Справа № 752/25358/20
Провадження № 2/752/1656/22
Іменем України
05.09.2022 року Голосіївський районний суд міста Києва
у складі: головуючого по справі судді - Мазура Ю.Ю.,
секретаря - Луценко А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -
У грудні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, в якому просить визнати грошові кошти у сумі 27302,17 грн. на рахунку ОСОБА_2 спільною сумісною власністю подружжя, поділити вказані грошові кошти у рівних частках кожному з подружжя; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 13651,09 грн. та судові витрати.
Позовна заява мотивована тим, що починаючи з 28.05.2015 сторони перебували у шлюбі, проте починаючи з 04.09.2017 фактично шлюбні відносини припинено та 30.10.2018 рішенням Голосіївського районного суду м. Києва шлюб між сторонами розірвано. За час шлюбу сторонами набуто у власність майно, а сем грошові кошти у розмірі 27302,17 грн., що знаходяться на картковому рахунку, відкритому у АТ КБ «ПриватБанк» на ім'я ОСОБА_2 . Добровільно вирішити питання про поділ спільного майна сторони не можуть, тому виникла потреба вирішити питання про поділ спільного сумісного майна у судовому порядку.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 18.12.2020 відкрито провадження у вказаній цивільній справі та призначено підготовче судове засідання.
У березні 2021 року до суду надійшов відзив, у якому відповідач ОСОБА_2 просила суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, оскільки у неї на рахунках відсутні грошові кошти, які можна вважати спільною сумісною власністю подружжя.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 25.10.2021 постановлено витребувати від АТ КБ «ПриватБанк» виписку про рух грошових коштів у період з дати відкриття до 01.09.2017 року включно по платіжній картці, оформленої на ОСОБА_2 .
У грудні 2021 року позивач подав до суду заяву про зміну підстав позову та збільшення позовних вимог, в яких просив стягнути з відповідача на його корить грошові кошти у розмірі 20053,48 грн., оскільки відповідно до наданої довідки АТ КБ «ПриватБанк» станом на 01.09.2017 відповідач мала на рахунку грошові кошти у розмірі 26737,98 грн., що є спільною сумісною власністю подружжя, котрі остання приховала. З огляду на наведене та у відповідності до ч. 2 ст. 70 СК України позивач має право збільшити свою частку до 3/4.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 21.02.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх у повному обсязі.
Відповідач у судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, подала до суду заяву про розгляд справи без її участі, проти задоволення позовних вимог заперечила та просила відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.
Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає необхідним позов задовольнити, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що з 28.05.2015 позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі, 30.10.2018 рішенням Голосіївського районного суду м. Києва шлюб між сторонами розірвано.
Як вбачається з виписки АТ КБ «ПриватБанк» за період з 23.10.2015 по 01.09.2017 на банківському рахунку на ім'я ОСОБА_2 обліковувались грошові кошти у розмірі 26737,98 грн.
Згідно ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя (ст. 61 СК України).
За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов'язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 13.02.2020 по справі № 320/3072/18.
Як роз'яснено у пунктах 23-24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 №11 вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (ч. 4 ст. 65 СК України).
Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Так, відповідач не надала суду будь-яких доказів на спростування презумпції спільності права власності подружжя на грошові кошти у розмірі 26737,98 грн., що обліковувались на картковому рахунку, відкритому у АТ КБ «ПриватБанк» на ім'я ОСОБА_2 .
Разом з тим, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20.06.2018 у праві №756/14404/15-ц зазначив, що оскільки, грошові кошти, які були внесені за час зареєстрованого шлюбу та обліковувалися на розрахунковому рахунку на ім'я відповідача, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що вказані кошти є спільним майном подружжя, а тому підлягають поділу.
Таким чином, грошові кошти у розмірі 26737,98 грн., що обліковувались на картковому рахунку, відкритому у АТ КБ «ПриватБанк» на ім'я ОСОБА_2 , є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною 1 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Разом з тим, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї (ч. 2 ст. 70 СК України).
Відповідачем 29.03.2021 надано до суду відзив, у якому у абз. 6 стор. 2 вказано, що відповідач повідомляє суд, що в період фактичного припинення сімейних відносин з позивачем у неї на рахунках не було грошових коштів, які можливо віднести до спільного сумісного майна подружжя.
Проте вказане суперечить наданій виписці АТ КБ «ПриватБанк», відповідно до якої станом на 01.09.2017 відповідач мала на рахунку грошові кошти у розмірі 26737,98 грн., що є спільною сумісною власністю подружжя, та свідчить про їх приховування.
Таким чином, існують правові підстави для збільшення частки позивача у спільному майні до 3/4, що у грошовому виразі становить 20053,49 грн., та зменшення частки відповідача у спільному майні до 1/4, що у грошовому виразі становить 6684,49 грн.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За прписами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи наведенні вище норми чинного законодавства суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 8100,00 грн., суд приходить до наступного.
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Частиною 1 ст. 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Водночас, відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Крім того відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як вбачається із матеріалів справи, 11.10.2018 між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом Додух Ольгою Олексіївною укладено Договір про надання правової допомоги №б/н.
Відповідно до наданих дублікатів квитанцій №63537100904645008753 від 25.10.2018 та №63537100917873903385 від 09.11.2018 позивач ОСОБА_1 сплатив адвокату Додух О.О. грошові кошти у розхмірі 8100,00 грн.
Проте позивачем всупереч вимогам ч. 3 ст. 137 ЦПК України не надано суду детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Додух О.О., у зв'язку з чим не можливо визначити реальний розмір витрат на правничу допомогу з метою їх розподілу.
Відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв'язку з недоведеністю їх наявності.
Таким чином, дослідивши зібрані по справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення судових витрат по сплаті витрат на професійну правничу допомогу адвоката задоволенню не підлягає.
У порядку ст. 141 ЦПК України судовий збір слід стягнути з відповідача на користь позивача у розмірі 840,00 грн.
Керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - задовольнити.
Визнати спільною сумісною власністю майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 26737,98 грн., що обліковувались на відкритому у АТ КБ «ПриватБанк» рахунку на ім'я ОСОБА_2 .
Здійснити поділ спільного майна подружжя, виділивши у власність ОСОБА_1 3/4 частини грошових коштів у розмірі 20053,49 грн., що обліковувались на відкритому у АТ КБ «ПриватБанк» рахунку на ім'я ОСОБА_2 , та є спільною сумісною власністю.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) грошові кошти у розмірі 20053,49 грн. (двадцять тисяч п'ятдесят три гривні сорок дев'ять копійок).
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 840,00 грн. (вісімсот сорок гривень нуль копійок).
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Голосіївський районний суд м. Києва.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Ю.Ю. Мазур