ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа №2-154/2010 рік
№2-972/2009 рік
26 травня 2010 року Малинський районний суд Житомирської області в складі
головуючої судді Збицької К.Д.
з участю секретаря Гузікової І.І.,
представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Фещенка Р.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Малині цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Відкритого акціонерного товариства «Прожектор» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористані відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, -
встановив :
Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача, з яким він перебував у трудових відносинах до 06 серпня 2009 року, заборгованості з виплати заробітної плати на час звільнення, компенсації за невикористані відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 3200грн. та моральної шкоди в розмірі 10 000 гривень у зв'язку з тим, що порушились його нормальні життєві зв'язки через неможливість продовження активного громадського життя, стосунки з оточуючими людьми, значно підвищились негативні емоції, душевні переживання, моральні страждання, які вплинули на спокій і стан його здоров'я.
В процесі розгляду справи позивач неодноразово змінював та збільшував позовні вимоги в частині стягнення середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 7 серпня по 10 грудня 2009 року до 6089грн.52коп., потім до 9492грн.30коп. Також просить стягнути з відповідача компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з несвоєчасною її виплатою за період з 06 серпня по 10 грудня 2009 року в розмірі 182грн.77коп.
У судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги зі змінами від 23 квітня 2010 року. У зв'язку з переказом йому 10 грудня 2009 року нарахованої та своєчасно не виплаченої заробітної плати і компенсації за невикористані відпустки просить задовольнити його позов в частині стягнення середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 9492грн.30коп., компенсацію за несвоєчасно виплачену заробітну плату в розмірі 182грн.77коп. та моральну шкоду в розмірі 10000 гривень.
Представник відповідача визнав позов частково, посилаючись на те, що на час розгляду справи позивачеві більша частина належної до виплати суми - нараховані кошти за невикористані відпустки в розмірі 5861грн.51коп. та заборгованість по заробітній платі, всього 7259грн.26коп. - перераховані поштовим переказом. Не заперечуючи факту затримки проведення повного розрахунку на 53 дні, рахує, що виплаті підлягає за цей період 4556грн.41коп., визнає позов в частині виплати компенсації за затримку проведення розрахунку у сумі 182грн.77коп. У частині відшкодування моральної шкоди визнає позов у розмірі 100 гривень, посилаючись на те, що позивачем не доведені його душевні та моральні страждання, пов'язані з діями відповідача, які можна було б оцінити в 10000 гривень.
З'ясувавши обставини справи у межах заявлених позовних вимог та перевіривши їх наданими суду доказами суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
2.
Судом встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем з 18 вересня 1986 року по 06 серпня 2009 року і звільнений за угодою сторін (а.с.4-5,31,32). Підстави та дата наказу про звільнення ним не оспорювалися.
Відповідно до ч.1 статті 116 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадяться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
При звільненні позивача в порушення зазначеної норми закону відповідач не виплатив йому всі належні суми. Як підтверджено довідками та поштовим переказом лише під час розгляду справи 10 грудня 2009 року ОСОБА_3 перерахована не виплачена на час звільнення заробітна плата та компенсація за невикористані відпустки (а.с.14,15,17-18,26-27), що визнано у суді позивачем.
У відповідності до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У цьому випадку середня заробітна плата обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року з подальшими змінами та доповненнями. Відповідно до абзацу 3 п.2 розділу 2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
З огляду на наведене суд не може погодитись з визначеним позивачем та довідкою відповідача (а.с.23) розміром середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи (червень, липень 2009 року), що становить 1522грн.38коп., оскільки ця сума визначена із врахуванням всіх виплат позивачеві за ці місяці, у тому числі оплати 1 дня листка непрацездатності, 18 днів відпустки та ін. (а.с.16,22), тоді як середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.
Таким чином із наданого відповідачем розрахунку видно, що за 14 відпрацьованих ОСОБА_3 у червні місяці робочих днів йому нарахована заробітна плата у розмірі 1232грн., а за три відпрацьовані робочі дні в липні - 229грн.57коп., тобто його середньомісячна заробітна плата становить 730 грн.78коп., а середньоденна 85грн.97коп. (730:8,5), і за 53 дні затримки розрахунку, на які посилаються обидві сторони, виплаті підлягає 4556грн 41коп. (85.97 х 53). Зазначена сума визнається представником відповідача і підлягає стягненню на користь позивача.
Представником відповідача також визнаний позов у частині стягнення компенсації за час затримки розрахунку в розмірі 182грн.77коп Ця вимога передбачена ст.34 Закону України «Про оплату праці», Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, тому вона підлягає задоволенню.
3.
Стосовно відшкодування моральної шкоди, то згідно роз'яснень, викладених у п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами, внесеними постановою від 25.05.2001р. №5) відповідно до ст.237-1 КЗпП України, яка набрала чинності 13 січня 2000р., за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Заявляючи вимогу про відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000 гривень, завданої несвоєчасною виплатою належних йому грошових сум, позивач посилається на те, що він зазнав душевних страждань та переживань внаслідок звільнення згідно поданої ним заяви із затриманням, затримкою видачі трудової книжки та проведення розрахунку, внаслідок чого погіршився стан його здоров'я, тривалий час лікувався, не займався підприємницькою діяльністю.
Не оспорюючи того факту, що внаслідок порушення трудових прав, визначених ст.ст.116,117 КЗпП України, позивачеві було завдано моральної шкоди, яка полягає у позбавленні його можливості на власний розсуд розпоряджатися належними йому у вигляді заробітної плати грошовими коштами, неодноразовими зверненнями до роботодавця з вимогами провести з ним розрахунок, що супроводжувалося нервуванням, визначену ним суму суд визнає значно завищеною. Оглядом наданої позивачем медичної карти амбулаторного хворого встановлено, що позивач страждає гіпертонічною хворобою з 2005 року. Причинний зв'язок його звернення до лікарів 14 вересня та 12 жовтня 2009 року з приводу гіпертонічного кризу після звільнення 6 серпня 2009 року з діями відповідача належними доказами не доведений. Тому розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає у сумі 400 гривень.
Суд покладає на відповідача витрати по сплаті судового збору та інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 10,11,60,81,88,212,213,215 Цивільно-процесуального кодексу України, на підставі ст.ст.116,117 Кодексу законів про працю України, ст.34 Закону України „Про оплату праці”, -
вирішив :
позов задовольнити частково.
Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Прожектор» (11603, м. Малин, вул. Фрунзе, 36, р/р 26003728 в ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 311528, код ОКПО 14307825) на користь ОСОБА_3 4556грн.41коп. середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку, 182грн.77коп. компенсації втрати частки заробітної плати у зв'язку із затримкою термінів її виплати та 400 грн. на відшкодування моральної шкоди, всього 5139 (п'ять тисяч сто тридцять дев'ять) гривень 18 копійок.
В решті позову відмовити за безпідставністю.
4.
Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Прожектор» судовий збір у сумі 51 гривня 40 копійок до місцевого бюджету та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 гривень.
Сторони мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково до апеляційного суду Житомирської області через Малинський районний суд.
Заява про апеляційне оскарження рішення суду подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано, у разі її подання, якщо рішення не буде скасоване, - після розгляду справи апеляційним судом.
Головуюча