найманих квартирах. По сусідству з ними проживала ОСОБА_2 , пенсійного віку, одинока, часто хворіла, вона як медичний працівник надавала їй постійну медичну допомогу. Між ними склались дружні добросусідські відносини, вона скаржилась на одинокість, розказувала, що у неї помер син та її нікому доглянути. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла у віці 97 років. Оскільки у неї був повний доступ до цієї квартири, то після поховання позивачка забрала собі на зберігання документи на квартиру покійної. За життя ОСОБА_2 приватизувала квартиру АДРЕСА_1 . Зазначена квартира тривалий час пустувала, претенденти на право власності на цю квартиру не об'являлись. Згодом з невідомої причини в квартирі сталася пожежа внаслідок якої квартира була приведена до стану, непридатного для проживання. Оскільки спадкоємців на квартиру ОСОБА_2 не було, і вона нікому не належала, до того ж після пожежі перебувала у занедбаному стані, вона разом із чоловіком вирішили відремонтувати залишену квартиру та заселитися в неї. Таким чином, починаючи з 2007 року сім'я позивачки проживає у даній квартирі.
Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду від 01.12.2021 відкрито провадження по справі у порядку загального позовного провадження та призначено судове засідання.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Куцький А.В. в поданому клопотанні просив розглянути справу без його та позивача участі.
Представник відповідача Жмеринської міської ради Вінницької області Козаков Г.Г. просив розглянути справу у його відсутність.
Відповідно до положень ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
Судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 (а.с. 9).
Згідно копії свідоцтва про право власності на житло, власником квартири за адресою: , АДРЕСА_2 є ОСОБА_2 (а.с.10).
Згідно технічного паспорта замовником якого є ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 11-43).
Згідно з копією довідки виконавчого комітету Жмеринської міської ради Вінницької області від 11.11.2021 року ОСОБА_1 зареєстрована в АДРЕСА_3 , та фактично проживає з 2007 року в житловій квартирі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Разом із нею без реєстрації проживає донька та онук (а.с.44).
Відповідно до довідки КП «Браїлів-комунсервіс» від 25.11.2021 ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_2 та користувалася водопостачанням особовий рахунок № НОМЕР_2 та твердими побутовими відходами, особовий рахунок № НОМЕР_3 та регулярно сплачувала комунальні платежі .(а.с.45, 46, 47-50).
Оцінюючи вищеперераховані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, суд згідно з положеннями статей 77, 78, 79, 80 цього ж Кодексу вважає ці докази належними, допустимими, достовірними та достатніми, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, одержані у встановленому законом порядку, на їх підставі можна встановити дійсні обставини справи, а також у своїй сукупності вони дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Надані позивачем всі докази прийняті судом до уваги, підстав для їх відхилення не вбачається.
Суд вважає, що кожний аргумент, наведений позивачем, відноситься до предмета спору і обґрунтований з огляду на законодавство.
Отже, предметом позову в даному випадку є матеріально-правова вимога позивача до відповідачів, тобто то, по відношенню до чого позивач просить у суду захисту - визнання його права власності на квартиру за набувальною давністю. А підставою позову є ті фактичні обставини, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, а також правові норми, на які посилається позивач в підтвердження своїх вимог.
Вказаний спір вирішується в порядку цивільного судочинства за нормами ЦК України, так як в наявності спір про право цивільне, та по суб'єктному складу цього спору однією зі сторін у спорі є фізична особа.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.
Матеріалами справи установлено, що позивач наразі з 2007 року проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 . Займаючи цю квартиру, позивач не знав і не повинен був знати про неправомірність свого вселення, оскільки квартира ця нікому не належить, у неї немає власника, і на неї не претендують інші особи.
При розгляді справи установлено, що позивач-володілець володіє квартирою відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому він не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Таке володіння підтверджується наявністю у позивача особистих рахунків на користування електроенергією та газом (водопостачання у квартирі відсутнє).
У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Велика Палата Верховного Суду, враховуючи зазначене про умови набуття права власності за набувальною давністю, не вбачає підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном.
Отже, заволодівши чужою квартирою на підставах незаперечення власника щодо такого володіння, у позивача в подальшому ці правові підстави відпали, і таке подальше володіння позивачем квартирою було і є безтитульним - фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу.
Таким чином, судом установлено, що позивач добросовісно заволодів чужим майном, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_2 , і продовжує відкрито, безперервно володіти цим нерухомим майном протягом не менше десяти років, а тому набуває право власності на це майно (набувальна давність), яке набувається виключно за рішенням суду.
Керуючись статтями 263-265 ЦПК України, суд -
Визнати за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 66,5 кв.м., ринковою вартістю 77000 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя