12 вересня 2022 року
м. Київ
справа №620/2338/20
адміністративне провадження №К/990/22693/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мацедонської В.Е.,
суддів - Радишевської О.Р., Шевцової Н.В.,
перевіривши касаційну скаргу Чернігівської обласної прокуратури
на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2022 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської обласної прокуратури про визнання протиправними дій та стягнення коштів, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Чернігівської обласної прокуратури, у якому просила:
- визнати протиправними дії прокуратури Чернігівської області щодо невиплати вихідної допомоги у зв'язку з припиненням трудового договору та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні;
- стягнути з прокуратури Чернігівської області на користь позивача вихідної допомоги в сумі 21881,04 грн;
- стягнути з прокуратури Чернігівської області на користь позивача надбавку за класний чин у сумі 15400,00 грн;
- стягнути з прокуратури Чернігівської області на користь позивача середній заробіток за весь час затримки при звільненні по день ухвалення судового рішення.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2022 року, адміністративний позов задоволено частково:
Визнано протиправними дії Чернігівської обласної прокуратури щодо невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги у зв'язку з припиненням трудового договору.
Стягнуто з Чернігівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в сумі 21880,95 грн.
Визнано протиправними дії Чернігівської обласної прокуратури щодо непроведення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні.
Стягнуто з Чернігівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 21880,95 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Чернігівською обласною прокуратурою подано до Верховного Суду касаційну скаргу.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Так, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги установлено, що скаржник посилається на пункти 1 та 2 частини 4 статті 328 КАС України як на підстави касаційного оскарження.
Так, скаржник вказує, що підставами для касаційного оскарження є незастосування судами попередніх інстанцій правових висновків:
- викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17, від 18.03.2020 року у справі № 711/4010/13-ц, від 13.05.2020 року у справі № 810/451/17 про те, що при зменшенні розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, необхідно врахувати розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільнені всіх належних сум, передбачених на день звільнення;
- викладених у постановах Верховного Суду від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19, від 23.12.2020 року у справі № 825/1732/17, від 23.12.2020 року у справі № 807/1525/16, від 20.01.2021 року у справі № 200/4185/20-а, від 11.02.2021 у справі № 160/13220/19 щодо застосування приписів частини першої статті 117 КЗпП України згідно яких, у разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахування того, що все належні при звільнені суми становлять 100 відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку;
- викладених в постановах Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 200/5764/20-а, від 11.08.2021 у справі № 640/9375/20, щодо необхідності застосування статті 117 КЗпП України із урахуванням позиції викладеної в постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, а саме слід обраховувати суму стягнення пропорційно розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільнені суми становлять сто відсотків, стальки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Також скаржник зазначає, що підставою касаційного оскарження є необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 320/2449/20, від 11.02.2021 у справі № 420/4115/20, від 23.12.2020 у справі № 560/3971/19, від 18.02.2021 у справі № 640/23379/19, від 17.03.2021 у справі № 420/4581/20, від 21.01.2021 у справі № 260/1890/19.
Разом з тим, вирішуючи спір та задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій застосували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 23 грудня 2020 року у справі № 560/3971/19, від 21 січня 2021 року № 260/1890/19, від 27 січня 2021 року № 380/1662/20 та від 17 березня 2021 року у справі № 420/4581/20, в яких Суд указав, що унесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.
У касаційній скарзі заявник, зокрема, зазначає про необхідність відступлення від такого висновку Верховного Суду, який застосований судами попередніх інстанцій у цій справі. Верховний Суд відхиляє такі доводи Чернігівської обласної прокуратури, оскільки відповідач жодним чином не обґрунтовує таку необхідність, а лише цитує норми Закону України "Про прокуратуру" та КЗпП України. Крім того, такі аргументи носять формальний характер, не стосуються предмету спору у цій справі та не свідчать про існування обставин, що є критеріями застосування положень пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України, так як саме висловлення Верховним Судом висновку у справі №560/3971/19 наразі і вирішує проблематику таких спорів та створює умови для формування єдиної правозастосовчої практики.
Крім того, необхідність відступу від висновку, викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду має виникати з певних визначених об'єктивних причин і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані скаржником при посиланні на пункт 2 частини 4 статті 328 КАС України.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.
А тому, Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 2 частини 4 статті 328 КАС України.
Також підставою касаційного оскарження судових рішень в даному випадку, на думку скаржника, є, зокрема, застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні статті 51 Закону України «Про прокуратуру», статей 40, 44, 116, 117 Кодексу законів про працю України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 11.10.2018 у справі № 823/244/16; від 17.10.2018 у справі № 823/276/16; від 08.10.2019 у справі № 823/263/16; від 11.08.2021 у справі № 640/9375/20.
Проаналізувавши вказані постанови Верховного Суду (№ 823/244/16; № 823/276/16; № 823/263/16; № 640/9375/20), слід зазначити, що правовідносини між даною справою та вказаними справами не є подібними. Разом з тим, касаційна скарга не містить будь-якого обґрунтування подібності таких правовідносин.
Крім того, судом апеляційної інстанції застосовані висновки Верховного Суду, які вирішують проблематику таких спорів, зокрема постанова у справі №560/3971/19.
Наведене обґрунтування підстав звернення до Верховного Суду із касаційною скаргою не є достатнім у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Разом з тим, проаналізувавши доводи касаційної скарги щодо підстав касаційного оскарження, визначених статтею 328 КАС України, суд дійшов висновку про необхідність відкриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України, оскільки вказані скаржником доводи є достатньо обґрунтованими та потребують перевірки.
Керуючись статтями 328-330, 334, 335, 338 КАС України, -
Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою Чернігівської обласної прокуратури на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2022 року.
Витребувати із Чернігівського окружного адміністративного суду справу №620/2338/20.
Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали разом із копією касаційної скарги та доданих до неї матеріалів.
Встановити десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на касаційну скаргу та роз'яснити, що до відзиву додаються докази надсилання (надання) його копій та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: В. Е. Мацедонська
Судді: О. Р. Радишевська
Н. В. Шевцова