ф
13 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 160/11202/20
адміністративне провадження № К/990/23763/22
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Шевцової Н.В., перевірив касаційну скаргу Національної поліції України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на службі та посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Національної поліції України (далі - НП України), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ НП України від 17 липня 2020 року, яким відповідно до Закону України „Про Національну поліцію" звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 полковника поліції ОСОБА_1 ;
- поновити з 18 липня 2020 року ОСОБА_1 на посаді радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови НП України;
- стягнути з НП України на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року, позов задоволено частково:
- визнано протиправним і скасовано наказ НП України від 16 липня 2020 року № 777 о/с;
- визнано протиправним і скасовано наказ НП України від 17 липня 2020 року № 780 о/с;
- у задоволенні іншої частини позову відмовлено;
- стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань НП України судові витрати у розмірі 7 724 (сім тисяч сімсот двадцять чотири) гривні 00 копійок.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2022 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про поновлення на службі в поліції на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвалено в цій частині нове рішення:
- позов ОСОБА_1 до НП України про поновлення на службі в поліції та посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково;
- поновлено ОСОБА_1 на службі в НП України з 18 липня 2020 року;
- поновлено ОСОБА_1 на посаді радника Голови відділу взаємодії з правоохоронними органами Департаменту забезпечення діяльності Голови НП України з 01 вересня 2020 року.
Стягнуто з НП України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 18 липня 2020 року по 14 лютого 2022 року в розмірі 357 679 (триста п'ятдесят сім тисяч шістсот сімдесят дев'ять) гривень 08 копійок (сума визначена з врахуванням податків та обов'язкових платежів).
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
На зазначені рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції відповідачем вп'яте подано касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 01 вересня 2022 року.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити наступне.
У касаційній скарзі відповідачем зазначено, що вона подана на підставі пунктів 3, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
На обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження відповідач зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) в поєднанні з положеннями пункту 68 Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року №114 (далі - Положення № 114).
Судом установлено, що відповідач уже подавав касаційну скаргу з визначенням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 328 КАС України, яка ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2022 року (К/990/10424/22) повернута особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України та надано вичерпні роз'яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстави, передбаченою пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Зокрема, Верховний Суд в зазначеній ухвалі вказав, що відповідачем наголошувалося про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», проте указана норма є загальною та визначає лише підстави припинення служби в поліції.
Крім того, вирішуючи спір та частково задовольняючи позов, суди виходили з того, що наказ НП України від 16 липня 2020 року № 777 о/с прийнято за відсутності належним чином оформлених документів, визначених Переліком документів з питань проходження служби та на підставі наказу ДДУВС від 15 липня 2020 року № 114о/с, який скасовано в судовому порядку у справі № 160/10425/20. Водночас підставою для видання наказу від 17 липня 2020 року № 780 о/с про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції став його рапорт від 17 липня 2020 року, який він відкликав у той же день. Отже, судами зроблено висновок про відсутність волевиявлення позивача на звільнення зі служби в поліції.
Заявником не наведено достатніх аргументів на спростування мотивів, з яких виходили суди задовольняючи цей позов, та не указано, як саме висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» вплине на вирішення цього спору, за обставин, що установлені судами у цій справі, що мають індивідуальні ознаки, характерні виключно для цих спірних правовідносин, у тому числі обставин, установлених в іншій справі № 160/10425/20, судове рішення у який набрало законної сили.
Таким чином, Верховний Суд в ухвалі від 17 травня 2022 року (К/990/10424/22) відхилив посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вказавши, що касаційна скарга не містить об'єктивних мотивів щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій вказаних норм та необхідності висновку Верховного Суду саме у цій справі щодо зазначених норм. Водночас зазначивши про ці норми, заявник не виклав їх у взаємозв'язку із обставинами справи.
Крім того, Верховний Суд в ухвалах від 20 червня 2022 року (К/990/14077/22 ), від 19 липня 2022 року (К/990/16628/22 ) та від 22 серпня 2022 року (К/990/20440/22) вказав, що посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію» в поєднанні з положеннями пункту 68 Положенням № 114 є необґрунтованими, оскільки заявник лише формально зазначив про його відсутність, без належної аргументації як саме цей висновок впливає на спірні правовідносини, за обставин, установлених судами у цій справі.
Враховуючи, що у цій касаційній скарзі відповідач посилається на ті ж підстави та мотиви касаційного оскарження судових рішень, яким вже надавалася оцінка Верховним Судом в ухвалах від 17 травня 2022 року (К/990/10424/22), від 20 червня 2022 року (К/990/14077/22 ), від 19 липня 2022 року (К/990/16628/22 ) та від 22 серпня 2022 року (К/990/20440/22), а отже заявник не виклав передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
З огляду на викладене, Суд вважає недоведеним наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також в касаційній скарзі відповідачем зазначено, що вона подана на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, згідно з яким підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
На обґрунтування зазначеної підстави для касаційного оскарження, заявник касаційної скарги посилається на пункт 4 частини другої статті 353 КАС України, а саме: суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Натомість, жодних нових обставин або доказів на спростування мотивів попередніх інстанцій щодо дослідження, огляду та оцінки доказів касаційна скарга не містить, а також не наведено, які саме порушення конкретних норм процесуального прва допущені судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень, та не обгрунтовано в чому саме полягає таке порушення, і яким чином воно вплинуло на прийняття цих рішень, відтак така підстава наведена формально без належного обгрунтування.
Відповідач вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини щодо відсутності волевиявлення ОСОБА_1 на звільнення зі служби в поліції на підставі недопустимих доказів, а саме показів свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки обидва допитані в судовому засіданні свідки на момент виникнення спірних правовідносин (17 липня 2020 року) мали процесуальний статус адвокатів позивача, про що було зазначено останнім в позовній заяві, і відповідно до їх свідчень необхідно ставитися критично.
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставини справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Враховуючи викладене, Суд вважає недоведеним наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Інші доводи та аргументи заявника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість його перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права.
Таким чином, межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, викладеними скаржником, та зазначеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, зокрема якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Враховуючи приписи пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України, та не викладення відповідачем підстав для касаційного оскарження судових рішень у цій справі, визначених пунктами 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Національної поліції України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на службі та посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Шевцова