ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
14 вересня 2022 року м. ОдесаСправа № 916/2813/21
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Колоколова С.І.
суддів: Разюк Г.П., Савицького Я.Ф.
Справа розглядається в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИН АГРО"
на рішення Господарського суду Одеської області від „01” червня 2022р., повний текст якого складено та підписано „13” червня 2022р.
у справі №916/2813/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИН АГРО"
до відповідача Приватне акціонерне товариство “Страхова компанія “Перша”
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: TOB «ЕСКА КАПІТАЛ»
про стягнення 115619,71 грн.,
головуючий суддя - Літвінов С.В.
місце прийняття рішення: Господарський суд Одеської області
У вересні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ВИН АГРО" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Перша”, в якій просило стягнути з відповідача на користь позивача суму страхового відшкодування у розмірі 115619,71 грн.
В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "ВИН АГРО" посилається на те, що Приватне акціонерне товариство “Страхова компанія “Перша” не належно виконало взяті на себе зобов'язання та не сплатило в повному обсязі виплати, відповідно до договору добровільного страхування наземного транспортного засобу №06-05.00.20.0004 від 27.01.2020.
Ухвалами Господарського суду Одеської області від 21.09.2021р. та від 20.10.2021 за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/2813/21 в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: TOB «ЕСКА КАПІТАЛ».
Рішенням Господарського суду Одеської області від 01.06.2022 (суддя Літвінов С.В.) у задоволенні позову відмовлено повністю, з огляду на те, що всупереч вимогам статей 35, 36, 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» позивач не подав належним чином оформленої заяви для отримання страхового відшкодування, у зв'язку з чим у ПАТ «Страхова компанія «ПЕРША» не виникло обов'язку щодо прийняття рішення про виплату або відмову у виплаті страхового відшкодування.
Не погоджуючись із зазначеним вище рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "ВИН АГРО" звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2022 року по справі №916/2813/21 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Скаржник вважає, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права,не встановленням обставин, що мають значення для справи, а висновки суду щодо необґрунтованості заявлених позовних вимог - помилковим та такими, що не відповідають обставинам справи.
Апелянт вказує, що господарським судом допущено порушення приписів ГПК України, зокрема, ст.ст. 86,269 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного встановлення у судовому процесі всіх обставин справи у їх сукупності, а також неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених в рішенні.
Заявник апеляційної інстанції зазначає, що заяву для отримання страхового відшкодування, подано ТОВ «ЕСКА КАПІТАЛ», у зв'язку з чим у ПАТ «Страхова компанія «ПЕРША» виник обов'язок щодо прийняття рішення про виплату або відмову у виплаті страхового відшкодування.
Скаржник вважає, що судом неправильно застосовано норми матеріального права, а саме неправильно тлумачено ч.4 ст.22 Закону України «Про фінансовий лізинг».
На думку скаржника, у зв'язку з відмовою ПАТ «Страхова компанія «ПЕРША» у задоволенні заяви ТОВ «ЕСКА КАПІТАЛ» про виплату страхового відшкодування, позивач відповідно до ч.4 ст.22 Закону України «Про фінансовий лізинг» має право на звернення безпосередньо до суду за захистом своїх порушених прав.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.07.2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИН АГРО" на рішення Господарського суду Одеської області від „01” червня 2022р. у справі №916/2813/21. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИН АГРО" ухвалено здійснювати у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ «Страхова компанія «ПЕРША» просило апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИН АГРО" на рішення Господарського суду Одеської області від „01” червня 2022р. у справі №916/2813/21 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2022 у справі №916/2813/21 без змін.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно із частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржуване у справі рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Як вбачається з наявних матеріалів справи та встановлено господарським судом, підприємство ТОВ «ВИН АГРО» є користувачем транспортного засобу «Renault Duster», ДНЗ НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 , на підставі договору фінансового лізингу № 210119/ФЛ-766 від 21.01.2019 року, власником якого є ТОВ «ЕСКА КАПІТАЛ».
Вказаний транспортний засіб було застраховано на підставі Договору добровільного страхування наземного транспортного засобу № 06-05.00.20.0004 від 27.01.2020 року «КАСКО PRO» (Далі - Договір), страховиком є Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Перша».
14 жовтня 2020 року приблизно о 13:20 год. поблизу адреси вул. Центральна, 39 с. Красна Коса, Білгород-Дністровського району Одеської області було здійснено ДТП, наїзд іншим авто на припаркований автомобіль «Renault Duster», ДНЗ НОМЕР_1 .
Як зазначає позивач, виявивши пошкоджений автомобіль, водій ОСОБА_1 , негайно здійснив виклик працівників поліції на місце ДТП та повідомив про це за телефоном страхової компанії. Працівниками поліції було здійснено відповідне фіксування події, складено детальний план-схему ДТП, протокол та інші необхідні документи. На місце ДТП фахівці страхової компанії не з'явилися, в телефонній розмові попросили водія ОСОБА_1 здійснити фотографування пошкоджень автомобіля «Renault Duster», ДНЗ НОМЕР_1 та направити фото для оформлення страхової справи. Наступного дня 15.10.2020 року водій ОСОБА_1 зателефонував до страхової з приводу виїзду страхового агента та його повідомили, що виїжджати ніхто на буде, а відправлених фото достатньо для оформлення страхового випадку. Транспортний засіб передано до офіційного сервісу «Renault».
В подальшому до ОСОБА_1 , з метою проведення дефіктовки, звернувся судовий експерт Чернявський А.І.
16.02.2021 за вих. № 12/13 судовому експерту Чернявському А.І. направлено адвокатський запит, щодо надання документів. Лист експертом не отримано, конверт повернувся у зв'язку з закінченням строку зберігання.
16.02.2021 року та 15.03.2021 року на адресу TOB «ЕСКА КАПІТАЛ» направлено адвокатський запит, щодо надання документів та повідомлення правової позиції відносно страхового випадку та ремонту автомобіля.
22.03.2021року за вих. № 22032021-1 ТОВ «ЕСКА КАПІТАЛ» надано відповідь на адвокатський запит від 15.03.2021 року та додано відповідь на запит від 16.03.2021 року.
Як вказує позивач, що згідно матеріалів відповіді встановлено, що ПАТ «Страхова компанія «Перша» листом від 11.11.2020 року вих. № 2507/с повідомило ТОВ «ЕСКА КАПІТАЛ» про наявність страхової справи № ТР-00-7553 (20-00-002475к) та про проведення незалежним судовим експертом інженерно-технічного дослідження, результати якого відображено у Висновку №111101200 транспортно-трасологічного експертного дослідження пошкодження автомобіля «Renault Duster», ДНЗ НОМЕР_1 . Також посилаючись на п.п. 8.1.3 п.8.1 Загальної частини Договору страхування повідомлено про відсутність підстав для виплати страхового відшкодування за заявленою подією.
12.04.2021року до Білгород-Дністровського районного відділу поліції ГУ НП в Одеській області подано адвокатський запит, щодо надання інформації та документів.
Згідно відповіді від 14.04.2021 року за № 63/П-41 надано інформацію, копію схеми з місця пригоди та копію пояснень гр. ОСОБА_1 .
Відповідно до Рахунку-фактури № АГ-00001978 від 04.03.2021 року наданого ТОВ «АВТО ГРУП+» на замовлення ТОВ «ЕСКА КАПІТАЛ» вартість відновлювальних робіт та запчастин становить 115619,71 грн. з ПДВ.
Договором добровільного страхування наземного транспортного засобу № 06- 05.00.20.0004 від 27 січня 2020 року «КАСКО PRO» передбачено, що страховим випадком є втрата, знищення або пошкодження застрахованого транспортного засобу внаслідок страхових ризиків.
Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до суду із позовом до суду за захистом своїх прав та інтересів та просить стягнути 115619, 71 грн.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку щодо необґрунтованості заявлених позовних вимог та відмовив у їх задоволенні у повному обсязі.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає наступне.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Отже, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Правочином на підставі ч. 1 ст. 202 ЦК України є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).
Сторони є вільними згідно ст. 627 ЦК України в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору (ст. 628 ЦК України) становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами на підставі ст. 629 ЦК України.
Так, як вбачається з матеріалів справи, Договір добровільного страхування наземного транспорту 06- 05.00.20.00004 від 27.01.2020 року укладено між ПАТ «СК «ПЕРША» та TOB «ЕСКА КАПІТАЛ».
За приписами ч. 1 ст. 352 ГК України страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом оплати страхувальниками страхових платежів.
Відповідно до ст. 979 ЦК України та ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
За змістом ст. 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Страховим випадком згідно ч. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування» є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком (ст. 990 ЦК України).
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про страхування» страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною нормою також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
За приписами ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Відповідно до ст. 35.1. Закону України Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо -транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону. - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Відповідно до п. 36.1. ст. 36 Закону страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону. - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено господарським судом, позивач із заявою про виплату страхового відшкодування до ПрАТ «СК «ПЕРША» не звертався. Доказів на підтвердження поштового відправлення від позивача та отримання відповідачем відповідної заяви позивачем до позовної заяви не надано.
Отже, позивач не є особою, яка має право на отримання страхового відшкодування на свою користь, право позивача не є порушеним оскільки він не є стороною Договору страхування. Правом вимоги про відшкодування коштів на відновлення автомобілю внаслідок пошкодження та їх отримання в своїх інтересах позивач не наділений.
Згідно з п. 5.3. Договору страхування передбачено, що якщо Страхувальник (водій, особа допущена до керування ТЗ) не виконає будь-яку з вимог, визначених у п.5.1. цього Договору, Страховик має право зменшити розмір страхового відшкодування або відмовити у виплаті страхового відшкодування. Зокрема страховик має право зменшити розмір страхового відшкодування на суму до 50% від розміру збитків, якщо страхувальник після страхового випадку відремонтував пошкоджений ТЗ на СТО, але не виконав вимоги п.5.1.6 п 5.1.7. Договору.
Відповідно до п. 5.4. Договору страхування після проведення детального огляду пошкоджень ТЗ представником страховика та оформлення «Акту огляду ТЗ» встановленої форми, або після надання письмового дозволу Страховика, Страхувальник має право самостійно оплачувати відновлювальний ремонт та узгодженому зі страховиком СТО.
Враховуючи вищевикладене, в силу п.п.5.3-5.4., п.5.1.6 п 5.1.7. у відповідача відсутній обов'язок виплати страхового відшкодування, оскільки позивачем не надано письмового дозволу страховика щодо узгодження СТО.
Згідно до п. 3.1.14 договору фінансового лізингу №210119/ФЛ-766 від 21.01.2019 року укладеного між TOB «ЕСКА КАПІТАЛ» (лізингодавець) та ТОВ «ВИН АГРО» (Лізингодержувач) Лізингодержувач зобов'язується при настанні події яка в подальшому може кваліфікуватися як страховий випадок діяти відповідно до Додатку №4 цього Договору лізингу; згідно до п. 3.1.15 Договору передбачено, що лізингоодержувач зобов'язується відшкодувати вартість ремонтних робіт або повну вартість предмету лізингу при викраденні або знищенні предмету лізингу та всіх витрат пов'язаних зі страховим випадком, за умови вмотивованої відмови Страхової компанії у виплаті страхового відшкодування з поважної причини.
Також, п. п. 4.1.- 4.10 Договору Лізингу сторони домовилися, шо Лізингодавець самостійно здійснює страхування та визначає види страхування предмета Лізингу.
Пунктом 4.6. Договору Лізингу передбачено, що у разі настання за Предметом лізингу страхового випадку, Лізингоодержувач зобов'язаний негайно в першу чергу повідомити про такий страховий випадок Лізигодавця (якщо страховий випадок стався у неробочий час або у святкові вихідні дні, Лізингоодержувач повинен повідомити про страховий випадок менеджера Лізингодавця, який обслуговує Лізингоодержувача).
Відповідно до п. 4.7. Договору Лізингу також передбачено, що у разі настання з предметом лізингу страхового випадку, Лізенгоодержувач зобов'язаний негайно вжити всіх необхідних заходів, щодо належного оформлення такого страхового випадку (у тому числі але не обмежуючись повідомити Лізингодавця та повідомити страхову компанію про страховий випадок в строки, передбачені договором страхування), надати необхідні документи для оплати страховиком страхового відшкодування а також негайно (протягом одного робочого дня) письмово проінформувати про це Лізингодавця).
Згідно з п. 4.8. Договору Лізингу передбачено, що у будь-якому, випадку, Лізингоодержувач в повному розмірі зобов'язаний відшкодувати Лізингоодержувачу суму збитків, в тому числі в розмірі безумовної франшизи, що виникла при виплаті страхового відшкодування, а також інші не відшкодовані Лізингодавцю збитки (у тому числі пов'язані з нтратої Лізингодавцем страхового покриття з вини Лізингоодержувача або невизнання випадку страховим, які відшкодовані Лізингодавцю згідно договору страхування. Лізингоодержувач покриває всі витрати та збитки Лізингодавця, непокриті договорами страхування протягом 5 (п'яти) банківських днів.
Додатком №4 до Договору фінансового лізингу №210119/ФЛ-766 від 21.01.2019 року між сторонами також визначено Умови страхування.
Пунктом 6 Умов страхування передбачено, що до моменту прийняття страховою компанією рішення про сплату або відмову в сплаті страхового відшкодування, Лізингоодержувач сплачує лізингові платежі в повному обсязі.
Відповідно до п.7 Умов страхування в разі прийняття страховою компанією рішення про виплату страхового відшкодування, таке відшкодування відбувається в порядку та на умовах передбачених відповідними договорами страхування. Сторони дійшли згоди, що при настанні випадку описаного в даному пункті лізингові платежі сплачуються в повному обсязі та у строки згідно до п. 3 Договору.
Згідно з п.8 Умов договору у разі , якщо страхова компанія приймає рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування Лізингодавцю з вини Лізингоодержувача та/або осіб з якими він має договірні відносини (підстави відмови обумовлюються відповідними договором страхування), Лізигоодержувач зобов'язаний: - у випадку відмови пошкодження об'єкту лізингу - відновити (відремонтувати) об'єкт лізингу за власті кошти.
Отже всупереч вимогам статей 35, 36, 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» позивач не подав належним чином оформленої заяви для отримання страхового відшкодування, у зв'язку з чим у ПАТ «Страхова компанія «ПЕРША» не виникло обов'язку щодо прийняття рішення про виплату або відмову у виплаті страхового відшкодування, а позовні вимоги позивача є безпідставними.
Крім того колегія суддів зазначає, що позивачем взагалі не надано належних доказів на підтвердження понесених витрат, а докази що обрахування страхового відшкодування згідно-рахунку-фактури №АГ-00001978 від 04.03.2021, без узгодження з ПАТ СК «Перша», всупереч вимогам п.5.1.6 та п. 5.1.7 Договору страхування, не можуть бути прийняті у якості належних доказів, оскільки згідно п.5.4 Договору страхування після проведення детального огляду пошкоджень ТЗ представником страховика та оформлення «Акту огляду ТЗ» встановленої форми, або після надання письмового дозволу Страховика, Страхувальник має право самостійно оплачувати відновлювальний ремонт та узгодженому зі страховиком СТО. Проте такого дозволу позивачем до матеріалів справи не надано.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу вимог частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з частиною першою статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша статті 77 Господарського процесуального кодексу України)
За змістом ст. 79 ГПК України, наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування “вірогідність доказів”, на відміну від “достатності доказів”, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача страхового відшкодування є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" від 17.06.2011 суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом", проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.
В силу частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Подані на підтвердження певних обставин докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.
Відповідно до частин першої - третьої статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Колегія суддів наголошує на тому, що вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом у порядку та з дотриманням статті 86 ГПК та відображено у судовому рішенні.
Скаржник, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтував, належних доказів та обґрунтованих підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не навів.
Відтак, суд першої інстанції надав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а тому дійшов цілком законного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Доводи апелянта з приводу неправильно встановлених обставин, які мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження та оцінки доказів судом першої інстанції, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Крім цього, враховуючи приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
За таких обставин, перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції об'єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із чим дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови в задоволені позовних вимог.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275,276, 281-284
Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИН АГРО" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2022 року у справі №916/2813/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню, крім випадків передбачених ст. 287 ГПК України.
Повний текст постанови складено
та підписано „14” вересня 2022 року
у зв'язку з відпусткою головуючого судді
Колоколова С.І. з 08.09.2022 по 13.09.2022
(Наказ в.о. Голови суду від 08.09.2022 №251-в)
Головуючий суддя С.І. Колоколов
Суддя Г.П. Разюк
Суддя Я.Ф. Савицький