Іменем України
10 червня 2009 року справа 2а-22410/09/1270
категорія: 6.14
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Судді: Твердохліб Р.С.
при секретарі: Замковому Д.С.
за участю сторін:
прокурор: Караварданян С. Є.
від позивача: не з'явився
від відповідача: Козюбердін С. С
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою військового прокурора Луганського гарнізону в інтересах ОСОБА_2 до Військової частини 3035 про визнання протиправними дій посадових осіб військової частини 3035, та стягнення з військової частини 3035 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації за не отримане майно, -
встановив:
29 квітня 2009 року військовий прокурор Луганського гарнізону звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом в інтересах ОСОБА_2 до Військової частини 3035 про визнання протиправними дій посадових осіб військової частини 3035, та стягнення з військової частини 3035 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації за не отримане майно.
Свій позов позивач обґрунтовує тим, що ОСОБА_2, проходив військову службу у різних військових формуваннях з 5 серпня 1983 року по 16 січня 2009 року, з яких в період з 24 грудня 1999 року по 16 січня 2009 року проходив військову (публічну) службу на різних посадах у військовій частині 3035 та підпорядкованих їй підрозділах, яка входить до складу внутрішніх військ МВС України і на всіх видах забезпечення, в тому числі і речовому знаходився у зазначеній частині. Наказом командувача внутрішніх військ МВС України № 100о/с від 17 листопада 2008 року підполковника ОСОБА_2 звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України відповідно до п. 63 „в" (за станом здоров'я) „Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних сил України", затвердженого Указом Президента України від 7.11.2001 року №1053.
16 січня 2009 року наказом командира військової частини 3035 №10 позивач був виключений із списків особового складу частини та знятий з усіх видів забезпечення.
Під час звільнення з військової служби в запас, з позивачем не було проведено остаточного розрахунку за речове майно, яке він не отримав від держави в період проходження служби у військовій частині 3035 та її підрозділах, тобто з 24 грудня 1999 року по 16 січня 2009 року, у повному обсязі, в підтвердження чого йому, посадовими особами військової частини 3035 була видана довідка-розрахунок № 11/49 від 30 січня 2009 року, згідно якої заборгованість перед позивачем за не одержану ним грошову компенсацію замість речового майна, що належало йому до видачі за період проходження військової (публічної) служби складає 6571.22 грн.
При цьому, сам факт видачі відповідачем зазначеної довідки вказує на те, що він не відмовляється від існуючої заборгованості перед позивачем за речове майно, загальна сума якої складає 6571 грн. 22 коп. і яка до цього часу не погашена.
Крім того зазначив, що під час проходження військової (публічної) служби за контрактом у військовій частині 3035 та її підрозділах, тобто з 24 грудня 1999 року по 16 січня 2009 року позивачу речове майно своєчасно, для використання його у службовій діяльності, видано не було, а на даний час позивач звільнений з військової служби у запас і потреби в отриманні речового майна в натурі не має, йому відповідно до положень ч.2 ст. 9-1 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" повинна бути виплачена грошова компенсація замість не виданого під час служби речового майна.
Просив суд визнати протиправними дії посадових осіб військової частини 3035, щодо не виплати підполковнику ОСОБА_2 грошової компенсації за не отримане ним під час проходження військової (публічної) служби за контактом у військовій частині 3035 (з 24 грудня 1999 року по 16 січня 2009 року) речове майно в розмірі 6571 грн. 22 коп. Стягнути з військової частини 3035 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації за не отримане ним під час проходження військової (публічної) служби за контактом у військовій частині 3035 (з 24 грудня 1999 року по 16 січня 2009 року) речове майно в розмірі 6571 грн. 22 коп., та стягнути з відповідача судові витрати.
Прокурор в судовому засіданні підтримав в повному обсязі позовні вимоги і просив їх задовольнити.
В судове засідання не з'явився позивач ОСОБА_2, який був повідомлений належним чином і від якого надійшла заява з проханням розгляду справи за його відсутністю.
Представник відповідача підтримав заперечення на позов і просив відмовити в задоволені позовних вимог.
Заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 дійсно проходив службу в період з 5 серпня 1983 року по 16 січня 2009 року, з яких в період з 24 грудня 1999 року по 16 січня 2009 року проходив військову (публічну) службу на різних посадах у військовій частині 3035 та підпорядкованих їй підрозділах, яка входить до складу внутрішніх військ МВС України і на всіх видах забезпечення, в тому числі і речовому знаходився у зазначеній частині. Наказом командувача внутрішніх військ МВС України № 100о/с від 17 листопада 2008 року підполковника ОСОБА_2 звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України відповідно до п. 63 „в" (за станом здоров'я) „Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних сил України", затвердженого Указом Президента України від 7.11.2001 року №1053. 16 січня 2009 року наказом командира військової частини 3035 №10 позивач був виключений із списків особового складу частини та знятий з усіх видів забезпечення.
Відповідно до довідки-розрахунку № 11/49 від 30 січня 2009 року, заборгованість перед позивачем за не одержану ним грошову компенсацію замість речового майна, що належало йому до видачі за період проходження військової (публічної) служби складає 6571.22 грн.
Відповідно до ст. 9 та ч. 1 ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів і продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до положень ч.2 ст. 9-1 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.
Пунктом 67 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» пункт 2 статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» було виключено.
Рішенням Конституційного Суду України у справах за конституційним поданням Верховного суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст. 65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу З Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №10-рн/2008 від 22.05.2008 року, положення пункту 67 розділу її Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), у зв'язку з чим вони втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України зазначеного Рішення. Одночасно, Конституційний Суд України роз'яснив, що Конституція України не надає закону про Державний бюджет вищої юридичної сили стосовно законів. Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Державний бюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» будь-які зміни до пункту 2 статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не вносилися.
Таким чином, посилання відповідача щодо того, що відповідачу повинно видаватися належне на день звільнення обмундирування є не обгрунтованим, бо підставами для виплати позивачу грошової компенсації замість не отриманого речового забезпечення є норми Конституції України та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», які мають вищу юридичну силу ніж «Положення про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444 або будь який інший нормативний документ з зазначеного питання прийнятий Кабінетом Міністрів України чи відповідним міністерством. Саме на норми Конституції України та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», як підстави для здійснення виплати позивачу грошової компенсації замість не отриманого речового забезпечення йдеться посилання в позовній заяві в інтересах громадянина ОСОБА_2
Крім цього, згідно п. 2. Постанови Пленум Верховного Суду України N 9 від 01.11.96 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Таким чином, посилання відповідача на відсутність бюджетного асигнування для здійснення соціальних виплат, до яких відноситься і виплата не отриманого речового забезпечення не може бути прийнята судом до уваги, тому що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства в незалежності від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України.
Відповідно до п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, військовослужбовці належать до категорії громадян які потребують додаткових гарантій забезпечення професійної діяльності, ефективного функціонування відповідних органів держави, зокрема, гарантій соціального захисту, а призупинення дії певних гарантій забезпечення професійної діяльності військовослужбовців не є позбавленням права на їх отримання взагалі.
Таким чином позбавити громадянина права отримання таких гарантій забезпечення професійної діяльності не має права ніхто, оскільки звуження змісту та об'єму існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або при внесенні змін в існуючі закони за ст. 22 Конституції України не допускається.
Приймаючи до уваги, що відповідно до акту огляду МСЕК №075386 від 1 грудня 2008 року позивачу відповідно до ступеню втрати ним працездатності було встановлено III групу інвалідності, це є підставою представництва його інтересів у суді прокурором, відповідно до вимог ч.2 ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру".
Відповідно до положень ст. 4 ч. 30 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито» (зі змінами та доповненнями від 17.01.2006 року) Генеральна прокуратура України та її органи за позовами, з якими вони звертаються до суду або господарського суду в інтересах громадян і держави, звільняється від сплати державного мита.
Таким чином, військова прокуратура Луганського гарнізону, яка відповідно до положень ст. 13 Закону України «Про прокуратуру» входить в систему органів прокуратури, під час подачі адміністративного позову звільняється від сплати судового збору.
Питання щодо судових витрат не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх оплати у встановленому порядку, а ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено їх стягнення у даних випадках.
Керуючись ст. ст. 2, 17, 18, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»,
постановив:
Позовні вимоги військового прокурора Луганського гарнізону в інтересах ОСОБА_2 - задовольнити.
Визнати протиправними дії посадових осіб військової частини 3035, щодо не виплати підполковнику запасу ОСОБА_2 грошової компенсації за не отримане ним під час проходження військової (публічної) служби за контрактом у військовій частині 3035 (з 24 грудня 1999 року по 16 січня 2009 року) речове майно в розмірі 6 571, 22 грн.
Стягнути з військової частини 3035 на користь громадянина ОСОБА_2, який мешкає за адресою: м. Луганськ, кв. Волкова, 39/79, грошову компенсацію за не отримане ним під час проходження військової (публічної) служби за контрактом у військовій частині 3035 (з 24 грудня 1999 року по 16 січня 2009 року) речове майно в розмірі 6 571, 22 грн.
Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, встановлений цим Кодексом,
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.