13 вересня 2022 року
м. Київ
справа № П/811/579/16
адміністративне провадження № К/990/23127/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Калашнікової О.В.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на додаткове рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2021 року
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2022 року
у справі № П/811/579/16
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДФС у Кіровоградській області
про стягнення коштів та моральної шкоди,
У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС України у Кіровоградській області (далі Світловодської ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, невиплаченої заробітної плати та моральної шкоди.
08 вересня 2021 року рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду позов задоволено частково.
Стягнуто з Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 кошти у сумі 29088,59 грн.
Стягнуто з Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 10000 грн.
Зобов'язано Головне управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області перерахувати вихідну допомогу при звільненні ОСОБА_1 з урахуванням виплати коштів за цим рішенням суду і рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року у справі №П/811/2284/17 та доплатити додаткові кошти.
В іншій частині вимог позову відмовлено у задоволенні.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 10322,99 грн.
10 листопада 2021 року додатковим рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2022 року :
- зобов'язано Головне управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області перерахувати компенсацію за невикористані дні відпусток ОСОБА_1 з урахуванням виплати коштів за цим рішенням суду і рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року у справі №П/811/2284/17 та доплатити додаткові кошти.
- зобов'язано Головне управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати з урахуванням виплати коштів за цим рішенням суду і рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року у справі №П/811/2284/17.
На вказане додаткове рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції позивачем подано касаційну скаргу.
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що доводи касаційної скарги викладені у спосіб, який унеможливлює встановити по якій саме підставі оскаржується судові рішення в касаційному порядку.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
При цьому, варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
У касаційній скарзі позивачем зазначено, що вона подана на підставі пунктів 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Покликаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, заявник касаційної скарги зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні неправильно застосував норми права без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 13 жовтня 2021 року у справі №803/130/16, від 6 серпня 2021 року у справі №805/1692/17-а, від 20 квітня 2021 року у справі №817/1269/17, від 13 травня 2020 року у справі №814/2148/16, від 12 січня 2021 року у справі №1540/4122/18, від 15 грудня 2021 року у справі №161/3482/21.
Верховний Суд наголошує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати норму права, яку на його думку, застосовано судами попередніх інстанцій всупереч висновкам Верховного Суду.
Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.
Всупереч вищенаведеному, скаржником не зазначено конкретну норму права, яку на його думку, застосовано судом апеляційної інстанції всупереч висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах в поєднанні з конкретною постановою Верховного Суду, в якій відповідний висновок викладено.
Також в касаційній скарзі позивачем також зазначено, що вона подана на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, згідно з яким підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
В обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження заявник касаційної скарги зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо оскарження в одній апеляційній скарзі одночасно двох процесуальних документів - рішення суду і додаткового рішення суду першої інстанцій, не зважаючи на те, що аналіз статей 252, 293, 296, 298 Кодексу адміністративного судочинства України не дає підстав для висновку про те, що законом не передбачена ця можливість.
Суд зазначає, що подаючи касаційну скаргу на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, заявник касаційної скарги не вказав, яку саме норму права (пункт, частину, статтю) закону або іншого нормативно-правового акта суд апеляційної інстанції неправильно застосував, щодо питання застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, та не обґрунтував у чому саме полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права, та, як на думку заявника, відповідна норма повинна застосовуватися.
При цьому, скаржник знову посилається на правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 26 червня 2018 року у справі №818/1783/17 та від 15 грудня 2021 рок у справі №161/3482/21.
Суд вважає, що підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою (наведенням) конкретних висновків суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було неправильно застосовано, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. Мають бути також зазначені правові висновки Верховного Суду, стосовно конкретних норм права.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Також в касаційній скарзі позивачем зазначено, що вона подана на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, згідно з яким підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
В обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження заявник касаційної скарги зазначає, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України суд апеляційної інстанції неповно з'ясував обставини справи, не дослідив зібрані у справі докази.
Частиною другою статті 353 КАС України встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо зокрема:
1)суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв'язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
У відсутності обґрунтованих підстав визначених пунктом 1-3 частини 2 статті 328 КАС України суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави передбаченої пунктом 4 частини 4 статті 328 КАС України, в частині не дослідження доказів.
У тексті касаційної скарги указано, що підставою для відкриття касаційного провадження у справі є, те, що суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що справа № П/811/579/16 розглядалася у порядку загального позовного провадження. При цьому, наведене скаржником обґрунтування за змістом відповідає іншій підставі передбаченої статтею 353 КАС України проте, касаційна скарга відповідних посилань не містить.
Щодо посилання пункт 4 частин четвертої статті 328 у взаємозв'язку із пунктом 3 частини другої статті 353 КАС України (суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи) позивач зазначає, що в суді апеляційної інстанції заявляв клопотання про призначення судово-економічної експертизи, проте суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що дане клопотання не підлягає задоволенню, також вказує, що разом з апеляційною скаргою надавалося клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції.
Проте в матеріалах касаційної скарги відсутній доказ того, що разом з апеляційною скаргою було подано зазначене скаржником клопотання, наприклад, копія цього клопотання з штампом про реєстрації вхідної кореспонденції.
В той же час, як вбачається зі змісту оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що клопотання позивача про призначення судово-економічної експертизи не підлягає задоволенню, оскільки із матеріалів справи № П/811/579/16 вбачається, що за ініціативою суду першої інстанції по справі призначалась судово-економічна експертиза, за повідомленням експерта Гавриш Г.О. від 02 жовтня 2018 року надання висновку неможливо у зв'язку з відсутністю у відповідача документів бухгалтерського обліку у повному обсязі, які згідно пояснень представника відповідача не збереглись та не передані до архівної установи.
Скаржником в свою чергу не наведено в чому саме, на його думку, полягає помилковість висновку суду апеляційної інстанції про наявність підстав для відхилення вказаного клопотання, а лише перелічено норми права.
Також заявник зазначає, що суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Водночас, згідно з приписами частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Указаним положенням установлено пряму заборону при розгляді та вирішенні адміністративної справи для суду брати до уваги докази з порушенням законної процедури їх одержання (нелегітимні докази, включаючи сфальсифіковані) як під час розгляду клопотання про долучення доказу до справи, так і в межах судового розгляду.
Слід зауважити, що у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено доказ, який скаржник вважає недопустимим, обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, тобто такими, що одержані з порушенням законної процедури.
Проте, усупереч викладеному, касаційна скарга не містить необхідних обґрунтувань оскільки, скаржником не зазначено, докази, які б відповідали критеріям недопустимості та на основі яких суд встановив обставини, що мають істотне значення.
Отже, з огляду на це, Суд відхиляє посилання позивача на пункт 4 частин четвертої статті 328 у взаємозв'язку із пунктом 3 частини другої статті 353 КАС України.
Інших підстав касаційного оскарження судових рішень суду першої і апеляційної інстанцій з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України, скаржником не було зазначено.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2022 року у справі № П/811/579/16 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Кіровоградській області про стягнення коштів та моральної шкоди- повернути особі, яка її подала.
Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
СуддяО.В. Калашнікова